Рішення

від 25.03.2020 по справі 913/87/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року Справа № 913/87/20

Провадження №7/913/87/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/87/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс (61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 80, кв. 234, ідентифікаційний код 41490014)

до відповідача Фермерського господарства Кринички-Л (92145, Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, буд. 2, ідентифікаційний код 34970573)

про стягнення вартості переданого на зберігання товару,

Без повідомлення та виклику учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фермерського господарства Кринички-Л про зобов`язання повернути переданий на зберігання товар, в якій просить:

- зобов`язати ФГ Кринички-Л повернути йому паливо дизельне Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5) об`ємом 4 850 дм3, масою 4 049,79 кг, загальна вартість якого складає 133 860,00 грн.

Одночасно з вказаною вимогою позивач також просить у разі неможливості повернути вказаний товар, просить стягнути з ФГ Кринички-Л на свою користь вартість товару в зазначеному розмірі 133 860,00 грн.

Крім цього, у прохальній частині позовної заяви позивачем викладена вимога про стягнення з ФГ Кринички-Л на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29.08.2019 року між ним та ФГ Кринички-Л було укладено договір №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання, за яким він передав ФГ Кринички-Л (зберігачу за договором) на відповідальне зберігання матеріальні цінності (товар), а саме: паливо дизельне Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5), яке відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 для ДП-Л-ЄВРО 5-ВО, об`ємом 4 850 дм3, масою 4 049,79 кг, загальна вартість якого складає 133 860,00 грн.

Однак, з моменту отримання товару на зберігання зберігач не допускає його уповноважених представників до фактичного місця зберігання товару, зокрема, з метою проведення його інвентаризації.

Так, попередньо повідомивши про намір провести інвентаризацію товару, 21.10.2019 року уповноважені представника прибули за місцем зберігання товару, проте, відповідач не допустив їх до сховища, де зберігається товар, у зв`язку з чим було складено відповідний акт.

Після цього 12.11.2019 року відповідачу було направлено письмову вимогу про повернення товару в триденний строк з моменту її отримання.

Позаяк, на даний час вимоги про повернення переданого на зберігання товару у добровільному порядку відповідачем задоволені не були, а тому позивач вирішив скористатися своїм правом, передбаченим положеннями ст. 953 ЦК України, та звернувся до суду з вказаною позовною вимогою про повернення відповідачем товару, строк зберігання якого не закінчився.

Ухвалою Господарського суду Луганської області про залишення позовної заяви без руху від 13.02.2020 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - протягом 3 (трьох) днів з дня вручення даної ухвали.

27.02.2020 року у встановлений судом строк на адресу суду від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс надійшла уточнена позовна заява, яка за своєю суттю та змістом фактично є заявою про усунення недоліків, разом з доданими до неї документами.

У вказаній заяві позивачем було уточнено обраний ним спосіб захисту. Так, у прохальній частині заяви він просить суд:

- стягнути з відповідача на свою користь вартість товару переданого на зберігання відповідно до договору №2908-2 від 29.08.2019 року в розмірі 133 860, 00 грн., у тому числі ПДВ 22 310,00 грн.

Тому, зважаючи на уточнений позивачем спосіб захисту, суд вважає необхідним здійснювати судовий розгляд справи на підставі заявленої позивачем позовної вимоги.

При цьому, 27.02.2020 року представник позивача подав суду також заяву про попередній (орієнтований) розрахунок сум судових витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн., в якому визначив види наданих послуг, час витрачений на їх виконання та вартість по кожній з послуг.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/87/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копії ухвали суду від 27.02.2020 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адреси сторін по справі, про що свідчать долучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які повернулися до суду з відмітками про вручення.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у строк, встановлений судом, не скористався, поважні причини неподання якого не повідомив, у зв`язку з чим на підставі приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

29.08.2019 року між ТОВ Компанія Вікс (поклажодавець за договором) та ФГ Кринички-Л (зберігач за договором) укладено договір №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання, за яким поклажодавець зобов`язався передати, а зберігач прийняти на відповідальне зберігання матеріальні цінності поклажодавця (п. 1.1 договору).

Даний договір скріплений підписами сторін та засвідчений їх печатками, а тому в силу положень п. 9.1 договору набрав сили з моменту його підписання.

При цьому, згідно даного пункту, даний договір діє до 31.12.2019 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Разом з тим, згідно умов п. 9.2 договору, цей договір може бути достроково, в односторонньому порядку, за письмовою заявою поклажодавця, припинений, якщо зберігач ухиляється чи необґрунтовано не допускає поклажодавця для проведення інвентаризації товару. В цьому випадку договір припиняє свою дію в день отримання зберігачем вищезазначеної письмової заяви поклажодавця про дострокове припинення дії цього договору.

Як зазначає позивач, ним у порядку, встановленому п. 9.2 договору, було направлено на адресу відповідача заяву про припинення дії договору, у зв`язку з тим, що його представники 21.10.2019 року прибули до місця зберігання товару для проведення інвентаризації, але їх необґрунтовано не допустили до нього.

У вказаній заяві, з огляду на викладені обставини, позивач просив вважати договір достроково припиненим.

У ст. 631 ЦК передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Тобто, наразі строк дії укладеного між сторонами договору про надання послуг відповідального зберігання сплинув і він як наслідок припинив свою дію.

Разом з тим, зважаючи на те, що строк договору сплинув 31.12.2019 року, суд вважає необхідним відзначити, що саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі №3-192гс15.

Відповдіно до п.п. 1.2 та 1.3 договору, за даним договором товаром є нафтопродукти, зберігання яких зберігач здійснює за адресою: Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, буд. 2.

Згідно з положеннями п. 3.1 договору, передача товару на відповідальне зберігання здійснюється за товарно-транспортною накладною та актом приймання-передачі товару, який є додатком до цього договору.

Кількість і вартість (заставна) товару, який передається на відповідальне зберігання, зазначається в актах приймання-передачі.

Так, з двосторонніх копій акту прийому-передачі від 29.08.2019 року, який є додатком №1 до договору, та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2908-2 від 29.08.2019 року, які засвідчені підписами уповноважених осіб сторін договору, скріплених їх печатками, встановлено, що 29.08.2019 року ТОВ Компанія Вікс було передано на зберігання ФГ Кринички-Л товар у вигляді палива дизельного Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5), яке відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 для ДП-Л-ЄВРО 5-ВО, об`ємом 4 850 дм3, масою 4 049,79 кг, загальна вартість якого складає 133 860,00 грн.

У відповідності до умов договору, зберігач взяв на себе зобов`язання забезпечити схоронність товару та у випадку припинення дії цього договору за вимогою поклажодавця повернути останньому весь товар зі зберігання на умовах повної оплати за надані послуги (п. 2.1 договору).

При цьому, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення переданого на зберігання за договором товару, позивач зазначає наступне.

Так, позивач вказує, що 12.10.2019 року він направив на адресу відповідача лист з проханням допустити 21.10.2019 року його представників до місця зберігання товару для проведення інвентаризації, на підтвердження чого надає копії листа-повідомлення від 11.10.2019 року та фіскального чеку ПАТ Укрпошта від 12.10.2019 року.

Однак, 21.10.2019 року відповідач не допустив позивача до місця зберігання товару для проведення його інвентаризації, про що представниками позивача було складено Акт про не допуск до перевірки від 21.10.2019 року, згідно якого представники ФГ Кринички-Л не допустили представників ТОВ Компанія Вікс для проведення інвентаризації нафтопродуктів, переданих на зберігання відповідно до договору від 29.08.2019 року.

У зв`язку з цим, 13.11.2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою №2908-2, в якій просив повернути останнього в триденний строк з моменту її отримання переданий на зберігання товар. Вказану вимогу було отримано відповідачем 16.11.2019 року.

Факт направлення позивачем та отримання відповідачем вимоги про повернення переданого на зберігання товару підтверджений наданими суду копіями накладної та опису вкладення у поштове відправлення від 13.11.2019 року, а також інформацією, отриманою з офіційного веб-сайту АТ Укрпошта з розділу Трекінг відправлень ( Відстеження ), копія скрін-шоту якої наявна у матеріалах справи.

Однак, відповідач переданий на зберігання товар у добровільному порядку не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаною позовною вимогою про стягнення вартості переданого на зберігання товару.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована навстановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору зурахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання, зміст і умови якого визначені ч. 1 ст. 936 ЦК України, відповідно до якої за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ч. 1 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

У п. п. 2.1 договору сторони узгодили, що зберігач зобов`язаний у випадку припинення дії цього договору за вимогою поклажодавця повернути останньому весь товар зі зберігання на умовах повної оплати за надані послуги.

Як було встановлено судом, договір про надання послуг відповідального зберігання дійсно припинив свою дію.

При цьому, враховуючи факт припинення дії договору, суд бере до уваги, встановлений ч. 1 ст. 949 ЦК України, обов`язок зберігача повернути річ, в силу якого зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Разом з тим, на момент розгляду справи судом позивачем не було у добровільному порядку повернуто позивачу переданого на зберігання товару, а тому суд виходить з приписів п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України, згідно яких збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Крім того, зважає на те, що відповідно до ч. 1 ст. 950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Так, ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України). Згідно з ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

За приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

При цьому, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності (елементів цивільного правопорушення), а саме:

1) протиправної поведінки;

2) наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди);

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою;

4) вини.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

У справах зазначеної категорії саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, слід відмітити, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

У даній справі протиправність поведінки відповідача виражається у відсутності з боку останнього добровільного виконання зобов`язання щодо повернення переданого на зберігання товару за договором, який припинив свою дію.

Факт завдання шкоди у вигляді реальних збитків, розмір яких визначається вартістю неповерненого товару та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями акту прийому-передачі від 29.08.2019 року, який є додатком №1 до договору, та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2908-2 від 29.08.2019 року, відповідно до яких загальна вартість товару складає 133 860,00 грн.

Разом з тим, зважаючи на викладену у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/611/14-а правову позицію Верхвоного суду та беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався факт отримання на зберігання товару у вказаному обсязі та зазначеної вартості, суд вважає, що надана позивачем копія товарно-транспортної накладної є належними у розумінні приписів ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік документом, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та передання позивачем відповідачу відповідного товару на зберігання.

А тому, надані позивачем на підтвердження факту понесення збитків письмові докази є належними і допустими, та, як наслідок, такими, що підтверджують дійсну вартість неповернутого позивачу товару та понесення ним реальних збитків у розмірі 133 860,00 грн.

У свою чергу має місце і наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і завданою шкодою, який виявляється в неповерненні останнім товару і як наслідок позбавлення позивача права володіти ним.

Також, суд, керуючись приписами ст. 614 ЦК України, презюмує і наявність вини відповідача у неповерненні переданого на зберігання товару, оскільки в силу положень ч. 2 вказаної статті, згідно якої відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання, протилежного відповідачем не доведено.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 79 ГПК України, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту передання на зберігання відповідачу вказаного товару та його неповернення останнім більш вірогідно підтверджуються обставинами, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, ніж висловленими відповідачем твердженнями та наданими на їх спростування доказами. При цьому, доказів на їх спростування суду не надано.

Крім цього, не здійснюючи повернення товару позивачу відповідач своїми діями порушує одну із загальних засад цивільного законодавства - принцип добросовісності, який є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору, та в силу якого в договірних зобов`язаннях боржник несе обов`язок виконати зобов`язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд відзначає, що доказів повернення відповідачем позивачу переданого на зберігання товару суду не надано. Більш того, не доведено суду і факту вчинення останнім будь-яких дій, спрямованих на його повернення.

Також, суд відзначає, що за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Тому, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення вартості переданого на зберігання товару відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту та забезпечує ефективний захист прав власника, а також гарантує забезпечення, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на мирне володіння своїм майном.

За таких обставин, керуючись приписами ст. 951 ЦК України, встановивши факт вчинення відповідачем цивільного правопорушення, яке виявилося у неповерненні позивачу переданого на зберігання товару, в результаті чого останньому було завдано реальних збитків, розмір яких дорівнює вартості переданого товару, суд приходить до висновку про необхідність заявленого позивачем позову у повному обсязі та стягнення з відповідача вартості переданого за договором зберігання товару.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Крім цього, у прохальній частині позовної заяви позивачем викладена вимога про стягнення з ФГ Кринички-Л на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, як зазначено вище, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тому, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно з положеннями ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу надав суду наступні докази:

- копію договору №010419/5 про надання правової допомоги від 01.04.2019 року, укладеного між ТОВ Компанія Вікс та ТОВ Юридична компанія АВЦ АЛЬЯНС , предметом якого є надання правової допомоги. Конкретний перелік видів та форм правової допомоги сторони передбачили у розділах 1 та 2 договору.

При цьому, у розділі 3 договору сторони передбачили право ТОВ Юридична компанія АВЦ АЛЬЯНС на отримання гонорару, яким згідно п. 1 розділу є винагорода юридичної компанії за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта-замовника та надання інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.

Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджуються сторонами додатковою угодою. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення юридичною компанією, залученим (залученими) адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт-замовник (п.п. 2 та 3 розділу 3 договору).

Так, 09.01.2020 року між сторонами було підписано додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, яка у відповідності до п. 1 визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокату за надання правової допомоги, а також визначає види наданих послуг, час витрачений на їх надання та їх вартість, загальний розмір якої складає 16 000,00 грн.;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1075 від 20.09.2012 року, видане на ім`я Андрушко К.П., та ордер серії ЛГ №008399 від 06.02.2020 року на здійснення представництва ТОВ Компанія Вікс в Господарському суді Луганської області.

При цьому, суд відзначає, що Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

У відповідності до ст. 26 ЗУ Про адвокатуру і адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ЗУ Про адвокатуру і адвокатську діяльність , згідно якої договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ Про адвокатуру і адвокатську діяльність , до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі ст. 30 ЗУ Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 ЗУ Про адвокатуру і адвокатську діяльність );

- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись ЦК України;

- договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність ;

- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Так, ціна наданих адвокатом послуг була узгоджена між сторонами шляхом внесення відповідних умов в додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, якими встановлено порядок і форма адвокатського гонорару (загальний фіксований розмір надання оплати послуг становить 16 000,00 грн.).

При цьому, слід констатувати, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, зважаючи на встановлений п. 9 ч. 2 ст. 162 ГПК України процесуальний обов`язок позивача зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, позивачем була подана заява про попередній (орієнтований) розрахунок сум судових витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн., в якій визначено види наданих послуг, час витрачений на їх виконання та вартість по кожній з послуг, - і яка з огляду на те, що подана представником з відома позивача та за його погодженням, та не змінювалася (не уточнювалася) позивачем, є фактично своєрідним підтвердженням наданих адвокатом послуг та їх вартості.

За даних обставин, суд бере до уваги, що прийнятим рішенням позов ТОВ Компанія Вікс задовлено у повному обсязі, а матеріалами справи (дослідженими судом доказами) підтверджується факт надання йому професійної правничої допомоги, вартість якої склала 16 000,00 грн., а тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає справедливим та співрозмірним розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн., а відтак, задовольняє вимоги позивача про їх стягнення повністю.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс до Фермерського господарства Кринички-Л про стягнення вартості переданого на зберігання товару - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства Кринички-Л (92145, Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, буд. 2, ідентифікаційний код 34970573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс (61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 80, кв. 234, ідентифікаційний код 41490014) вартість товару переданого на зберігання за договором №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019 року в розмірі 133 860, 00 грн.; а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 102,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 25.03.2020 року.

Суддя О.В. Тацій