Постанова

від 16.03.2020 по справі 306/1831/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 306/1831/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 березня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі МИКУЛЯК Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 306/1831/19 за позовом ОСОБА_1 до Свалявської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, про визнання права власності на торговий комплекс, за апеляційною скаргою Свалявської міської ради Закарпатської області на рішення Свалявського районного суду від 19 листопада 2019 року, повний текст якого складено 21 листопада 2019 року, головуюча суддя Ганчак Л.Ф.,-

встановив:

10.09.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом Свалявської міської ради мотивуючи наступним. Позивачка 20.01.2012 отримала у власність земельну ділянку площею 0,0128 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки 2124010100:01:001:0050. На цій ділянці позивачка побудувала торговий комплекс.

13.09.2016 позивачка оформила декларацію на початок будівельних робіт, але зараз виявилося, що ці документи недостатні для закінчення процедури.

Рішеннями Свалявської міської ради від 01.06.2018 і від 23.08.2018 був наданий дозвіл на внесення змін до детального плану території за місцем розташування об`єкта будівництва.

Крім цього, позивачка має технічний паспорт, проект забудови і висновки щодо стану будівлі, які разом з декларацією про початок будівельних робіт знаходяться у Державній архітектурно-будівельній інспекції. Відповідно до технічного паспорта загальна площа об`єкта становить 756,2 кв. м.

Відповідно до закону позивачка вправі володіти нерухомим майном, це її право підлягає захисту, а положення ст. 376 ЦК України передбачають можливість узаконення самочинно побудованого об`єкта, умовами для чого є відведення земельної ділянки для цієї мети, відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки (землекористувача), відсутність порушень в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Посилаючись на ці обставини, на положення Конституції України, ЦК України щодо виникнення і набуття права власності на об`єкт нерухомості та на самочинне будівництво, щодо визнання і захисту права власності, позивачка ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на збудований об`єкт - торговий комплекс площею 756,2 кв. м, що розташований в АДРЕСА_1 .

Рішенням Свалявського районного суду від 19.11.2019 позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на збудований об`єкт - торговий комплекс площею 756,2 кв. м, що розташований в АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка отримала декларацію про початок будівельних робіт, водночас збільшила площу забудови за рахунок того, що другий та інші поверхи виходять за межі першого поверху, який знаходиться в межах периметру земельної ділянки позивачки, крім цього, зведено мансарду, що не було передбачено, однак, питання щодо використання позивачкою земельної ділянки, яка знаходиться під поверхами будівлі, може вирішуватися Свалявською міською радою в порядку, передбаченому земельним законодавством, окремо від даного позову. Від сплати пайового внеску на участь замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту позивачка не відмовляється. Тому неотримання позивачкою повного пакету документів на завершення будівництва торгового комплексу не порушує інтереси територіальної громади.

Відповідач Свалявська міська рада оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване, наводить у скарзі такі доводи.

З матеріалів справи випливає, що згідно з даними про земельну ділянку та з містобудівними умовами і обмеженнями щодо земельної ділянки площа ділянки і площа забудови становлять 128 кв. м, тоді як згідно з даними щодо технічного обстеження будівлі площа забудови становить 204 кв. м, площа другого поверху будівлі становить 156,3 кв. м, а площа третього поверху - 164,1 кв. м. Тобто, має місце захоплення земельної ділянки комунальної власності, права на яку позивачка не оформляла.

Зважаючи на повноваження органів Держгеокадастру України у сфері земельних відносин, зокрема, щодо контролю за дотриманням земельного законодавства, відповідний орган належало залучити до участі в справі, відповідач клопотав про це, однак, суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання.

За приписами ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У справі немає доказів врегулювання відповідно до закону питання про готовність збудованого об`єкта до експлуатації, про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до ст. 40 указаного Закону, замовник будівництва повинен взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, де розташований об`єкт забудови, чого позивачка не зробила. Тим часом, отримання декларації про готовність об`єкта будівництва до експлуатації є передумовою отримання права власності на нерухоме майно і саме з набуттям цього права пов`язується сплата відповідного пайового внеску. Вирішення позивачкою питання про право власності на об`єкт будівництва поза встановленим порядком, а саме - через суд, може тягти уникнення сплати коштів у рахунок пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури територіальної громади м. Свалява і с. Драчино.

Сторона просить рішення суду скасувати, в позові - відмовити.

У відзиві на апеляцію позивачка ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, зокрема, що перевіркою дотримання вимог земельного законодавства не підтверджено факту самовільного зайняття земельної ділянки. Крім того, рішення про розмір пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури було прийняте Виконкомом Свалявської міської ради лише 24.12.2019, на підставі цього рішення був укладений договір про відповідну пайову участь і були сплачені до місцевого бюджету 21277,00 грн у рахунок цієї пайової участі. Тому позивачка виконала всі вимоги відповідача та не порушила нічиїх прав і законних інтересів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Пукіша О.В., який апеляцію не визнав, а також надав суду копію квитанції від 25.02.2020 про сплату позивачкою другої частини внеску на пайову участь забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту в сумі 20000,00 грн, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, водночас не зв`язаний цими доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 5, 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-81 ЦПК України:

правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав;

кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують право на пред`явлення вимог (право на позов), обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;

здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

суд, вирішуючи позов, повинен виходити з того, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, суд має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож суд не вправі втручатися в компетенцію відповідних державних органів, установ, підприємств, посадових осіб, які здійснюють власні або делеговані повноваження, а вирішує спір, який виник із таких дій (бездіяльності).

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред`явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень.

Таким чином, по захист своїх порушених прав може до суду звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом або договором, а також за відповідних умов з вимогами, задоволення яких виходячи з обставин справи може забезпечити ефективний захист права (інтересу), при цьому, такий визначений судом інший ефективний спосіб захисту права не повинен суперечити закону.

Про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 182, 316, 317, 319, 328 ЦК України, право приватної власності на нерухоме майно набувається в порядку, визначеному законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За змістом наведених норм закону, ст.ст. 181, 182, ст. 331 ч. 2, ст. 376 ч. 7 ЦК України, інших норм законодавства, що регулюють виникнення права власності на нерухомість, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації; за загальним правилом новостворене нерухоме майно підлягає уведенню в експлуатацію, можливість державної реєстрації майна та виникнення права власності на нерухоме майно пов`язується, зокрема, з дотриманням будівельних норм і правил.

За змістом норм Законів України Про основи містобудування (зокрема, ст.ст. 5, 6, 8, 16, 20, 21), Про будівельні норми (ст.ст. 1, 4, 11), Про регулювання містобудівної діяльності (зокрема, ст.ст. 2, 3, 5, 9, 24), ст.ст. 38-40 ЗК України, державна політика у сфері нормування у будівництві базується, зокрема, на принципі створення безпечного середовища для здоров`я та життєдіяльності людини; застосування державних будівельних норм є обов`язковим; при використанні земельних ділянок для житлової та громадської забудови обов`язковим є розроблення містобудівної та проектної документації; при проектуванні, будівництві об`єктів містобудування повинні забезпечуватимуся вимоги щодо раціонального використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій, законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; раціонального взаємного розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів .

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює правила, за якими:

планування і забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів (ст. 2 ч. 1 п.п. 6, 7);

об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури, а суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (ст. 4 ч.ч. 1, 2);

забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва;

суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів;

право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації;

проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (ст. 26 ч.ч. 1, 2, 4, 5);

клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд - це характеристика рівня можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно або періодично перебуватимуть на об`єкті або які знаходитимуться зовні такого об`єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов`язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об`єкта;

обов`язковій експертизі підлягають проекти будівництва об`єктів, які: за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, - щодо додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення (ст. 31 ч. 4 п. 1);

клас наслідків визначається відповідно до вимог будівельних норм, стандартів, нормативних документів і правил, затверджених згідно із законодавством;

усі об`єкти поділяються за такими класами наслідків (відповідальності): незначні наслідки - СС1; середні наслідки - СС2; значні наслідки - СС3; до незначних наслідків (СС1) не можуть бути віднесені об`єкти: характеристики можливих наслідків від відмови (стану об`єкта, при якому неможливо використовувати його або складову частину за функціональним призначенням) яких перевищують: рівень можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно перебуватимуть на об`єкті, - 50 осіб; рівень можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які періодично перебуватимуть на об`єкті, - 100 осіб;

правильність визначення класу наслідків (відповідальності) перевіряється під час проведення експертизи проектів, якщо здійснення такої експертизи є обов`язковим відповідно до закону;

під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю на об`єктах самочинного будівництва клас наслідків таких об`єктів визначається самостійно відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю або із залученням експертної організації чи експерта, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (ст. 32 ч.ч. 1, 2, 5, 6, 7);

замовник має право виконувати будівельні роботи після:

подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України Про оцінку впливу на довкілля (ст. 34 ч. 1 п.п. 1, 3);

перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 34 ч. 2);

виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ст. 34 ч. 7);

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви;

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката;

експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється (ст. 39 ч.ч. 1, 2, 5, 8).

В редакції, що була чинною станом на 14.09.2016, Закон України Про регулювання містобудівної діяльності передбачав, зокрема, що:

усі об`єкти будівництва поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності;

категорія складності об`єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об`єкта будівництва (ст. 32 ч.ч. 1, 2);

замовник має право виконувати будівельні роботи після:

подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності;

видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності (ст. 34 ч. 1 п.п. 1, 2, 3);

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви;

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката;

експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється (ст. 39 ч.ч. 1, 2, 5, 8).

В редакції, чинній як на 14.09.2016, так і на час розгляду справи судом першої інстанції, Закон України Про регулювання містобудівної діяльності передбачав пайову участь забудовника в розвитку інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору, укладеного з органом місцевого самоврядування (ст. 40).

За Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація права власності на нерухоме майно є обов`язковою; речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації; якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону (Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку) (ст. 1 ч. 1, ст. 2 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 3 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ч. 2, ст. 4 ч. 1 п. 1, ст. 5 ч.ч. 1, 2).

За приписами ст. 376 ЦК України:

будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч. 1);

особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2);

право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3);

якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4);

на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5);

у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво (ч. 7).

Позивачка ОСОБА_1 поставила питання про визнання за нею права власності на новозбудований капітальний об`єкт - торговий комплекс площею 756,2 кв. м по АДРЕСА_1 , який не належить ані до Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого Постановою КМ України від 07.06.2017 № 406, ані до випадків, встановлених частиною 4 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , у яких замовники будівництва не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту .

На обґрунтування своєї правової позиції в справі позивачка послалася передусім на належність їй на праві власності на підставі Державного акта серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку земельної ділянки площею 0,0128 га з кадастровим номером 2124010100:01:001:0050 по АДРЕСА_1 (а.с. 9), призначеної для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, де був зведений торговий комплекс, та на декларацію про початок виконання будівельних робіт зі зведення цього торгового комплексу, зареєстровану Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області 14.09.2016 за № ЗК083162580898 (а.с. 10-11).

За змістом декларації про початок виконання будівельних робіт передбачалося будівництво торгового комплексу з визначенням категорії складності об`єкта будівництва ІІІ і, зокрема, з такими параметрами: загальна площа будівлі - 639,24 кв. м; корисна площа і торгова площа - 544,9 кв. м; площа забудови - 128,0 кв. м; поверховість - 4 поверхи; кількість працюючих - 16 осіб на добу; пропускна спроможність - 54 особи на добу.

Окрім цього, позивачка надала суду першої інстанції:

рішення Свалявської міської ради від 23.08.2018 № 113 про надання дозволу на розроблення детального плану території по АДРЕСА_1 з метою коригування проектної документації на реконструкцію з добудовою торгового павільйону під торговий комплекс, де замовником містобудівної документації визначено Виконавчий комітет Свалявської міської ради (а.с. 7);

Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , виготовлений 05.07.2019 приватним підприємцем, експертом з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 (а.с. 12-17);

Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , виготовлений 12.11.2019 приватним підприємцем, експертом з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 (а.с. 81-92) із пояснювальною запискою ОСОБА_2 (а.с. 80);

матеріали детального плану території з метою проведення реконструкції з добудовою торгового павільйону під торговий комплекс по АДРЕСА_1 включно з містобудівними умовами і обмеженнями забудови земельної ділянки від 17.09.2015 (а.с. 24-29);

Звіт технічного обстеження будівлі торгового комплексу по АДРЕСА_1 , виконаний у серпні 2019 року приватним підприємцем ОСОБА_3 (а.с. 30-35);

довідку № 530, складену приватним підприємцем, експертом з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 20.06.2019, про інвентаризаційну вартість торгового комплексу по АДРЕСА_1 у 1225529,00 грн (а.с. 8).

Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки передбачали, зокрема, площу забудови земельної ділянки - 128 кв. м, гранично допустиму висоту будівлі - 10,5 м по коньку будівлі.

Даними Технічного паспорта на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 05.07.2019 зафіксовані, зокрема, такі дані щодо будівлі:

будівля має прямокутну форму, де довжина - 21,05 м, ширина - 9,65 м (тож площа забудови - 203,13 кв. м), висота будівлі - 15,40 м, при цьому, площа під забудовою окремо не вказана;

загальна площа будівлі - 756,2 кв. м, поверхів - 4 і додатково мансарда, при цьому: торгові зали розташовані на 1-му, 2-му і 3-му поверхах (зали разом - 394,2 кв. м), на 4-му поверсі розташовані дві житлові квартири (52,6 кв. м і 102,7 кв. м), у мансарді розташовані дві житлові квартири (52,8 кв. м і 91,7 кв. м);

площа за поверхами: всього по 1-му поверху - 113,6 кв. м; всього по 2-му поверху - 156,3 кв. м; всього по 3-му поверху - 164,1 кв. м; всього по 4-му поверху - 166,1 кв. м; всього по мансарді - 156,1 кв. м.

Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 12.11.2019 містить такі ж дані, що і паспорт від 05.07.2019, містить також оцінювальний акт, схеми приміщень тощо. Поряд із цим, паспорт містить вказівку на площу забудови - 128,8 кв. м, водночас вказує на периметр забудови (61,40 м) і вже не містить вказівки на параметри будівлі (довжину, ширину), а також містить примітку про те, що четвертий та мансардний поверхи побудовані без дозвільних документів.

У пояснювальній записці приватного підприємця, експерта з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 від 12.11.2019 зазначено, що під час інвентаризації, що проводилася 05.07.2019, була допущена арифметична помилка в підрахунку площі фундамента, а саме, площа забудови складає 128,8 кв. м. Однак, пояснення цієї помилки (власне, відповідні розрахунки) відсутнє як у пояснювальній записці, так і в Технічному паспорті від 12.11.2019, тоді як зафіксовані у Технічному паспорті від 05.07.2019 довжина і ширина будівлі не спростовувалися, а вказаний у Технічному паспорті від 12.11.2019 периметр забудови відповідає саме довжині будівлі у 21,05 м, ширині - 9,65 м і площі забудови - 203,13 кв. м.

За даними Звіту технічного обстеження будівлі за серпень 2019 року, зокрема:

будівля має прямокутну форму в плані із зовнішніми розмірами 21,05 м х 9,69 м;

площа забудови - 204,00 кв. м;

опис приміщень (кількість, параметри, функціональне призначення тощо) відсутній;

водночас зроблено висновок про те, що фактичний конструкційний стан будівлі торгового комплексу задовольняє вимогам міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації будівлі за її функціональним призначенням як будівлі торгового комплексу.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивачка ОСОБА_1 суду першої інстанції не надала.

Таким чином, у контексті пред`явленої вимоги у справі немає належних і допустимих доказів щодо предмета доказування (ст. 77 ч. 2 ЦПК України), а наявні докази суперечливі, проте, водночас вказують на істотні обставини, що мають значення в спорі.

Отже, у справі немає доказів щодо:

виготовлення та затвердження встановленим порядком відповідно до закону та рішення органу місцевого самоврядування проекту (проектно-кошторисної документації) стосовно будівництва саме торгового комплексу по АДРЕСА_1 та/або щодо будівництва іншого об`єкта містобудування, враховуючи наявність у ньому житлових квартир;

наявності повідомного або дозвільного документа, оформленого (виданого) встановленим порядком уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю, стосовно будівництва житлових квартир або об`єкта з відповідним цільовим призначенням, що допускає будівництво квартир;

документів, висновків, складених (виданих) встановленим порядком уповноваженим державним органом (органами) щодо:

визначення (підтвердження) класу наслідків (відповідальності) будівель і споруд зазначеного об`єкта будівництва (з урахуванням часу пред`явлення позову) або категорії складності об`єкта будівництва,

дотримання будівельних, санітарних, протипожежних норм, стандартів і правил, відповідності розробленій та затвердженій в установленому законодавством порядку проектній документації стосовно зазначеного об`єкта будівництва та врахування вимог безпечності об`єкта з огляду на передбачуваний характер його експлуатації та числа доступу людей до нього, які, відповідно, можуть давати підстави для висновку щодо необхідності прийняття даного об`єкта будівництва до експлуатації.

Жоден із наданих позивачкою документів не містить зроблених встановленим порядком висновків щодо дотримання будівельних та інших норм і стандартів стосовно об`єкта будівництва, його безпечності тощо.

Понад те, надані позивачкою документи із усією очевидністю ілюструють істотні, явні і численні невідповідності зведеного об`єкта декларації про початок виконання будівельних робіт та містобудівним умовам і обмеженням забудови земельної ділянки: невідповідність фактично збудованого об`єкта дозволеному будівництву саме і тільки торгового комплексу; невідповідність дозволеній площі забудови, оскільки площа у 128 кв. м не підтверджується та вочевидь спростовується фактичними даними, що містяться у наданих самою позивачкою документах (203,13 кв. м або 204 (203,98) кв. залежно від указаних різними суб`єктами параметрів будівлі), а в разі, коли б площа забудови у 128,8 кв. м і була встановлена та доведена належним чином (чого немає), то і така перевищувала б дозволену для забудови, а також площу належної позивачці земельної ділянки; невідповідність фактично наявних поверховості будівлі, загальної площі приміщень і висоти будівлі дозволеним.

Тобто, відсутні дані та належні, допустимі, достовірні і достатні докази щодо ключових обставин, які мають значення в справі в контексті можливості задоволення позову, а наявні докази не підтверджують правову позицію позивачки. З огляду на встановлене в справі, позов ґрунтується на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).

Відповідач Свалявська міська рада заперечував проти позову та вказував на відсутність підстав для його задоволення, зокрема, на невідповідність зведеної будівлі щодо основних показників об`єкта будівництва тим, що визначалися декларацією про початок будівельних робіт, а також містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки. Відповідач посилався, крім іншого і на самовільне зайняття позивачкою земельної ділянки комунальної власності, а також на відсутність декларації про готовність об`єкта до експлуатації та на несплату забудовником пайового внеску на розвиток інфраструктури міста (а.с. 57-59, 69-71 та ін.).

Вищенаведені обставини належало враховувати та доводити саме позивачці, на якій лежить обов`язок доказування свого позову. Позивачкою відповідні обставини не були доведені у передбачений законом процесуальний спосіб, тож у суду першої інстанції не було ані фактичних, ані правових підстав для висновку про дотримання передбачених ст. 376 ЦК України вимог, зокрема, про додержання ОСОБА_1 при будівництві об`єкта будівництва архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, необхідних для задоволення позову про визнання права власності на самочинно зведену нерухомість.

Суд першої інстанції не мав підстав для висновків про дотримання щодо нерухомого майна відповідних норм і правил, а відтак - для висновку, що визнанням права власності не порушуватимуться права інших осіб. Окрім цього, висновки суду суперечливі та необґрунтовані: зокрема, суд визнав, що позивачка збільшила площу забудови і міркування про те, що питання стосовно використання позивачкою земельної ділянки, яка знаходиться під поверхами будівлі, може вирішуватися відповідачем в порядку, передбаченому земельним законодавством, окремо від даного позову, хибні, позаяк обставини забудови, прийняття об`єкта в експлуатацію, використання земельної ділянки тощо за умовами справи взаємопов`язані, а вирішення їх окремо власне і може тягти порушення інтересів територіальної громади.

Слід мати на увазі й те, що предмет і підстави позову по суті не ґрунтуються на дійсних фактах і обставинах, оскільки ставилося питання про визнання права власності на торговий комплекс, тоді як фактично був збудований інший об`єкт включно з житловими квартирами. Позивачка не пред`являла вимогу про визнання права власності на реально наявний об`єкт із його дійсними характеристиками та параметрами, а посилання з метою такого визнання на дозвільний документ, що був наданий для будівництва саме торгового комплексу, не ґрунтується на законі і не може слугувати підставою для задоволення позову.

За приписами ст. 26 Закону України Про основи містобудування , спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. Звернення до суду на захист порушеного (невизнаного, оспореного) права із позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Тим часом, у справі немає доказів звернення позивачки до компетентного органу з приводу прийняття об`єкта до експлуатації, позовна заява взагалі не вмотивована таким зверненням і відмовою у прийнятті об`єкта до експлуатації. Недостатність документів для прийняття об`єкта до експлуатації, як на це посилається позивачка, не утворює підстав для звернення до суду із позовом, що розглядається, і для задоволення такого позову.

Відтак, у справі наразі відсутні докази щодо існування та дотримання умов, за яких за відповідних обставин можливий розгляд по суті судом питання щодо визнання права власності на самочинно зведену нерухомість. Наведені факти і обставини виключали правомірність та обґрунтованість пред`явленої позивачкою вимоги та можливість задоволення позову.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 додала рішення Виконкому Свалявської міськради від 24.12.2019 № 140, яким їй встановлено розмір пайової участі в розвитку інфраструктури територіальної громади м. Свалява і с. Драчино по об`єкту торговий комплекс по АДРЕСА_1 61277,00 грн з розбивкою його на три платежі (а.с. 162), договір від 26.12.2019 № 5/2019 із Свалявською міською радою про пайову участь в розвитку інфраструктури територіальної громади м. Свалява і с. Драчино (а.с. 166-168), доказ сплати першого внеску з пайової участі в сумі 21277,00 грн (а.с. 161), а також Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 02.12.2019, складений державним інспектором відділу контролю за використанням та охороною земель у Воловецькому, Міжгірському, Мукачівському, Свалявському районах та м. Мукачеве управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Грибом С.І. (а.с. 163).

Попри те, що ці документи виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції та не можуть бути підставою для його оцінки, такі стосуються обставин, на які посилалися сторони, та були надані на стадії апеляційного розгляду справи. У цьому контексті колегія суддів зауважує таке.

Питання пайової участі забудовника в розвитку інфраструктури населеного пункту як такі не є визначальними в контексті спору, що розглядається, оскільки значення в ньому мають передусім обставини, які безпосередньо стосуються питання можливості визнання судовим порядком права власності на самочинно зведений об`єкт нерухомості. Вищевказані рішення, договір та часткова сплата пайового внеску жодним чином не впливають на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду справи, не впливають на висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції та не можуть слугувати підставами для задоволення позову.

Те саме стосується як доказу і акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, щодо якого, оскільки у ньому міститься висновок про дотримання позивачкою вимог щодо площі забудови земельної ділянки у 128 кв. м, слід констатувати наступне. Відповідний висновок в акті по суті голослівний, не підтверджений ані схемою, ані розрахунком, ані конкретною мотивацією і щодо суті питання посилається лише на Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 12.11.2019 і на пояснювальну записку приватного підприємця, експерта з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 від 12.11.2019, які, у свою чергу, у відповідній частині є лише припущеннями, при цьому, з указаними документами акт перевірки теж щодо площі забудови не узгоджується.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, не дотримався норм процесуального права, не перевірив належним чином доводи сторін, не дав належної оцінки наданим ними доказам та ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення про задоволення позову. Тому, оскільки підстав для визнання судовим порядком права власності на нерухоме майно за позивачкою у проханий нею спосіб немає, з урахуванням положень ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6 ЦПК України та згідно зі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 цього Кодексу апеляцію, відповідні доводи якої заслуговують на увагу, слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові - відмовити.

Керуючись ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Свалявської міської ради Закарпатської області задовольнити, рішення Свалявського районного суду від 19 листопада 2019 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до Свалявської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на торговий комплекс відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Свалявської міської ради 14407,50 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 23 березня 2020 року.

Судді