Рішення

від 25.03.2020 по справі 623/217/20

ІЗЮМСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 623/217/20

Номер провадження 2/623/323/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

25 березня 2020 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді: Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання: Костенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу № 623/217/20 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту припинення трудових відносин, заінтересована особа - Лутугинська районна комунальна установа Методичний кабінет освіти , -

в с т а н о в и в:

22 січня 2020 року заявник звернулась до суду з заявою, в якій просить суд встановити факт припинення трудових відносин між заявником та Лутугинською районною комунальною установою Методичний кабінет освіти на підставі ст.38 КЗпП України у зв`язку з переїздом на нове місце проживання з 01 вересня 2014 року. В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що вона з 01 вересня 2009 року працювала на посаді методиста з психологічної служби Лутугинської районної комунальної установи Методичний кабінет освіти . Трудовий договір укладено на невизначений строк. Факт укладення трудового договору підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу виданими Пенсійним фондом України за формою ОК-5 на ім`я ОСОБА_1 . 24 жовтня 2019 року заявник уклала шлюб та після укладення шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_3 . У зв`язку з проведенням антитерирористичної операції на території Луганської області заявник була змушена переїхати спочатку до міста Харкова, а потім в м. Ізюм Харківської області, де була взята на облік,як внутрішньо переміщена особа. При виїзді з м. Луганськ заявник свою трудову книжку не забрала, не змогла звільнитись в установленому законом порядку, оскільки підприємство вже було не підконтрольне державі Україна. Більше до своїх трудових обов`язків в Лутугинській районній комунальній установі Методичний кабінет освіти заявник не приступала. На даний час у неї виникла необхідність розірвати трудовий договір, для того, щоб працевлаштуватись, але фактично позбавлена такої можливості. Надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не заявився, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи, належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Ізюмського міськрайонного суду Харківської області. Відповідачем не подано заяви про розгляд справи за їх відсутності та не подано відзиву на заяву.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

За згодою позивача суд ухвалив рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що дана заяву є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18.12.2003 року Про судове рішення у цивільній справі вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії довідки Про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 08.01.2020 року місце проживання заявника - АДРЕСА_1 ( а.с.5).

Відповідно до копії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № 6337-5000232762 від 19.11.2019, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області ОСОБА_1 перемістилася з тимчасово окупованої території та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с.9).

Із копії свідоцтва про шлюб вбачається, що заявник 24 жовтня 2019 року уклала шлюб з ОСОБА_4 та після укладення шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_3 ( а.с.36).

В період з 2009 року по 2014 рік заявник працювала вЛутугинській районній комунальній установі Методичний кабінет освіти , що підтверджується копією форми ОК-5 Пенсійного фонду України ( а.с.37-42) .

Згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08 червня 2001 року Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745, зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин: фізичною особою - роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї зі сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.

Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях , розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (зі змінами), УДППЗ Укрпошта не здійснюється пересилання пошти на окремі території Донецької та Луганської областей.

Згідно розпорядження КМУ №1085-р від 07.11.2014 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Лутугине, Луганської області знаходиться на території, де органи державної влади не здійснюють на даний час свої повноваження, в тому числі і поштові служби.

Таким чином, ОСОБА_1 , не мала можливості подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин, оскільки такі відправлення на вказану територію не приймаються.

Відповідно до статей 3, 221, 231 КЗпП України в порядку передбаченому главою ХV цього Кодексу, підглядають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, у тому числі членів кооперативів, їх об`єднань, членів кооперативних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебувають з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

У статті 232 КЗпП України визначено, які трудові спори безпосередньо розглядаються в судових і , як правило, це спори про звільнення, і спори про відмови у прийнятті на роботі.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Аналогічні положення містяться в Європейській соціальній хартії (переглянута) від 03.05.1996 (ратифікована Україною 14.09.2006).

Так, ст. 1 Хартії визначає що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Заявник посилається на те, що встановлення факту припинення трудових відносин необхідно для подальшого її працевлаштування за новим місцем роботи.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Разом з тим, положеннями ст.18 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

При таких обставинах, враховуючи те, що установа заінтересованої особи знаходиться на непідконтрольній Україні території, у заявника відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб окрім звернення до суду, оскільки поштова служба зв`язку не працює, зважаючи на об`єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, бути наділеним правом на розірвання договору з метою надання можливості заявнику в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З огляду на викладене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилається заявник, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами дослідженими в судовому засіданні, враховуючи, що заявник з об`єктивних причин не може підтвердити у позасудовому порядку факт припинення нею трудових відносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту припинення трудових відносин в певний час.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 315-319, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення: 01 вересня 2014 року припинено трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Лутугинською районною комунальною установою Методичний кабінет освіти (код ЄДРПОУ 36340111), відповідно до статті 38 КЗпП України - за власним бажанням.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П. Одарюк