Постанова

від 17.03.2020 по справі 914/1196/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2020 р. Справа №914/1196/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання: Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради за №2302-вих-5702 від 10.12.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/4460/19 від 05.12.2019)

та апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н та б/д (вх. № ЗАГС 01-05/4583/19 від 20.12.2019)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2019 (суддя А.Б. Мазовіта, повний текст рішення складено та підписано 21.11.2019)

у справі № 914/1196/19

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Центр" (надалі ТзОВ "Спорт-Центр"), м. Львів

до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Львівської міської ради, м. Львів

про визнання права на приватизацію приміщень

за участю учасників справи:

від позивача: Колянковський Т.М. - адвокат (ордер серії ВС № 1011516 від 30.12.2019)

від відповідача: Чернобай С.С. - представник (довіреність б/н від 09.01.2020)

від третьої особи: Яворський Т.І. - представник

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Спорт-Центр" звернулося до Господарського суду Львівської області до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання права на приватизацію приміщень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.11.2019 у справі № 914/1196/19 позовні вимоги задоволено. Визнано за ТзОВ "Спорт-Центр" право на приватизацію способом викупу об`єкту приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3, загальною площею 358,7 кв.м (які згідно технічного паспорту ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 15.07.2002 інвентарний номер 893 складаються з підвалу площею 236,1 кв.м з індексами приміщень в підвалі - 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 34, 35, 36, XV, XXIX, та з першого поверху площею 122, 6 кв.м з індексами приміщень на першому поверсі - 55-3, 55-4, 55-5, 56-2, 56-3, 56-4, 56-5, 56-6, 56-7).

Стягнуто з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, пл. Галицька, 15 на користь ТзОВ "Спорт-Центр" 1 921,00 грн судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції встановив, що станом на момент приватизації позивачем цілісного майнового комплексу в 1995 році, так і станом на момент приватизації позивачем приміщень у 2001-2002 роках, та станом на дату звернення позивача про завершення викупу приміщень у 2017 році, передбачалося, що за особами, які здійснили приватизацію шляхом викупу об`єктів приватизації, які знаходяться в будівлях та використовуються такими особами, зберігається право на приватизацію таких будівель шляхом викупу. З огляду на це, орендоване в даний час позивачем нерухоме майно (приміщення у будинку №1/3 на пр. Свободи у м. Львові загальною площею 358,7 кв.м) було та є частиною його цілісного майнового комплексу, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК, включаючи і орендовані позивачем приміщення, в яких такий ЦМК розташований. Відтак, у позивача існує наявне право на викуп орендованих приміщень в процесі приватизації, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації. Враховуючи, що відповідачем було залишено без належного та своєчасного реагування заяву позивача про приватизацію спірного приміщення шляхом викупу, суд дійшов висновку, що відповідач тим самим спочатку безпідставно ухилився від завершення процедури приватизації спірного приміщення шляхом викупу, а згодом відмовився від цієї процедури у зв`язку з посиланням на зміну законодавства. За таких обставин, суд вказав на втручання у право власності позивача, наслідком чого є позбавлення його існуючих майнових прав. Таке втручання, враховуючи, що його передумовою слугує не лише зміна законодавства, але і бездіяльність відповідача, порушує принцип пропорційності та покладає на позивача надмірний індивідуальний тягар. Наслідком цього втручання є порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, що є неприпустимим.

Не погоджуючись з даним рішенням, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, провадження у справі закрити. Як на підставу закриття, скаржник посилається на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки вимоги про визнання права на приватизацію не можуть бути самостійним предметом розгляду спору та не призводять до поновлення порушених прав, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про спонукання до укладення договору купівлі-продажу. Окрім того, апелянт стверджує, що у позивача не виникло право на приватизацію на спірні об`єкти, оскільки власником даного майна не приймалося відповідного рішення про приватизацію майна на це приміщення.

Не погоджуючись з даним рішенням, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, провадження у справі закрити. Зокрема, скаржник зазначає, що у позивача не виникло право на приватизацію на спірні об`єкти, оскільки власником даного майна не приймалося відповідного рішення про приватизацію майна на це приміщення.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав повністю. Також підтримує доводи апеляційної скарги Львівської міської ради.

Представник третьої особи також підтримав доводи апеляційних скарг.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржників заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційні скарги (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/45/20 від 02.01.2020), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

ТзОВ "Спорт-Центр" є правонаступником всіх прав та обов`язків торгового орендного підприємства "Спорт-Центр" (а.с. 15-23 том І).

30.03.1995 Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області було видано наказ №5/54 про приватизацію способом викупу майна ТзОВ "Спорт-Центр" (а.с. 24 том І).

На підставі цього наказу 30.06.1995 між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та ТзОВ "Спорт-Центр" було укладено договір № 003/95 купівлі-продажу державного майна при викупі ТзОВ "Спорт-Центр", за яким позивач приватизував способом викупу майно цілісного майнового комплексу (ЦМК) ТзОВ "Спорт-Центр", що знаходиться у приміщеннях за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3 (а.с. 25-28 том І).

14.09.1995 Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області було видано позивачу свідоцтво на власність за реєстраційним №186, яким підтверджувалася приватизація способом викупу цілісного майнового комплексу ТзОВ "Спорт-Центр".

14.03.1996 Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області позивачу було видано патент №234 на право оренди приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові загальною площею 707,7 кв.м.

02.07.1996 між Львівською міською радою, Управлінням комунального майна м. Львова та ТзОВ "Спорт-Центр" було укладено договір №1231 на оренду нежитлових приміщень, за яким позивачу було надано в оренду нежитлові приміщення у м. Львові на пр. Свободи, 1/3, в яких розташовувався приватизований способом викупу ЦМК, а саме: на І-му поверсі загальною площею 468,6 кв.м, у підвалі - загальною площею 239,1 кв.м разом - 707,7 кв.м (а.с. 29 том І).

18.10.2001 ТзОВ "Спорт-Центр" звернулося з листом до Управління ресурсів ДЕП Львівської міської ради, в якому просило завершити процедуру приватизації ЦМК шляхом надання права на викуп орендованих приміщень на пр. Свободи, 1/3, в яких розташований ЦМК позивача (а.с. 32 том І).

В доповнення до листа від 18.10.2001, 26.11.2001 ТзОВ "Спорт-Центр" звернулося до Управління ресурсів ДЕП Львівської міської ради із заявою про приватизацію нежитлових приміщень у м. Львові на пр. Свободи, 1/3, в яких був розташований ЦМК позивача (а.с. 33 том І).

21.12.2001 на підставі заяви ТзОВ "Спорт-Центр" виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 586, яким нежитлові приміщення у м. Львові на пр. Свободи, 1/3, що перебувають в оренді ТзОВ "Спорт-Центр", внесено до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації способом викупу (а.с. 34 том І).

26.02.2002 позивач звернувся з листом до Управління ресурсів Львівської міської ради, в якому просив дозволу спочатку викупити частину орендованих приміщень (під індексом 56-1), щодо яких прийнято рішення виконкому Львівської міської ради №586, а щодо решти приміщень позивачем був заявлений намір їх викупити до завершення строку дії патенту на право оренди.

На виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №586 від 21.12.2001 Управлінням ресурсів ДЕП Львівської міської ради видано наказ №169 від 22.04.2002, яким передбачено приватизувати способом викупу частину з усіх орендованих ТзОВ "Спорт-Центр" приміщень, а саме: нежитлове приміщення з індексом 56-1 площею 223,6 кв.м, розташоване на І-му поверсі будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові (а.с. 35 том І).

25.04.2002 між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ТзОВ "Спорт-Центр" було укладено договір №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, за яким позивач викупив частину орендованих приміщень у будинку № 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, а саме: нежитлове приміщення під номером 56-1 площею 223,6 кв.м, розташоване на І-му поверсі будинку. 26.04.2002 між сторонами названого договору було складено акт приймання-передачі таких приміщень (а.с. 36-37 том І).

Після часткового виконання рішення виконкому Львівської міської ради №586 21.12.2001 про приватизацію приміщень, в яких розташований ЦМК позивача, з огляду на зменшення у зв`язку з такою обставиною площі орендованих приміщень, Управління ресурсів ЛМР внесло зміни в існуючий патент на право оренди та надало ТзОВ "Спорт-Центр" патент № 665 (234) від 20.05.2002 на право оренди приміщень у будівлі 1/3 на пр. Свободи у м. Львові площею 358,7 кв.м (а.с. 38 том І).

23.11.2017 між Управлінням комунальної власності ДЕП Львівської міської ради та ТзОВ "Спорт-Центр" укладено договір оренди № Г-10672-17 нерухомого майна, за яким в оренді позивача перебуває приміщення підвалу площею 236,1 кв.м та І-го поверху 122,6 кв.м (разом 358,7 кв.м) (а.с. 39-40 том І).

З метою завершення приватизації способом викупу решти орендованих приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові площею 358,7 кв.м., ТзОВ "Спорт-Центр" звернулося до відповідача із заявою від 13.12.2017 (а.с. 42-43 том І).

Листом від 29.01.2018 за вих. №2302-690 відповідач повідомив, що про прийняте рішення щодо приватизації орендованих приміщень позивач буде повідомлений до 30.06.2018 (а.с. 44 том І).

Однак листом від 04.09.2018 за вих. №2302-5363 відповідач повернув позивачу подані для завершення процедури приватизації документи, посилаючись на положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки способом викупу приватизовуються лише ті об`єкти, які не продані на аукціоні, за конкурсом. Окрім того, одночасно відповідач послався і на положення Закону України "Про приватизацію державного майна" (ст. 18 та Перехідні положення) та зазначив, що приватизація здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, а тому для отримання права на викуп позивачу слід виконати вимоги цього закону в частині здійснення невід`ємних покращень орендованого об`єкту (а.с. 45 том І).

Наведені обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про визнання за ним права на приватизацію способом викупу об`єкту приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3, загальною площею 358,7 кв.м.

Відповідач проти позову заперечив. Зокрема, зазначив, що за загальним правилом приватизація державного та комунального майна здійснюється на конкурентних засадах, зокрема, способом аукціону. Проте, також передбачено приватизацію і способом викуп - неконкурентний спосіб продажу об`єкта приватизації одному покупцю. Приватизація способом викупу проводиться лише за наявності певних умов. 07.03.2018 набрав чинності Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна", п. 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім певних винятків. Проте, зазначає відповідач, жоден із цих винятків не має місця в ситуації, що є предметом розгляду даної справи. Рішення про приватизацію було прийнято до 07.03.2018, подальша приватизація такого майна має здійснюватися відповідно до вимог вищевказаного Закону. Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" орендар одержує право на викуп орендованого майна, якщо виконуються певні умови, зокрема: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу. Однак, позивач таких поліпшень не здійснював, відповідач згоди на такі поліпшення не надавав. Таким чином, позивач не має права на викуп цих приміщень в силу вимог Закону. Крім того, рішення виконкому Львівської міської ради від 21.12.2001 станом на дату розгляду справи не є чинним у зв`язку із його реалізацією. Також рішення щодо відчуження спірного майна на пленарному засіданні Львівської міської ради у відповідності до вимог ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не приймалось.

Третя особа також заперечує позовні вимоги. Зокрема, зазначає, що відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання щодо відчуження відповідно до закону комунального майна. Таким чином, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.12.2001 №586 не може бути законною підставою для відчуження майна з комунальної власності.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Статтею 15 ЦК України , положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК країни встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин з приватизації) приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Приватизація здійснюється на основі принципів, серед яких надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів підприємств, що приватизуються; пріоритетного права трудових колективів на вибір форми власності і придбання майна своїх підприємств (ст.2 Закону).

Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції станом на дату виникнення відносин із приватизації з позивачем) було встановлено правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Згідно з ч. 1 ст. 2 цього Закону (в редакції, чинній на дату приватизації позивачем ЦМК - тобто на 1995 рік), об`єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств.

У ч. 3 ст. 2 Закону (в редакції, чинній на дату приватизації позивачем ЦМК) вказано, що, будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об`єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів.

Згідно Державної програми приватизації на 1998 рік, затвердженої Законом України "Про державну програму приватизації", а саме п.п. 30, 31, продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення), якщо на це немає прямої заборони Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи місцевої ради відповідного рівня із (щодо об`єктів комунальної власності).

Аналогічне положення передбачене і Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, затвердженою Законом України "Про державну програму приватизації", згідно з п. 49 якої покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення) у разі, якщо це не заборонено законодавством України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи відповідною місцевою радою (щодо об`єктів права комунальної власності).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону (в редакції, чинній на дату звернення позивач у 2017 році до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу), покупець, який став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами.

У ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на дату звернення позивача у 2017 році до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу) зазначено, що до об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, зокрема, належать: підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані. Згідно Закону України "Про приватизацію державного майна", у тексті Закону слова "єдиний (цілісний) майновий комплекс", "цілісний майновий комплекс" у всіх відмінках і числах замінено словами "єдиний майновий комплекс" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 27.04.2007 №997-V.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на дату приватизації ЦМК позивачем) визначено, що цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданим йому державою державною земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Пунктом 11 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 №36 (чинної на момент приватизації ЦМК) визначено, що цілісний майновий комплекс - це господарський об`єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 3 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 №1954, цілісний майновий комплекс - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі.

Відповідно до п. 3 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, цілісний майновий комплекс - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі.

Приписи ч. 2 ст. 191 ЦК України визначають, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідноз абз. 13 ч. 1 ст. 1 чинного в даний час Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - це усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.

Пунктом 5 Указу Президента України "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" від 30.12.1994 було передбачено, що організація орендарів, товариство покупців, інші юридичні особи, створені працівниками орендного підприємства, структурного підрозділу орендного підприємства, який виділяється в окремий об`єкт приватизації, в тому числі такого, договором оренди якого не передбачено право на викуп орендованого майна, мають право на приватизацію орендованого майна, його частки (щодо структурних підрозділів) шляхом викупу, якщо вони до 01.09.1995 подали в установленому порядку про це відповідну заяву.

За змістом ст.ст. 7, 8, 9, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об`єктів, що підлягають приватизації певним способом, прийняття заяви потенційного покупця, проведення підготовки об`єкту приватизації до продажу та подальше укладення договору купівлі-продажу.

Таким чином, з огляду на системний аналіз вищенаведених положень законодавства, суд вважає обґрунтованою позицію позивача про те, що з огляду на факт приватизації способом викупу ТзОВ "Спорт-Центр" у 1995 році цілісного майнового комплексу товариства , що знаходиться у приміщеннях будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, який відбувся без включення цих приміщень до складу приватизованого ЦМК, у ТзОВ "Спорт-Центр" виникло та зберігається право на приватизацію таких приміщень шляхом викупу як частини такого ЦМК, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК шляхом викупу, включаючи і орендовані позивачем приміщення, в яких такий ЦМК розташований.

Частиною 1 ст. 6 Указу Президента України "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" від 30.12.1994 визначено, що приватизація приміщень, у яких розташовані об`єкти малої приватизації, може бути заборонена лише у випадках, коли такі приміщення або їх окремі частини становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

Згідно з ухвалою Львівської міської ради №698 від 24.04.1997 "Про затвердження адресного переліку будинків-пам`яток архітектури місцевого значення, в яких нежитлові приміщення підлягають приватизації", будинок 1/3 на пр. Свободи у м. Львові було віднесено до переліку будинків, нежитлові приміщення в якому дозволяється приватизація. Отже, в такий спосіб Львівська міська рада усунула обмеження на приватизацію нежитлових приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, в яких розміщений ЦМК позивача, який раніше було викуплено без врахування приміщень у його складі. З цього часу позивач набув фактичну можливість реалізувати своє право на викуп таких приміщень.

Таким чином, вищезазначені положення ч. 2 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначають право позивача завершити розпочату у 1995 році процедуру приватизації ЦМК, яка частково реалізовувалася у 2001-2002 роках шляхом викупу частини приміщень, в яких розташований ЦМК. Таке право може бути реалізоване за рішенням покупця (позивача) та за відсутності законодавчих обмежень.

Законом України "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", орендовані позивачем приміщення не увійшли до переліку об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Таким чином, судом з`ясовано, що законодавчих обмежень, в тому числі необхідності додаткового рішення власника майна чи органу приватизації для завершення розпочатої приватизації ЦМК законодавством не передбачено.

Відтак, приватизація позивачем ЦМК (в частині орендованих приміщень) здійснюється шляхом викупу частки приватизованого об`єкту (орендованих приміщень, в яких розташований ЦМК), що не потребує додаткових рішень власника майна, а не шляхом окремої щодо приватизації ЦМК процедури приватизації шляхом викупу таких орендованих приміщень.

Щодо тверджень скаржників, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради не є підставою для приватизації спірного майна, то колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Львівської міської ради №962 від 22.02.2001 затверджено Програму приватизації об`єктів комунальної власності м. Львова та заходи щодо забезпечення та заходи щодо забезпечення її виконання. Пунктом 3.1.5 цієї Програми виконавчому комітету надано повноваження на прийняття рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності способом викупу орендареві такого об`єкта.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на дату прийняття рішення №586 виконкомом Львівської міської ради) (ст. 29) віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; а також організація виконання цих програм.

Рішенням виконкому Львівської міської ради №586 від 21.12.2001 "Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова" було затверджено лише перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу у встановленому законом порядку. Так в додатку до цього рішення наводиться такий перелік об`єктів, пунктом 26 якого зазначено приміщення на пр. Свободи, 1/3, покупцем якого у процедурі викупу має стати ТзОВ "Спорт-Центр".

Як вбачається із преамбули вказаного рішення виконкому, таке рішення прийняте на підставі Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), а також на підставі п. 3.1.5 Програми приватизації об`єктів комунальної власності м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 962 від 22.02.2001.

Зазначеним спростовуються твердження скаржника про те, що виконавчий комітет Львівської міської ради не мав повноважень приймати рішення №586 від 21.12.2001.

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Звертаючись із листом від 18.10.2001 до Управління ресурсів ДЕП Львівської міської ради про забезпечення дотримання та реалізації свого права на приватизацію способом викупу приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, в якому розташований раніше приватизований ЦМК, ТзОВ "Спорт-Центр" діяло добросовісно та очікувало на законне рішення органу місцевого самоврядування в особі його уповноважених органів. Також, укладаючи договір №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 25.04.2002 на підставі прийнятого виконкомом Львівської міської ради рішення №586 від 21.12.2001, а також в процедурі виконання цього договору, позивач проявляв добросовісну поведінку, належним чином виконуючи прийняте рішення та умови договору. Відповідно, позивач вправі був розраховувати на дотримання його прав органом місцевого самоврядування у випадку прийняття ним або його виконавчими органами відповідних рішень, а також їх реалізацію.

Оскільки рішення органу влади індивідуально-правового характеру вважається виконаним та таким, що припинило свою дію шляхом повного його виконання, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що укладення на підставі рішення виконкому Львівської міської ради №586 уповноваженим органом Львівської міської ради договору №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу (щодо частини орендованих позивачем приміщень) свідчить про часткове виконання з боку Львівської міської ради та її уповноваженого органу своїх обов`язків по завершенню процедури приватизації способом викупу орендованих позивачем приміщень раніше приватизованого ЦМК, оскільки щодо решти орендованих приміщень перехід права власності до позивача не відбувся. Щодо решти приміщень, які не були викуплені за договором № 654 та залишилися в оренді позивача, обов`язки Львівської міської ради та її уповноваженого органу не виконані і дотепер.

З огляду на наведене, звернення ТзОВ "Спорт-Центр" із заявою від 23.11.2001 та відповідне прийняття власником майна в особі уповноваженого органу - рішення виконкому Львівської міської ради №586 від 21.12.2001 про включення орендованих позивачем приміщень у будинку № 1/3 на пр. Свободи у м. Львові до переліку об`єктів, що підлягають приватизації способом викупу, слід розглядати як волевиявлення позивача завершити процедуру приватизації ЦМК шляхом викупу орендованих приміщень, в яких цей ЦМК розташований, а назване рішення виконкому Львівської міської ради № 586 - як волевиявлення власника шляхом прийняття акта індивідуально-правового характеру, яке підтвердило право позивача на викуп орендованих приміщень, а також стало додатковою підставою для виникнення у позивача права очікувати реалізації процедури приватизації шляхом викупу з боку уповноваженого органу Львівської міської ради, а в уповноваженого органу Львівської міської ради з питань приватизації виникли обов`язки вчинити всі необхідні дії щодо завершення процедури приватизації.

Слід також зазначити, що з часу прийняття рішення виконкому Львівської міської ради № 586 від 21.12.2001 та укладення договору №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 25.04.2002 ані з боку Львівської міської ради, ані з боку інших осіб та державних органів не було жодних претензій щодо правомірності названих рішень та договору. Відсутні судові рішення про визнання нечинним та скасування рішення виконкому Львівської міської ради №586 від 21.12.2001, а також про визнання недійсним договору №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 25.04.2002. Аналогічно відсутні будь-які претензії чи заперечення у відповідача, третьої особи у справі чи будь-яких інших зацікавлених осіб та органів з приводу первісного рішення про приватизацію ЦМК позивача - наказу №5/54 від 30.03.1995 Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області про приватизацію способом викупу майна ТОВ "Спорт-Центр" та укладеного на його підставі 30.06.1995 між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та ТзОВ "Спорт-Центр" договору №003/95 купівлі-продажу державного майна при викупі Товариством з обмеженою відповідальністю "Спорт-Центр".

Доводи відповідача про те, що згідно листа позивача від 26.02.2002 вбачається його відмова від приватизації решти орендованих приміщень, оскільки ним не було викуплено їх до завершення дії патенту на право оренди, спростовуються змістом самого цього листа, оскільки в ньому позивач висловлював лише намір щодо строку викупу решти приміщень, а не брав на себе чітко визначене зобов`язання (а.с. 67 том І).

Відповідно до положень пунктів 3.15, 3.17 Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №1661 від 12.07.2012 (в редакції, чинній на дату існування спірних правовідносин), орендарям приміщень комунальної власності було надано право до 31.12.2017 у встановленому порядку звернутись до Львівської міської ради із заявою про приватизацію об`єкта комунальної власності м. Львова способом викупу.

Згідно п.п. 4.1.14, 4.1.21 Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 02.12.2016 №1125, до компетенції Управління комунальної власності ДЕР Львівської міської ради, віднесено виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності м. Львова; організація та забезпечення проведення приватизації (продажу) майна, яке належить до комунальної власності м. Львова.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, з метою реалізації свого права на викуп об`єкта приватизації, звернувся до відповідача із заявою від 13.12.2017 про приватизацію орендованих приміщень ,

Однак, незважаючи на відсутність у законодавстві жодних заборон чи обмежень на завершення процедури викупу позивачем приміщень, відповідач у справі безпідставно ухилився від виконання своїх обов`язків щодо підготовки об`єкта приватизації до безпосереднього продажу згідно вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а згодом протиправно відмовився від цієї процедури у зв`язку із зміною законодавства. Така протиправна бездіяльність відповідача свідчить про порушення ним прав позивача на приватизацію приміщень способом викупу.

Зокрема, відповідач покликається на те, що право позивача на приватизацію є припиненим, оскільки сплив передбачений 2-річний строк на завершення процедури приватизації, встановлений ч. 5 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в даний час втратив чинність). Проте, суд вважає необґрунтованими такі твердження відповідача з огляду на таке.

Законом України Про Державну програму приватизації було затверджено Державну програму приватизації на 2012-2014 роки. В п. 1 Державної програми зазначено, що приватизація як широкомасштабний соціально-економічний проект трансформації державної власності, реалізацію якого було розпочато в Україні в 1992 році, мала на меті у стислі строки забезпечити стратегічні позиції приватної власності в національній економіці. Власне, з метою забезпечення реалізації цієї Державної програми приватизації, вимог до процесу реформування власності на завершальному етапі, було прийнято Закон України від 13.01.2012 "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки". Даним законом, зокрема, було внесено ряд змін до Законів про приватизацію державного майна та про малу приватизацію.

Зокрема, цим Законом було доповнено ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" частиною 5, яка встановлювала, що строк проведення приватизації об`єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію.

За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється після прийняття рішення про приватизацію та здійснюється органами приватизації, які:

встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України;

готують та публікують інформацію про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації;

проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства;

замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту;

замовляють проведення робіт із землеустрою

Згідно ч. 2 ст. 8 цього ж Закону встановлено, що строк підготовки об`єкта малої приватизації до продажу, крім об`єктів, набуття права власності на які пов`язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

З наведеного вбачається, що встановлені у наведених правових нормах строки за своєю суттю та метою правового регулювання визначені власне для самих органів приватизації, оскільки саме до їх компетенції (а не до суб`єкта господарювання) віднесено вчинення всіх дій по підготовці до укладення договору купівлі-продажу з покупцем, і відповідно навпаки, ці норми не регулюють строк чинності рішення органу влади про приватизацію об`єкта.

Окрім цього, як зазначалося вище, рішення про приватизацію ЦМК позивача було прийнято у 1995 році, а згодом додатково підтверджене в 2001 році, коли 2-річного строку в Законі України "Про приватизацію державного майна" встановлено не було. Тобто, відносини щодо приватизації ЦМК включно з приміщеннями, в яких він розташований, виникли між сторонами ще у 1995 році. Натомість така норма з`явилася лише у 2012 році з прийняттям Закону від 13.01.2012 Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки . А тому, з огляду на приписи статті 5 ЦК України щодо дії актів в часі, положення Закону від 13.01.2012 в частині строку на завершення процедури приватизації підлягає застосуванню щодо відносин приватизації, які виникли на підставі прийнятих рішень про приватизацію після вступу в дію названого Закону (тобто з 2012 року), та не можуть застосовуватися до тих правовідносин, які виникли до 2012 року. Натомість, до позивача, як суб`єкта малої приватизації, у відносинах з відповідачем, повинні були застосовуватися вищенаведені положення ч.2 статті 8 Закону про малу приватизацію, які встановлювали обов`язок власне відповідача здійснити дії щодо підготовки до укладення договору-купівлі-продажу в процедурі приватизації в двомісячний строк.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки від 13.01.2012 статтю 12 викладено в новій редакції, відповідно до якої покупець став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами.

Як зазначалося вище, позивачем в межах визначеного ухвалою Львівської міської ради №1661 від 12.07.2012 часового строку, а саме до 31.12.2017, було подано відповідну заяву до уповноваженого органу щодо реалізації свого права на викуп приміщень.

А бездіяльність та зволікання відповідача щодо реалізації права позивача на викуп спірних приміщень є порушенням "правомірних очікувань" позивача на отримання у власність майно в порядку, встановленому чинним законодавством України та за наявності всіх необхідних для цього документів.

Щодо посилання відповідача на Перехідні положення Закону України від 18.01.2018 №2269-VIII "Про приватизацію держаного і комунального майна" (п. 2 Перехідних положень), які на його думку виключають у позивача наявність права на приватизацію, оскільки в цьому Законі наявні нові критерії до приватизації, яким позивач не відповідає, то суд зазначає наступне:

07.03.2018 набрав чинності Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна". З листа-відповіді відповідача позивачу від 04.09.2018 вбачається, що відповідач, заперечуючи право позивача на приватизацію приміщень способом викупу, посилається на положення статті 18 цього Закону (в частині необхідності здійснення поліпшень орендованого майна для отримання підстав для викупу), а також п. 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, за якими приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" вказано, що складовими верховенства права є обов`язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов`язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

У справі "Щокін проти України" щодо передбаченої Конвенцією вимоги "якості закону" ЄСПЛ вказав, що наявність в національному законодавстві правових актів, які передбачають можливість різного тлумачення питання, та відсутність необхідної чіткості та точності, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією.

Частина 3 статті 5 ЦК України встановлює правило, за яким якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Наведене положення узгоджується із перехідними положеннями Закону про приватизацію. А оскільки, право позивача на приватизацію приміщень способом викупу та відповідні правовідносини між сторонами справи виникли до моменту вступу в силу Закону про приватизацію, то безпідставним є застосування до позивача положень статті 18 цього Закону, які встановлюють додаткові умови для наявності самого виникнення права на викуп, оскільки таке право вже виникло у позивача раніше.

Таким чином, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що позивач не має права на викуп спірних приміщень в силу норм Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", який набув чинності 07.03.2018.

Апеляційна інстанція не бере до уваги посилання скаржників на застосування законодавства з питань приватизації у справах №910/11054/18 та №905/2058/18 з огляду на те, що правовідносини сторін в цих судових справах хоч і випливають із приватизаційного законодавства, проте, стосуються іншого виду об`єкта приватизації, аніж ЦМК, обґрунтовуються іншими підставами та аргументами, аніж обставини приватизації ЦМК, що не дає підстави визнати обставини таких судових справ подібними до розглядуваної справи за позовом ТзОВ "Спорт-Центр".

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів в даному випадку враховує, що згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", від 20.05.2010 і "Тошкуце та інші проти Румунії", від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", та "Беєлер проти Італії").

Разом з цим, Європейській суд з прав людини вказував, що поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює поняття "правомірні очікування", тобто, законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу ("Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

В справі "Попніколов проти Болгарії" Суд прийшов до висновку, що право на придбання майна за пільговими умовами відповідно до закону про приватизацію становить правомірне очікування, а відтак підпадає під поняття "майно" в контексті статті 1 Першого протоколу (Рішення у справі "Попніколов проти Болгарії" (Pоpnikolov v. Bulgaria) від 25.03.2010, заява №30388/02, § 40).

З огляду на викладене, вбачається беззаперечним такий висновок, що право позивача на приватизацію спірних приміщень шляхом викупу, яке виникло у 1995 році становить його правомірне очікування та підпадає під дію положень статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Фактично зміст даного спору зводиться до того, що відповідач не визнає права позивача на приватизацію майна шляхом викупу та відмовляється завершувати процес приватизації з огляду на те, що 07.03.2018 набув чинності новий Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна" положення якого містять нові вимоги до порядку приватизації майна шляхом викупу та ставлять нові додаткові критерії для набуття права на викуп, внаслідок застосування яких позивач позбавляється права на таку приватизацію.

В контексті цього слід вказати, що 13.12.2016 Великою Палатою ЄСПЛ було прийняте рішення у справі " Белане Надь (Belane Nagy ) проти Угорщини" (скарга №53080/13). Вказана справа стосувалася втрати заявником правомірних очікувань (права на отримання пільг по інвалідності) у зв`язку із тим, що внаслідок змін у законодавстві були встановлені нові вимоги для отримання цих пільг. За результатами розгляду скарги, ВП ЄСПЛ вирішила, що було порушено вимоги статті 1 Першого протоколу у зв`язку із непропорційним втручанням у право власності заявника.

З огляду на викладене, враховуючи зазначену практику ЄСПЛ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у ТзОВ "Спорт-центр" існує наявне право на приватизацію орендованих приміщень способом викупу, яке вже виникло на законних підставах, а тому підлягає реалізації.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач, звертаючись в 2017 році до відповідача із заявою про приватизацію спірного приміщення шляхом викупу, не намагався набути нове право на приватизацію, а лише вчинив спробу скористатися наявним у нього з 1995 року правомірним очікуванням викупити приміщення та завершити процес приватизації.

Згідно ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на наведене, прийняття Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" від 18.01.2018, яким встановлено нові умови щодо приватизації майна шляхом викупу та відмова відповідача від завершення процедури приватизації позивачем приміщень у зв`язку з тим, що останній цим новим умовам не відповідає, фактично повністю позбавляє позивача існуючих правомірних очікувань на набуття цього майна у власність.

Крім цього, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача до відповідача з проханням включити спірне приміщення до об`єктів, що підлягають викупу (грудень 2017 року) чинним були положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", котрі жодних застережень щодо такого викупу не містили. Разом з тим, відповідач залишив вказане звернення без належного та своєчасного реагування. Відтак, в даній справі має місце те, що відповідач спочатку безпідставно ухилився від завершення процедури приватизації спірного приміщення шляхом викупу, а згодом відмовився від цієї процедури у зв`язку із зміною законодавства.

На думку суду, за вказаних обставин, відмова відповідача у завершенні приватизації спірного приміщення та невизнання права позивача на приватизацію спірного приміщення способом викупу становить втручання у право власності позивача, наслідком чого є позбавлення його існуючих майнових прав. Таке втручання, враховуючи, що його передумовою слугує не лише зміна законодавства, але і бездіяльність відповідача, порушує принцип пропорційності та покладає на позивача надмірний індивідуальний тягар. Наслідком цього втручання є порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, що є неприпустимим.

Інші доводи апелянтів, наведені в апеляційних скаргах, є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними нормами права.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтами всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційних скаргах, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Оскільки, апеляційні скарги до задоволення не підлягають, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційних скарг залишається за скаржниками.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2019 у справі № 914/1196/19 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити за скаржником.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Львівської міської ради залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

Б.Д. Плотніцький