Рішення

від 27.03.2020 по справі 826/6765/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року м. Київ № 826/6765/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства з питань запобігання корупції

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій,

зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Відповідач, НАЗК), в якому, з урахуванням заяви від 12.11.2019р. про зміну підстав позову, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 798 від 20.04.2018р. про результати здійснення повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015 рік (виправленої);

- визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо затвердження та направлення до Національного антикорупційного бюро України висновку про результати повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015р. (виправлена);

- зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції відкликати з Національного антикорупційного бюро України висновок про результати повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015р. (виправлена).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.15.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовче засідання.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що він вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскаржуване рішення Національного агентства з питань запобігання корупції та, як наслідок, протиправними дії НАЗК стосовно затвердження та направлення до Національного антикорупційного бюро України висновку про результати повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015 р. (виправлена).

Зокрема, як зазначає позивач, він керуючись п. 11 Роз`яснень НАЗК не задекларував право користування будинком за адресою АДРЕСА_1 , оскільки не проживав у вказаному будинку (не володів правом користування будинком) станом на 31.12.2015р., що встановлено судом.

Позивач, зазначив у Декларації відомості про дві земельні ділянки (площею 2,3754 га, кадастровий номер 3220884000:02:003:0043 та площею 2,3754 га, кадастровий номер 3220884000:02:003:0044), що належать його дружині - ОСОБА_2 керуючись/виходячи із наданих останньою договорів купівлі-продажу. Позивач, на момент подання Декларації, не володів відомостями про об`єднання вказаних земельних ділянок в одну. Отже недостовірність відомостей, зазначених у декларації, із фактичною дійсністю не є спробою позивача приховати майно (адже фактично про нього зазначено), а є наслідком людського фактору (ненавмисної помилки ОСОБА_2 ) та протиправної бездіяльності Держгеокадастру.

Також, на думку позивача, твердження НАЗК щодо наявності у позивача у власності 100% (1 200 000,00 грн.) у статутному капіталі ТОВ Ньюс Непгворк (код за ЄДРЮОФОПГФ 38749768) суперечить дійсним фактичним обставинам та статтям 6, 627, 628 ЦК України, а також іде всупереч обставинам, встановленим судом.

Твердження НАЗК, щодо того, що джерелом доходу від продажу автомобіля у розмірі 50 000,00 грн. є ПП Плай Плюс також не відповідає дійсності, оскільки в силу приписів 1018 ЦК України, ПП Плай Плюс є лише посередником (комісіонером) при продажі автомобіля Мерседес кузов НОМЕР_1, тому у ПП Плай Плюс , як комісіонера, не виникало та не могло виникнути право власності ні на автомобіль, ні на грошові кошти, сплачені за автомобіль. Відтак, ПП Плай Плюс не може бути джерелом не належних йому коштів.

Відповідач у відзиві на заяву про зміну підстав позову проти позову заперечив, зазначивши, що рішення №798, та дії Національного агентства щодо затвердження та направлення до Національного антикорупційного бюро України обґрунтованого висновку відповідають вимогам Закону України Про запобігання корупції , статті 2 КАС України і Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10.02.2017 №56, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за №201/30069.

Також відповідач зазначає, що висновки, викладені в рішенні №798, були здійснені на підставі інформації, отриманої з офіційних джерел та документів і пояснень, наданих позивачем під час повної перевірки. Натомість рішення судів, на які посилається представник позивача, як на підставу своїх вимог, були прийняті після проведення повної перевірки декларації позивача та прийняття рішення за її результатами, а також після звернення позивача до суду з позовом від 27.04.2018 у справі № 826/6765/18.

Крім того, Національне агентство вважає рішення Печерського районного суду м Києва від 12.12.2018 у справі №757/42617-ц, Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №826/13924/18 та Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 у справі №910/6462/18 неналежними доказами, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування.

У зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів підготовче засідання у справі неодноразово відкладалось.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

10.03.2020р. в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позові.

Представник відповідача проти позову заперечив.

В судовому засіданні 10.03.2020р. суд, заслухавши пояснення представників сторін, на підставі частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2016 року ОСОБА_1 , народний депутат України VIII скликання (суб`єкт декларування), подав декларацію за 2015 рік шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. Скориставшись правом, передбаченим частиною четвертою Закону України Про запобігання корупції позивач 04.11.2016 подав виправлену декларацію за 2015 рік.

06 вересня 2017 року НАЗК прийнято рішення №720 Про проведення повної перевірки декларацій, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки, поданих ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання , народним депутатом України VIII скликання, на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення .

Рішенням НАЗК від 03.11.2017 року № 1148 Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки, поданих ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання строк перевірки декларації продовжено з 06.11.2017 року на 30 календарних днів.

За результатами проведення повної перевірки за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , НАЗК прийняло рішення № 798 від 20 квітня 2018 року Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання (далі - рішення № 798 від 20.04.2018р.)

Відповідно до п. 1.1. резолютивної частини оскаржуваного рішення, суб`єкт декларування (Позивач) при складенні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік не дотримав вимоги пунктів 2, 5, 7 частини першої статті 46 ЗУ Про запобігання корупції . Суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів. У діях суб`єкта декларування вбачається наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Також пунктом 2 рішення № 798 від 20.04.2018р. НАЗК вирішило рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , направити до Національного антикорупційного бюро України.

Так, в п. 1.1. оскаржуваного рішення Відповідач встановив, що Позивач не вказав у декларації за 2015 рік (далі також - Декларація) право користування будинком за адресою АДРЕСА_1 .

Також у п. п. 1.2.-1.4. оскаржуваного рішення Відповідач встановив, що Позивач у Декларації невірно зазначив дати набуття членом сім`ї Позивача (дружиною) нерухомого майна: земельної ділянки площею 1000,00 м. кв., квартири загальною площею 53,03 м. кв., земельної ділянки площею 676 м. кв..

У п. 1.5. оскаржуваного рішення НАЗК встановило, що Позивач не зазначив відомості про земельну ділянку площею 47 512,00 м. кв., що належить його дружині - ОСОБА_2 .

Окрім вказаного, у п. 2. оскаржуваного рішення відповідач стверджує, що позивач вказав недостовірну інформацію щодо належних йому корпоративних прав. А саме, Позивач вказав, що йому належить 50 % (600 000,00 грн.) у статутному капіталі ТОВ Ньюс Нетворк (код за ЄДРЮОФОПГФ 38749768). В той час як на переконання НАЗК, Позивачу належить 100 % у статутному капіталі ТОВ Ньюс Нетворк .

Відповідно до п. 3.1. оскаржуваного рішення НАЗК встановило, що Позивач вказав недостовірну інформацію щодо джерела отримання коштів (50 000,00 грн.) від продажу автомобіля Мерседес кузов № НОМЕР_1 . А саме, на думку НАЗК, Позивач отримав кошти від ПП Плай Плюс , а не від ОСОБА_5 , якого, як джерело отримання коштів, зазначив Позивач.

Рішенням НАЗК № 801 від 20 квітня 2018 року було затверджено обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення та направлення рішення Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання до Національного антикорупційного бюро України.

Згодом, відповідач направив до Національного антикорупційного бюро України вищевказане рішення з висновками.

Не погоджуючись з такими діями та висновками відповідача, позивач звернувся з даним позовом та зазначив, що висновки і твердження НАЗК, на основі яких прийнято оскаржуване рішення, є такими, що не відповідають дійсності та суперечать дійсним фактам.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України Про запобігання корупції від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон - № 1700-VII).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 4 Закону № 1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Згідно ч. 1 ст. 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпунктах а і в пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Механізм проведення Національним агентством контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону № 1700-VII, визначає Порядок № 56 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 1 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (далі - Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття Рішення про проведення перевірки. Про прийняття Рішення про проведення перевірки Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру не пізніше дня його прийняття.

Згідно п. 14 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до:

1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань;

2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.

Пунктом 15 розділу ІІІ Порядку № 56 встановлено, що перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках:

1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця;

2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.

У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).

Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.

Суд зазначає, що відповідачем ні у поданому суду письмовому відзиві на позовну заяву, ні під час розгляду справи в судовому засіданні не доводилось та не наголошувалось, що в межах цієї справи мало місце відповідно до п. 15 розділу ІІІ Порядку № 56 зупинення перебігу строку призначеної відповідачем повної перевірки декларацій позивача у спірному перевіряємому періоді.

Отже, повна перевірка декларацій повинна була тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки, але у виключних випадках - не більше 90 днів . При чому, наслідком завершення такої перевірки, є прийняття відповідного рішення в межах цього строку.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року по справі № 640/1221/19.

Відповідно до п. 6 розділу III Порядку № 56 повна перевірка декларації передбачає такі дії:

1) прийняття Рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу;

4) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;

5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Згідно п. 1 розділу IV Порядку № 56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).

Про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування та надсилає Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення.

Рішення про проведення повної перевірки декларації розміщується протягом трьох робочих днів з моменту його прийняття на веб-сайті Національного агентства, за винятком відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 Закону.

Отже, проведення перевірки Національним агентством декларацій передбачає встановлену Порядком процедуру, яка визначає чітко визначену послідовність дій, результатом якої є обов`язкове прийняття рішення про проведення перевірки декларацій.

Судом встановлено, що Національним агентством за спливом визначеного законодавством строку для проведення повної перевірки декларацій, жодного рішення прийнято не було.

Разом з цим, системний аналіз п. 6 розділу III Порядку № 56 дає підстави для висновку, що повна перевірка декларацій розпочинається Рішенням про її проведення і закінчується Рішенням про результати перевірки.

Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком № 56 строку законодавством не передбачено.

Як зазначено у вищевказаній постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року по справі № 640/1221/19, колегія судів Верховного Суду вважає помилковою позицію Національного агентства з питань запобігання корупції про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації та зазначає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України .

Так, проведення перевірки відповідно до статей 48 та 50 Закону № 1700-VII визначено Порядком № 56. Згідно з цим порядком Національне агентство у особі відповідних структурних підрозділів за своїми обов`язками, які передбачені Законом № 1700-VII та Порядком № 56, повинне здійснювати контроль та повну перевірку декларації особи згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною у ньому.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Визначена цим Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у п.3 розділу І Порядку №56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.

Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії Мірило правовладдя (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Отже, позивач, з урахуванням положень Закону № 1700-VII та Порядку № 56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17 та від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18.

Зважаючи на те, що оскаржуване рішення НАЗК Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання прийняте лише 20 квітня 2018 року, тобто лише на 227 день з дня прийняття рішення про проведення повної перевірки, суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56.

Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування спірного рішення НАЗК.

Щодо суті викладених у спірному рішенні порушень суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 12 розділу ІІІ Порядку у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.

Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації.

Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.

З приводу викладеного у п. 1.1. оскаржуваного рішення НАЗК № 798 від 20.04.2018р. висновку про те, що позивач не вказав у декларації за 2015 рік право користування будинком за адресою АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Так , у п. 1.1. оскаржуваного рішення № 798 від 20.04.2018р. відповідач вказав, що суб`єкт декларування не відобразив відомості про право користування об`єктом нерухомого майна, інформація про який відображена в розділах 2.1 та 3 декларації, що належить члену сім`ї суб`єкта декларування на праві власності. Відповідно до пояснень, наданих суб`єктом декларування, право користування зазначеним об`єктом нерухомого майна у розділі З не зазначалось у зв`язку з тим, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Суб`єкт декларування користується зазначеним об`єктом без укладення будь яких правочинів, зазначений об`єкт належить на праві власності члену сім`ї, що відображено у розділі 3. Одночасно у розділі 2.1 даний об`єкт відображений як зареєстроване місце проживання та місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дружиною) не укладались будь-які угоди або договори, якими б визначались умови та порядок користування будинком за адресою АДРЕСА_1 . Позивач проживав у вказаному Будинку та користувався відповідними приміщеннями з дозволу/за домовленістю з дружиною.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що відповідно до п. 11 Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України Про запобігання корупції стосовно заходів фінансового контролю, (затверджених Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року № 3) (далі - Роз`яснення), при поданні щорічної декларації, якщо зазначені об`єкти станом на 31 грудня попереднього року не перебувають у володінні, користуванні або власності суб`єкта декларування або членів його сім`ї, то вони не повинні відображатися в декларації, навіть якщо вони перебували на такому праві упродовж певного часу у звітному періоді.

Як зазначив позивач, з грудня 2015 р. по середину січня 2016 р., в зв`язку з сімейними обставинами він не проживав, не користувався та відповідно, не володів правом користування будинком за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином, оскільки позивач не проживав станом на 31.12.2015 р. із дружиною у вказаному Будинку та не володів правом користувався Будинком, він не зазначав про дане право у Декларації.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, факт не проживання ОСОБА_1 у будинку за адресою АДРЕСА_1 станом на 31.12.2015р. встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2018 р. по справі №757/42617/18-ц.

Зокрема у вказаному рішенні встановлено: Більше того, на підставі показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд встановив, що у Будинку проживає позивач разом із членом сім`ї - ОСОБА_1 , який не проживав у будинку лише протягом коротких періодів, зокрема: з початку грудня 2015 р. по середину січня 2016 р., а також з грудня 2016 р. по середину січня 2017 р., чим спростовується твердження відповідача про не проживання ОСОБА_1 в будинку, а також про те, що останньому чиняться будь-які перешкоди в користуванні Будинком. .

Згідно з ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання . Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не проживаючи станом на 31.12.2015р. у будинку за адресою АДРЕСА_1 правомірно та обґрунтовано не вказав у декларації за 2015 рік право користування будинком за адресою АДРЕСА_1 .

Отже висновок НАЗК в рішенні № 798 від 20.04.2018р. в цій частині є необґрунтованим.

З приводу викладеного у п. п. 1.2. - 1.4. оскаржуваного рішення НАЗК № 798 від 20.04.2018р. висновку про те, що позивач у Декларації невірно зазначив дати набуття членом сім`ї Позивача (дружиною) нерухомого майна, а саме:

- п. 1.2 - суб`єкт декларування невірно зазначив відомості про дату набуття права на об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку загальною площею - 1000 м 2 ), що належить члену сім`ї суб`єкта декларування на праві власності. Так, у декларації зазначено дату набуття права 04.11.2011. Відповідно до наданої суб`єктом декларування копії договору купівлі- продажу земельної ділянки, дата набуття права зазначеного об`єкта нерухомості 02.06.2011.

- п. 1.3 - суб`єкт декларування невірно зазначив відомості про дату набуття права на об`єкт нерухомого майна (квартиру загальною площею 53,03 м 2 ), що належить члену сім`ї суб`єкта декларування на праві спільної власності. Так, у декларації зазначено дату набуття права 13.04.1995. Відповідно до наданої суб`єктом декларування копії договору купівлі- продажу квартири, дата набуття права зазначеного об`єкта нерухомості 03.04.1995.

- п. 1.4 - суб`єкт декларування невірно зазначив відомості про дату набуття права на об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку загальною площею 676 м 2 ), що належить члену сім`ї суб`єкта декларування на праві власності. Так, у декларації зазначено дату набуття права 01.08.2006. Відповідно до наданої суб`єктом декларування копії договору купівлі-продажу земельної ділянки, дата набуття права зазначеного об`єкта нерухомості 12.05.2006.

Вирішуючи спір у вказаній частині суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

А згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , речові права на нерухоме майно підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Судом встановлено, що право власності на земельну ділянку площею 1000,00 м. кв. зареєстровано 04.11.2011р., що підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ №019039. Отже, саме вказана дата реєстрації 04.11.2011р. і зазначена позивачем в Декларації, як дата набуття права власності.

Право власності на квартиру загальною площею 53,03 м. кв. зареєстровано 13.04.1995 р., що підтверджується відповідним написом Бюро технічної інвентаризації. Отже саме вказана дата реєстрації 13.04.1995р. і зазначена позивачем в Декларації, як дата набуття права власності.

Право власності на земельну ділянку площею 676,00 м. кв. зареєстровано 01.08.2006 р., що підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку Серії КВ №135997. Отже, саме вказана дата реєстрації 01.08.2006р. і зазначена позивачем в Декларації, як дата набуття права власності.

Саме відповідні дати реєстрації права власності були правомірно зазначені Позивачем у Декларації, що дозволяє зробити висновок, що висновки відповідача і по даному питанню, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають дійсним фактам та обставинам справи.

З приводу викладеного у п. 1.5. оскаржуваного рішення НАЗК № 798 від 20.04.2018р. висновку про те, що позивач не зазначив відомості про земельну ділянку площею 47 512,00 м. кв., що належить його дружині - ОСОБА_2 , суд встановив наступне.

Обґрунтовуючи вказаний висновок НАЗК у рішенні № 798 від 20.04.2018р. (п. 1.5) вказав, що відповідно до інформації, наданої Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, та витягу з Державного земельного кадастру наявна земельна ділянка загальною площею 47 512 м 2 , кадастровий номер 3220884000:02:003:0084, набута на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.12.2007 та належить на праві власності члену сім`ї суб`єкта декларування ОСОБА_2 . Таким чином, суб`єкт декларування у розділі 3 "Об`єкти нерухомості" невірно зазначив дату набуття права на об`єкти нерухомого майна, що належать члену сім`ї на праві власності, не відобразив своє право користування об`єктом нерухомого майна, що належить члену сім`ї на праві власності, та не відобразив об`єкт нерухомого майна, що належить члену сім`ї на праві власності, чим не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону.

Водночас, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 06.12.2007р. дружина позивача - ОСОБА_2 - по договору купівлі-продажу, укладеному із ОСОБА_8 , за власні кошти придбала земельну ділянку площею 2,3754 га, кадастровий номер 3220884000:02:003:0043 (далі - Ділянка-1).

Також, 06.12.2007р. дружина позивача - ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу, укладеному із ОСОБА_9 , за власні кошти, придбала земельну ділянку площею 2,3754 га, кадастровий номер 3220884000:02:003:0044 (далі - Ділянка-2).

Як зазначив позивач в позовній заяві, а також відповідно до пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, на прохання позивача дружина - ОСОБА_2 надати правовстановлюючі документи на належне їй нерухоме майно, остання надала лише два вказані вище договори купівлі- продажу про купівлю Ділянки-1 і Ділянки-2. Із офіційного сайту Держгеокадастру ( http://land.gov.ua/ ), доступного у всесвітній мережі інтернет, а саме за посиланням: http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta , позивач дізнався, що у кадастровій карті відображені відомості (кадастрові номери та площі) про Ділянку-1 та Ділянку-2.

Згідно п. 6 Роз`яснень, якщо член сім 'ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб`єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб`єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію. Якщо члену сім`ї відповідна інформація не відома і вона не може бути ним отримана із офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то у відповідних полях електронної форми декларації слід обрати помітку Не відомо .

Отже, використовуючи надану позивачу інформацію, останній і заповнив відповідні розділи Декларації.

Також, як зазначив позивач у позовній заяві, лише після отримання оскаржуваного рішення НАЗК, позивач дізнався від дружини, що остання об`єднала Ділянку-1 та Ділянку-2 в одну, так як останні межують між собою. Більше того, вже після заповнення декларації, позивач дізнався, що першопричиною недостовірності відомостей, розміщених на офіційному ресурсі Держгеокадастру, є протиправна бездіяльність останнього.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2019 у справі № 826/13924/18, залишеного без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2019р., позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Визнано недостовірними відомості на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про наявність земельної ділянки площею 2,3754 га, кадастровий номер 3220884000:02:003:0043 та земельної ділянки площею 2,3754 га, кадастровий номер 3220884000:02:003:0044.

Визнано незаконною бездіяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо не виправлення відомостей на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Публічна кадастрова карта України про наявність у Державному земельному кадастрі земельних ділянок кадастровий номер 3220884000:02:003:0043 та номер 3220884000:02:003:0044.

Зобов`язано Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру виправити відомості на офіційному веб порталі Публічна кадастрова карта України , щодо наявності у Державному земельному кадастрі земельних ділянок кадастровий номер 3220884000:02:003:0043 та номер 3220884000:02:003:0044, шляхом видалення відомостей про останні у зв`язку з утворенням/реєстрацією нової земельної ділянки площею 4,7512 га, кадастровий номер 32200884000:02:003:0084.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, аналізуючи наведене суд приходить до висновку, що позивач фактично зазначив про наявність у власності дружини ОСОБА_2 земельної ділянки площею 4,7512 га шляхом вказування двох складових частин останньої - ділянки площею 2,3754 га та ділянки площею 2,3754 га керуючись Роз`ясненнями та на підставі наявних у нього документів і відомостей з офіційних державних ресурсів.

На переконання суду, недостовірність відомостей, зазначених позивачем у декларації за 2015 рік, не є спробою позивача приховати майно, адже фактично відомості про нього позивачем зазначено, а є лише наслідком людського фактору - ненавмисної помилки ОСОБА_2 , та протиправної бездіяльності Держгеокадастру, що підтверджується вищенаведеним рішенням суду.

Отже висновок НАЗК в рішенні № 798 від 20.04.2018р. в цій частині є також необґрунтованим.

З приводу викладеного у п. 2 оскаржуваного рішення НАЗК № 798 від 20.04.2018р. висновку відносно наведення позивачем недостовірної інформації щодо належних йому корпоративних прав суд зазначає наступне.

Так, у рішенні № 798 від 20.04.2018р. відповідачем зазначено, що за результатами перевірки встановлено, що суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості щодо наявності корпоративних прав. У розділі 8 декларації зазначено, що суб`єкту декларування станом на 31.12.2015 належить 50% (600 000,00 грн у грошовому вираженні) корпоративних прав у TOB "Ньюс Нетворк" (ЄДРПОУ 38749768). Водночас згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суб`єкту декларування станом на 31.12.2015 належало 100 % (1 200 000,00 грн у грошовому вираженні) корпоративних прав у TOB "Ньюс Нетворк" (ЄДРПОУ 38749768). У своїх поясненнях суб`єкт декларування зазначив, що 01.12.2015 між суб`єктом декларування та компанією "LONGERA LIMITED" укладено договір купівлі-продажу частки 50 % (600 000,00 грн у грошовому вираженні) в статутному капіталі TOB "Ньюс Нетворк". Відповідно до умов договору, право власності на частку переходило з дати підписання договору, однак відповідні зміни в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені не були, дохід від відчуження зазначених корпоративних прав протягом 2015 року не отримано, в подальшому зазначений договір було розірвано 25.02.2016.

Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявне рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2018 р. по справі №910/6462/18, яким відмовлено в задоволенні позову Компанії Лонгера Лімітед (Longera Limited) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюс Нетворк" про стягнення дивідендів за періоди з 01.12.2015 до 25.02.2016 та з 26.02.2016 до 03.03.2016.

У вказаному рішенні, яке набрало законної сили, судом встановлено, що 1 грудня 2015 року між Компанією Лонгера Лімітед (Longera Limited) та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Ньюс Нетворк . Пунктами 4.1 та 4.2 договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Ньюс Нетворк від 01.12.2015 встановлено, що перехід права власності на обумовлену цим правочином частку статутного капіталу відбувається в момент підписання договору. Виходячи з наведеної договірної норми, Компанія Лонгера Лімітед (Longera Limited) стала власником 50% статутного капіталу відповідача 01.12.2015.

Також рішенням Господарського суду м. Києва від 07.08.2018 р. по справі №910/6462/18 встановлено, що сторонами договору від 01.12.2015 купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі відповідача 25.02.2016 укладено угоду про розірвання цього договору. Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Ньюс Нетворк від 01.12.2015 Компанія Лонгера Лімітед (Longera Limited) була власником 50% статутного капіталу відповідача та його учасником в період з 01.12.2015 по 25.02.2016.

Згідно з ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що в період з 01.12.2015 по 25.02.2016 ОСОБА_1 (позивач у даній справі) був власником лише 50% статутного капіталу ТОВ Ньюс Нетворк .

За наведеного вище суд приходить до висновку, що позивачем правомірно вказано у розділі 8 декларації за 2015 рік, що станом на 31.12.2015р. йому належало 50% статутного капіталу ТОВ Ньюс Нетворк

Отже висновок НАЗК в рішенні № 798 від 20.04.2018р. в цій частині є також необґрунтованим.

Стосовно викладеного у п. 3.1 оскаржуваного рішення НАЗК № 798 від 20.04.2018р. висновку про наведення позивачем недостовірної інформації щодо джерела отримання коштів (50 000,00 грн.) від продажу автомобіля Мерседес кузов № НОМЕР_1 .

За висновком НАЗК позивач отримав кошти від Приватного підприємства Плай Плюс , а не від ОСОБА_5 , якого, як джерело отримання коштів, зазначив позивач.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 21.10.2015р. позивач вирішив продати належний йому автомобіль Мерседес кузов № НОМЕР_3 ОСОБА_5 за 50 000,00 грн. Для цього позивач звернувся до ПП Плай Плюс (посередника/комісіонера) яке займається комісійною торгівлею автомобілів, яке в свою чергу оформило довідку-рахунок №919077 на покупця/нового власника автомобіля Мерседес кузов № НОМЕР_1 - ОСОБА_5 .

Відповідно до приписів пункту 12 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою КМУ від 11.11.2009 р. N 1200 (далі - Порядок) (в редакції чинній на момент продажу автомобіля), видача (оформлення) довідок-рахунків під час реалізації транспортних засобів, що перебували у користуванні, здійснюється підприємством, що здійснює комісійну торгівлю.

Згідно приписів пункту 55 Порядку, на продані транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, комісіонер видає покупцеві (серед інших документів) - довідку-рахунок.

Відповідно до приписів пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 р. N 1388) (в редакції чинній на момент продажу автомобіля), документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Відповідно до ч. 1 ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ч. 1 ст. 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що у даному випадку фактично мав місце договір купівлі-продажу автомобіля, внаслідок якого право власності позивача на автомобіль припинилось і з`явились грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн. При цьому, у ПП Плай плюс як комісіонера (посередника), під час надання його посередницьких послуг по продажу автомобіля, згідно чинного законодавства не виникало права власності ні на автомобіль, ні на кошти від його продажу. Відтак ПП Плай плюс не є джерелом походження коштів від продажу автомобіля у розмірі 50 000,00 грн.

Отже, висновок НАЗК в рішенні № 798 від 20.04.2018р. в цій частині є також необґрунтованим.

Суд вважає необґрунтованим та помилковим посилання відповідача у відзиві на те, що рішення Печерського районного суду м Києва від 12.12.2018 у справі №757/42617-ц, Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2019 у справі №826/13924/18 та Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 у справі №910/6462/18 є неналежними доказами, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, статтею 55 Основного Закону України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вказаним положенням Конституції України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, яка наділяє кожну особу правом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. При цьому, за змістом цієї норми процесуального закону, таке звернення відбувається в порядку, встановленому КАС України, який, в свою чергу, у відповідності до його статті 1 визначає, зокрема, повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Зокрема, частина третя статті 2 КАС України серед основних засад (принципів) адміністративного судочинства визначає змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що, окрім іншого, суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин.

В той же час, за визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У якості однієї з підстав для звільнення від доказування частина четверта статті 78 КАС України визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому преюдиціальність означає юридичне правило, на підставі якого суди, що розглядають справу, зобов`язані прийняти без перевірки і доказів факти, що були встановлені раніше й набрали законної сили за допомогою судового рішення чи вироку в іншій справі. Обставини визнаються встановленими в іншому судовому рішенні у випадку вказівки на відповідні факти в мотивувальній чи резолютивній частинах судового рішення.

Таким чином, на думку суду, вказані вище судові рішення у справах №757/42617-ц, №826/13924/18 та №910/6462/18, є належними доказами у даній справі щодо обставин, які стосуються ОСОБА_1 .

Наведене вище свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення НАЗК № 798 від 20.04.2018р., що зумовлює необхідність визнання його протиправним та скасування.

Як наслідок, підлягає визнанню протиправними та скасуванню і рішення НАЗК про затвердження висновку про результати повної перевірки декларації від 20.04.2018 № 801 як таке, що прийняте на підставі протиправного рішення від 20.04.2018р. № 789.

При цьому, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне обрати правильний спосіб захисту у даній частині шляхом скасування саме рішення НАЗК від 20.04.2018 № 801, а не визнання протиправними дій Національного агентства щодо затвердження висновку про результати повної перевірки декларації.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача відкликати з Національного антикорупційного бюро України обґрунтованого висновку, затвердженого рішенням НАЗК, суд зазначає наступне.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Натомість, у межах даної справи, на думку суду, зобов`язання відповідача відкликати з Національного антикорупційного бюро України обґрунтованого висновку, затвердженого рішенням НАЗК, буде втручанням в дискреційні повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відтак, задоволення позовних вимог в цій частині є формою втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що з урахуванням вимог чинного законодавства є неприпустимим.

З сукупного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача відкликати з Національного антикорупційного бюро України висновку про результати повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015р. (виправленої).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тому судові витрати в розмірі 1 409,60 грн. підлягають стягненню на користь позивача з Національного агентства з питань запобігання корупції за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 798 від 20 квітня 2018 року Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання .

3. Визнати протиправним рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 801 від 20 квітня 2018 року Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення та направлення рішення Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання до Національного антикорупційного бюро України.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульв. Дружби Народів 28; код ЄДРПОУ 40381452) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 1 409,60 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій