Рішення

від 04.03.2020 по справі 911/2750/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2750/19

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Майбороди В.М. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк", Київська обл.,

м. Васильків

до Васильківської міської ради, Київська обл., м. Васильків

про визнання недійсними рішень

Представники:

Позивача - Муравйов О.В.;

Відповідача - Шестаков Ю.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішень Васильківської міської ради Київської області № 26-08-ХХIV від 13.02.2004 р. та № 07.12-56-V від 22.10.2010 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було прийнято з власної ініціативи рішення № 26-08-ХХIV від 13.02.2004 р. та рішення № 07.12-56-V від 22.10.2010 р., яке суперечить положенням ст.ст. 116 та 141 ЗК України.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі, поновити строк позовної давності та у відповідності до ст. 90 ГПК України надати відповіді на поставлені питання.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, а також застосувати строк позовної давності. На поставлені позивачем питання у листі зазначив, оскільки останньому не відомо про обставини щодо прийняття 13.02.2004 р. Васильківською міською радою рішення № 26-08-XXIV, та прийняття 22.10.2010 р. Васильківською міською радою рішення № 07.12-56-V, тому неможливо надати відповіді на питання ТОВ Маяк стосовно рішень 2004, 2010 років.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 05.02.2020 р. по 04.03.2020 р. для підготовки вступної та резолютивної частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів від 21 травня 1998 року № 41 на підставі Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року Про земельну реформу , статей 10, 19 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , вирішено затвердити технічну документацію по виготовленню AT Маяк (у подальшому організаційно-правова форма змінена на ТОВ Маяк ) Державного акта, на право постійного користування, надати AT Маяк земельну ділянку по вулиці Володимирська, 92 у місті Васильків, площею 0,03 га у постійне користування.

Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів від 18 червня 1998 року № 88 на підставі Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року Про земельну реформу , статей 10, 19 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , вирішено затвердити технічну документацію по виготовленню AT Маяк Державного акта на право постійного користування, надати AT Маяк земельну ділянку по вулиці Чехова, 8 у місті Васильків, площею 0,49 га у постійне користування.

16 листопада 2001 року на підставі прийнятих рішень AT Маяк видано Державний акт на право постійного користування землею II - КВ № 000487, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 33, відповідно до якого землю надано у постійне користування для адмінприміщення та складу (вул. Володимирська, 92) та побутового приміщення і гаража (вул. Чехова, 8). Вказані об`єкти нерухомості належать на праві власності позивачу.

Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 25 березня 2003 року № 152, на підставі пункту 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, затверджено графік переоформлення права постійного користування земельними ділянками громадян та юридичних осіб. До затвердженого графіку включено, зокрема, ТОВ Маяк (пункт 26 графіку).

Рішенням Васильківської міської ради Київської області від 13 лютого 2004 року № 26-08-XXIV враховуючи графік переоформлення права постійного користування земельними ділянками громадян та юридичних осіб, керуючись ст.ст. 12, 93, 142 та пунктом 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, міська рада вирішила визнати таким, що втратив чинність Державний акт II - КВ № 000487 від 16 листопада 2001 року на право постійного користування землею позивача, виданий на підставі рішення Васильківської міської ради № 88 від 18.06.1998 та передати в оренду позивачу терміном на п`ять років земельні ділянки по вулиці Чехова, 8 (площею 0, 491 га) для побутового приміщення та гаражу та по вулиці Володимирська, 92 (площею 0, 032 га) для адмінприміщення та складу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що орган місцевого самоврядування з власної ініціативи на підставі затвердженого графіку переоформлення права постійного користування та керуючись пунктом 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України прийняв рішення про визнання акта на право постійного користування таким, що втратив чинність та про передачу позивачу земельних ділянок, належних ТОВ Маяк на праві постійного користування, у оренду. В той же час умовою припинення права постійного користування з підстави добровільної відмови від такого права є подання відповідної заяви землекористувачем та прийняття рішення власником земельної ділянки на підставі такої заяви. Позивач зазначає, що не звертався до відповідача з відповідною заявою, просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, оскільки прийняття відповідачем рішення від 13.02.2004 року відбулося до прийняття рішення Конституційним Судом України від 22.09.2005 року і в силу приписів ст. 144 Конституції України було на момент його прийняття обов`язковим для виконання.

Позивач розраховував, що Васильківська міська рада в силу положень частини другої статті 19 Конституції України повинна діяти свідомо і добросовісно, відповідно до положень Конституції України та законів України.

В подальшому Відповідач використовував свій статус з метою забезпечення існування саме орендних відносин, використовуючи адміністративний ресурс.

Враховуючи те, що право постійного користування позивача земельними ділянками, що розміщені у місті Васильків по вулиці Чехова, 8 та вулиці Володимирській 92, не було припинено з підстав та у порядку, встановленому законодавством, наступне рішення Васильківської міської ради від 22 жовтня 2010 року № 07.12-56-V, яким передано у оренди такі земельні ділянки позивачу, також суперечить положенням статті 16 Конституції України та статей 116 та 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України (у чинній редакції), у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Дослідивши наведені в позові доводи та наявні в матеріалах справи докази суд зазначає таке:

Рішенням Конституційного Суд України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 пункт 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до статті 13 Закону України Про Конституційний Суд України в редакції, чинній на момент прийняття зазначеного вище рішення, до повноважень Конституційного Суду України належало прийняття рішень та надання висновків у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов`язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справ про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належали питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

При цьому підставами для визнання правових актів неконституційними повністю чи в окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Отже, інші підзаконні акти, акти індивідуальної дії, прийняті на виконання пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, як наслідок, не відповідають Конституції України.

В силу приписів статті 73 Закону України Про Конституційний Суд України (в редакції на момент прийняття зазначеного рішення) у разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Зазначена норма регулює порядок втрати чинності актами, які були предметом розгляду Конституційним Судом України.

Проте, зазначена норма не виключає оцінки інших актів, оцінка яких не належить до повноважень Конституційного Суду України, на предмет відповідності Конституції України судами загальної юрисдикції під час розгляду відповідних спорів.

Отже, під час розгляду Господарським судом як судом загальної юрисдикції спору про визнання недійсним акта органу місцевого самоврядування немає жодних перешкод для оцінки такого акта на предмет відповідності Конституції України.

Навпаки, аналіз норм статті 124 Конституції України, статті 8 Закону України Про Конституційний Суд України (в чинній редакції) та частин третьої, шостої статті 11 ГПК України зобов`язує господарський суд перевірити правовий акт на предмет відповідності Конституції України.

25.10.2001 року набув чинності Земельний кодекс України яким, було змінено коло суб`єктів, що мають право на оформлення права постійного користування щодо земель комунальної власності. Позивач до такого кола землекористувачів не увійшов.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Земельним кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу (в редакції чинній на час прийняття спірного рішення 2004 року) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

На час прийняття рішення міської ради від 13.02.2004 № 26-08-XXIV відносини, що пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

28.12.1998 року відбулась зміна організаційно-правової форми Позивача з акціонерного товариства (AT) у товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) шляхом перетворення. При цьому рішень органу місцевого самоврядування, тобто Васильківської міської ради, щодо передачі ТОВ Маяк права постійного користування земельними ділянками комунальної власності по вул. Чехова, 8 та по вул. Володимирській, 92 у м. Василькові не приймалось.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст. 124 Земельного кодексу, згідно ч. 1 якої у редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Таким чином аналіз наведених норм свідчить, що визначальним у правовідносинах із надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі здійснене у формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення похідного документа у вигляді договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі.

13.02.2004 року рішенням Васильківської міської ради № 26-08-XXIV було визнано таким, що втратив чинність державний акт ІІ-КВ № 000487-33 від 16.11.2001 на право постійного користування земельними ділянками AT Маяк та вирішено передати в оренду вказаному товариству терміном на п`ять років земельні ділянки загальною площею 0,523 га, в тому числі по вул. Чехова, 8 площею 0,491 га для побутового приміщення та гаражу і по вул. Володимирській, 92 площею 0,032 га для адмінприміщення та складу.

Відповідно до п. 5 вказаного рішення міської ради Позивач самостійно зареєстрував договір оренди у відповідності до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.1998 року, яке реалізовано шляхом звернення Позивача до Васильківського відділу Київської філії центру ДЗК щодо державної реєстрації відповідного договору оренди.

Щодо подання Позивачем лише у березні 2005 року на державну реєстрацію договору оренди, укладеного у лютому 2004 року на підставі рішення № 26-08-XXIV, необхідно звернути окремо увагу на таке.

Рішення Васильківської міської ради № 26-08-XXIV Про передачу в оренду земельних ділянок акціонерному товариству Маяк по вул. Чехова, 8 та по вул. Володимирська, 92 було прийнято 13.02.2004 року.

При цьому договір оренди земельної ділянки, що вчинявся на підставі рішення міської ради від 13.02.2004 № 26-08-XXIV, укладався та підписувався з ТОВ Маяк .

Водночас право власності Позивача на нерухоме майно, що розташоване на земельних ділянках по вул. Чехова, 8 та по вул. Володимирській, 92 у місті Василькові, було зареєстровано за ТОВ Маяк 14.10.2004 року, відповідно до даних копій свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомості, доданих Позивачем до матеріалів позовної заяви.

Тому тільки після державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, тобто після 14.10.2004 року, уповноваженою особою ТОВ Маяк було підписано відповідний договір оренди земельної ділянки та подано у березні 2005 року цей договір на державну реєстрацію до Васильківського відділу Київської філії центру ДЗК.

Отже з дотриманням положень актів законодавства України, чинних на час прийняття Васильківською міською радою рішення № 26-08-XXIV, між Відповідачем, як орендодавцем, та Позивачем, а саме ТОВ Маяк , як орендарем, на підставі вказаного рішення укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК 21.03.2005 за № 040532600091.

Таким чином після державної реєстрації ДЗК договору оренди земельної ділянки рішення Васильківської міської ради від 13.02.2004 № 26-08-XXIV було застосовано та реалізовано для цілей та мети його прийняття, і вичерпало свою дію фактом укладання та реєстрації договору оренди, сплатою орендних платежів ТОВ та у подальшому укладенням, за заявою ТОВ, нового договору оренди.

Відповідно до п. 3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 № 43 (в редакції, чинній до 03.06.2010) у випадку припинення права користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа. Разом з тим, Позивач, примірник державного акту ІІ-КВ № 000487-33 від 16.11.2001 у встановленому порядку до архіву місцевого державного органу земельних ресурсів не повернув.

Позивач у відповіді на відзив вказує на те, що з прийняттям рішення Відповідача від 22.10.2010 р. № 07.12-56-V Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування нежитлової будівлі, адмінбудинку та автогаражу ТОВ Маяк , підстав для передачі спірних земельних ділянок в оренду не було.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, яка знаходить своє втілення в їх вільному волевиявленні, що спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями, зокрема, статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 18 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній на час укладення договору оренди земельних ділянок строком дії на 5 років) встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно ж до статті 20 цього Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073 Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі (була чинною на момент укладення договору оренди) передбачалося, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Враховуючи наведені правові норми, та правову позицію Верховного Суду (п. 45, п. 45.1 постанови Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 911/2867/18) - з моменту державної реєстрації договору оренди земельних ділянок, тобто з 21.03.2005 року, у спосіб та з дотриманням вимог статей 11, 627 Цивільного кодексу України, статей 18, 20 Закону України Про оренду землі , статей 141, 142 Земельного кодексу України, постанови КМУ № 2073 відбулось переоформлення права постійного користування на строкове право оренди, тобто офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення у Позивача права оренди земельних ділянок. І головне , така трансформація правових відносин користування є об`єктивним наслідком волевиявлення сторін у цій справі та наслідком їх свідомих дій.

З огляду на вищевикладене, коли дія договору оренди від 21.03.2005 за №040532600091 припинилась, директор ТОВ Маяк 30.06.2010 особисто звернувся із заявою до Відповідача з проханням про продовження дій договору оренди земельних ділянок.

На підтвердження таких свідомих та обміркованих дій Позивача, вчинених ним з власної ініціативи, Відповідачем до відзиву були надані відповідні докази, а саме, копії заяви директора ТОВ Маяк від 30.06.2010; довідки від 30.06.2010 № 66 відділу аналізу та контролю надходжень ресурсних платежів Васильківської міської ради з відомостями, що станом на 01.07.2010 заборгованість у Позивача по сплаті за оренду земельної ділянки згідно договору від 21.03.2005 відсутня. При цьому слід зазначити, що вказані докази Позивачем не спростовуються, і у відповіді на відзив пояснення з приводу цього не надаються.

22.11.2019 відповідачем до господарського суду подано відзив, в якому заявлено про застосування у справі строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

"Позовна давність" - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення Європейський суд з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд враховує позицію пункту 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до якої перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому позивач як сторона оспорюваних правочинів знав про їх існування з моменту їх укладення (2005). Посилання позивача на неможливість звернення до суду з даним позовом до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 щодо можливості розгляду вимог про визнання недійсними договорів, що припинили свою дію, є безпідставними, оскільки договори оренди від 23.02.2012 припинили свою дію у 2017, а до 2017 позивач більше десяти років користувався земельними ділянками на праві орендаря та сплачував орендну плату.

Разом із тим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на встановлену судом відсутність матеріально-правових підстав для задоволення позову, вимоги позивача не належать до задоволення безвідносно до спливу чи не спливу позовної давності, у зв`язку з чим питання спливу позовної давності та наявності чи відсутності поважних причин для його пропуску судом не досліджуються.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі, витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 26.03.2020 року.

Суддя Л.Я. Мальована