Постанова

від 11.03.2020 по справі 191/1808/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1843/20 Справа № 191/1808/19 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Друга Синельниківська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом , -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після її смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Шевченківської с/ради Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1224888500:01:002:0184. Спадкоємцями першої черги після померлої є її чоловік ОСОБА_3 , та її сини: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Багато років позивачі користувались цією земельною ділянкою для власних потреб, за усною домовленістю з усією родиною, тому питання розподілу спадщини не стояло, але в березні 2019 року, відповідач ОСОБА_3 повідомив їх про те, що весь спадок він оформив на себе, тому користуватися земельною ділянкою позивачі більше не зможуть. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись за відповідним запитом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно за відповідною інформаційною довідкою, та виявилось, що 29 березня 2019 року державним реєстратором Мельниковим О.Ж. було зареєстровано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстровий № 2-1057, серія та номер ННТ 730172, виданого державним нотаріусом Другої синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж. 29.03.2019 року, відповідно до якого ОСОБА_3 є власником зазначеної земельної ділянки. Зважаючи на те, що інші спадкоємці не були повідомлені про отримання спадщини нотаріусом у встановленому законом порядку, позивачі вважають, що відповідач повідомив нотаріусу неправдиву інформацію про відсутність спадкоємців першої черги .

Зважаючи на викладене вище, позивачі просили суд визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено .

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати оскаржуване рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач ОСОБА_3 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 ), яка на момент смерті постійно мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Шевченківської с/ради Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1224888500:01:002:0184.

З копії спадкової справи № 158/2018, заведеної після смерті ОСОБА_4 вбачається наступне: 11 вересня 2018 року до Другої синельниківської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , а чоловік померлої ОСОБА_3 15.06.2018 року написав заяву про відмову від спадщини.

Відповідно до довідок: вих. № 69 від 06.06.2018 року та вих. № 127 від 19.09.2018 року, виданих Шевченківським старостинським округом № 9, померла заповіт не складала.

Згідно довідки від 19.09.2018 року вих. № 128, виданої виконавчим комітетом Раївської сільської ради (Шевченківський старостинський округ № 9) Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , по день смерті разом з: ОСОБА_3 - чоловіком, ОСОБА_3 - сином, ОСОБА_5 - дружиною сина, ОСОБА_4 - онуком, ОСОБА_6 - онукою, ОСОБА_7 - онукою.

Судом встановлено, що позивачі з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися, з позовною заявою про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, під час розгляду якої суд повинен був встановити поважність пропуску зазначеного строку, також.

Згідно акту обстеження сім`ї від 25.06.2019 року, комісія в складі: старости - ОСОБА_8 , соціального працівника - ОСОБА_9 , інспектора з міграційної роботи - ОСОБА_10 , встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але не проживає за місцем реєстрації з 2013 року.

Відповідно до показань свідків з боку відповідача встановлено, що відповідач ОСОБА_3 постійно проживав з померлою ОСОБА_4 і батьком та доглядав їх, а позивачі: ОСОБА_1 був зареєстрований разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , але проживав у м. Запоріжжя, та навідувався до батьків один - два рази на рік, ОСОБА_2 , хоч і проживав на сусідній вулиці, але до батьків навідувався рідко.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на необгрунтованість та недоведеність позовних вимог, зокрема, позивачі фактично разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживали та з заявою про визначення додаткового строку також не зверталися, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що позивачем не надано до матеріалів справи довідку встановленого зразка відповідно до Постанови КМУ від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» , натомість надано акт обстеження сім`ї від 25.06.2019 р., коли в будинку ще був інший власник, але ця інформація ніде не зазначена. Також, апелянт посилається на наявність цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування майном (справа № 191/2906/19), що є підтвердженням на думку апелянта самого факту реєстрації за місцем проживання спадкодавця одного з її синів - ОСОБА_1 .

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. (ст.1269 ЦК України).

Також законодавством передбачений шестимісячний строк для прийняття спадщини, який починається з часу відкриття спадщини (ст.1270 ЦК України).

Поряд з тим, згідно ст. 1272 ЦК України передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові ВСУ від 06 лютого 2013року в справі № 6-167цс12.

Оскільки позивачі у строк, встановлений ст. 1270 ЦК України, заяву про прийняття спадщини не подали, жодних доказів на підтвердження постійного проживання позивачів разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини суду не було надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання апелянтів на наявність цивільної справа № 191/2906/19, що є підтвердженням на думку апелянта самого факту реєстрації за місцем проживання спадкодавця одного з її синів - ОСОБА_1 , колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтами не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтами норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова