Постанова

від 23.03.2020 по справі 215/37/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3970/20 Справа № 215/37/18 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2020 року м.Кривий Ріг

справа № 215/37/18

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2019 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 11 жовтня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна.

В обґрунтування позову зазначено, що 24.02.2016 року позивачем на картку ПАТ КБ Приватбанк , відкриту на ім`я відповідача ОСОБА_3 було помилково перераховано грошові кошти в сумі 78900 грн., при цьому будь-яких усних чи письмових домовленостей, правочинів між ними щодо перерахуванням коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 не існувало. Всі спроби зв`язатися з відповідачем та вирішити питання щодо повернення коштів у добровільному порядку не надали бажаного результату, у зв`язку із чим позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та просила суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 78900 грн., як безпідставно набуті відповідачем, та понесені нею судові витрати.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ПП Ін-Тайм , оскільки матеріали справи не містять належних доказів існування трудових відносин між відповідачем та ПП Ін-Тайм , а пояснення свідків не можуть бути визнані належними доказами існування трудових відносин між відповідачем та ПП Ін-Тайм .

Зауважує на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що кошти, які отримала ОСОБА_2 на свою картку від позивача, були передані в бухгалтерію ПП Ін-Тайм , оскільки, відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру 26.02.2016 року ПП Ін-Тайм отримало кошти від ОСОБА_1 , а не від ОСОБА_2 .

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачу по справі ПП Ін-Тайм здійснило поставку товару, а існування правовідносин між позивачем та ПП Ін-Тайм в даному випадку не має правового значення для вирішення справи, оскільки кошти, які отримала відповідач, має повернути позивачу саме вона.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 24.02.2016 року позивач ОСОБА_1 через касу відділення Магігранд Вінницької філії ПАТ КБ ПриватБанк , у теперішній час АТ КБ ПриватБанк , переказала грошові кошти у розмірі 78900 грн. на рахунок відповідача ОСОБА_2 , який відкрито в ПАТ КБ ПриватБанк , у теперішній час АТ КБ ПриватБанк , що підтверджується копією квитанції (том 1 а.с.8).

Згідно копій трудового договору з менеджерами ОСОБА_4 від 05.01.2016 року та ОСОБА_2 від 05.01.2016 року, останні перебували у трудових відносинах з ПП Ін-Тайм (том 1 а.с.89-90, 91-92).

23.02.2016 року позивач зробила замовлення у постачальника ПП Ін-Тайм zagu Tropik, кольору морений дуб у кількості 218 шт. на суму 74556 грн., кліпси нержавіючі, стартові у кількості 130 шт. на суму 780 грн., кліпси нержавіючі, з`єднувальні у кількості 591 шт. на суму 3546 грн., а всього на суму 78882 грн.(том 1 а.с.102).

Згідно виписки про рух грошових коштів по картці ОСОБА_2 , 24.02.2016 року відбулося поповнення картки готівкою на суму 78900 грн. через відділення Магігранд Вінницької філії ПАТ КБ ПриватБанк , у теперішній час АТ КБ ПриватБанк (том 1 а.с.138-139, 141-142).

Згідно товарно-транспортної накладної № 639667 від 07.06.2016 року на суму 78882 грн. із міста Дніпро до міста Вінниця було відвантажено терасну дошку, морений дуб у кількості 218 шт., кліпси стартові 130 шт., кліпси з`єднувальні у кількості 591 шт., вказана накладна підписана лише водієм-експедитором (том 1 а.с.148).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що у позивача з відповідачем не було ніяких домовленостей з приводу поставки товару, а гроші, переведені на рахунок відповідача має повернути сам вона, оскільки відповідач безпідставно заволоділа коштами позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки між позивачем та ПП Ін-Тайм виникли договірні правовідносини з приводу поставки товару - терасної дошки, які регулюються нормами ЦК України та Законом України Про захист прав споживачів , гроші були перераховані на рахунок відповідача ОСОБА_2 , яка була працівником ПП Ін-Тайм в якості оплати за товар, тобто на відповідній правовій підставі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 , на час отримання грошей від ОСОБА_1 , працювала менеджером в ПП Ін-Тайм , що підтверджується договором від 05.01.2016 року (том 1 а.с.91-92 ).

Крім того судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 замовила в ПП Ін-Тайм zagu Tropik кольору морений дуб у кількості 218 шт. на суму 74556 грн., кліпси нержавіючі, стартові у кількості 130 шт. на суму 780 грн., кліпси нержавіючі, з`єднувальні у кількості 591 шт. на суму 3546 грн., а всього на суму 78882 грн, що підтверджується письмовими матеріалами справи, показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та поясненнями як представника позивача, так і представника відповідача.

Отже, оскільки між позивачем та ПП Ін-Тайм виникли договірні правовідносини з приводу поставки товару, а саме zagu Tropik кольору морений дуб у кількості 218 шт. на суму 74556 грн., кліпси нержавіючі, стартові у кількості 130 шт. на суму 780 грн., кліпси нержавіючі, з`єднувальні у кількості 591 шт. на суму 3546 грн., які регулюються нормами ЦК України та Законом України Про захист прав споживачів , гроші, які були перераховані на рахунок відповідача ОСОБА_2 , яка була працівником ПП Ін-Тайм в якості оплати за товар, тобто на відповідній правовій підставі, тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку позивачем обрано не вірний спосіб захисту своїх прав, а тому відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ПП Ін-Тайм , матеріали справи не містять належних доказів існування трудових відносин між відповідачем та ПП Ін-Тайм , а пояснення свідків не можуть бути визнані належними доказами існування трудових відносин між відповідачем та ПП Ін-Тайм , оскільки, на думку колегії суддів, копія трудового договору з менеджером ОСОБА_2 від 05.01.2016 року, є належним та допустимим доказом на підтвердження перебування відповідача у трудових відносинах з ПП Ін-Тайм (том 1 а.с. 91-92).

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що кошти, які отримала ОСОБА_2 на свою картку від позивача, були передані в бухгалтерію ПП Ін-Тайм , оскільки, відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру 26.02.2016 року ПП Ін-Тайм отримало кошти від ОСОБА_1 , а не від ОСОБА_2 , не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача, оскільки обставини цієї справи свідчать про наявність договірних правовідносин між ОСОБА_1 та ПП Ін-Тайм , а саме - договірних правовідносин з приводу поставки товару - терасної дошки, та перерахування грошей позивачем на картку відповідача відбулось з метою поставки товару, як правильно встановлено судом першої інстанції.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачу по справі ПП Ін-Тайм здійснило поставку товару, оскільки в даному випадку відсутній спір щодо поставки чи не поставки товару.

Посилання апеляційної скарги на те, що існування правовідносин між позивачем та ПП Ін-Тайм в даному випадку не має правового значення для вирішення справи, оскільки кошти, які отримала відповідач, має повернути позивачу саме вона, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ПП Ін-Тайм виникли договірні правовідносини з приводу поставки товару, грошові кошти в якості оплати за товар були перераховані на рахунок відповідача ОСОБА_2 , яка була працівником ПП Ін-Тайм та передала вказані кошти до бухгалтерії ПП Ін-Тайм .

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2019 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне рішення суду складено 23 березня 2020 року.

Головуючий:

Судді: