Постанова

від 23.03.2020 по справі 233/2210/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/2210/19

Номер провадження 22-ц/804/873/20

Номер провадження 22-ц/804/873/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року (постановлену під головуванням судді Мартиненко В. С., повний текст складено 18 листопада 2019 року) у цивільній справі №233/2210/19 за позовом приватного акціонерного товариства АПК-Інвест до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про переукладення договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2019 року приватне акціонерне товариство АПК-Інвест звернулося з вказаним позовом до суду.В обґрунтування посилалося на те, що 20 лютого 2014 року між ПрАТ АПК- Інвест та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради під номером 16, згідно якого ОСОБА_1 передала йому в оренду земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, право на яку належало їй на підставі сертифіката серії ДН № 0092291, виданого 10.01.1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією.

Позивач виконує свої зобов`язання за договором оренди належним чином, зокрема, сплачує на користь відповідача орендну плату.

На підставі вказаного сертифікату ОСОБА_1 було виділено в натурі земельну ділянку площею 3,8979 га з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118, право власності на яку було зареєстроване 24.05.2018 року. Про вказані обставини ОСОБА_1 позивача не повідомила та ухилилась від переукладення договору оренди земельної ділянки, в зв`язку з чим вказаний договір має бути визнаний переукладеним судом на тих же умовах, що і договір оренди земельної частки (паю) з встановленням орендної плати з урахуванням індексації в розмірі 7815,00 грн.

30 листопада 2018 року новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979 га стала ОСОБА_2 , з якою орендні правовідносини на підставі переукладеного договору мають продовжитися.

Просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 20.02.2014 року, укладений між приватним акціонерним товариством АПК - Інвест та ОСОБА_1 , на договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118, площею 3,8979 га, на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку в редакції, що додається.

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 12 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Визнано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979 га за орендарем приватним акціонерним товариством АПК- Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між приватним акціонерним товариством АПК- Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 16.

В частині позовних вимог щодо визнання договору оренди землі переукладеним - відмовлено.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду від 18 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 12 листопада 2019 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог та вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування посилається на те, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи.Суд першої інстанції в одному судовому засіданні 20.06.2018 року за першою неявкою відповідача та третьої особи здійснив та закінчив підготовче провадження, перейшовши до судового розгляду по суті,здійснив заочний розгляд справи без постановлення відповідної ухвали,чим порушив норми процесуального законодавства.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що земельна ділянка була сформована з моменту присвоєння їй кадастрового номера, її межі були винесені в натурі та вона стала об`єктом цивільних прав 24.05.2018 року,тобто через 4 роки після укладення договору оренди паю, а тому така земельна ділянка ділянка ніколи не передавалась та не могла передаватись відповідачем у користування позивачеві.

Земельна ділянка стала об`єктом права, що змінило предмет зобов`язання за раніше укладеним між позивачем та відповідачем договором оренди паю,внаслідок чого змінилися і його суттєві умови.Договір оренди паю та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами.

Виділення земельної ділянки в натурі є умовою припинення договору оренди паю.

Визнаючи право оренди земельної ділянки за позвачем на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися.

Судом встановлено,що власником земельної ділянки є ОСОБА_2 ..Тому відповідач,який не є власником земельної ділянки не може бути належним відповідачем за цим позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник приватного акціонерного товариства АПК - Інвест просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішеня суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування посилається на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що порушене право позивача має бути захищене шляхом визнання права оренди земельної ділянки за позивачем. При цьому суд самостійно визначив ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, що цілковито відповідає його праву за приписами ст.5 ЦПК України та ст.16 ЦК України.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права,предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та обраного позивачем способу захисту.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що чинне законодавство не передбачає автоматичного припинення договору оренди земельного паю.

В судове засідання з`явився представник приватного акціонерного товариства АПК-Інвест -адвокат Гнатенко Ю.Є.. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином,про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення повісток та їх заява про слухання справи у їх відсутність (а.с. 191,194-195).

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату,час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не зявилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Визнаючи право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979 га за орендарем приватним акціонерним товариством АПК-Інвест , суд першої інстанції виходив із того,що відповідачем не визнається право оренди позивача відносно зазначеної земельної ділянки, а відсутність відомостей про державну реєстрацію речового права позивача зумовлює порушення його права,яке підлягає захисту шляхом визнання його судом.

Проте, такий висновок не відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права.

Частиною 2 статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого орендодавець передала орендарю у володіння та користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів строком на 20 років зі сплатою орендної плати. Вказаний договір було зареєстровано 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 16.

20 лютого 2014 року земельна ділянка передана орендареві згідно договору оренди, що підтверджується актом приймання- передачі земельної частки (паю) відповідно до договору оренди від 20 лютого 2014 року.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку 24 травня 2018 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979га, яка використовувалася за договором оренди позивачем.

30 листопада 2018 року на вищезазначену земельну ділянку було зареєстровано право власності ОСОБА_2 .

З 25.06.2018 року зареєстровано право оренди за фермерським господарством Веліс ,що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2019 року у цивільній справі № 233/5197/18 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Веліс , третя особа - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації задоволено.Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укаледний між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Веліс 25.06.2018 року.

У справі встановлено, що позивач уклав договір оренди з ОСОБА_1 , як з власником сертифікату на право на земельні частки (паї). Вказаний сертифікат вважався правовстановлюючим документом при реалізації ним права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та був дійсним до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю, що відповідає пункту 17 Розділу X Перехідні положення ЗК України.

У пункті 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322 визначено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акту на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін.

Встановивши обставини справи суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору оренди переукладеним.

Згідно положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено,що 20 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого орендодавець передала орендарю у володіння та користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів строком на 20 років зі сплатою орендної плати. Вказаний договір було зареєстровано 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 16.

20 лютого 2014 року земельна ділянка передана орендареві згідно договору оренди, що підтверджується актом приймання- передачі земельної частки (паю) відповідно до договору оренди від 20 лютого 2014 року.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку 24 травня 2018 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979га, яка використовувалася за договором оренди позивачем.

30 листопада 2018 року на вищезазначену земельну ділянку було зареєстровано право власності ОСОБА_2 .

При зверненні до суду з позовом позивач просив визнати договір оренди земельної частки(паю) від 20.02.2014 року,укладений між ним та ОСОБА_1 , переукладеним на тих самих умовах. Інших позовних вимог позивачем не заявлялося. А тому не було законних підстав визнавати право оренди земельної ділянки за позивачем.

Таким чином, визнаючи право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979га за орендарем ПрАТ АПК-Інвест`на підставі договору оренди земельної частки (паю )від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 ,суд першої інстанції також допустив протиріччя в своїх висновках та вийшов за межі позовних вимог.Оскільки відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання договору оренди переукладеним, суд першої інстанції фактично за тих же самих підстав та положень закону визнав право оренди земельної ділянки за позивачем.

Висновок суду першої інстанції про те,що суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,який не суперечить закону, в даному випадку є необгруновним,так як позивачем чітко визначено спосіб захисту,за яким він звернувся, у суду не було підстав для визначення іншого способу захисту,який суперечить положенням закону.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979га за орендарем ПрАТ АПК-Інвест`підлягає скасуванню.Так як такі позовні вимоги позивачем не заявлися, то підстав для відмови в задоволені цих позовних вимог не має.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося,а тому його законність апеляційною інстанцією не перевірялася.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ АПК-Інвест судового збору в розмірі 1921 гривні.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20.02.2020 року дія оскаржуваного рішення була зупинена до розгляду апеляційної скарги.Так як апеляційна скарга розглянута,то дію рішення слід відновити.

Керуючись ст.ст. 368, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково .

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 12 листопада 2019 року в частині визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0118 площею 3,8979 га за орендарем приватним акціонерним товариством АПК- Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між приватним акціонерним товариством АПК- Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 16 та в частині стягнення судового збору скасувати.

В решті рішення залишити без змін, поновивши його дію.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 березня 2020 року.

Судді: