Постанова

від 18.03.2020 по справі 189/904/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2706/20 Справа № 189/904/19 Суддя у 1-й інстанції - Чорна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря Василенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2019 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті його матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк Донецької області, відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 2,6616 га, кадастровий номер 1224282300:01:001:1162, яка розташована у Покровському районі Дніпропетровської області, яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку.

25.02.2014 року позивач звернувся до Четвертої Донецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини; була відкрита спадкова справа №137/2014 та зареєстрована у Спадковому реєстрі.

Зазначає, що є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті матері, оскільки його батько, ОСОБА_3 помер раніше, у 2001 році.

У зв`язку з бойовими діями в Донецькій області не зміг оформити спадщину.

25.01.2018 року Першою Єнакіївською державною нотаріальною конторою винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка мотивована тим, що спадкова справа заведена у 2014 році у м. Донецьк і залишилася в архіві нотаріальної контори у м. Донецьк, у зв`язку з чим нотаріус не може видати йому свідоцтво про право на спадщину.

Тому просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, кадастровий номер1224282300:01:001:1162, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що він є єдиним спадкоємцем своєї померлої матері, копію спадкової справи отримати неможливо через її знаходження на непідконтрольній Україні території.

Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористався.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 13.10.1967 року (а.с.6).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (а.с.7).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 (а.с.8).

Після смерті матері позивача відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 2,6616 га, кадастровий номер 1224282300:01:001:1162; право власності на зазначену земельну ділянку підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №063858 (а.с.13) та витягом з Державного реєстру земельного кадастру про земельну ділянку (копія, а.с.14).

Як вбачається з постанови Першої єнакієвської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.01.2018 року, до нотаріальної контори з заявою звернувся ОСОБА_1 з проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке складається з земельної ділянки, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1224282300:01:001:1162, яка залишилася після смерті його матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

25.02.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Четвертої Донецької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була відкрита спадкова справа № 137/2014, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі. Ця спадкова справа зберігається за колишнім місцем розташування Четвертої Донецької державної нотаріальної контори - м АДРЕСА_2 , на тимчасово окупованій території.

Архів Четвертої Донецької державної нотаріальної контори залишився на тимчасово окупованій території (а.с.4).

Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України , право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язані звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Однак, матеріали справи не містять копію спадкової справи, яка залишилася на непідконтрольній території, що позбавляє можливості встановити коло спадкоємців та вирішити спір, тому судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують, посилання на те, що позивач є єдиним спадкоємцем померлої, належними доказами не підтвердженні, при цьому клопотань щодо витребування доказів матеріали справи також не містять.

Відповідно до ст.ст. 12 , 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О.В.Лаченкова