Постанова

від 22.10.2020 по справі 0440/5542/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 0440/5542/18 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року в адміністративній справі №0440/5542/19 (головуючий суддя першої інстанції Дєєв М.В., повний текст рішення складено 23.03.2020 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вето до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 23.07.2018 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0017211408 від 05.07.2018 року на суму 433333 грн. про завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0017161408 від 05.07.2018 року на суму 108333,75 грн.; визнати протиправним рішення №68464-17/64 від 03.07.2018 року Про опис майна у податкову заставу .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вказані податкові повідомлення-рішення та рішення про опис майна у податкову заставу, є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки. Крім того, позивач вказує, що перевірку призначено та проведено з порушенням п.102.1 ст.102 ПК України щодо строку проведення перевірок.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 року провадження у справі №0440/5542/18 в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення відповідача від 03 липня 2018 року №68464-17/64 Про опис майна у податкову заставу закрито.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0017211408, №0017161408 від 05.07.2018 року відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.10.2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 року скасовано, адміністративну справу №0440/5542/18 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0017211408 від 05.07.2018 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 433333,00 грн. та податкове повідомлення - рішення №0017161408 від 05.07.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 86667,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 21666,75 грн..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача - адвокат Ричка Т.С. подав 21.10.2020 року до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із знаходженням на лікарняному. Проте, будь-яких доказів на обґрунтування вказаного клопотання заявником не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач, а відтак і його представник, належним чином та заздалегідь повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, явка позивача (його представника) в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу №2674-п та повідомлення №1066 від 14.05.2018 року посадовими особами ГУ ДПС у Дніпропетровській області в період з 25.05.2018 року по 01.06.2018 року проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ Вето з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ Бракарард за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої 08.06.2018 року складено акт № 29548/04-36-14-22/32653295 від (а.с. 135, 16-19 т.1).

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого підприємством завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2015 рік в сумі 433333,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 86667,00 грн., в тому числі за березень 2015 року в сумі 16667,00 грн., за квітень 2015 року в сумі 70000,00 грн..

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивачем подано до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області заперечення на акт перевірки. Листом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.07.2018 року №37918/10/04-36-14-09 висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки контролюючим органом 05.07.2018 року винесено податкове повідомлення-рішення №0017211408, яким ТОВ Вето зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 433333,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0017161408, яким ТОВ Вето збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 86667,00 грн., штрафними санкціями в розмірі 21666,75 грн. (а.с.10, 11 т.1).

Позивач, вважаючи перевірку неправомірною, а вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, оскаржив їх до суду.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Щодо порядку та способу проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд зазначає наступне.

Згідно із п.п.19-1.1.1 п.19-1.1 ст.19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків;

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно із абзацом 1 пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (абзац 2 пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України).

Відповідно до положень п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Згідно із п.п.102.2.1 п.102.2 ст.102 ПК України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в наказі відповідача про призначення перевірки №2674-п від 14.05.2018 року відображено період, за який має бути проведена перевірка по взаємовідносини позивача з ТОВ Бракарард з 01.01.2015 року (а.с.135 т.1).

Таким чином, зазначений наказ винесено після спливу терміну 1095 днів, що є порушенням приписів пункту 102.1. статті 102 ПК України та вказує на безпідставне та необґрунтоване прийняття наказу про проведення перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Суд критично оцінює посилання апелянта на подання позивачем уточнюючих декларацій з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у 2016 році, оскільки зазначеними деклараціями виправлені допущені позивачем помилки, які взагалі не стосуються взаємовідносин з ТОВ Бракарард , а тому не впливають на обрахунок 1095 днів відповідно до пункту 102.1. статті 102 ПК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ про проведення перевірки прийнято поза межами граничного строку, за який може бути проведена перевірка, що є порушенням пункту 102.1. статті 102 ПК України, з чим погоджується колегія суддів.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що дані перевірок результатів діяльності платника податків є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень, рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, про що безпосередньо зазначено в нормах, згідно яких прийняті акти індивідуальної дії, що є предметом позову у цій справі.

Акт, складений за результатами перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі такого акту, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі 826/442/13-а, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17, відповідно до якої податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

В даному випадку, оскільки наказ стосувався проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ Вето , останній був позбавлений як можливості недопостити перевірячих до перевірки, так і можливості своєчасно оскаржити такий наказ.

З огляду на вищевикладене та враховуючи наведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Щодо порушень, встановлених під час перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно із вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав правовідносини з ТОВ БАКАРАРД (код ЄДРПОУ 39477188).

Так, 01.03.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю БРАКАРАРД (виконавець) в особі директора Балана А.М., та Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕТО (замовник) в особі директора ОСОБА_1 , укладено договір про надання юридичних послуг №5.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано наступні докази: копія акта про виділення для знищення документів, що не підлягають зберіганню; копія договору про надання юридичних послуг №5 від 01.03.2015 року; копії актів виконаних робіт; копії податкових накладних; копії ліцензії серії АЕ №639929 від 22.04.2015 року; витяг з реєстру договорів за березень та квітень 2015 року; бухгалтерська довідка.

Надані позивачем під час перевірки та до матеріалів справи первинні документи відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

З акту перевірки вбачається, що контролюючим органом зроблені висновки про те, що суб`єкт підприємницької діяльності (контрагент позивача) не мав достатніх ресурсів, основних фондів, найманих працівників, транспортних засобів для здійснення даних робіт, створений з метою лише оформлення документообігу господарських операцій, а не їх фактичного проведення, і мінімізації сплати податків іншим підприємствам. Виконання робіт та послуг, передбачає наявність на підприємстві основних засобів, найманих працівників або із залученням сторонньої організацій, які б мали на балансі відповідну техніку та кваліфікований персонал для виконання даних видів робіт. Крім того, зазначений вище контрагент взагалі не подавав декларації з податку на прибуток, тобто взаємовідносини не відображено у податковому обліку (по ним не сплачено податок).

Вказані висновки контролюючого органу зроблені на підставі проведеного аналізу інформаційних баз контролюючих органів (ІС Податковий блок , Архів електронної звітності (ЄРПН) та інше).

Вказане посилання відповідача апеляційним судом оцінюється критично, оскільки викладені в акті доводи податкового органу про вчинення платником податків порушення закону, стосуються діяльності контрагента платника, тобто третьої особи та допущених ним правопорушень у сфері податкового, цивільного чи іншого законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання зобов`язань на підставі інформаційних баз, які жодним чином не є доказом, що підтверджує податковий кредит.

Використана відповідачем податкова інформація стосовно контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій, і як, наслідок, порушення позивачем норм податкового законодавства, оскільки жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язок платників податків - покупців товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти та правильності ведення ними податкового обліку, сплати податків за окремою операцією придбання товарів (надання послуг), відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Крім того, відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача не має правових наслідків, тобто не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Посилання апелянта на відсутність у контрагента позивача необхідних ресурсів апеляційним судом не приймається, оскільки вказана обставина документально не підтверджена, крім того, сама по собі не впливає на реальність здійснених господарських операцій з надання послуг.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення контрагентом позивача правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення позивачем вимог закону щодо формування податкового кредиту. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - позивача, будь-які порушення його контрагентами податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів. Приписами ч.2 ст.61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Щодо посилання апелянта про наявність у контрагента ТОВ Бракарард ознак фіктивності, зроблених на підставі ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17, апеляційний суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що контролюючим органом під час перевірки встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України. Дії ОСОБА_2 виразились у створенні на початку листопада 2014 року за винагороду суб`єктів підприємницької діяльності - ТОВ Бракарард з метою прикриття незаконної діяльності.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що починаючи з 16.01.2015 року керівником ТОВ Бракарард є ОСОБА_3 , в особі якого Товариством з обмеженою відповідальністю БРАКАРАРД і було укладено та підписано з ТОВ Вето 01.03.2015 року договір про надання юридичних послуг №5.

Вказане спростовує висновки контролюючого органу про недійсність первинних документів, складених як позивачем, так і його контрагентом, та про наявність підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянтом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції будь-яких вироків стосовно директора ТОВ Бракарард ОСОБА_3 не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, є необґрунтованими посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень за фактом створення фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки сам факт наявності такого провадження, без ухвалення відповідного рішення суду, не може бути підставою для висновків про фіктивність суб`єкта підприємницької діяльності. При цьому, апеляційний суд суд враховує, що контролюючим органом не надано будь-яких доказів (пояснення свідків, засновників, посадових осіб підприємства тощо), які б вказували на фіктивну діяльність вказаного контрагента позивача.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року в адміністративній справі №0440/5542/19 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від від 11 березня 2020 року в адміністративній справі №0440/5542/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак