Рішення

від 26.03.2020 по справі 440/1008/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1008/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

25.02.2020 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради /надалі - відповідач/, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення сорок третьої сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради від 18.02.2020 про відмову позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку у власність позивача.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням 43 сесії 7 скликання від 18.02.2020 відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою та зазначено, що дана земельна ділянка відноситься до земель колективної власності та селищна рада не є її розпорядником. Водночас позивач стверджує, що розпорядником вказаної земельної ділянки є відповідач. Крім того, позивачем зазначено, що відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надано лише державному кадастровому реєстратору.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/1008/20; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

23.03.2020 до суду відповідачем надано відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що 18.02.2020 на пленарному засіданні 43 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради розглянуто заяву позивача і прийнято рішення про відмову на підставі статті 118 Земельного кодексу України у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка відноситься до земель колективної власності колишнього КСП "Леніна".

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням 43 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 18.02.2020 "Про розгляд заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 " вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,6000 га, кадастровий номер: 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, так як земельна ділянка відноситься до земель колективної власності співвласників сільськогосподарського підприємства "Довіра", які підлягають розпаюванню і селищна рада не є її розпорядником /а.с. 8/.

Позивач, не погоджуючи із указаним рішення, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України /у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отримання відповідного дозволу є першим етапом реалізації громадянином права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за обраним цільовим призначенням.

Судом встановлено, що рішенням 38 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 15.10.2019 "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 " вирішено надати позивачу дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,60 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Великобагачанської об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області /а.с. 14/.

Суд зазначає, що у вказаному рішенні не зазначено щодо віднесення даної земельної ділянки до земель колективної власності колишнього КСП "Леніна" чи сільськогосподарського підприємства "Довіра". Також, при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не зазначалося відповідачем, що селищна рада не є розпорядником вказаної земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абз. 2 ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Положеннями частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Таким чином, після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою громадянин має звернутись до відповідного суб`єкта господарювання з метою укладення договору про розробку землевпорядної документації.

За змістом частини другої статті 26 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV /надалі - Закон № 858-IV/ розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

З матеріалів справи вбачається, що розробником проекту землеустрою є ПП "АЛАН-ЗЕМ".

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 858-IV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Положеннями частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з приписами частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері /частина п`ята статті 186-1 Земельного кодексу України/.

Згідно з частиною шостою статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 № 580 "Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" затверджено Тимчасовий порядок взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - Тимчасовий порядок).

Відповідно до пунктів 2, 3, 5, 7, 8 Тимчасового порядку визначено, що для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - проект землеустрою) особа, яка відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про землеустрій" є розробником проекту землеустрою (далі - розробник), подає до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою у паперовому та електронному вигляді. Проект землеустрою в електронному вигляді засвідчується за допомогою надійного засобу електронного цифрового підпису розробника, який підтверджує його відповідність оригіналу проекту землеустрою у паперовому вигляді. Територіальний орган Держгеокадастру в день надходження проекту землеустрою: - приймає подані документи за описом та реєструє у системі електронного документообігу Держгеокадастру з обов`язковим нанесенням штрих-коду, який включає реєстраційні індекс і дату документа; - перевіряє відповідність оригіналу проекту землеустрою у паперовому вигляді проекту землеустрою в електронному вигляді; - вносить до системи електронного документообігу Держгеокадастру проект землеустрою в електронному вигляді, засвідчений електронним цифровим підписом розробника, та викопіювання з індексної кадастрової карти (плану), на якому відображено запроектовану земельну ділянку та інформацію про обмеження (у разі їх наявності). Система електронного документообігу Держгеокадастру за принципом випадковості вибирає територіальний орган Держгеокадастру, який здійснюватиме погодження проекту землеустрою, та не пізніше наступного робочого дня з дня надходження проекту землеустрою передає відповідному територіальному органу Держгеокадастру матеріали, зазначені у пункті 5 цього Порядку. Розгляд та погодження або відмова у погодженні проектів землеустрою здійснюються працівниками територіальних органів Держгеокадастру, які вибрані за принципом випадковості системою електронного документообігу Держгеокадастру.

Пунктом 9 цього Тимчасового порядку встановлено вимоги до працівників територіальних органів Держгеокадастру, які здійснюють розгляд та погодження проекту землеустрою, які повинні: відповідати критеріям, установленим статтею 23 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної експертизи"; скласти кваліфікаційний іспит у Держгеокадастрі; бути визначені експертами державної експертизи.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно із пунктами 2, 3 цього Положення Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Пунктом 6 цього Положення встановлено повноваження посадових осіб Головного управління.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Отже, враховуючи приписи Положення про Головне управління Держгеокадастру в області та статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.08.2018 у справі № 817/586/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 76138662), який відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим для врахування у даній справі.

Суд зазначає, що проект землеустрою наданий позивачем містить висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 30.01.2020 № 806/82-20 у пункті 8 якого вказано, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства відповідає земельному законодавству та прийнятий відповідно до норм чинного законодавства /а.с. 24/.

Суд звертає увагу на те, що зауваження до проекту землеустрою відсутні.

При цьому суд зауважує, що в разі наявності зауважень до проекту землеустрою, останній не погоджується, оскільки зауваження по свій правовій природі передбачають наявність невідповідності проекту нормам чинного законодавства.

Отже, вказаний проект землеустрою погоджений у відповідності до вимог статті 186-1 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення сорок третьої сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради від 18.02.2020 про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Разом з тим, надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку у власність позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Великобагачанську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 04.02.2020 щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

Водночас, у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку у власність позивача, слід відмовити.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на часткове задоволення позову на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 420,40 грн.

Крім того, суд зазначає, що прохальна частина позову містить клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Разом із тим, суд не вважає, що заявлені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань, з огляду на таке.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги /а.с. 54/, перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с. 55/, попередній розрахунок/а.с. 56/, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 58/, ордер на надання правничої допомоги /а.с. 57/.

Вивчивши наявні в матеріалах справи документи, враховувавши категорію та складність справи в системному зв`язку з кількістю, якістю складених представником позивача процесуальних документів, підготовлених та поданих доказів, суд не вважає співмірним та обґрунтованим розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на таке.

При цьому суд зважає, що справа № 440/1008/20 належить до справ назначеної складності, щодо якої станом на дату звернення позивача до суду сформовано сталу судову практику, а тому час витрачений адвокатом на надання юридичних консультацій клієнту з приводу звернення до суду з позовом, рекомендацій щодо збору доказів, їх вивчення та аналіз, підбір та аналіз нормативної бази та судової практики, формування правової позиції не відповідає заявленому у звіті та не може бути стягнута з урахуванням відсутності жодних доказів на підтвердження фактичного надання вищезазначених послуг клієнту.

Крім того, на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція, ордер, платіжне доручення (тощо).

Разом із тим, належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, квитанції до прибуткового касового ордера, тощо), матеріали справи не містять. Так само, суду не надано акта прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг.

Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.

Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Великобагачанської селищної ради (вул. Каштанова, 20, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, ЄДРПОУ 21044600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення сорок третьої сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради від 18 лютого 2020 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 04 лютого 2020 року щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради (вул. Каштанова, 20, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, ЄДРПОУ 21044600) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова