Постанова

від 26.03.2020 по справі 260/1294/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1294/19 пров. № А/857/1568/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Екосіті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, прийняте суддею Микуляк П.П. у місті Ужгороді у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Екосіті про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

встановив:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Екосіті (далі - ТОВ Екосіті , відповідач) про стягнення 48200,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та 3566,80 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд провів аналіз законодавства та встановлено, що відповідач не довів створення робочого місця для особи з інвалідністю, а також не інформував центр зайнятості про наявність у нього робочого місця для такої особи.

Враховано правову позицію Верховного Суду в постанові від 28.05.2019 року у справі №820/2287/17.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення, врахувати та сплатити адміністративно - господарські санкції (48 200 грн.)

На день подачі позовної заяви до суду 10.09.2019 року строк прострочення платежу становить 148 днів, а отже, пеня при обліковій ставці НБУ 17 % становить 3566,8 грн.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ТОВ Екосіті подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що через неналежне повідомлення відповідача про наявність даної справи в суді, останній був позбавлений можливості подавати заперечення на позов та докази. Так, із наявних доказів вбачається, що у ТОВ Екосіті працював з 15.09.2017 року по 17.12.2018 року охоронником ОСОБА_1 , який є інвалідом другої групи. Відтак, відповідач у 2018 році виконав квоту на працевлаштування інвалідів.

Крім того, судом не звернута увага, що позивачем пропущено без поважних причин строк звернення до суду, однак, кінцевою датою для стягнення адміністративно - господарських санкцій за позовом є 15.07.2019 року

Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи в апеляційному провадженні проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 17 осіб.

В рядку 03 звіту відповідач зазначив 1 особу з інвалідністю, яка повинна працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб.

Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, становить 48200,00 грн. та пеня 3566,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі №400/1254/19, від 07.02.2018 року у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 року у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 року у справі №819/639/17, від 20.05.2019 року у справі №820/1889/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.1.1. Інструкції Мінпраці, від 10.02.2007 року № 42 Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів (надалі - Інструкція та звіт), що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб (далі - роботодавці).

Згідно із п.2.1. Інструкції, звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Відповідно до п. 3.1. Інструкції у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 року за № 1442/11722 (із змінами).

У рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (п.3.2).

Фізична особа, яка використовує найману працю, якщо їй відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, збільшує показник рядка 02 на одиницю.

Згідно п.3.3. у рядку 03 відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст. 79 ч.1 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідач був позбавлений права подати відзив на позовну заяву разом із доказами, враховуючи те, що копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 16.09.2019 року, де запропоновано відповідачу подати до суду відзив та всі докази, якими можуть бути підтверджені заперечення проти позову, останній не отримав. У повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.15) відсутня відмітка про отримання відповідного поштового відправлення. Не заповнено також поля вручено , особисто , за довіреністю , уповноваженому , а напроти поля розписка в одержанні проставлено незрозумілу відмітку.

Відповідно до ч.8 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відтак, враховуючи наведену норму законодавства, а також те, що відповідач був позбавлений права подати докази в суд першої інстанції, колегія суддів бере до уваги докази, долучені до апеляційної скарги.

Із додатків до апеляційної скарги вбачається, що 15.09.2017 року ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ Екосіті ОСОБА_2 було подано заяву про прийняття на посаду Охоронника .

Наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу №7 від 15.09.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ТОВ Екосіті на посаду Охоронника .

Згідно із довідки до акта огляду медико-соціальною комісією серії AB № 0734822 ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи.

Згідно з наказом (розпорядженням) №16 про припинення трудового договору (контракту) від 28.12.2018 року ОСОБА_1 був звільнений з посади Охоронника 17.12.2018 року за власним бажанням.

Як вже зазначалось вище, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було подано до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік від 09 квітня 2019 року. Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 17 осіб. В рядку 03 звіту відповідачем зазначено 1 особу з інвалідністю, яка повинна працювати на підприємстві відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні

Однак із доданих до апеляційної скарги доказів вбачається, що 03.05.2019 року відповідач подав до Фонду соціально захисту інвалідів уточнений звіт №10-ПІ, згідно якої у рядку 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 1 особа.

Згідно ч.1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та\або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для порушення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Відтак, враховуючи подані до апеляційної скарги докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що ТОВ Екосіті виконано вимоги щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів на 2018 рік, а тому відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи результат розгляду апеляційної скарги та виходячи із приписів ст.139 КАС України, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення на користь товариства з обмеженою відповідальністю Екосіті за рахунок бюджетних асигнувань сторони позивача судові витрати.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Екосіті задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 260/1294/19 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Екосіті про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Екосіті (ЄДРПОУ 35795874) за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 13592841) судові витрати в розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Т. В. Онишкевич Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 26.03.2020 року.