Постанова

від 08.10.2020 по справі 440/1008/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 р. Справа № 440/1008/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 26.03.20 року по справі № 440/1008/20

за позовом ОСОБА_1

до Великобагачанської селищної ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Великобагачанської селищної ради (надалі також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення сорок третьої сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради від 18.02.2020 про відмову позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку у власність позивача.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення сорок третьої сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради від 18 лютого 2020 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зобов`язано Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 04 лютого 2020 року щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що суд першої інстанції при його ухваленні невірно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права.

Позивач у апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині, в якій йому відмовлено в позові з тих підстав, що суд першої інстанції, визнавши існуюче щодо позивача порушення, не забезпечив поновлення порушеного права, не застосував ефективний спосіб захисту, про який просив позивач. Зазначає, що жодних правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять та посилається на правову позицією Верховного Суду, викладену у постановах від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18, від 31.01.2019 у справі № 815/2488/17, від 30.08.2018 у справі № 817/586/17, від 18.10.2018 у справі № 818/1976/17.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням 43 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 18.02.2020 "Про розгляд заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 " вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,6000 га, кадастровий номер: 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, так як земельна ділянка відноситься до земель колективної власності співвласників сільськогосподарського підприємства "Довіра", які підлягають розпаюванню і селищна рада не є її розпорядником /а.с. 8/.

Зважаючи на те, що проект землеустрою, розроблений на замовлення позивача, було погоджено у встановленому законом порядку, відповідно до частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України, вважаючи, що проект землеустрою має бути затверджений відповідачем, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Як убачається із матеріалів справи, предметом спору є як підстави незатвердження проекту землеустрою, так і зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити проект шляхом прийняття відповідного рішення.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення сорок третьої сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради від 18.02.2020 про відмову позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, суд першої інстанції виходив з того, що проект землеустрою погоджений у встановленому порядку, а отже відповідно до частини 9 статті 118 Земельного Кодексу України, селищна рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинна була прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Судом першої інстанції перевірено та встановлено, що підстави для незатвердження проекту землеустрою, поданого позивачем, були відсутні і за таких умов відмова відповідача у затвердженні такого проекту є протиправною.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передання земельної ділянки у власність позивача, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки це є правом адміністративного органу на власний розсуд прийняти одне з кількох можливих рішень, в залежності від певних обставин, суд не може перебирати на себе повноваження дозвільного органу. Водночас, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою.

Доводи апеляційної скарги стосуються лише обраного судом першої інстанції способу захисту прав позивача.

Отже, в межах апеляційного розгляду надається правова оцінка законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою позивача щодо відведення земельної ділянки у власність та передання такої земельної ділянки у власність позивача, а також щодо обраного судом першої інстанції способу захисту прав позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положеннями пункту першого статті 22 Земельного кодексу України (надалі також - ЗК України) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).

При цьому, пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до положень п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Згідно із частиною п`ятою статті 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (ч. 6 ст. 186-1 ЗК України).

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частини 10, 11 статті 118 ЗК України).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

Водночас, статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною другою статті 116 ЗК України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 116 ЗК України).

Відповідно до норм частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно із частинами 1, 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Виходячи з наведених правових норм, рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою належить до виключних повноважень селищної ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність селищної ради щодо про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно із пунктами 2, 3 цього Положення Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Пунктом 6 цього Положення встановлено повноваження посадових осіб Головного управління.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Отже, враховуючи приписи Положення про Головне управління Держгеокадастру в області та статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.08.2018 у справі № 817/586/17.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до селищної ради щодо затвердження проекту землеустрою.

Рішенням 43 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 18.02.2020 у затвердженні проекту землеустрою позивачу відмовлено.

Підставою для відмови у рішенні відповідача зазначено те, що земельна ділянка відноситься до земель колективної власності співвласників сільськогосподарського підприємства "Довіра", які підлягають розпаюванню і селищна рада не є її розпорядником.

Водночас, проект землеустрою, наданий позивачем, містить висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 30.01.2020 № 806/82-20, у пункті 8 якого вказано, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства відповідає земельному законодавству та прийнятий відповідно до норм чинного законодавства /а.с. 24/.

Доказів того, що земельна ділянка відноситься до земель колективної власності співвласників сільськогосподарського підприємства "Довіра" матеріали справи не містять, відповідачем не надано.

Отже, за таких умов, неприйняття Великобагачанською селищною радою Великобагачанського району Полтавської області рішення про затвердження проекту землеустрою є протиправним.

Вирішуючи питання щодо обрання судом першої інстанції способу захисту прав позивача, колегія суддів виходить із такого.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмови у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Що стосується способу захисту прав позивача, то колегія суддів виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі Джорджевич проти Хорватії , п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі Ван Остервійк проти Бельгії , п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Водночас, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідач протиправно відмовив у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та прийняв відповідне рішення. Зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.

Натомість, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів та переданні цієї земельної ділянки у власність позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин приймаються колегією суддів у якості належних.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 440/1008/20 підлягає скасуванню в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою від 04 лютого 2020 року щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду, а також в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку у власність позивача з прийняттям в цій частині нового судового рішення, яким позов слід задовольнити та зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів з наданням земельної ділянки у власність позивача.

В іншій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат із урахуванням положень статті 139 КАС України, колегія суддів виходить з того, що судові витрати, які були понесені позивачем під час розгляду справи, складаються з витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2102,00 грн (840,80 грн + 1261,20 грн), що підтверджується доказами про їх оплату (квитанціями про сплату №33693 від 25.02.19 та №76939 від 17.04.2020).

Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом було ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити новий розподіл судових витрат та стягнути з Великобагачанської селищної ради за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень на користь позивача 2102,00 грн.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 по справі № 440/1008/20 в частині зобов`язання Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 04 лютого 2020 року щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду, а також в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку у власність -скасувати.

У цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області (вул. Каштанова, 20, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, ЄДРПОУ 21044600) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2233 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів з наданням земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 440/1008/20 залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат шляхом викладення абзацу 5 резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 440/1008/20 в такій редакції: "Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місце проживання - АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2102,00 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області (вул. Каштанова, 20, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, код за ЄДРПОУ 21044600)".

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді А.О. Бегунц І.С. Чалий