Рішення

від 26.03.2020 по справі 826/11421/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2020 року м. Київ № 826/11421/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Добрівської Н.А., Кузьменко А.І., вирішивши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаКабінету Міністрів України ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" провизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі також - третя особа, ПАТ "НАСК "Оранта"), в якому просить:

- визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у тому, що Кабінетом Міністрів України не визначено та не введено у дію Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, як то передбачено ст. 6 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", а також не встановлено Перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, протиправною;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України визначити та ввести у дію Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, як то передбачено ст. 6 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", а також встановити Перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що у 1988 році між позивачем та інспекцією Укрдержстраху у Вижницькому районі укладено договір страхування додаткової пенсії. Позивачем умови цього договору страхування виконано, а саме сплачено 3 432 карбованці (260 міс*13,20 крб/міс).

Водночас, позивачу досі не виплачено грошові кошти за договором, а саме суму додаткової пенсії у розмірі 50 крб/міс та не повернуто переведені у гривневий еквівалент сплачені кошти у розмірі, який би відповідав 3 432 крб.

Звернувшись до ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" позивачу повідомлено про відсутність нормативно-правового акту щодо проведення індексації розмірів страхових сум відповідно до росту інфляцій в Україні.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ НАСК Оранта , Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення коштів.

Водночас, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , Верховним Судом у постанові від 14.02.2018 року у справі №713/708/16-ц зазначено, що повернення заощаджень громадян, що були внесені через установи Укрдержстраху до 02.01.1992 року проводиться відповідно до Закону України Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України з наступними змінами. Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України. Повернення заощаджень громадян врегульовано зазначеним законом і не може бути здійснено в іншому порядку.

Так, позивач вбачає протиправність бездіяльності Кабінету Міністрів України у порушенні статті 6 Закону України Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України , якою передбачено, що Порядок проведення компенсацій, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Проте, такий Порядок досі Кабінетом Міністрів України не розроблено та не введено у дію.

Враховуючи викладене, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.10.2018 року.

До суду надійшло клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у Вижницькому районному суді Чернівецької області.

З метою забезпечення прав позивача на участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання позивача та доручити забезпечення проведення відеоконференції Вижницькому районному суді Чернівецької області.

Водночас, враховуючи статті 67, 73 Кодексу законів про працю України, судом зазначено про необхідність призначення іншої дати підготовчого засідання, оскільки 14.10.2018 року є святковим днем, а 15.10.2018 року визначено таким, в який робота також не проводиться.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2018 року клопотання позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції задоволено. Підготовче засідання призначено на 16.10.2018 року. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №826/11421/18 доручено Вижницькому районному суду Чернівецької області.

У судове засідання 16.10.2018 року прибув представник відповідача.

З матеріалів справи судом встановлено, що про день, час та місце проведення підготовчого засідання, позивача повідомлено належним чином.

З огляду на те, що з технічних причин зв`язок із Вижницьким районним судом Чернівецької області не встановлено, судом відкладено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 року підготовче судове засідання в адміністративній справі №826/11421/18 призначено на 30.01.2019 року. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №826/11421/18 доручено Вижницькому районному суду Чернівецької області.

Через канцелярію суду 17.10.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що відповідно до статті 7 Закону України Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із значними сумами зобов`язань Держави перед вкладниками грошових коштів та страхових внесків в установи Ощадбанку СРСР, що діяли на території України та колишнього Укрдержстраху, повністю здійснити розрахунки з громадянами за один рік не виявляється можливим, тому всі виплати по вказаних зобов`язаннях проводяться поетапно, у порядку, який визначається постановами Кабінету Міністрів України.

Через інфляцію і проведенням в Україні в 1992 та 1996 роках грошових реформ, кошти громадян, вкладені в установи колишнього Укрдержстраху - знецінилися.

Зобов`язання по відновленню знецінених заощаджень громадян в установах колишнього Держстраху СРСР та Укрдержстраху, розміщених в строк до 13.12.1994 року, взято на себе Державою Україною, і необхідні для цього кошти є державним боргом України, а не боргом за зобов`язаннями, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору.

Відповідачем повідомлено, що черговість і обсяги виплат на відповідний календарний рік встановлювалися відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з огляду на що, останнім вчинялися дії щодо забезпечення здійснення відшкодування громадянам знецінених грошових вкладів.

Крім того, відповідачем звернуто увагу, що у період з 2013 року по 2018 рік, до Державного бюджету України не закладались суми грошових коштів для проведення виплат компенсації застрахованим колишнього Укрдержстраху за договорами страхування додаткової пенсії.

З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У підготовче засідання в режимі відеоконференції 30.01.2019 року прибули учасники справи.

Під час підготовчого засідання судом залучено до участі у справі страхову компанію "Оранта", з огляду на що, підготовче засідання у режимі відеоконференції відкладено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2019 року підготовче засідання в режимі відеоконференції в адміністративній справі №826/11421/18 призначено на 01.04.2019 року.

Через канцелярію суду 13.03.2020 року відповідачем подано додаткові пояснення до відзиву.

У підготовче засідання 01.04.2019 року сторони не прибули. З технічних причин зв`язок із Вижницьким районним судом Чернівецької області в призначений до розгляду справи час не встановлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2019 року підготовче судове засідання в адміністративній справі №826/11421/18 призначено на 29.05.2019 року у режимі відеоконференції.

Через канцелярію суду 16.05.2019 року третьою особою подано пояснення на позов, в яких повідомлено, що компенсаційні виплати за довгостроковими договорами колишнього Укрдержстраху в 2010 році не проводилися у зв`язку з відсутністю нормативно закріплених документів, які б регулювали проведення компенсаційних виплат.

Державними бюджетами України на 2011-2019 роки видатків на проведення компенсаційних виплат установам НАСК Оранта не передбачалося. Інших джерел для виплати компенсаційних сум, крім бюджетних, страхова компанія не має.

Зокрема, третя особа просить суд здійснити розгляд справи без участі уповноваженого представника ПАТ НАСК Оранта .

У підготовче засідання 29.05.2019 року в режимі відеоконференції прибули позивач та представник відповідача. Належним чином повідомленою третьою особою відповідно до матеріалів справи, участь у підготовчому засіданні уповноваженого представника не забезпечено.

Під час підготовчого засідання судом поставлено на обговорення питання щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду у режимі відеоконференції у складі колегії суддів.

Присутні представники сторін проти закриття підготовчого провадження не заперечували.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2019 року закрито підготовче провадження. Призначено справу до колегіального розгляду за головуванням судді Маруліної Л.О. Судове засідання ухвалено провести за участю позивача у режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №826/11421/18 доручено Вижницькому районному суду Чернівецької області (адреса: 59200, Чернівецька обл., м. Вижниця, вул. Українська, 13, код ЄДРПОУ 02885617). Судове засідання призначено на 11.07.2019 року.

Згідно з витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 05.06.2019 року визначено склад колегії суддів за головуванням судді Маруліної Л.О.

Відповідно до Довідки секретаря судових засідань від 11.07.2019 року, у зв`язку із перебування одного з членів колегії суддів у відпустці, справи, призначені до колегіального розгляду, зокрема, справу №826/11421/18, знято з розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2019 року постановлено судове засідання у справі №826/11421/18 провести за участі позивача у режимі відеоконференції 12.09.2019 року. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №826/11421/18 доручено Вижницькому районному суду Чернівецької області.

У судове засідання 12.09.2019 року відповідач та третя особа не прибули. Зв`язок із Вижницьким районним судом Чернівецької області не встановлено з технічних причин.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2019 року судове засідання у справі №826/11421/18 у режимі відеоконференції відкладено. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №826/11421/18 за участі позивача доручено Вижницькому районному суду Чернівецької області. Наступне судове засідання для інших осіб, які беруть участь у справі, призначено на 26.09.2019 року.

У судове засідання 26.09.2019 року прибув позивач. Належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання відповідачем та третьою особою участь уповноважених представників не забезпечено.

З огляду на неодноразову неявку уповноваженого представника відповідача, клопотання третьої особи про здійснення розгляду справи без участі представника, та враховуючи думку позивача, судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

У 1988 році між позивачем та Укрдержстархом (Інспекція Укрдержстраху по Вижницькому району) укладено договір страхування додаткової пенсії (страхове свідоцтво серії 00003 №356007 від 27.11.2988 року). Ним виконано усі умови договору страхування, а саме сплачено 3432 крб., водночас, належні по договору суми додаткової пенсії до сих пір не повернуто позивачеві, тобто, не переведені у гривневий еквівалент або кошти у гривневому еквіваленті у розмірі, який відповідає 3432 крб.

Інфляційні процеси та проведені в Україні дві грошові реформи знецінили грошові заощадження, вкладені громадянами України у договори довгострокового страхування.

Законом України від 21.11.1996 року №537/96-ВР Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України встановлено обов`язок Держави забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 року №1 Про виплату в 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 02.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР та пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 року №709 Про створення Національної акціонерної страхової компанії Оранта , правонаступником майнових прав та зобов`язань перед страхувальниками колишнього Укрдержстраху, установ державного страхування СРСР є Національна акціонерна страхова компанія Оранта та її структурні підрозділи.

Відповідно до абзацу 4 статті 6 цього Закону порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи, що не встановлення такого порядку є протиправною бездіяльністю Кабінету Міністрів України, позивач, заощадження якого перебували в Укрдержстраху та не повернуті останньому, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 21.11.1996 року №537/96-ВР Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №537), Бюджетним кодексом України, прийнятий 08.07.2010 року № 2456-VI (із змінами і доповненнями) (далі також - БК України).

Відповідно до статті 1 Закону №537 на підставі цього Закону встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках зазначених установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.

Дія цього Закону поширюється на іноземних громадян та осіб без громадянства, які станом на 2 січня 1992 року мали заощадження в установах Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Згідно з статтею 4 Закону №537 компенсація зазначених у частині першій статті 1 цього Закону заощаджень громадян проводиться в порядку, встановленому статтями 6 і 7 цього Закону, та гарантується державою в сумі, яка на 1 жовтня 1996 року становить 131,96 млрд. гривень, у тому числі: грошові заощадження - 121,90; страхові внески - 7,77; облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року - 0,61; облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року - 1,05; державні казначейські зобов`язання СРСР - 0,21; сертифікати Ощадного банку СРСР - 0,42.

Відповідно до абзаців 1-4 статті 6 Закону №537 компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства.

Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему "Реєстр вкладників заощаджень громадян" відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Обслуговування громадян, пов`язане із внесенням зазначених відомостей, здійснюється безоплатно.

Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, першочерговим у процедурі проведення компенсації, перерахуванні коштів до прийняття Порядку проведення такої компенсації Кабінетом Міністрів України, є визначення відповідних коштів для компенсації заощаджень у Державному бюджеті України.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 2 БК України закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.

Згідно з частиною першою статті 39 БК України розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Згідно з частиною першою статті 42 БК України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Так, черговість і обсяги виплат проіндексованих грошових заощаджень на відповідний рік встановлювалися постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2000 року №817, якою затверджено Порядок перерахування коштів з державного бюджету установам відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та колишнього Укрдержстраху для компенсації в 2000 році грошових заощаджень та страхових внесків громадян України; постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2001 року №275, якою затверджено Порядок перерахування коштів з державного бюджету відкритому акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" та Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" для компенсації в 2001 році грошових заощаджень та страхових внесків громадян України; постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2002 року №471 якою затверджено Порядок перерахування коштів з державного бюджету відкритому акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" для компенсацій у 2002 році грошових заощаджень громадян України; постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2003 року №382 Про виплату в 2003 році громадянам України грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України ; постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 року №306 Про виплату в 2004 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року; постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2005 року №409 Про виплату у 2005 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року; постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1091 Про виплату у 2006 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року і державних казначейських зобов`язань СРСР ; постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №336 Про виплату у 2007 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, сертифікатів Ощадного банку СРСР і державних казначейських зобов`язань СРСР, придбаних на території Української РСР ; постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 року №1 Про виплату в 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР ; постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року №481 Про виплату в 2009 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР ; постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 року №346 Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР .

Із змісту зазначених постанов Кабінету Міністрів України встановлено, що кожна з них приймалася, а відповідні порядки виплати компенсації від знецінення грошових заощаджень затверджувалися на підставі, зокрема, закону про державний бюджет на відповідний рік.

Водночас, здійснивши аналіз законів про державний бюджет на 2013-2018 роки, встановлено, що у відповідних законах у розділі Розподіл видатків Державного бюджету України витрат на заходи щодо поступової компенсації громадянам витрат від знецінення грошових заощаджень не передбачено.

Отже, не визначення законами про державний бюджет у період з 2013-2018 роки відповідних коштів для компенсації заощаджень унеможливлює розробку Кабінетом Міністрів України Порядку проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, у відповідності до Закону №537.

Колегія суддів зазначає, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Водночас, судом встановлено, що з 2000 року по 2013 рік відповідачем здійснювалося регулювання порядку та граничних сум коштів, які виділялися з Державного бюджету України, що також не може свідчити про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Зокрема, суд зауважує, що можливість прямого повернення державного боргу, визначена Законом України Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України , залежить від стану розвитку економіки України, обсягу внутрішнього валового продукту, спроможності державного бюджету України, інших фінансових та економічних показників.

Відповідно до абзацу 1 статті 7 Закону № 537 заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

10.10.2001 року Конституційним Судом України прийнято рішення №13рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 7, 8 Закону України Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України , за конституційним зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України (справа про заощадження громадян).

У абзацах 1-4 пункту 5.4 рішення Конституційним Судом України зазначено: Відповідно до Конституції України власники, здійснюючи право власності, повинні додержуватися конституційних положень про те, що "власність зобов`язує", і вона "не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству" (частина третя статті 13), а також, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41).

Отже, із системного аналізу положень Конституції України випливає, що право власності може бути обмежено.

Право держави обмежити володіння, користування та розпорядження майном визначено і Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року ( 995_004). Кожна фізична або юридична особа, зазначається в цьому документі, має право мирно володіти своїм майном. Проте держава має право вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів... (стаття 1).

З огляду на це Конституційний Суд України вважає, що положення статті 7 Закону, відповідно до яких заощадження повертаються поетапно , залежно від суми вкладу , у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік , хоча і обмежують конституційне право власності громадян, але не суперечать статтям 13, 41, 64 та іншим статтям Конституції України. .

Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді

Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законі інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, судом встановлено, що право позивача Кабінетом Міністрів України не порушено в розумінні КАС України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволенню не підлягає.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 195, 241- 246, 250, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; іпн. НОМЕР_1 );

Відповідач: Кабінет Міністрів України (01008, вул. Грушевського, 12/2, м. Київ; код ЄДРПОУ 00019442);

Третя особа: ПАТ Національна акціонерна страховано компанія ОРАНТА (02081, вул. Здолбунівська, 7-Д, корпус Г, код ЄДРПОУ 00034186).

Повне рішення складено 26.03.2020 року.

Головуючий суддя Л.О. Маруліна

Суддя Н.А. Добрівська

Суддя А.І. Кузьменко