Рішення

від 11.03.2020 по справі 0440/5542/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року Справа № 0440/5542/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю: представника позивача - Рички Т.С., представника відповідача - Прокоф`єва Є.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вето

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Вето (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0017211408 від 05.07.2018 року на суму 433333 грн. за завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0017161408 від 05.07.2018 року на суму 108333,75 грн.; визнати протиправним рішення №68464-17/64 від 03.07.2018 року Про опис майна у податкову заставу .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ Бракарард (код ЄДРПОУ 39477188) за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт перевірки, на підставі висновків акту було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0017211408 від 05.07.2018 року на суму 433333 грн. за завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, №0017161408 від 05.07.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем за платежем податок на додану вартість на суму 108333,75 грн. та рішення про опис майна у податкову заставу №68464-17/64 від 03.07.2018 року. Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення та рішення про опис майна у податкову заставу, є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

06.12.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання ТОВ Вето , провадження по справі №0440/5542/18 в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення від 3 липня 2018 року №68464-17/64 Про опис майна у податкову заставу закрито.

20.12.2018 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 05.07.2018р. №0017211408, №0017161408 відмовлено.

09.07.2019 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вето залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року без змін.

02.10.2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вето задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12. 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 року скасовано, адміністративну справу № 0440/5542/18 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

14.11.2019 року дана справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду та відповідно до витягу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Дєєву М.В.

19.11.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, дану справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження на 11.12.2019 року та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

11.12.2019 року у судовому засіданні задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні та витребувано у представника позивача додаткові докази та пояснення. Наступне судове засідання призначено на 15.01.2020 року.

15.01.2020 року представником позивача надано до суду клопотання про доручення до матеріалів справи додаткових доказів.

15.01.2020 року у судовому засіданні судом витребувано у представника позивача письмові пояснення та додаткові докази. Наступне судове засідання призначено на 13.02.2020 року.

Також, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів.

13.02.2020 року представниками сторін до суду надані додаткові пояснення та додаткові документи.

13.02.2020 року у судовому засіданні закрито підготовче провадження. Наступне судове засідання призначено на 11.03.2020 року.

11.03.2020 року у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу №2674-п та повідомлення №1066 від 14.05.2018 року, посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області в період з 25.05.2018 року по 01.06.2018 року була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ Вето з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ Бракарард за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої було складено акт № 29548/04-36-14-22/32653295 від 08.06.2018 року (далі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого підприємством завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2015 рік у сумі 433333,00 грн.; п. 185.1 ст.185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 86667,00 грн., в тому числі за березень 2015 року в сумі 16667,00 грн. Та за квітень 2015 року в сумі 70000,00 грн.

Не погодившись з висновками Акту перевірки позивачем було подано до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області заперечення, проте, листом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.07.2018 року № 37918/10/04-36-14-09 висновки Акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем 05.07.2018 року винесено податкове повідомлення - рішення №0017211408, яким ТОВ Вето зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 433 333,00 грн. та податкове повідомлення - рішення №0017161408, яким ТОВ Вето збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 86667,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 21666,75 грн.

Позивач вважає вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 02.10.2019 року по справі № 0440/5542/18 звернув увагу на те, що судові рішення попередніх інстанцій не містять висновків, які б підтвердили або спростували обставини щодо дійсного ведення господарської діяльності ТОВ Бракарард його керівником ОСОБА_2, в тому числі й щодо підписання керівником цього суб`єкта первинних документів. Також, судами попередніх інстанцій не вжито належних заходів з метою з`ясування суті таких операцій, витребування доказів з метою підтвердження матеріального їх вираження (зокрема, але не виключно складених правових документів, проектів договорів, консультацій тощо) та пов`язаності операцій із господарською діяльністю позивача. Суди попередніх інстанцій не перевірили й обставин щодо наявності у контрагента позивача необхідних ресурсів для надання юридичних послуг за такий короткий проміжок часу (2 місяці) та таку значну суму (520 000 тис. грн), не перевірено, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь. Крім того, суди попередніх інстанцій не перевірили наявності обставин, які б ставили під сумнів ведення господарської діяльності ТОВ Бракарард особою, яка на час операцій із позивачем була безпосереднім керівником контрагента позивача.

Щодо порядку та способу проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 19-1.1.1 п.19-1.1 ст.19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків;

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з абзацом 1 пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (абзац 2 пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України).

Відповідно до положень п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Згідно із п.п.102.2.1 п.102.2 ст.102 Податкового кодексу України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

Судом встановлено, що в наказі про призначення перевірки №2674-п від 14.05.2018 року відображено період, за який має бути проведена перевірка по взаємовідносини позивача з ТОВ Бракарард з 01.01.2015 року, таким чином наказ винесено після спливу терміну 1095 днів, що є порушенням приписів пункту 102.1. статті 102 ПК України та вказує на безпідставне та необґрунтоване прийняття наказу про проведення перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Суд критично оцінює посилання відповідача на подання позивачем уточнюючих декларацій з ПДВ, у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок у 2016 році, оскільки зазначеними деклараціями виправляються допущені позивачем помилки, які взагалі не стосуються взаємовідносин з ТОВ Бракарард , у зв`язку з чим не впливають на обрахунок 1095 днів відповідно до пункту 102.1. статті 102 ПК України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наказ про проведення перевірки прийнято поза межами граничного строку, за який може бути проведена перевірка, що є порушенням пункту 102.1. статті 102 ПК України.

Крім того, суд зазначає, що дані перевірок результатів діяльності платника податків є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень, рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами, про що безпосередньо зазначено в нормах згідно яких прийняті акти індивідуальної дії, що є предметом позову у цій справі.

Акт перевірки, отриманий в результаті перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі 826/442/13-а, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17 висловлював правову позицію, відповідно до якої податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене та враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Крім того, щодо порушень встановлених під час здійснення перевірки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав правовідносини з ТОВ БАКАРАРД (код ЄДРПОУ 39477188).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю БРАКАРАРД , (виконавець) в особі директора ОСОБА_2., що діє на підставі статуту з однієї сторони та Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕТО (замовник) в особі директора Ромащенко М.Ф., що діє на підставі статуту було укладено договір про надання юридичних послуг №5 від 01.03.2015 року.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надано наступні докази: - копію акта про виділення для знищення документів, що не підлягають зберіганню; - копію договору про надання юридичних послуг №5 від 01.03.2015 року; - копії актів виконаних робіт; - копії податкових накладних; - копії ліцензії серії АЕ №639929 від 22.04.2015 року; - витяг з реєстру договорів за березень та квітень 2015 року; - бухгалтерська довідка.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Дослідивши надані позивачем первинні документи, що були підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, встановлено, що вони в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Також, судом встановлено, що в акті перевірки контролюючим органом зроблені висновки про те, що суб`єкт підприємницької діяльності (контрагент) не мав достатніх ресурсів, основних фондів, найманих працівників, транспортних засобів для здійснення даних робіт, зазначені вище контрагенти створені з метою лише оформлення документообігу господарських операцій, а не їх фактичного проведення, і мінімізації сплати податків іншим підприємствам. Виконання робіт та послуг, передбачає наявність на підприємстві основних засобів, найманих працівників або залученім сторонньої організацій які б мали на балансі відповідну техніку та кваліфікований персонал для виконання даних видів робіт. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності / силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, зазначений вище контрагент взагалі не подавав декларації з податку на прибуток, тобто взаємовідносини не відображено у податковому обліку (по ним не сплачено податок).

Вказані висновки контролюючого органу були зроблені на підставі проведеного аналізу інформаційних баз контролюючих органів (ІС Податковий блок , Архів електронної звітності (ЄРПН) та інше).

Щодо вищевказаного твердження відповідача, суд зазначає, що розглянувши матеріали Акту судом встановлено, що викладені в акті доводи податкового органу про вчинення платником податків порушення закону стосуються діяльності контрагента платника, тобто третьої особи та допущених ним правопорушень у сфері податкового, цивільного чи іншого законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання зобов`язань на підставі інформаційних баз, які жодним чином не є доказом, що підтверджує податковий кредит.

Використана відповідачем податкова інформація стосовно контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій, і як, наслідок, порушення позивачем норм податкового законодавства, оскільки жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язок платників податків - покупців товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти та правильності ведення ними податкового обліку, сплати податків за окремою операцією придбання товарів (надання послуг), відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Крім того, відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За визначенням, наведеним в п.2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п.3 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.4 розділу ІІІ Порядку № 727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача не має правових наслідків, тобто не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Посилання контролюючого органу на відсутність у контрагента позивача необхідних ресурсів судом не приймається, оскільки вказана обставина документально не підтверджена, крім того, сама по собі не впливає на реальність здійснених господарських операцій з надання послуг.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення контрагентом позивача правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення позивачем вимог закону щодо формування податкового кредиту. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - позивача, будь-які порушення його контрагентами податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів. Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Дослідивши матеріали справи, щодо висновків відповідача про наявність у контрагента ТОВ Бракарард ознак фіктивності, зроблених на підставі ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17, суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що контролюючим органом під час перевірки було встановлено, що відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17 відповідно до якої було визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального злочину передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України. А саме дії ОСОБА_1 виразились у створенні за винагороду суб`єктів підприємницької діяльності, а саме ТОВ Бракарард з метою прикриття незаконної діяльності.

Судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17 було звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.205 КК України та відповідно до якої вказано, що на початку листопада 2014 року вказаною особою було створено ТОВ Бракарард .

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що починаючи з 16.01.2015 року керівником ТОВ Бракарард є ОСОБА_2 , з яким і було заключено та підписано вищевказані договори з позивачем.

Дослідивши вищевказані обставини, судом встановлено, що в межах ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17, не досліджувалось та не надавалась оцінка господарським операціям позивача та вищевказаного контрагента, не встановлювалась недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарських операцій, а отже відсутнє будь-яке підтвердження наявності фіктивних документів, складених за участю як позивача, так й контрагента.

Крім того, жодних вироків відносно визнання посадової особи ТОВ Бракарард ОСОБА_2 винним в ухиленні від сплати податків або інших правопорушеннях суду не надано.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справах № 21-3788а15 та № 2а-1670/7873/11, висловленого у постановах від 1 грудня 2015 року та від 22 березня 2016 року відповідно, суд дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими, спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та бути підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважаться належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт здійснення господарських операцій.

Також, Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірні правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірні. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Верховний Суд у справі № 2а-2571/10/0870 дійшов такого правового висновку: статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верхового Суду від 05.05.2018 року у справі №826/11377/14

Таким чином, є необґрунтованими посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень за фактом створення фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки сам факт наявності такого провадження, без ухвалення відповідного рішення суду, не може бути підставою для висновків про фіктивність суб`єкта підприємницької діяльності. При цьому, суд враховує, що контролюючим органом не було надано будь-яких доказів (пояснення свідків, засновників, посадових осіб підприємства тощо), які б вказували на фіктивну діяльність контрагентів позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку сформовані за наслідками господарських відносин з вказаними контрагентами відповідають вимогам Закону щодо своєї форми та змісту, та підтверджують право позивача на формування витрат за рахунок господарських операцій та їх врахування при визначенні об`єкта оподаткування.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Вето (код ЄДРПОУ 32653295; вул. Липова, буд. 6, м. Дніпро. 49124) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856; вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0017211408 від 05.07.2018 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 433 333,00 грн. та податкове повідомлення - рішення №0017161408 від 05.07.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 86667,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 21666,75 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 23.03.2020 року.

Суддя М.В. Дєєв