Рішення

від 30.03.2020 по справі 640/20288/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2020 року м. Київ № 640/20288/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Київенергомонтаж доГоловного управління ДПС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Київенергомонтаж з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №09502615140103 від 22.07.2019 щодо збільшення (донарахування) грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 33369,00 грн. і штрафних санкцій за цим податком в розмірі 8342,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №09512615140103 від 22.07.2019 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 197714,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 26.06.2019 №383/26-15-14-01-03/30401875 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Київенергомонтаж з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ НВЦ Полісервіс .

Позивач стверджує, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ НВЦ Полісервіс , господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, податковими та видатковими накладними, документами, що підтверджують поставку товару.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акта перевірки податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.

Звертає увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентом в охоплений перевіркою період були вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагент позивача має ознаки фіктивності та задіяний у схемах формування необґрунтованої податкової вигоди третім особам.

З урахуванням викладеного контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит, що мав вплив на формування показника від`ємного значення ПДВ.

Позивач надав відповідь на відзив, у якому зауважив, що ураховуючи зміст господарських операцій позивача з ТОВ НВЦ Полісервіс , умови укладеного між ними договору поставки, позивач під час перевірки надав відповідачу належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт здійснення господарських операцій з поставки та їх реальний характер, що дають право позивачу на включення сум ПДВ до податкового кредиту, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі №640/20288/19 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у м. Києві про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні допитано у якості свідка директора ТОВ НВЦ Полісервіс ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2020 вирішено здійснювати подальший розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Київенергомонтаж як юридична особа зареєстроване 02.06.1999 (номер запису: 1 070 120 0000 007272), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У період з 12.06.2018 по 19.06.2018 Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Київенергомонтаж з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ НВЦ Полісервіс за квітень, грудень 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства.

Результати перевірки оформлені актом від 26.06.2019 №383/26-15-14-01-03/30401875 (а.с. 19-41).

В акті перевірки стверджується про порушення ТОВ Київенергомонтаж ::

- п.44.1 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5 та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Mіністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, ст. 4, п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову Звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV, п.1.2 ст.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Mіністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування у сумі 197 714,00 грн., у тому числі за 2017 рік у сумі 197 714,00 грн.;

- п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст. 4, п.1 ст.9 Закону України nід 16.07.1999 Ne 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.1.2 ст.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Mіністерства фінансів України від 24.05.1995 N88, зареєстрованого у Мінiстерстві юстиції України від 05.06.1995 №168/704, в результаті чого занижено податок на додану вартість періоді, що перевірявся, на загальну суму 33 369,00 грн., у тому числі: за квітень 2017 року на суму 8 000,00 грн.; за грудень 2017 року на суму 25 369,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов встановивши, що заявлена у податкових деклараціях з ПДВ за квітень та грудень 2017 року сума податкового кредиту у розмірі 33 369,00 грн. була сформована за рахунок ПДВ, сплаченого у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ НВЦ Полісервіс , фінансово-господарським операціям з яким притаманні ознаки ризикових та/або нереальних.

В обґрунтування правомірності таких висновків відповідач в акті перевірки зазначив, що при дослідженні ланцюга постачання на адресу ТОВ Київенергомонтаж футлярних блоків вказаним контрагентом встановлено, що у нього відсутні трудові ресурси, відсутні докази залучення трудових ресурсів, наявності основних фондів, активів, необхідних для проведення відповідної господарської діяльності, та виробничих потужностей, необхідних для здійснення технологічного процесу.

Також, за результатами аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних відповідачем встановлено, що ТОВ НВЦ Полісервіс не здійснювало операцій з придбання товарів, що у подальшому були реалізовані позивачеві.

Дані факти, на думку податкового органу, свідчать про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам цивільного, податкового законодавства України.

Крім того контролюючий орган зазначає про наявність вироку Печерського районного суду м. Києва від 30.03.2017 у справі № 757/56085/16-к, яким директора ТОВ НВЦ Полісервіс ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, що свідчать про протиправний характер діяльності ТОВ НВЦ Полісервіс .

Вищенаведене, на думку відповідача, вказує на неможливість придбання послуг у контрагента-постачальника та неправомірність документального оформлення взаємовідносин, що фактично не здійснювалося із вказаним контрагентом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись із висновками, які були викладені в акті перевірки, 15.07.2019 звернувся до відповідача із запереченнями на акт документальної позапланової виїзної перевірки від 26.06.2019 №383/26-15-14-01-03/30401875 (а.с.42-49).

За результатами розгляду заперечень Головне управління ДФС у м. Києві листом Про розгляд заперечення від 19.07.2019 № 136421/10/26-15-14-01-03 повідомило позивача, що висновки акта перевірки від 12.12.2018 №1112/10-36-14-11/35752228 залишено без змін, а заперечення без задоволення (а.с.50-53).

На підставі висновків акта перевірки, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 22.07.2019 № 09502615140103, згідно з яким ТОВ Київенергомонтаж збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 41 711,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 33 369,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 8 342,00 грн. (а.с.55);

- податкове повідомлення-рішення від 22.07.2019 № 09512615140103, згідно з яким ТОВ Київенергомонтаж зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 197 714,00 грн.(а.с.57)

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ НВЦ Полісервіс , податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Київенергомонтаж було здійснено придбання товару, а саме футлярних блоків Тип № 1 та футлярних блоків Тип № 2, у ТОВ НВЦ Полісервіс .

Судом встановлено, що взаємовідносини ТОВ Київенергомонтаж та ТОВ НВЦ Полісервіс відбувались на підставі усної домовленості.

На підставі вказаних домовленостей ТОВ НВЦ Полісервіс було виставлено позивачеві рахунки на оплату від 28.04.2017 № СФ-0000065 на суму 140 213,81 грн., №СФ-0000217 від 28.12.2017 на суму 100 000,32 грн. (а.с.66, 67).

Позивач перерахував ТОВ НВЦ Полісервіс 200 213,64 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 28.04.2017 № 1885, від 28.04.2017 № 2181, від 28.12.2017 № 2189, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 (а.с. 68, 69, 70, 82).

За фактом оплати визначених рахунках фактури товарів ТОВ НВЦ Полісервіс складено та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні від 28.04.2017 №23 на суму 48 000,00 грн., у тому числі ПДВ 8 000,00 грн., від 28.12.2017 №12 на суму 92 213,64 грн., у тому числі ПДВ 15 368,94 грн., від 28.12.2017 №13 на суму 60 000,08 грн., у тому числі ПДВ 10 000,00 грн., від 28.12.2017 №16 на суму 0,17 грн., у тому числі ПДВ 0,03 грн. (а.с. 71-74).

Судом встановлено, що ТОВ НВЦ Полісервіс поставило позивачеві товари, а саме, футлярний блок Тип № 1 та футлярний блок Тип № 2 на загальну суму 197 713,99 грн., що підтверджується видатковими накладними від 21.07.2017 №РН-0000005, від 28.12.2017 №РН-0000038, від 26.01.2017 №ПР-0000003, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 (а.с. 63-65, 81).

Судом з`ясовано, що перевезення товару здійснювалось за рахунок та засобами позивача - вантажним фургоном Volkswagen Transporter Kasten, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачеві на праві власності ТОВ Київенергомонтаж , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с. 75).

Як пояснив позивач, перевезення придбаних товарів відбувалось відразу до об`єктів, на яких позивач використовував зазначені товари в процесі виконання електромонтажних робіт для своїх контрагентів.

На підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих ТОВ НВЦ Полісервіс у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач відніс до податкового кредиту ПДВ у розмірі 33 369,00 грн., сплачений ТОВ НВЦ Полісервіс у складі вартості відповідних товарів, що підтверджується податковою декларацією з ПДВ за квітень 2017 року та додатком 5 до неї та податковою декларацією з ПДВ за грудень 2017 року та додатком 5 до неї (а.с. 86-92).

Придбані у ТОВ НВЦ Полісервіс товари були використані у межах господарської діяльності позивача шляхом подальшої реалізації ТОВ Залізобуд , що підтверджується наявними у справі довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2017 року та актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2017 року (а.с. 77-80).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 290 від 29.11.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Пунктом 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід встановлено, що Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 318 від 31.12.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.01.2000 № 20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У силу положень підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Такі висновки кореспондують приписам пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 N 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У свою чергу, під господарською операцією згідно статті 1 вказаного закону розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

За умовами пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, за рахунок якого утворюється від`ємне значення ПДВ, що підлягає відшкодуванню платнику податків з бюджету.

Суд зазначає, що вимоги, які пред`являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлені ті реквізити, які мають бути обов`язково вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію.

Отже, первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Для аналізу сформованих платником даних податкового обліку реальність операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом товарів (робіт, послуг), але й реальністю виконання поставки саме задекларованим контрагентом, тобто наявністю прямого зв`язку з конкретним постачальником.

Власне наявність формально складених первинних документів, не опосередкованих фактичним рухом активів між конкретними учасниками господарської операції, не породжує податкових наслідків у вигляді зменшення фінансового результату до оподаткування чи збільшення податкового кредиту.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо наявності вироку суду відносно контрагента позивача, та вплив цих обставин на юридичне значення первинних документів, що слугували підставою для отримання спірних податкових вигод, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №757/56085/16-к, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.05.2018, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Втім, як свідчать матеріали справи, постановою Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №757/56085/16-к скасовано вирок Печерського районного суду міста Києва від 30.03.2017 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16.05.2018 та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Поряд з цим, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.08.2019 обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 205 КК України повернуто прокурору Київської місцевої прокуратури №6.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-який доказ підлягає обов`язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України вина посадових осіб ТОВ НВЦ Полісервіс у фіктивному підприємництві, фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, ухиленні від сплати податків має підтверджуватись відповідними доказами.

Сама по собі наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій з платником податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.

Суд звертає увагу, що відповідач додаткових доказів на підтвердження доводів, що між позивачем і його контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, принаймні, що платник (позивач) взагалі був обізнаним з приводу дійсного стану правосуб`єктності свого контрагента, не навів ні в акті перевірки ні під час судового розгляду.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що зазначений вище вирок не є належним доказом недійсності правочину між позивачем та ТОВ НВЦ Полісервіс .

Перевіряючи сумніви контролюючого органу щодо реальності господарських операцій позивача з ТОВ НВЦ Полісервіс судом було допитано у якості свідка директора ТОВ НВЦ Полісервіс ОСОБА_1 .

Свідок пояснив, що в охоплений перевіркою період з огляду на хворобу матері рідко знаходився на робочому місці. Свідок зазначив, що первинні документи за договором з ТОВ НВЦ Полісервіс підписувались його заступником з правом підпису ОСОБА_2.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом №4-К від 02.07.2017 призначено ОСОБА_2 на посаду заступника директора з правом першого підпису банківських та фінансових документів з 02.07.2015 (а.с.95).

Судом також встановлено, що первинні документи на підставі яких позивачем було сформовано спірні суми податкових вигод за наслідками господарських операцій підписані ОСОБА_2 .

Свідок у судовому засіданні підтвердив реальність здійснення господарських операцій з позивачем, а саме відвантаження футлярних блоків по видаткових накладних. Зауважив, що поставлений товар позивачем було оплачено у повному обсязі, заборгованість за поставкою відсутня.

У зв`язку з цим суд констатує, що судом за результатами вчинених процесуальних дій у межах своєї компетенції не отримано, а відповідачем не надано жодного належного доказу фіктивності господарських операцій з ТОВ НВЦ Полісервіс .

Що стосується обсягів основних засобів та трудових ресурсів контрагента, суд виходить з наступного.

Акцентуючи в акті перевірки на обмеженій кількості трудових ресурсів ТОВ НВЦ Полісервіс , контролюючим органом було залишено поза увагою, що залучення фізичних осіб до виконання відповідних робіт контрагентами може здійснюватись за договорами цивільно-правового характеру: субпідряду, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

У свою чергу основні та транспортні засоби, якщо того вимагає конкретний вид робіт, можуть перебувати у контрагентів на праві оренди або лізингу.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти виконання робіт, що засвідчені наведеними документами і поясненнями.

Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, зокрема, з урахуванням їх змісту та обсягу, були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні.

Доводи відповідача щодо браку персоналу та засобів, необхідних для виконання розглядуваних фінансово-господарських операцій, ґрунтуються переважно на дослідженні показників податкової звітності контрагента, хоча достовірність показників податкової звітності є предметом виключно документальних перевірок, у ході якої податковий орган зобов`язаний дослідити первинні документи.

Таким чином, наведені в акті перевірки аргументи про недостатність у ТОВ НВЦ Полісервіс персоналу та основних засобів для виконання взятих на себе зобов`язань за договором з позивачем є припущеннями, що не можуть бути покладені в основу висновку про нереальність розглядуваних фінансово-господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ НВЦ Полісервіс матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Щодо обриву ланцюга постачання товарів, робіт і послуг, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, якщо платник ПДВ не знав і не міг знати про зловживання інших учасників ланцюга постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх нереальність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент чи інші учасники ланцюга постачання, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов`язок довести обставини, що слугували підставою для збільшення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків у зв`язку з відображенням у бухгалтерському обліку нереальних господарських операцій, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв`язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв`язку згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку тим доводам відповідача, що слугували підставою для висновку про нереальність спірних фінансово-господарських операцій, суд також керується принципом поза розумним сумнівом , зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі Кобець проти України . Так, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Тобто, у податкових спорах недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.

Суд враховує також і те, що відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з`ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.

Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ НВЦ Полісервіс правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, є необґрунтованим.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення №09502615140103 від 22.07.2019 та №09512615140103 від 22.07.2019 є протиправними та підлягають скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів, робіт і послуг та реальність понесених витрат.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що згідно з статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини четвертої 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 3842,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.10.2019 № 3552 (а.с.4).

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 3842,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві.

Також позивач просить присудити на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19200,00 грн.

На підтвердження витрат сплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи, позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання юридичної допомоги від 31.07.2019 № 55Ю, акти надання правової допомоги від 24.10.2019, від 09.01.2020, від 27.02.2020, платіжні доручення від 31.07.2019 на суму 3000,00 грн., від 29.10.2019 № 3583 на суму 4200,00 грн., від 14.01.2020 № 3709 на суму 7800,00 грн., від 28.02.2020 № 3822 на суму 4200,00 грн., банківську виписку від 06.03.2020, лист АБ Південний про підтвердження зарахування коштів на загальну суму 15 000,00 грн. на рахунок Адвокатського об`єднання АСК Груп , копію ордеру від 31.07.2019 серії АА №095245, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю №210 (а.с. 200-203, 213, 214, 209-211, 212, 235, 236, 127, 128).

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи та надані адвокатом послуги, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення судових витрат пов`язаних з правничою допомогою підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Київенергомонтаж задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №09502615140103 від 22.07.2019 щодо збільшення (донарахування) грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 33369,00 грн. і штрафних санкцій за цим податком в розмірі 8342,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №09512615140103 від 22.07.2019 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 197714,00 грн.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київенергомонтаж (ідентифікаційний код 30401875, місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 6) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати у розмірі 23042 (двадцять три тисячі сорок дві) грн. 00 коп., що включає судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19200,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті гривень 00 копійок) та витрати по сплаті судового збору в сумі 3842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась