Рішення

від 25.03.2020 по справі 140/230/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/230/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УА БРУК» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УА БРУК» (далі - ТзОВ «УА БРУК» , товариство, позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 22 січня 2020 року №217 «Про проведення фактичної перевірки» .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що 22 січня 2020 року отримав наказ ГУ ДПС у Волинській області від 22 січня 2020 року №217 «Про проведення фактичної перевірки» , з яким не погоджується, тому не допустив інспекторів відповідача до проведення перевірки. Товариство зазначило, що спірний наказ прийнято керівником контролюючого органу на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (надалі - ПК України). За цією нормою фактичною підставою, яка підпадає під дію підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинна бути інформація, яка отримана у встановленому порядку про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Однак наказ не містить конкретних підстав для проведення фактичної перевірки, передбачених підпунктом 80.2.2 пунктом 80.2.2 статті 80 ПК України з посиланням на відповідні докази та не у ньому не зазначено період діяльності, який буде перевірятися. У наказі згадано, що в ході документальної планової виїзної перевірки встановлено порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» : реалізацію товариством продукції невласного виробництва без застосування реєстратора розрахункових операцій (РРО). При цьому в наказі не зазначено, яка інформація була отримана щодо порушень з боку позивача, коли та ким така інформація надана, хоч наявність таких відомостей є обов`язковою для наказу про проведення фактичної перевірки.

Позивач також зауважив, що наказом від 27 грудня 2019 року №1541 з 10 січня 2020 року дійсно призначена документальна планова виїзна перевірка товариства тривалістю 10 робочих днів, термін проведення якої відповідно до наказу від 20 січня 2020 року №208 було перенесено з 20 січня 2020 року до дати доступу до вилучених документів. Але жоден акт чи довідка, якими б було зафіксовано порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» чи реалізацію продукції, за результатами такої перевірки не складався.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.29-30). В обґрунтування цієї позиції вказав, що спірний наказ видано на виконання підпунктів 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 80.8 ПК України, статті 259 Кодексу законів про працю України, статті 35 Закону України «Про оплату праці» з метою здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Підставою для прийняття спірного наказу стала доповідна записка виконуючого обов`язки начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування від 22 січня 2020 року №19/03-20-05-09 щодо надання дозволу підготувати наказ на проведення фактичної перевірки за наявності обставин, оскільки в ході проведення документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «УА БРУК» на підставі наказу від 27 грудня 2019 року №1541, що була розпочата 10 січня 2020 року та 20 січня 2020 року зупинена у зв`язку з вилученням документів правоохоронними органами, встановлено можливі порушення вимог статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» . Отримана інформація дає обґрунтовану та законодавчо встановлену необхідність для здійснення контролюючим органом податкового контролю. Така підстава і була зазначена в наказі від 22 січня 2020 року №217.

На думку відповідача, недопуск ТзОВ «УА БРУК» працівників ГУ ДПС у Волинській області до проведення перевірки свідчить про перешкоджання товариством в здійсненні контролюючим органом функцій податкового контролю.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач підтримав заявлені позовні вимоги та не погоджується з позицією відповідача (а.с.45). Зазначив, що для реалізації права на проведення перевірки контролюючий орган зобов`язаний мати чіткі передумови та дотримуватися норм чинного законодавства. Однак ні спірний наказ, ні долучені до відзиву документи, не містять жодних посилань на конкретні порушення суб`єктом господарювання законодавства, контроль за якими покладено на фіскальні органи. Товариство вважає, що висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач у відзиві, не стосуються даної справи, оскільки прийняті за інших обставин. У даному випадку, не допустивши відповідача до проведення перевірки та оскарживши до суду наказ про її проведення, позивач лише обрав спосіб захисту свого порушеного права, а не вчиняв дії спрямовані на перешкоджання здійснення контролюючим органом функцій податкового контролю.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Ухвалою суду від 26 лютого 2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.26).

Згідно із частиною другою статті 262 КАС України якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

22 січня 2020 року на підставі підпунктів 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 80.8 ПК України, статті 259 Кодексу законів про працю України, статті 35 Закону України «Про оплату праці» та з метою здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) виконуючим обов`язки начальника ГУ ДПС у Волинській області прийнято наказ №217 «Про проведення фактичної перевірки» . Зазначеним наказом визначено провести протягом 10 діб, починаючи з 22 січня 2020 року, фактичну перевірку ТзОВ «УА БРУК» (його господарської одиниці - каси підприємства) за адресою: місто Луцьк, вулиця Андрія Марцинюка, будинок 18, за період діяльності відповідно до вимог статті 102 ПК України.

На підставі цього наказу та направлень на перевірку від 22 січня 2020 року №000216, №000217 посадові особи відповідача здійснили виїзд за вказаною адресою.

Як видно з акта від 22 січня 2020 року №26/03-20-05-05/36347599, складеного посадовими особами контролюючого органу, після ознайомлення із наказом та направленнями на перевірку директор ТзОВ «УА БРУК» Карзов М.М. від підпису в наказі та направленнях відмовився (а.с.37). Перевірка контролюючим органом не проведена, оскільки позивач, не погодившись із даним наказом та вважаючи його протиправним, не допустив перевіряючих до перевірки, про що складено акт від 22 січня 2020 року №27/03-20-05-05/36347599 (а.с.38).

Натомість позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив визнати наказ від 22 січня 2020 року №217 протиправним та скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1.1 статті 1 ПК України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Як передбачено підпунктом 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Отже, право на проведення перевірки, в тому числі фактичної, визначено положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 ПК України, при цьому така перевірка повинна проводитися контролюючим органом лише в межах їх повноважень, у випадках і у порядку, встановлених цим Кодексом.

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.

Так фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України); фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Проведення фактичної перевірки позивача призначено на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки. В той же час, підставою для проведення такого виду перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

Пунктом 80.5 статті 80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Приписами абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України передбачено, зокрема, що у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення статей 75-81 ПК України, суд зазначає, що вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, у тому числі фактичної, сформульовані лише в абзаці третьому пункту 81.1 статті 81 цього Кодексу.

Як встановлено судом з відзиву на позов, підставою для прийняття спірного наказу стала доповідна записка виконуючого обов`язки начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування від 22 січня 2020 року №18/03-20-05-05-09 про надання дозволу підготувати наказ на проведення фактичної перевірки за наявності обставин для перевірки суб`єкта господарювання (а.с.33-34). У цій службовій записці зазначено, що головними державними ревізорами-інспекторами відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС у Волинській області Стирко І.В. та Поляком Р.М. в ході проведення документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «УА БРУК» за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2019 року на підставі наказу від 27 грудня 2019 року №1541 встановлено порушення вимог статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» , а саме: за період, що перевірявся, суб`єктом господарювання, який здійснює розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операцій з приймання готівки для подальшого її переказу розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) проводились без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; особам, які отримують або повертають товар, отримують послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку не видавались розрахункові документи встановленої форми на повну суму проведених операції. Також вказано про зафіксований факт недопуску до проведення фактичної перевірки, призначеної на підставі наказу ГУ ДПС у Волинській області від 20 січня 2020 року №206, відповідно до направлень на перевірку №000220 та №000221.

Однак у наказі від 22 січня 2020 року №217 «Про проведення фактичної перевірки» відсутні будь-які посилання на зазначену доповідну записку як на доказ отриманої інформації про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. У той же час, сама доповідна записка не містить конкретних фактів, які б вказували на порушення товариством норм законодавства, а тут є лише посилання на статтю 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» . Якщо звернутися до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 вказаного Закону, то вони мають такий зміст: суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Отже, у доповідній записці, на яку у відзиві посилається відповідач, є формальне та дослівне посилання на положення статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» , однак вважати, що така доповідна записка містить конкретну інформацію про можливі порушення ТзОВ «УА БРУК» законодавства, контроль за дотриманням якого здійснює ГУ ДПС у Волинській області, немає підстав. Водночас, у цій службовій записці та у спірному наказі згадується, що порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено в ході документальної планової виїзної перевірки за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2019 року, що проводилася на підставі наказу від 27 грудня 2019 року №1541. При цьому в наказі від 22 січня 2020 року №208 уже уточнюється, що таке порушення стосується реалізації продукції невласного виробництва без застосування РРО.

В матеріалах справи є копія наказу ГУ ДПС у Волинській області від 27 грудня 2019 року №1541 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «УА БРУК» (а.с.13). Її проведення тривалістю 10 робочих днів визначено з 10 січня 2020 року. Разом з тим, наказом ГУ ДПС у Волинській області від 20 січня 2020 року №208 термін проведення документальної планової виїзної перевірки товариства перенесено з 20 січня 2020 року до дати доступу до вилучених правоохоронними органами документів (а.с.14). Отже, планова виїзна перевірка станом на 22 січня 2020 року - день винесення спірного наказу - проведена не була. Матеріали справи не містять доказів про фіксування відповідачем обставин, які б давали підстави вважати, що під час документальної планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» , зокрема, що реалізація ним продукції невласного виробництва здійснюється без застосування РРО.

Варто зауважити, що ні у спірному наказі, ні в доповідній записці не відображено, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №820/4895/18, від 05 березня 2019 року у справі №820/4893/18, службова записка як підстава, яка підпадає під дію підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

На думку суду, зважаючи на встановлені обставини, перевірені доказами, ГУ ДПС у Волинській області не доведено наявність підстав у контексті підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки позивача. Зі змісту наказу від 22 січня 2020 року №217 неможливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача та чи дійсно була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на час прийняття спірного наказу, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою (про доповідну записку в наказі не згадується).

У цій справі податковий орган не отримував в установленому законодавством порядку інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка б свідчила б про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби, а доповідна записка посадової особи податкового органу не містить інформацію, яка була б підставою для проведення фактичної перевірки відповідно до норм статті 80 ПК України.

Відтак, суд вважає, що спірний наказ про фактичну перевірку не можна вважати законним з огляду на недоведеність відповідачем підстав для його прийняття - наявність отриманої в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення товариством законодавства при здійсненні розрахункових операцій, ведення касових операцій чи щодо наявності патентів, ліцензій та ін.

Також суд не може залишити поза увагою і ту обставину, що спірний наказ не містить періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є обов`язковим за змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу. Посилання у наказі на статтю 102 ПК України з метою визначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, суд вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду, а також створення у позивача відчуття правової визначеності при здійсненні відповідачем податкового контролю стосовно нього. Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням ПК України щодо його змісту.

Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №826/14478/17.

Крім того, зі змісту службової записки від 22 січня 2020 року №18/03-20-05-05-09 слідує, що ГУ ДПС у Волинській області уже була призначена фактична перевірка ТзОВ «УА БРУК» згідно з наказом від 20 січня 2020 року №206, для проведення якої видані направлення №000220 та №000221; також зафіксовано факт недопуску до її проведення (а.с.33-34). Відтак, прийняття 22 січня 2020 року нового наказу для проведення фактичної перевірки не може свідчити про правомірну поведінку суб`єкта владних повноважень, оскільки ПК України встановлено, які дії має вчинити контролюючий орган у випадку недопуску до фактичної перевірки посадових осіб платником податків за наявності законних підстав для її проведення. Статтею 94 ПК України передбачено можливість застосування адміністративного арешту майна платника податків, а не прийняття нового наказу на перевірку. Водночас, баланс інтересів контролюючого органу та платника податків забезпечується можливістю недопуску до перевірки з боку платника податків, призначеної без законнних на те підстав.

Наведене дає підстави для висновку про недобросовісність та непослідовність дій відповідача як контролюючого органу та недотримання встановлених ПК України процедур під час реалізації функцій, визначених податковим законодавством.

Суд наголошує, що встановлені главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в процесі адміністрування податків і зборів. З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для призначення та проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75 - 81 ПК України вимог порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням прав останнього.

З цього приводу суд враховує позицію, викладену Європейським судом з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, пункт 70) стосовно принципу «належного урядування» . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, « Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119). Суд також вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі аналізу наведених вище норм законодавства та обставин у справі, перевірених наданими сторонами доказами, суд дійшов переконання, що відповідачем не доведено правомірності призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 8.2 статті 80 ПК України, а тому з урахуванням приписів частини другої статті 77 КАС України рішення у спорі належить прийняти на користь позивача, а не владного суб`єкта. Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити, а наказ ГУ ДПС у Волинській області від 22 січня 2020 року №217 «Про проведення фактичної перевірки» визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу.

В матеріалах справи міститься копія ордеру на надання правової допомоги серії ВЛ №064546 (а.с.21), який виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 21 січня 2020 року Адвокатським об`єднанням «АФК» ; зазначений договір суду не надано. Також до позовної заяви додано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об`єднанням «АФК» та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, на суму 5000,00 грн (ознайомлення з матеріалами справи - 1000,00 грн/2 год; підготовка адміністративного позову про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДПС у Волинській області від 22 січня 2020 року №217 «Про проведення фактичної перевірки» - 3000,00 грн/3год; підготовка відповіді на відзив, заперечення до відповіді на відзив та подання його до суду першої інстанції - 1000,00 грн/2год) - а.с.15. При цьому в позові зазначено, що докази, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, будуть долучені до матеріалів справи у строки, передбачені статтею 139 КАС України. Такі докази суду надані не були. При цьому від позивача також не надходила відповідна заява про подання протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення доказів, що підтверджують оплату ТзОВ «УА БРУК» коштів за надані адвокатом послуги у зв`язку із неможливістю надати їх з поважних причин до закінчення розгляду справи по суті. Тому витрати на професійну правничу допомогу позивачем не підтверджені документально, наданих доказів недостатньо для їх відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У свою чергу, матеріали справи містять докази сплати позивачем судового збору у сумі 2102,00 грн (платіжні доручення від 22 січня 2020 року №6544, від 31 січня 2020 року №6574 на а.с.8, 20). Сплачена сума судового збору зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується виписками від 23 січня та 03 лютого 2020 року (а.с.22-23). Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 2102,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УА БРУК» (43006, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Андрія Марцинюка, 18, ідентифікаційний код юридичної особи 36347599) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4 ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Волинській області від 22 січня 2020 року №217 «Про проведення фактичної перевірки» .

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УА БРУК» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк