Рішення

від 25.03.2020 по справі 918/141/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/141/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф. за участі секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Рівненського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов`язання в сумі 2 466, 05 грн

Представники сторін у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов`язання в сумі 2 466, 05 грн.

Ухвалою суду від 19.02.2020 року позовну заяву залишено без руху, зобов`язано Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме подати до суду: докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

На виконання вимог ухвали від 19.02.2020 року представником Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 24.02.2020 року подано до суду клопотання з долученням платіжного доручення про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 25.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 25.03.2020 року.

12 березня 2020 року на адресу суду від директора Рівненського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості надійшла заява про застосування строків позовної давності та відзив на позовну заяву, у якій останній просить суд застосувати строк позовної давності до вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу 4140/15-ТЕ(Т)-28 від 16.02.2015 року та відмовити у задоволенні позовних вимог керуючись постановою КМУ №217 від 18.06.2014 року "Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення рахунків з гарантованим постачальником природного газу" та ЗУ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожитті енергоносії" у повному обсязі.

23 березня 2020 року від позивача надійшли письмові пояснення на відзив на позовну заяву.

В судове засідання 25.03.2020 року представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Водночас, останнім 23.03.2020 року подано клопотання про розгляд справи без його участі, яке мотивоване прийняттям Кабінетом Міністрів України рішення від 11.03.2020 року про запровадження в Україні з 12.03.2020 року карантину через спалах у світі короновірусу, у зв`язку з чим Радою суддів України рекомендовано учасникам процесу утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін.

Крім того, відповідач у судове засідання 25.03.2020 року не з`явився, повноважного представника в судові засідання не направляв, про причину неявки суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Окрім того, суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66- 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

16 лютого 2015 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №4140/15-ТЕ(Т)-28, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах цього договору (договір).

До вказаного договору додатковою угодою № 1 від 31.12.2015 року вносилися зміни.

Згідно п.11. договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.01.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Відповідно до п.п. 3.3.,3.4. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Судом встановлено, що на виконання умов договору в період з січня по грудень 2015 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 138 141,23 грн, що підтверджуються актами приймання- передачі природного газу від 28.02.2015 року на суму 17 031, 38 грн, від 28.02.2015 року на суму 14 749, 44 грн, від 31.03.2015 року на суму 8 740, 23 грн. від 30.04.2015 року на суму 10 198, 58 грн. від 31.05.2015 року на суму1 715, 74 грн, від 31.07.2015 року на суму 2 838, 60 грн, від 31.09.2015 року на суму 2 865, 54 грн, від 30.09.2015 року на суму 3 500. 34 грн, від 31.10.2015 року на суму 19 783, 34 грн, від 30.11.2015 року на суму 26 182, 17 грн, від 31.12.2015 року на суму 30 535, 87 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років (п. 9.3. договору).

Відповідач свої зобов`язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами.

Згідно з п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 162, 44 грн, 3% річних у розмірі 111, 32 грн та 192, 29 грн інфляційних.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» , ГК України, ЦК України.

Як встановлено ч.1 ст.12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» , постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведених норм матеріального права, які регулюють наслідки порушення зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 3% річних, пені та інфляційних за неналежне виконання боржником грошового зобов`язання.

Суд, перевіривши наявність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних за договором купівлі-продажу природного газу № 4140/15-ТЕ(Т)-28 від 16.02.2015 року, виходячи із фактичних обставин справи, встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач провів з позивачем кінцеві розрахунки за поставлений природний газ у січні 2016 року.

Суд зазначає, що 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.10.2016 року №1730-VIII (далі за текстом - Закон №1730-VIII), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно приписів статті 1 Закону №1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 Закону №1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (ст. 3 Закону №1730-VIII).

За приписами частини першої статті 5 Закону №1730-VIII реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 року затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно з Законом № 1730-VIII; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Водночас, частиною 3 статті 7 Закону №1730-VIII встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 1.2 договору постачання природного газу №4140/15-ТЕ(Т)-28 від 16.02.2015 року передбачено, що газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії яка споживається населенням.

Отже, аналіз вищевказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону № 1730-VIII є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів частини третьої статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.

Зокрема, застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону №1730-VIII, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону №1730-VIII, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону № 1730-VIII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в подібних правовідносинах, викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.04.2018 у справі № 904/10747/16, від 10.04.2018 у справі № 916/3054/16, від 11.04.2018 у справі № 910/17962/15, від 17.04.2018 у справі № 904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі № 920/1060/16, 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі № 908/3125/16, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 30.05.2018 у справі № 904/10733/16, від 20.06.2018 у справі № 916/3055/16, від 06.07.2018 у справі № 918/882/15, від 23.07.2018 у справі № 904/10294/17, від 07.08.2018 у справі № 925/1584/17, від 21.08.2018 у справі № 925/104/18, від 21.08.2018 у справі № 925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 12.02.2019 у справі № 917/440/18, від 26.02.2019 у справі № 926/992/18, від 04.04.2019 у справі № 906/576/18, від 13.05.2019 у справі № 914/1535/18, від 14.05.2019 у справі № 905/300/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, № 916/2278/18 від 25.07.2019.

За наведеного, позивачем необгрунтовано та безпідставно нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 162, 44 грн, 3% річних у розмірі 111, 32 грн та 192, 29 грн інфляційних.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає.

Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Виходячи з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони у договорі досягли згоди про збільшення строків позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст.6 і ч. 1 ст. 259 ЦК України, а тому розрахунки слід проводити в межах збільшеної позовної давності, установленими сторонами у договорі.

Предметом спору по справі є стягнення заборгованості за договором 4140/15ТЕ(Т)-28 від 16.02.2015 року.

Відповідно до п. 9.3 вказаного договору передбачає наступні умови: строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Тобто, при укладенні договору 4140/15-(ТЕ)Т-28 від 166.02.2015 року, сторони в добровільному порядку погодили збільшення позовної давності.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, що підтверджується датою поштового відправлення "Укрпошти" на конверті, а саме - 14.02.2020 року.

Суд наголошує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст. 13 ГПК України),

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з аналізу наведених учасниками процесу позицій по суті спірних відносин, оцінки їх доводів, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 2 162, 44 грн пені, 111, 32 грн 3% річних та 192, 29 грн інфляційних, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.

Крім того, інші доводи позивача, викладені у позовній заяві не спростовують висновків суду про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 129, 233,236,237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, код ЄДРПОУ 20077720) до Рівненського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості (33001, м. Рівне, вул. Пирогова, буд. 8, код ЄДРПОУ 21087175) про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов`язання в сумі 2 466, 05 грн відмовити .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 26.03.2020 року.

Суддя Церковна Н. Ф.