Постанова

від 18.03.2020 по справі 552/5873/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/5873/19 Номер провадження 22-ц/814/928/20Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.,

суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І.,

секретар: Зеленська О.І.

за участі представника позивача - адвоката Ольховської М.М.

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Ольховської Марини Миколаївни

на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2020 року

за заявою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Ольховської Марини Миколаївни про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

31 січня 2020 року представник позивача - адвокат Ольховська М.М. подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення заборони відчуження на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 .

Заява обгрунтована тим, що не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Окрім того зазначено, що відповідач у відзиві на позов визнає, що протягом вересня - листопада 2016 року він отримав кілька десятків перерахувань з рахунків позивача, а також визнав, що мав право доступу до депозитних рахунків позивача, як довірена особа.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2020 року у задоволенні заяви представника позивача адвоката Ольховської М.М. про забезпечення позову - відмовлено.

Не погодившись з даною ухвалою районного суду, представник позивача - адвокат Ольховьска М.М. оскаржила її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, заяву представника позивача про забезпечення позову - задовольнити та накласти заборону відчуження на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 .

На вказану апеляційну скаргу свій відзив надав відповідач ОСОБА_1 , в якому, спростовуючи доводи апелянта, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу районного суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунто-ваність ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прихо-дить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і уквалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. п. 3, 4. ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Отже, забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних інтересів особи.

Згідно роз`яснень, наведених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтверд-ження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вказане свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Відмовляючи в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції послався на те, що звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно, належне відповідачу на праві власності, позивач не вказав на яке саме майно просить накласти арешт та де це майно знаходиться.

Відсутність відомостей про конкретне майно відповідача та про його вартість не дає змогу визначити співмірність засобів забезпечення позову із заявленими вимогами.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, окремими видами забезпечення позову визначено накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб та заборону вчиняти певні дії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 у жовтні 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

З урахуванням змінених у грудні 2019 року позовних вимог, ціна позову складає 4 097 706 грн. 94 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 отримав з банківських рахунків позивача грошові кошти в розмірі 2 423 078 грн., які безпідставно утримує у себе та не повертає позивачу, в зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 2 423 078 грн. - основного боргу, 1 467 078 грн. 41 коп. - інфляційні витрати; 207 550 грн. 53 коп. - 3% річних, всього - 4 097 706 грн. 94 коп.

В поданій заяві про забезпечення позову представник позивача просила накласти заборону відчуження на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже на розгляд суду першої інстанції ставилось питання про застосування такого виду забезпечення позову, як заборона вчиняти відчуження майна, а не арешт майна .

На підтвердження кількості та видів наявного у власності відповідача нерухомого майна, представником позивача надано разом із заявою про забезпечення позову копію Витягу вих. №31/16-13-440 від 30.01.2020 з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів та копію Інформаційної довідки №191683376 від 05.12.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Відповідно до Інформаційної довідки №191683376 від 05.12.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, - відповідач ОСОБА_1 є власником наступного нерухомого майна:

-земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1871612753101, кадастровий номер 5310136400:14:008:0150, площа 0,0024 га, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, адреса: АДРЕСА_1 ;

-гараж, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1321605953101, загальна площа 27,3 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 ;

-квартира, об`єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 466668553240, загальна площа 72,9 кв. м, житлова площа 34,3 кв. м, адреса: АДРЕСА_2 .

Зазначена вище Інформаційна довідка №191683376 від 05.12.2019 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, яка була подана разом із заявою про забезпечення позову і не була досліджена судом першої інстанції, підтверджує перелік нерухомого майна, яке є у власності відповідача та адресу знаходження відповідного нерухомого майна.

Звідси слідує, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач не вказав, де знаходиться відповідне майно - не відповідає фактичним обставинам.

Окрім того, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що такий вид забезпечення позову, як накладення заборони відчуження нерухомого майна , про який просила представник позивача в поданій заяві, не порушить права відповідача на користування відповідним майном та не спричинить збитків відповідачу.

До того ж суд першої інстанції, при вирішенні даного питання, помилково послався на постанову Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі №824/239/18, в якій Верховним Судом зроблено висновок щодо заходу забезпечення позову у вигляді арешту майна , який не просила застосовувати сторона позивача в даній цивільній справі.

Відтак, районним судом, в порушення вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховано висновки Верховного Суду щодо застосування іншої норми права, а саме - п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, в той час, як в заяві про забезпечення позову представником позивача ставиться питання про застосування п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Забезпечення позову - це по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, тобто що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В свою чергу, підставою для забезпечення позову у даній справі шляхом заборони відчуження нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , заявником зазначено ймовірне його передання відповідачем у власність інших особ.

Відповідно до наданої до суду апеляційної інстанції представником позивача - адвокатом Ольховською М.М. інформаційної довідки №204269687 від 16.03.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, відповідач ОСОБА_1 після постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали від 05лютого 2020 року, здійснив відчуження належного йому нерухомого майна, що в свою чергу, може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Зазначені обставини, з огляду на існуючий спір про стягнення безпідставно отриманих коштів, ціну позову, - свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком відчуження ОСОБА_1 також і іншого нерухомого майна, що в свою чергу ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, проаналізувавши наявні у справі та надані до суду апеляційної інстанції докази, враховуючи, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи та таким чином, всупереч необхідності уникнення ризиків невиконання майбутнього рішення, дійшов передчасного висновку, про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Ольховської М.М. про забезпечення позову, - колегія суддів, відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вбачає підстави для скасування оскаржуваної ухвали місцевого суду та ухвалення у справі нового рішення про задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, власником якого є відповідач.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Ольховської Марини Миколаївни - задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2020 року - скасувати. Ухвалити нове рішення.

Заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Ольховської Марини Миколаївни - задовольнити.

Накласти заборону відчуження на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Абрамов П.С.

Пилипчук Л.І.