Постанова

від 11.03.2020 по справі 522/9845/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4558/20

Номер справи місцевого суду: 522/9845/19

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2019 року за позовом представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Театральний , ОСОБА_4 , державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області Хорошун Вадима Михайловича про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації права власності.

До суду 01.07.2019 року представник позивачів - ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на підвальне приміщення АДРЕСА_1 та заборону вчинення реєстраційних дії.

В обґрунтування заяви зазначено, що відповідачі провели протиправну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 . Не вжиття заходів забезпечення може затрудити виконання рішення суду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2019 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовлено.

Вказану ухвалу суду оскаржує в апеляційному порядку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при постановлені ухвали, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про забезпечення позову суд першої інстанції передчасно дійшов зазначеного висновку виходячи з того, що до заяви не додано жодного доказу, який би свідчив про те, що заявником не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Проте колегія судів не погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Так, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів 2. 4. 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, гарантує право кожному на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, а саме у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.

Таким заходом забезпечення позову як заборона вчиняти певні дії суд захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення заборони вчиняти певні дії.

Якщо відповідач до завершення розгляду справи відчужить майно шляхом продаду, міни чи дарування зазначеного підвального приміщення, то виконання рішення суду в примусовому порядку- стане неможливим. Задоволення заяви про забезпечення позову сприятиме відновленню прав позивача. Крім цього, невжиття такого заходу, як накладення арешту на підвальне приміщення АДРЕСА_1 та заборону вчинення реєстраційних дії, можуть призвести до заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів до ухвалення рішення по справі.

Викладені обставини судом з`ясовано неповно, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 3 ст. 379 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, у випадку постановлення ухвали при невідповідності висновків суду обставинам справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 376, 379, 381-384 ЦПК України апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2019 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23.03.2020 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький