Рішення

від 16.03.2020 по справі 915/2105/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року Справа № 915/2105/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В .,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

(01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; ідент.код 20077720),

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

(54020, м.Миколаїв, вулиця Каботажний спуск, буд.18; ідент.код 30083966) ,

про : стягнення заборгованості у розмірі 15041818,55 грн.

Згідно заяви позивача про зменшення позовних вимог за вхід.№18427/19 від 02.12.2019: про стягнення заборгованості у розмірі 10566364,68 грн,-

в с т а н о в и в:

08.10.2019 Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №14/4-1404 від 09.09.2019, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» заборгованість у розмірі 15041818,55 грн, з яких: 12303301,85 грн основного боргу за переданий в жовтні 2017 року - квітні 2018 року природний газ по договору купівлі-продажу природного газу №6237/1718-БО-22 від 09.10.2017, 1146807,90 грн пені нарахованої за період з 26.12.2017 по 25.11.2018, 431485,92 грн - 3% річних нарахованих за період з 26.12.2017 по 07.05.2019, 1160222,88 грн збитків від інфляції нарахованих за період з березня 2018 року по квітень 2019 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства не розрахувався за поставлений природний газ своєчасно, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позову погашена частково. Неналежне виконання з боку відповідача умов договору стало підставою для нарахування пені, збитків від інфляції та 3% річних.

Ухвалою суду від 15.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 12.11.2019.

Відповідач у відзиві №09-01/1590 від 30.10.2019 позовні вимоги не визнає та вказує, що в травні 2019 року він звертався до позивача з проханням зарахувати суму переплати, яка утворилась станом на 03.05.2019 по укладеному між ними договору №6523/18-БО-22 від 08.10.2018 в розмірі 4128271,43 грн, як оплату за поставлений по спірному договору №6237/1718-БО-22 від 09.10.2017 природний газ, але з розрахунків позивача вбачається, що ним не здійснено такого зарахування.

До того ж, відповідач в окремому письмовому клопотанні №09-01/159 від 30.10.2019 просить суд зменшити розмір пені на 90%.

В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач вказує, що ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством, знаходиться у вкрай скрутному фінансовому становищі, має специфічний вид діяльності - виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва, стягнення пені у повному розмірі, який підлягає стягненню може призвести до негативних наслідків внаслідок зупинки діяльності підприємства боржника, що завдасть шкоди його споживачам, серед яких населення міста, бюджетні установи (заклади освіти, охорони здоров`я тощо) та інші.

12.11.2019 судом відкладено підготовче засідання на 03.12.2019 за відповідним клопотанням позивача та в зв`язку з неявкою сторін в судове засідання.

Позивач у відповіді №14/4-740-19 від 13.11.2019 на відзив просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та заперечує проти зменшення пені посилаючись на те, що він забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом та як державне підприємство є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а нарахована ним сума пені в розмірі 1146807,90 грн не є значно чи надмірно великою, виходячи із суми основного боргу по договору 12303301,85 грн та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові. Також позивач вказує, що зменшення судом розміру пені спричинить йому додаткові втрати та дозволить відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

02.12.2019 за вхід.№18427/19 від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10566364,68 грн, з яких: 7643235,59 грн основного боргу за переданий в жовтні 2017 року - квітні 2018 року природний газ по договору купівлі-продажу природного газу №6237/1718-БО-22 від 09.10.2017, 1146807,90 грн пені нарахованої за період з 26.12.2017 по 25.11.2018, 558492,79 грн - 3% річних нарахованих за період з 26.12.2017 по 19.11.2019, 1217828,40 грн збитків від інфляції нарахованих за період з березня 2018 року по жовтень 2019 року та повернути позивачу 67131,81 грн судового збору.

Відповідно до п.2) ч.2 ст.46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у ст.42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що відповідно до п.2) ч.2 ст.46 ГПК України, позивач скористався своїм правом зменшити розмір позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги викладені в заяві позивача про зменшення позовних вимог за вхід.№18427/19 від 02.12.2019.

Ухвалою від 03.12.2019 судом продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 14.01.2020 за відповідним клопотанням відповідача та в зв`язку з неявкою сторін в судове засідання.

Ухвалою суду від 14.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.02.2020.

У судовому засіданні 17.02.2020 судом оголошувалась перерва до 16.03.2020.

Відповідач в заявах №09-01/10 від 14.01.2020 та №09-01/46 від 27.02.2020 визнає вимоги викладені позивачем в заяві за вхід.№18427/19 від 02.12.2019 про зменшення позовних вимог та підтверджує, що розрахунок боргу з урахуванням оплати складає 7643235,59 грн, інфляційні втрати у сумі 1160222,88 грн, 3% річних у сумі 558492,79 грн, та просить врахувати судову практику та доводи викладені в клопотанні і відзиві щодо зменшення розміру пені.

Під час розгляду справи представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Сторони явку повноважних представників у судове засідання 16.03.2020 не забезпечили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, відповідач про причини неявки суду не повідомив, позивач в клопотанні за вхід.№3287/20 від 16.03.2020 просив суд розглядати справу за відсутності його представника, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Згідно ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 16.03.2020 підписано вступну та резолютивну частини рішення суду без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

09.10.2017 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , як постачальником, та Приватним акціонерним товариством Миколаївська теплоелектроцентраль , як споживачем, було укладено договір постачання природного газу №6237/1718-БО-22 (далі - Договір) (а.с.19-28), згідно умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, який підлягає використанню споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, а споживач, в свою чергу, зобов`язався оплатити природний газ на умовах цього договору (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди №2 від 05.04.2018 до нього (а.с.30), сторони визначили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 3896 тис.куб.метрів та з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) - до 114 тис.куб.метрів.

Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладання становить 7907,20 грн, крім того ПДВ - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 9488,64 грн (п.5.2 Договору).

У пункті 3.7 Договору сторонами визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.8.2 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до нього (а.с.29), у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п.12.1 Договору, в редакції додаткової угоди №2 від 05.04.2018 до нього (а.с.30), договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір та додаткові угоди до нього підписані обома сторонами та скріплені їх печатками.

На виконання умов Договору, позивач протягом жовтня 2017 року - квітня 2018 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 36915411,59 грн, що підтверджується підписаними з обох сторін без жодних зауважень актами приймання-передачі природного газу (а.с.32-38), за який, у визначені Договором строки відповідач в повному обсязі не розрахувався, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 7643235,59 грн.

У зв`язку з наявністю непогашеної заборгованості позивач був змушений звернутись до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача основної суми боргу та нарахованих на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору купівлі-продажу та поставки ст.ст.655, 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ст.180 Господарського кодексу України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається та визнається відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства своєчасно та в повному обсязі не розрахувався за спожитий по Договору у жовтні 2017 року - квітні 2018 року природний газ, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 7643235,59 грн.

Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про погашення ним суми основного боргу в розмірі 7643235,59 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 7643235,59 грн основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Вказане право кредитора є імперативним, встановленим законодавством, тому не потребує підтвердження у договорі.

Позивач просить стягнути з відповідача 558492,79 грн - 3% річних нарахованих за період з 26.12.2017 по 19.11.2019 та 1217828,40 грн збитків від інфляції нарахованих за період з березня 2018 року по жовтень 2019 року.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що розрахунки є арифметично вірними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема одним із правових наслідків виділяється сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Пунктом 8.2 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до нього, встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На підставі п.8.2 Договору та з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України позивачем нарахована пеня в сумі 1146807,90 грн за період з 26.12.2017 по 25.11.2018 по щомісячним зобов`язанням відповідача.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, відповідач в клопотанні №09-01/159 від 30.10.2019 просить суд зменшити розмір пені на 90%.

Звертаючись з вказаними клопотаннями відповідач вказує, що ПрАТ Миколаївська ТЕЦ є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Миколаєва, особливо в зимовий період, оскільки забезпечує теплом житлові будинки та квартири, школи, дошкільні заклади, лікарні, установи і організації, що фінансуються з державного бюджету, а також інші об`єкти.

Основною метою та предметом діяльності Товариства - є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва, а також виробництво та постачання електричної енергії до Державного підприємства Енергоринок .

Іншої мети та предмету діяльності Товариство не має та здійснює лише зазначений вище вид діяльності.

Відповідач вказує, що забезпечує тепловою енергією більш ніж 40% споживачів теплової енергії міста Миколаєва.

За умовами договору №6237/1718-БО-22 від 09.10.2017 газ, що постачався позивачем використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Відповідач зазначає, що одним з наслідків порушення з боку відповідача зобов`язання щодо своєчасних розрахунків за спожитий природний газ - є непогашення споживачами теплової енергії коштів за поставлену теплову енергію.

Так, станом на 31.12.2019 заборгованість споживачів теплової енергії перед ПрАТ Миколаївська ТЕЦ складає 101385164,93 грн, левова частка якої - це заборгованість населення, яка складає 91579879,03 грн - фізичні особи, 6136399,35 грн - ЖБК та ОСББ, 6889,12 грн - борг релігійних організацій, заборгованість інших споживачів в сумі 3561024,18 грн та 100973,25 грн - це заборгованість бюджетних організацій.

Крім того, відповідач наголошує про те, що наслідком порушення зобов`язання щодо своєчасних розрахунків за спожитий природний газ є також непогашення Державним підприємством Енергоринок заборгованості за відпущену Товариством по договору № 495/02 від 28.04.2001 року до ОРЕ електроенергію.

Відповідно довідки заборгованості ДП Енергоринок станом на 31.12.2019 заборгованість ДП Енергоринок перед Товариством складала 34665418,51 грн.

За даними звітів про фінансові результати за 2019 рік Товариство зазнало збитку за звітний період у розмірі 32962000,0 грн, при тому, що статутний капітал становить 62513000,0 грн, а це свідчить про реальну загрозу банкрутства ПрАТ Миколаївська ТЕЦ в світлі відносно недавнього виходу з такого банкрутства протягом 2002-2012 років.

Також відповідач зазначає, що відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу , всі надходження на спеціальний рахунок Товариства, відкритий у вповноваженому банку для плати за теплову енергію від споживачів, розподіляються і першочергово перераховуються в частині вартості природного газу на спеціальний рахунок ПАТ НАК Нафтогаз України , а вже потім в частині виробництва, транспортування та постачання теплової енергії без урахування вартості природного газу - на поточний рахунок Товариства.

Тобто, за твердженням відповідача, левова частка коштів, які надходять від споживачів як плата за спожиту теплову енергію, вповноваженим банком відразу ж перераховується до ПАТ НАК Нафтогаз України як плата за природний газ, а Товариству перераховується лише залишок від зазначених коштів, за рахунок яких останнє має змогу гасити борги.

Також відповідач зазначає, що нього не було умислу не виконувати договірних зобов`язань, оскільки проводилась оплата по даному договору. ПрАТ Миколаївська ТЕЦ перебуває у скрутному фінансовому становищі, щороку з квітня по листопад всі працівники підприємства переводяться на 4-х денний робочий тиждень.

Відповідач зазначає, що у випадку сплати суми пені в повному обсязі зачіпаються не лише майнові інтереси Товариства, а й інші інтереси, зокрема, можливість здійснення ремонтної компанії теплових мереж, необхідної для належного постачання теплової енергії до житлових будинків та квартир, шкіл, дошкільних закладів, лікарень в опалювальному сезоні 2019-2020 років.

Відповідач наголошує, що товариство відноситься до категорій найстаріших теплогенеруючих підприємств країни (більш 110 років існування) виняткове значення має технічний стан основних фондів Товариства, технологічна застарілість основного обладнання та інших інженерних комунікацій носить затяжний характер, для підвищення енергоефективності та безаварійної роботи виробничого устаткування існує нагальна потреба в виконанні планових ремонтних робіт, системної реконструкції та модернізації енергетичного обладнання, що потребує залучення необхідних коштів.

Посилаючись на вказані обставини відповідач зазначає, що ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством, знаходиться у вкрай скрутному фінансовому становищі, має специфічний вид діяльності - виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва, стягнення пені у повному розмірі, який підлягає стягненню може призвести до негативних наслідків внаслідок зупинки діяльності підприємства боржника, що завдасть шкоди його споживачам, серед яких населення міста, бюджетні установи (заклади освіти, охорони здоров`я тощо) та інші.

Позивач у відповіді №14/4-740-19 від 13.11.2019 на відзив просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вважає доводи відповідача, викладені в його відзиві безпідставними та необґрунтованими, та заперечує проти зменшення пені посилаючись на те, що він забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, та як державне підприємство є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а нарахована ним сума пені в розмірі 1146807,90 грн не є значно чи надмірно великою, виходячи із суми основного боргу по договору 12303301,85 грн та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові. Також позивач вказує, що зменшення судом розміру пені спричинить йому додаткові втрати та дозволить відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

До того ж, позивач вказує, що обставини, на які посилається відповідач не є тими виключними обставинами в розумінні ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України для зменшення пені, та відповідачем не надано доказів наявності виключних обставин (відсутність коштів на рахунках, відсутність майна, наявність реальної загрози банкрутства) які є підставою для зменшення пені та доказів поважності порушення умов договору, даний випадок не є винятковим, оскільки в провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться декілька справ по даному відповідачу.

Оцінивши викладені відповідачем та позивачем обставини та дослідивши надані ними докази суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не задало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені та штрафу зменшувати їх розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

Під час прийняття рішення по даній справі судом також досліджується ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Судом встановлено, що несвоєчасне погашення заборгованості перед позивачем сталося не з вини відповідача, оскільки єдиним джерелом для оплати спожитого газу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств.

Судом при розгляді клопотання в частині зменшення пені враховано, що основний борг з оплати природного газу відповідачем погашено на 80%, натомість, позивачем не доведено суду, що понесення ним збитків сталося внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за спірним договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов такого договору.

Що стосується виробничої діяльності відповідача, то основною метою діяльності ПрАТ Миколаївська ТЕЦ є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва. Таким чином, відповідач зобов`язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів, тому що його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста, а тому ПрАТ Миколаївська ТЕЦ є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Миколаєва, особливо в зимовий період, оскільки забезпечує теплом 40% споживачів, серед яких житлові будинки та квартири, школи, дошкільні заклади, лікарні, установи і організації, що фінансуються з державного бюджету, а також інші об`єкти.

Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію.

Відповідно до Справки по заборгованості споживачів теплової енергії станом на 31.12.2019 заборгованість споживачів теплової енергії перед ПрАТ Миколаївська ТЕЦ складає 101385164,93 грн, левова частка якої - це заборгованість населення, яка складає 91579879,03 грн - фізичні особи, 6136399,35 грн - ЖБК та ОСББ, 6889,12 грн - борг релігійних організацій, заборгованість інших споживачів в сумі 3561024,18 грн та 100973,25 грн - це заборгованість бюджетних організацій.

До того ж, відповідно до довідки про заборгованості ДП Енергоринок станом на 31.12.2019 заборгованість ДП Енергоринок перед відповідачем складала 34665418,51 грн.

Наданий відповідачем звіт про фінансові результати за 2019 рік свідчить, що відповідач зазнав збитку за звітний період у розмірі 32962000,0 грн, при тому, що статутний капітал становить 62513000,0 грн, а це свідчить про реальну загрозу банкрутства ПрАТ Миколаївська ТЕЦ .

Вказані обставини, на думку суду, підтверджують відсутність можливості відповідача своєчасно здійснювати розрахунки за спожитий природний газ та свідчать про значне погіршення фінансового стану підприємства та реальну загрозу його банкрутства.

При розгляді викладених у відзиві клопотань відповідача судом взято до уваги, що АТ «НАК «Нафтогаз України» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, однак, останнім не надано суду жодних доказів того, що його фінансовий стан є гіршим за фінансовий стан відповідача.

В підтвердження максимального вчинення залежних від нього дій на погашення заборгованості перед позивачем, відповідачем надані суду докази здійснення претензійно-позовної роботи відносно абонентів-боржників, проводяться заходи направлені на примусове виконання судових рішень.

Так, за інформацією відповідача за 2019 рік ПрАТ Миколаївська ТЕЦ направлено 39810 попереджень боржникам на загальну суму 195175,57 тис.грн та 213 претензій на суму 6250,78 тис.грн, пред`явлено 394 позови на суму 4809,82 тис.грн.

Вказані обставини, на думку суду свідчать про те, що відповідач не уникає від свого обов`язку перед позивачем, шукає шляхи та вживає заходи для погашення боргу, однак у зв`язку з несприятливою фінансовою ситуацією в економіці держави в цілому, підвищення тарифів та низький рівень платоспроможності населення, не може своєчасно здійснювати розрахунки за спожитий газ та негайно погасити заборгованість.

При цьому, згідно з Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, переважна більшість грошових коштів, що надійшли від споживачів, перераховуються відповідачем за спожитий природний газ на рахунок гарантованого постачальника природного газу ПАТ «НАК «Нафтогаз України« , і в розпорядження відповідача не потрапляють.

За твердженням боржника коштів, які надходять від споживачів, не вистачає для виконання в повному обсязі податкових зобов`язань, зобов`язань по виплаті заробітної плати, розрахунків за енергоносії, здійснення ремонтних та аварійно-відновлювальних робіт.

Поступове збільшення розміру збитків підприємства свідчить про наявність реальної загрози банкрутства підприємства, що, враховуючи соціальну значимість останнього, може призвести до негативних наслідків для споживачів теплової енергії - населення м.Миколаєва, лікувальних закладів, шкіл, інших об`єктів соціальної сфери міста, бюджетних установ та державних закладів. В свою чергу, в умовах існуючої соціальної напруги та суттєвого погіршення платоспроможності населення, такі дії можуть призвести до соціального вибуху.

Оцінивши вказані обставини та проаналізувавши докази, надані відповідачем в обґрунтування своєї позиції, врахувавши інтереси позивача, а саме те, що він забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, та як державне підприємство є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, суд вважає, що соціальний статус відповідача, його матеріальний стан, відсутність вини у несвоєчасному погашенні заборгованості перед позивачем, при цьому враховуючи те, що відповідач не ухиляється від виконання зобов`язання, а навпаки шукає всі можливі способи та вживає заходи для погашення основного боргу в повному обсязі, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану товариства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору, тощо, надають суду достатньо підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Нарахування та стягнення з відповідача 3% річних в сумі 558492,79 грн, інфляційних втрат в сумі 1217828,40 грн та певної суми пені у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного договору. Стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, з метою співвідношення інтересів сторін, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на 90% до 114680,79 грн, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 114680,79 грн пені.

Згідно ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак, без урахування зменшення судом суми пені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову було сплачено до Державного бюджету України судовий збір у сумі 225627,28 грн. Розмір позовних вимог при поданні позову складав 15041818,55 грн. Під час розгляду справи позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог до 10566364,68 грн.

У відповідності до п.1) ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі зменшення розміру позовних вимог , сплачена сума судового збору (у даному випадку 67131,81 грн (225627,28 - 158495,47) повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

До того ж, згідно ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову .

Відповідач в заявах №09-01/10 від 14.01.2020 та №09-01/46 від 27.02.2020 визнав вимоги викладені позивачем в заяві за вхід.№18427/19 від 02.12.2019 про зменшення позовних вимог.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 79247,74 грн судового збору (158495,47 грн / 2).

Враховуючи, що у період з 17 по 27 березня 2010 року головуючий суддя Мавродієва М.В. перебувала у відпустці, повний текст судового рішення підписаний першого робочого дня після виходу судді з відпустки.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 185, 191, 233, 238, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м.Миколаїв, вулиця Каботажний спуск, буд.18; ідент.код 30083966) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6; ідент.код 20077720) 7643235,59 грн основного боргу, 114680,79 грн пені, 558492,79 грн - 3% річних, 1217828,40 грн збитків від інфляції та 79247,74 грн судового збору.

3. В решті вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 30 березня 2020 року.

Суддя М.В.Мавродієва