Постанова

від 25.02.2020 по справі 910/8986/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2020 р. Справа№ 910/8986/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 25.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 29.10.2019 (повне рішення складено 27.11.2019)

у справі № 910/8986/19 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та

експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "ВНТ-1"

до 1. Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Закон Один"

про визнання недійсним договору

та за позовом третьої особи з самостійними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1"

до 1. Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Закон Один"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Обслуговуючий кооператив "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "ВНТ-1" звернувся до Господарського суду міста Києва за позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", Товариства з обмеженою відповідальність "Закон Один" про визнання недійсним договору ДНП-2019-03/43 від 21.03.2019 про надання в експлуатацію майданчика для паркування за адресою: м. Київ. вул. Бальзака, 40-а.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.1998 між Державним комунальним підприємством "Київелектротранс" та Малим підприємством будівельно-промислова фірма "ВНТ" укладено договір про спільну діяльність, метою укладення якого було будівництво платних автостоянок. В травні 1999 року будівництво автостоянок було завершено. Мале підприємство будівельно-промислова фірма "ВНТ" на підставі усної домовленості з Ватутінською райдержадміністрацією м.Києва розпочало експлуатацію даних автостоянок. 02 листопада 2011 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" укладено договір ДНП-2011-11/05 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для нічного паркування, за умовами якого ТОВ "ВНТ-1" здійснювало експлуатацію автостоянки. Позивач зазначає, що йому стало відомо про укладення між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Закон Один" договору ДНП-201903/43 від 21.03.2019 про надання в експлуатацію майданчика для паркування за адресою: м.Київ, вул.Бальзака, 40-а.

Позивач зазначає, що договір ДНП-201903/43 від 21.03.2019 має бути визнаний судом недійсним, з огляду на відсутність печатки КП "Київтранспарксервіс", недостовірності підпису керівника О.Я.Німаса, даний договір не зареєстрований належним чином в податкових та контролюючих органах.

Обґрунтовуючи правомірність звернення з даним позовом, позивач зазначає, що 05 листопада 2014 року був створений та зареєстрований Обслуговуючий кооператив "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян деснянського району міста Києва "ВНТ-1". 28 березня 2016 року згідно акту приймання-передачі все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" передано Обслуговуючому кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "ВНТ-1", в зв`язку з чим позивач вказує, що він став правонаступником ТОВ "ВНТ-1".

У вересні 2019 року з позовом до Господарського суду міста Києва також звернулась третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", Товариства з обмеженою відповідальність "Закон Один" про визнання недійсним договору ДНП-2019-03/43 про надання в експлуатацію майданчика для паркування від 21.03.2019, який укладено між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальність "Закон Один".

Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами обґрунтована тим, що зазначеним договором порушено права ТОВ "ВНТ-1" як користувача майданчика для паркування та власника нерухомого майна, що знаходиться на території майданчика для паркування. ТОВ "ВНТ-1" зазначає, що 10.12.2011 між відповідачем-1 та третьою особою із самостійними вимогами укладено договір ДНП-2011-12/42 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, предметом якого є право на експлуатацію майданчика для паркування, тобто того ж самого об`єкту, що і за оспорюваним договором ДНП-2019-03/43 від 21.03.2019. Оскільки повідомлення про розірвання договору від відповідача-1 на адресу третьої особи із самостійними вимогами не надходило, договір №ДНП- 2011-12/42 від 10.12.2011 є діючим на момент звернення до суду з цим позовом. В зв`язку з цим, відповідач -1 передаючи за оспорюваним договором майданчик для паркування відповідачу-2 порушив права третьої особи із самостійними вимогами на користування майданчиком для паркування. Також, ТОВ "ВНТ-1" зазначає, що він є власником нежитлової будівлі, літ.А загальною площею 155,5 кв.м., розташованої за адресою: м.Київ, вул.Бальзака, 40-А, передача в експлуатацію майданчику для паркування на території якого розміщена належна третій особі нежитлова будівля літ. "А", загальною площею 155,5 кв.м., на користь відповідача-2, є порушенням прав третьої особи, як власника зазначеного об`єкту нерухомості. Третя особа із самостійними вимогами зазначає, що відповідач-1 укладаючи спірний договір, вийшов за межі своїх повноважень, спірний договір порушує вимоги статей 395, 398, 626, 629 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим має бути визнаний недійсним

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/8986/19 в позові Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "ВНТ-1" відмовлено. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ТОВ ВНТ-1 мотивовано тим, що ТОВ "ВНТ-1" не доведено порушення його права експлуатації паркувального майданчика у зв"язку з наявністю оспорюваного договору

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Закон Один" про визнання недійсним договору задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції не з`ясовано усіх обставин справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, третя особа з самостійними вимогами посилається на те, що він є власником нерухомого майна за адресою Оноре де Бальзака, 40А, водночас в оспорюваному договорі не врегульоване питання дотримання прав ТОВ ВНТ-1 , як власника нерухомого майна, зокрема, щодо вільного доступу працівників та/або орендарів до нежитлового приміщення.

Крім того, апелянт зазначає, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду міст Києва у справі №910/18634/13 щодо безпідставності зайняття спірної земельної ділянки площею 0,85 га, жодним чином не стосуються розгляду даної справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, КП Київтранспарксервіс подав відзив, у яком відповідач-1 просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Так, відповідач-1 зазначає, що оспорюваний договір та акт приймання-передачі паркувального майданчику від 17.05.2019 підписані уповноваженими особами та відповідно скріплені печатками. Крім того, апелянт не є стороною оспорюваного договору, а КП Київтранспарксервіс не порушувало законні права та інтереси скаржника щодо вільного доступу працівників та/або орендарів до нежитлового приміщення товариства.

Іншими учасника справи не було надано відзивів на апеляційну скаргу що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представник позивача в судове засідання 25.02.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих-кодом 0411629870180.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії ( Alimentaria Sanders S.A. v. Spain ) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.1998 між Державним комунальним підприємством "Київелектротранс" та Малим підприємством будівельно-промислова фірма "ВНТ" було укладено договір про спільну діяльність, метою укладення якого було будівництво платних автостоянок.

21 травня 1999 року згідно актів №114 та №115 про приймання в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта стоянки були здані в експлуатацію.

02 листопада 2011 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" (яке є правонаступником Малого підприємства будівельно-промислової фірми "ВНТ") укладено договір №ДНП-2011-11/05 від 02.11.2011 (далі - договір №ДНП-2011-11/05 від 02.11.2011) про надання права на експлуатацію фіксованих місць для нічного паркування, відповідно до пункту 1.1. якого КП "Київтранспарксервіс" надає за плату Товариству з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" право на організацію та експлуатацію 189 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 21 спеціальне місце для безкоштовного паркування автомобілів та інших автотранспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, вул. Бальзака, 40А), що розташований в межах IIІ територіальної зони паркування м.Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Згідно з п.5.1. договору №ДНП-2011-11/05 від 02.11.2011 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2011.

У відповідності до п.5.10. договору №ДНП-2011-11/05 від 02.11.2011 після закінчення дії договору, втрати чинності або його розірвання (окрім випадку оформлення права власності/права користування земельною ділянкою у встановленому чинним законодавством порядку) об`єкт підлягає негайному поверненню Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс".

10.12.2011 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" укладений договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2011-12/42 (далі - договір № ДНП-2011-12/42), відповідно до пункту 1.1 якого КП "Київтранспарксервіс" надає за плату відповідачу право на організацію та експлуатацію 189 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 21 спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м.Київ, Деснянський р-н, вул.Бальзака, 40-А, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами та паркування їхнього автотранспорту.

Згідно з п. 5.1 договору № ДНП-2011-12/42 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2012 та діє до 31.12.2012.

Відповідно до пункту 5.2 договору № ДНП-2011-12/42, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання, договір вважається продовженим ще на один рік.

Пунктом 5.9 договору № ДНП-2011-12/42 сторони погодили, що після закінчення дії договору, втрати чинності або його розірвання (крім випадку оформлення права власності/права користування земельною ділянкою у встановленому чинним законодавством порядку) відповідач втрачає право на експлуатацію об`єкту. Об`єкт договору підлягає негайному поверненню КП "Київтранспарксервіс".

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі №910/18634/13 позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" задоволено, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" звільнити земельну ділянку площею 0,85 га по вул. Бальзака 40-А у Деснянському районі м. Києва (нормативна грошова оцінка складає 16 276 225 грн.), що використовується під розміщення автостоянки, повернути її Київській міській раді та привести у придатний для використання стан.

У рішенні суду у справі №910/18634/13 встановлено, що КП "Київтранспарксервіс" направлялися ТОВ "ВНТ-1" неодноразово листи до закінчення строку дії договору №ДНП-2011-12/42 з пропозицією укласти новий договір або у випадку не укладення нового договору звільнити паркувальний майданчик, відповідач відповіді на листи не надав, договір не уклав. Під час розгляду справи №910/18634/13 судом встановлено, що ТОВ "ВНТ-1" використовує спірну земельну ділянку без відповідних правовстановлюючих документів, що стало підставою для задоволення позову у даній справі.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі 910/18634/13 встановлено, що TOB "ВНТ-1" використовує земельну ділянку за адресою м. Київ, вул.Бальзака 40-А без відповідних правовстановлюючих документів, а також станом на момент звернення ТОВ "ВНТ-1" до суду у даній справі договір №ДНП-2011-12/42 від 10.12.2011 є таким, що закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закон Один" укладено договір ДНП-201903/43 від 21.03.2019 (далі - договір ДНП-201903/43 від 21.03.2019) про надання в експлуатацію майданчика для паркування за адресою: м.Київ, вул.Бальзака, 40-а. Відповідно до пункту 1.1. договору КП "Київтранспарксервіс" надає за плату ТОВ "ЗАКОН ОДИН" право на організацію та експлуатацію 189 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 21 спеціальне місце для безкоштовного паркування автомобілів та інших автотранспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, вул. Бальзака, 40А), що розташований в межах IIІ територіальної зони паркування м.Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Згідно з п.7.1. договору ДНП-201903/43 від 21.03.2019 договір укладений на строк до 31.12.2020.

Спір у справі виник з тих підстав, що на думку позивача та третьої особи договір ДНП-201903/43 від 21.03.2019 укладений з порушенням вимог статей 395, 398, 626, 629 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначаючи про наявність підстав для визнання недійсним договору ДНП-201903/43 від 21.03.2019, ТОВ "ВНТ-1" вказує про порушення своїх прав, оскільки право експлуатації спірного паркувального майданчику передано за договором ДНП-2011-12/42 від 10.12.2011, повідомлення про розірвання якого відсутнє.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції умови договору ДНП-2011-12/42 від 10.12.2011 не містили положення про автоматичну його пролонгацію, строк його дії закінчився 31.12.2011 та у відповідності до п.5.10. договору №ДНП-2011-11/05 від 02.11.2011 після закінчення дії договору паркувальні майданчики підлягали негайному поверненню Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс". Укладений 10.12.2011 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1" договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2011-12/42 також не може бути правовою підставою експлуатації паркувальним майданчиком, оскільки судом у справі 910/18634/13 встановлено, що TOB "ВНТ-1" використовує земельну ділянку за адресою м. Київ, вул.Бальзака 40-А без відповідних правовстановлюючих документів, а також станом на момент звернення ТОВ "ВНТ-1" до суду у даній справі договір №ДНП-2011-12/42 від 10.12.2011 є таким, що закінчився.

Таким чином, посилання ТОВ "ВНТ-1" на те, що його права експлуатації паркувального майданчика порушені, в зв`язку з наявністю укладеного з КП "Київтранспарксервіс" договору, який надає ТОВ "ВНТ-1" права експлуатації паркувального майданчика, необґрунтовані.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що при розгляді справи №910/18634/13 досліджувались обставини правомірності користування ТОВ ВНТ-1 земельною ділянкою площею 0,85 га по вул. Бальзака 40-А у Деснянському районі м. Києва, в тому числі щодо строку дії договору №ДНП-2011-12/42 від 10.12.2011. Тобто, установлено обставини, що мають преюдиційне значення для справи №910/8986/19, а тому у відповідності до частини 4 статті 75 ГПК України не потребують доказуванню у межах даної справи.

Крім того, згідно зі статтею 9 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 №930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м. Києві.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" затверджено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

Паркувальний майданчик, що розташований за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Бальзака, 40-а (вздовж лінії швидкісною трамвая) включений до таблиці №1додатку № 5 вищезазначеного рішення Київської міської ради та є спеціально обладнаним майданчиком для паркування.

Таким чином, паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул.Бальзака, 40-а (вздовж лінії швидкісного трамвая) відведено для експлуатації єдиним оператором, яким з 2007 року є КП "Київтранспарксервіс".

Відповідно до пункту 17.3.1. рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 "Про правила благоустрою м. Києва" платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Користувач земельної ділянки - юридична або фізична особа, яка має належним чином оформлений та зареєстрований документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою із визначеним цільовим призначенням.

Положеннями статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно з ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта.

Статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як встановлено судом першої інстанції, що ТОВ "ВНТ-1" не надано доказів, що паркувальний майданчик, розташований за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Бальзака, 40-а, на даний момент перебуває у власності чи у користуванні ТОВ "ВНТ-1", в той час як паркувальний майданчик за вищезазначеною адресою на законних підставах закріплений за КП "Київтранспарксервіс".

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Разом з тим, враховуючи відсутність наявності чинного на час розгляду справи договору ТОВ "ВНТ-1" з КП "Київтранспарксервіс" на експлуатацію спірного паркувального майданчику, встановлення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі 910/18634/13 факту про те, що TOB "ВНТ-1" використовує земельну ділянку за адресою м. Київ, вул.Бальзака, 40-А без відповідних правовстановлюючих документів, відсутність доказів реєстрації права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій розташований паркувальний майданчик за ТОВ "ВНТ-1" суд не вбачає наявності підтвердження доводів третьої особи із самостійними вимогами про порушення її прав шляхом укладення спірного договору.

Крім того, посилання ТОВ "ВНТ-1" на наявність належної йому на праві власності нежитлової будівлі, літ.А загальною площею 155,5 кв.м., що розташована за адресою: м.Київ, вул.Бальзака, 40-А, тобто на території паркувального майданчика не свідчить про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки ТОВ "ВНТ-1" не обґрунтовано, яким чином наявність укладеного оспорюваного договору на експлуатацію паркувального майданчика перешкоджає ТОВ "ВНТ-1" користуватись належним йому майном.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ "ВНТ-1".

Крім того, як зазначалось вище, відповідно до частин 1, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Водночас, оскільки ТОВ ВНТ-1 , звертаючись з апеляційною скаргою, просило переглянути оскаржуване рішення лише в частині позовних вимог третьої особи, а судом апеляційної інстанції не встановлено порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "ВНТ-1" з огляду на положення статей 269 ГПК України перегляду не підлягає.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/8986/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНТ-1"на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/8986/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/8986/19 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/8986/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено: 24.03.2020.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка