ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" лютого 2020 р. Справа № Б8/134-12
за позовною заявою Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" в особі ліквідатора
ЛецканаВячеслава Львовича
до гр. Органюка Юрія Юрійовича , м. Київ
про визнання недійсним договору
в межах провадження у справі № Б8/134-12 про банкрутство.
Суддя Лопатін А.В.
за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/134-12 за заявою Приватного підприємства "Реалія Плюс" до боржника Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" про банкрутство.
Постановою господарського суду Київської області від 02.11.2015 р. визнано банкрутом Приватне сільськогосподарське підприємство "Росава", відкрито його ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута - Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" арбітражного керуючого Патерилова Віталія Вікторовича, встановлено строк в два місяці від дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет для пред`явлення кредиторами вимог за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства та зобов`язано ліквідатора банкрута протягом двох тижнів по закінченню встановленого пунктом 13 постанови строку подати на затвердження до суду реєстр вимог кредиторів банкрута.
Ухвалою суду від 29.05.2019 р., крім іншого, звільнено арбітражного керуючого Клінчева Олександра Анатолійовича від виконання обов`язків ліквідатора Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава", ліквідатором ПСП "Росава" призначено арбітражного керуючого Лецкана Вячеслава Львовича.
24.09.2019 р. через канцелярію господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" в особі ліквідатора Лецкана Вячеслава Львовича до Органюка Юрія Юрійович про визнання недійсним договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р. та додаткової угоди №1 від 01.02.2018 р. до вказаного договору-доручення з дня їх укладення.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.09.2019 р. позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" в особі ліквідатора Лецкана Вячеслава Львовича до Органюка Юрія Юрійовича про визнання недійсним договору залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем подано докази усунення недоліків у позовній заяві, а саме, докази сплати судового збору в розмірі 3842,00 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.10.2019 р. прийнято до розгляду позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" в особі ліквідатора Лецкана Вячеслава Львовича до Органюка Юрія Юрійовича про визнання недійсним договору в межах провадження у справі № Б8/134-12 про банкрутство Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава", призначено позовну заяву у підготовчому засіданні на 20.11.2019 р., клопотання позивача, викладене в позовній заяві про витребування доказів задоволено, витребувано у відповідача - гр. Органюка Юрія Юрійовича належним чином посвідчені примірники договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р. та додаткової угоди від 01.02.2018 р. № 1, укладених між Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" в особі Патерилова В.В. та адвокатом - Органюком Ю.Ю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.11.2019 р. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 15.01.2020 р.
28.11.2019 р. через канцелярію суду відповідачем подано документи для долучення до матеріалів справи, а саме оригінал договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р. та додаткової угоди від 01.02.2018 р. № 1, укладених між Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" в особі Патерилова В.В. та адвокатом - Органюком Ю.Ю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2020 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 12.02.2020 р.
12.02.2020 р. учасники справи у судове засідання не з`явились, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені ухвалою суду від 15.01.2020 р. про місце, дату та час розгляду справи по суті.
Окрім наведеного, відповідачем не подано відзив на заяву про визнання недійсним договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р. та додаткової угоди до нього.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про місце, дату та час розгляду справи, без поважних причин, не є підставою для відкладення розгляду справи та не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до частини третьої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
До матеріалів справи долучено договір-доручення про надання правничої допомоги від 01.02.2018 р., виходячи зі змісту якого:
01.02.2018 р. між адвокатом органіком Юрієм Юрійовичем, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5819 від 08.12.2016 р., виданого на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 56 від 10.11.2016 р. (адвокат) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Росава", від імені якого діяв арбітражний керуючий - ліквідатор Патерилов Віталій Вікторович, свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 606, видане 02.04.2013 р. Міністерством юстиції України, що діяв на підставі постанови господарського суду Київської області від 02.11.2015 р. по справі про банкрутство № Б8/134-12 (клієнт), було укладено договір-доручення про надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 1.1. договору предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої (правової) допомоги клієнту у всіх судових та позасудових справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта.
Згідно із пп. 2.1.1. договору адвокат зобов`язується здійснювати захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту за його дорученням на умовах і в порядку, що визначені цим договором.
Підпунктом 2.1.4. договору встановлено, що адвокат при наданні правничої допомоги зобов`язаний реалізовувати права та обов`язки клієнта керуючись виключно його інтересами та діяти з таким розрахунком, щоб максимально знизити можливість заподіяння негативних правових наслідків інтересам клієнта.
Відповідно до пп. 2.1.5. договору адвокат при наданні правничої допомоги клієнту не обмежений умовами даного договору, тобто діє без обмежень.
Згідно із пп. 2.3.1. договору клієнт зобов`язується сплатити гонорар адвокату, згідно умов викладених в додатковій угоді № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.
Підпунктом 2.3.6.договору передбачено, що клієнт зобов`язується письмово звертатись до адвоката із окремим дорученням для конкретизації та додаткового здійснення ним захисту, представництва або надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Відповідно до п. 3.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 01.02.2022 р.
Пунктом 3.2. договору встановлено, що клієнт має право в будь-який час і з будь-яких причин (або без їх пояснень) розірвати договір з адвокатом в односторонньому порядку. В такому випадку клієнт зобов`язується сплатити адвокату всю недоотриману ним грошову суму погоджену в додатковій угоді № 1 до даного договору.
Відповідно до п. 4.1. договору за недотримання умов даного договору або ж їх порушення сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, в тому числі сторона винна в порушенні умов даного договору, а саме за кожен факт такого порушення, сплачує іншій стороні 50 % загальної грошової суми зазначеної в додатковій угоді № 1 до даного договору.
Згідно із п. 4.3. договору клієнт не несе відповідальність за невиконання своїх зобов`язань за даним договором в разі невиконання або порушення адвокатом умов даного договору.
01.08.2018 р. сторонами договору було укладено додаткову угоду № 1 до договору-доручення про надання правничої допомоги від 01.02.2018 р., відповідно до п. 1 якої сторони погодили, що на виконання договору клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 500000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок відкритий на ім`я власника рахунку Органюка Ю.Ю. згідно наведеного порядку: перших 100000,00 грн. клієнт сплачує адвокату до 01.10.2018 р., наступних 100000,00 грн. - до 01.08.2019 р., наступних 100000,00 грн. - до 01.06.2020 р., наступних 100000,00 грн. - до 01.04.2021 р.
З посиланням на те, що, зокрема договір-доручення про надання правничої допомоги від 01.02.2018 р. та додаткова угода № 1 від 01.02.2018 р. до договору-доручення про надання правничої допомоги від 01.02.2018 р. є фіктивними, оскільки не мають на меті настання правових наслідків, позивач звернувся до суду з позовом про визнання даного договору та додаткової угоди до нього недійсними.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що укладаючи оспорюваний договір, виконуючи обов`язки ліквідатора ПСП "Росава", арбітражний керуючий Патерилов В.В. був обізнаний, що на рахунках банкрута відсутні грошові кошти, у зв`язку з чим зобов`язання про сплату частини гонорару адвоката у розмірі 100000,00 грн. одночасно з підписанням договору є неможливим.
Також, як зазначає позивач, під час укладення оспорюваного договору обидві сторони були обізнані, що постановою господарського суду Київської області від 02.11.2015 р. у справі № Б8/134-12 ПСП "Росава" визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру, відповідно строк ліквідаційної процедури згідно із положеннями ст. 37 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на момент укладення оспорюваного договору) вже сплив, тому укладення договору до 01.02.2022 р. було грубим порушенням вимог вказаного Закону.
Крім того, позивач звертає увагу, що умовами договору не встановлено у яких саме справах адвокат зобов`язується здійснювати захист, представництво та інші види правничої допомоги, а матеріали справи № Б8/134-12 про банкрутство ПСП "Росава" не містить інформації, що клієнтом (боржником) видавалась довіреність на ім`я адвоката.
Також, як зазначає позивач, у звітах ліквідатора ПСП "Росава" - арбітражного керуючого Патерилова В.В., що містяться в матеріалах справи про банкрутство, відсутня інформація про укладення оспорюваного договору. Крім того, в матеріалах справи № Б8/134-12 про банкрутство ПСП "Росава" та в документах, що передавались (як наслідок здійснення заміни ліквідатора) від арбітражного керуючого Патерилова В.В. арбітражному керуючому Клінчеву О.А. у межах цієї справи також відсутній оспорюваний договір (копії актів приймання-передачі долучено до матеріалів справи).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні договору-доручення від 01.02.2018 р. недійсним, в тому числі з підстав його фіктивності.
Відповідно до ст. 202 ЦКУкраїни, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За приписами ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частиною другою ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 р. у справі № 6-2360цс16 та підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 442/3285/16-ц.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верховного суду від 29.03.2018 р. у справі № 923/333/16.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 р. у справі № 903/439/18, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 р. у справі № 712/15231/17.
Серед іншого Верховний Суд вказує, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Вказані висновки ґрунтуються на постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц, суть якої зводиться до того, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц.
Відповідно до ст. 1 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність`договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із приписами частини третьої ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом, 01.02.2018 р. між сторонами був укладений договір-доручення, на підставі якого у довірителя та повіреного виникли взаємні цивільні права та обов`язки.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний договір укладено між Органіком Юрієм Юрійовичем, як адвокатом згідно змісту договору, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5819 від 08.12.2016 р., виданого на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 56 від 10.11.2016 р. (адвокат) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Росава", від імені якого діяв арбітражний керуючий - ліквідатор Патерилов Віталій Вікторович, свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 606, видане 02.04.2013 р. Міністерством юстиції України.
Згідно із частиною першою ст. 6 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Разом з тим, матеріали справи не містять копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5819 від 08.12.2016 р., виданого на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 56 від 10.11.2016 р.
Крім того, в Єдиному реєстрі адвокатів України, інформація з якого є відкритою та міститься на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, відсутній запис про адвоката Органюка Ю.Ю.,а також відсутні відомості щодо свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5819 від 08.12.2016 р., виданого на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 56 від 10.11.2016 р.
Також, як вбачається з матеріалів справи, укладений договір з боку клієнта було посвідчено печаткою арбітражного керуючого Патерилова В.В., хоча договір укладався останнім від імені ПСП "Росава".
Окрім наведеного, згідно із приписами ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона - повірений зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони - довірителя певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст. 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
Договір доручення, разом з іншими підставами, встановленими законодавством (частина третя ст. 237 ЦК України), є підставою для виникнення відносин представництва. У зв`язку з цим норми глави 17 ЦК України, що регулюють відносини представництва, поширюються на договір доручення.
Згідно із частиною першоюст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до частини четвертої ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .
Так, статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Правовий аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що первинним документом, який є підставою для здійснення адвокатської діяльності, в тому числі представництва певної особи у суді, є договір про надання правової допомоги. При цьому у господарському процесі повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими саме на підставі та на виконання договору про надання правової допомоги.
Крім того, положеннями статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Згідно із пп. 2.1.1. договору адвокат зобов`язується здійснювати захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту за його дорученням на умовах і в порядку, що визначені цим договором.
Проте, матеріали справи не містять доказів наявності довіреності або ордеру, виданих саме на підставі та на виконання договору-доручення про надання правничої допомоги від 01.02.2018 р.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Аналогічний правовий висновок викладено в Додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18.
Проте, в договорі-дорученні від 01.02.2018 р. та додатковій угоді № 1 до нього не наведено порядку обчислення адвокатського гонорару, а матеріали справи не містять доказів виконання адвокатом своїх зобов`язань та понесення відповідних витрат згідно вказаного договору.
Приписами статей 73,74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проаналізувавши надані сторонами докази та зміст позовних вимог, судом встановлено, що оспорюваний договір суперечить вимогам Закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків. Дані обставини судом встановлено з урахуванням того, що у банкрута (клієнт за договором) на дату укладення договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р. були відсутні кошти на рахунках, як зазначає позивач, що унеможливлювало виконання умов оспорюваного договору в частині оплати перших 100000,00 грн. гонорару одночасно з підписанням договору (доказів, які б спростовували дані обставини матеріали справи не містять). Поряд з цим, на дату укладення оспорюваного договору невиконані зобов`язання банкрута перед кредиторами становили 2805724,80 грн.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів вчинення зі сторони Органюка Ю .Ю . будь-яких дій на виконання договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р.
З огляду на вищенаведені встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не спрямований на настання наслідків обумовлених таким договором, а саме: виконання визначених договором обов`язків адвокатом, та здійснення оплати клієнтом гонорару у встановлені умовами договору строки, а сам по собі договір-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р. укладений сторонами з умислом збільшення кредиторської заборгованості банкрута в межах ліквідаційної процедури та, відповідно, отримання неправомірної вигоди шляхом заявлення до банкрута грошових вимог та, в подальшому, погашення таких вимог за результатами ліквідаційної процедури ПСП "Росава".
Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами доведено фіктивність оспорюваного договору та наявність встановлених приписами ст. 234 ЦК України підстав для визнання такого договору недійсним.
З огляду на викладене, вимога позивача про визнання недійсними договору-доручення про надання правничої допомоги від 01.02.2018 р. та додаткової угоди № 1 від 01.02.2018 р. до договору-доручення про надання правничої допомоги від 01.02.2018 р. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору, на підставі приписів частини дев`ятої ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. ст. 129, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р. та додаткову угоду № 1 від 01.02.2018 р. до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2018 р., укладені між Органюком Юрієм Юрійовичем (адвокат) та Приватним сільськогосподарським підприємством Росава в особі ліквідатора - Патерилова Віталія Вікторовича (клієнт).
3. Стягнути з Органюка Юрія Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Росава" (09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Жовтнева, 50; код ЄДРПОУ 33201738) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні 00 копійок судового збору.
4. Видати наказ.
Копії рішення направити учасникам справи.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання 30.03.2020 р.
Суддя А.В. Лопатін
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 12.02.2020 |
Оприлюднено | 31.03.2020 |
Номер документу | 88497050 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні