Рішення

від 02.03.2020 по справі 640/16024/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 березня 2020 року 10:03 № 640/16024/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Семеняці А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства Наша фарба (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40,

код ЄДРПОУ 36406564)

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м.

Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

за участю сторін:

представника позивача - Шевченко О.І.,

представника відповідача - Перепелюка О.В.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне підприємство Наша фарба (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (далі по тексту - відповідач), у якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02 серпня 2019 року №0045041404, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 856 042,00 грн. (з яких 1 904 028,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 952 014,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що Приватним підприємством Наша фарба під час проведення перевірки на підтвердження господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-лайнс , Товариством з обмеженою відповідальністю МАА , Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова корпорація МАШМ , Товариством з обмеженою відповідальністю Економ трейд бізнес надані первинні документи, податкові накладні, сертифікати, акти виконаних робіт, що в силу Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити. При цьому, докази того, що ці первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Також, представник позивача зазначив, що фактична передача товару від контрагентів відбувалася за адресою: м. Київ, вул. Ушинського, 40 на орендованій території Приватного підприємства Наша фарба у ПАТ Київський дослідний ремонтно-механічний завод згідно договорів №63/12-13 від 15 грудня 2013 року та №2016-12/109 від 01 грудня 2016 року, де він і зберігався.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що у контрагентів-постачальників відсутні основні засоби, виробничі потужності та трудові ресурси для здійснення задокументованого обсягу господарських операцій, залучення зазначеними підприємствами стороннього виробничого трудового ресурсу не здійснювалось. Крім того, аналізом ланцюга придбання товарів контрагентів-постачальників за період з моменту реєстрації платниками податків не встановлено придбання товарів, що на думку контролюючого органу, свідчить про підміну товарно-матеріальних цінностей.

Також представник податкового органу просив врахувати, що рахунок контрагента позивача - ТОВ ТП МАА , зазначений у договорі поставки, відкритий після укладення та підписання договору, що дає підстави для висновку про здійснення вигляду господарської операції.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 20 червня 2019 року по 26 червня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлень від 20 червня 2019 року №1120/26-15-14-04-03, №1121/26-15-14-04-03, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління ДФС у місті Києві на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 червня 2019 року №8185, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства Наша фарба з метою дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-Лайн за липень, вересень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельне підприємство МАА за вересень, жовтень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова корпорація МАШМ за вересень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Економ Трейд Бізнес за жовтень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №677/26-15-14-04-03/36406564 від 04 липня 2019 року.

Перевіркою Приватного підприємства Наша фарба встановлено порушення: пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень, вересень, жовтень 2018 року на загальну суму 1 904 028,00 грн., в тому числі за липень 2018 року у сумі 109 012,00 грн., за вересень 2018 року у сумі 928 716,00 грн., за жовтень 2018 року у сумі 866 300,00 грн.

На підставі вказаних висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0045041404 від 02 серпня 2019 року, яким Приватному підприємству Наша фарба збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2 856 042,00 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями 1 904 028,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 952 014,00 грн.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Між тим, як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: - фактичності придбання такого товару, тобто, реальності здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності та їх реалізації; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому згідно з частиною 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті Закону №996-XIV визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, та мають оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість, суду необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг) та їх реалізацією, спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Оцінка господарських операціях повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 04 вересня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова корпорація МАШМ (постачальник) та Приватним підприємством Наша фарба (покупець) укладено договір поставки №040918, умовами якого визначено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Під додатками до цього договору розуміють рахунки-фактури, видаткові накладні та специфікації, що видаються постачальником.

Пунктом 2.1 визначено, що фактична кількість, асортимент та комплексність товару, що підлягає поставці покупцю, погоджуються сторонами шляхом оформлення додатків до цього договору, на підставі заявок на поставки окремих партій. Якість товару повинна відповідати вимогам діючих ГОСТ, ТУ, ДСТУ та іншим необхідним умовам, гарантованим заводом-виробником. Товар повинен мати сертифікат якості виробника.

Ціна товару встановлюється в національній валюті з урахуванням ПДВ та вказується в додатках до цього договору, що є невід`ємними частинами (пункт 4.1 договору).

Факт передачі постачальником партії товару підтверджується накладною та супроводжуючими документами на партію товару, сертифікатом якості.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано копії: рахунку-фактури №2 від 04 вересня 2018 року, видаткової накладної №2 від 04 вересня 2018 року, видаткової накладної №3 від 05 вересня 2018 року, рахунку-фактури №3 від 05 вересня 2018 року, сертифікатів якості, податкової накладної №2 від 04 вересня 2018 року, податкової накладної №3 від 05 вересня 2018 року.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано до суду копій специфікацій, наявність яких передбачена умовами пункту 2.1 вищевказаного договору, як і не надано доказів здійснення розрахунку за зазначеним договором.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 04 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-Лайнс (постачальник) та Приватним підприємством Наша фарба (покупець) укладено договір поставки №040718, пунктом 1.1 якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Під додатками до цього договору розуміють рахунки-фактури, видаткові накладні та специфікації, що видаються постачальником. Права та обов`язки сторін за цим договором визначаються виходячи з його умов.

Відповідно до пункту 2.1 договору фактична кількість, асортимент та комплексність товару, що підлягає поставці покупцю, погоджуються сторонами шляхом оформлення додатків до цього договору, на підставі заявок на поставки окремих партій. Якість товару повинна відповідати вимогам діючих ГОСТ, ТУ, ДСТУ та іншим необхідним умовам, гарантованим заводом-виробником.

Ціна товару встановлюється в національній валюті з урахуванням ПДВ та вказується в додатках до цього договору, що є невід`ємними частинами (пункт 4.1 договору).

Покупець зобов`язується здійснити оплату вартості товарів протягом п`ятнадцяти банківських днів після поставки товарів. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункти 4.4-4.5 договору).

Факт передачі постачальником партії товару підтверджується накладною та супроводжуючими документами на партію товару, сертифікатом якості.

Між вказаними сторонами 03 серпня 2018 року укладено аналогічний за змістом та умовами договір поставки №030818.

На підтвердження виконання умов договору надано копію: рахунку-фактури №28 від 03 вересня 2018 року, видаткової накладної №28 від 03 вересня 2018 року, рахунку-фактури №29 від 19 вересня 2018 року, видаткової накладної №29 від 19 вересня 2018 року, рахунку-фактури №58 від 06 липня 2018 року, видаткової накладної №58 від 06 липня 2018 року, рахунку-фактури №53 від 05 липня 2018 року, видаткової накладної №53 від 05 липня 2018 року, рахунку-фактури №52 від 04 липня 2018 року, видаткової накладної №52 від 04 липня 2018 року, сертифікатів якості, виписки по банківським розрахункам, податкової накладної №28 від 03 вересня 2018 року, податкової накладної №52 від 04 липня 2018 року, податкової накладної №53 від 05 липня 2018 року, №58 від 06 липня 2018 року.

Представником позивача не надано до суду копій специфікацій, наявність яких передбачена умовами пункту 2.1 вищевказаного договору.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 05 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Економ Трейд Бізнес (постачальник) та Приватним підприємством Наша Фарба (покупець) укладено договір поставки №051018, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Під додатками до цього договору розуміють рахунки-фактури, видаткові накладні та специфікації, що видаються постачальником. Права та обов`язки сторін за цим договором визначаються виходячи з його умов.

Відповідно до пункту 2.1 договору фактична кількість, асортимент та комплексність товару, що підлягає поставці покупцю, погоджуються сторонами шляхом оформлення додатків до цього договору, на підставі заявок на поставки окремих партій. Якість товару повинна відповідати вимогам діючих ГОСТ, ТУ, ДСТУ та іншим необхідним умовам, гарантованим заводом-виробником.

Ціна товару встановлюється в національній валюті з урахуванням ПДВ та вказується в додатках до цього договору, що є невід`ємними частинами (пункт 4.1 договору).

Покупець зобов`язується здійснити оплату вартості товарів протягом п`ятнадцяти банківських днів після поставки товарів. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункти 4.4-4.5 договору).

Позивачем надано до суду копії: рахунку-фактури №233 від 24 жовтня 2018 року, видаткової накладної №233 від 24 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №232 від 23 жовтня 2018 року, видаткової накладної №232 від 23 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №231 від 22 жовтня 2018 року, видаткової накладної №231 від 22 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №230 від 19 жовтня 2018 року, видаткової накладної №230 від 19 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №229 від 18 жовтня 2018 року, видаткової накладної №229 від 18 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №227 від 18 жовтня 2018 року, видаткової накладної №227 від 18 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №226 від 17 жовтня 2018 року, видаткової накладної №226 від 17 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №250 від 16 жовтня 2018 року, видаткової накладної №250 від 16 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №234 від 16 жовтня 2018 року, видаткової накладної №234 від 16 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №15 від 12 жовтня 2018 року, видаткової накладної №15 від 12 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №6 від 12 жовтня 2018 року, видаткової накладної №6 від 12 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №14 від 11 жовтня 2018 року, видаткової накладної №14 від 11 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №13 від 10 жовтня 2018 року, видаткової накладної №13 від 10 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №12 від 09 жовтня 2018 року, видаткової накладної №12 від 09 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №11 від 08 жовтня 2018 року, видаткової накладної №11 від 08 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №5 від 05 жовтня 2018 року, видаткової накладної №5 від 05 жовтня 2018 року, сертифікатів якості, виписку по банківському рахунку, податкових накладних №5 від 05 жовтня 2018 року, №11 від 08 жовтня 2018 року, №12 від 09 жовтня 2018 року, №13 від 10 жовтня 2018 року, №14 від 11 жовтня 2018 року, №6 від 12 жовтня 2018 року, №15 від 12 жовтня 2018 року, №234 від 16 жовтня 2018 року, №250 від 16 жовтня 2018 року, №226 від 17 жовтня 2018 року, №227 від 18 жовтня 2018 року, №229 від 18 жовтня 2018 року, №230 від 19 жовтня 2018 року, №231 від 22 жовтня 2018 року, №232 від 23 жовтня 2018 року, №233 від 24 жовтня 2018 року.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано до суду копій специфікацій, наявність яких передбачена умовами пункту 2.1 вищевказаного договору.

18 вересня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельне підприємство МАА (постачальник) та Приватним підприємством Наша фарба (покупець) укладено договір поставки №180918, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Під додатками до цього договору розуміють рахунки-фактури, видаткові накладні та специфікації, що видаються постачальником. Права та обов`язки сторін за цим договором визначаються виходячи з його умов.

Відповідно до пункту 2.1 договору фактична кількість, асортимент та комплексність товару, що підлягає поставці покупцю, погоджуються сторонами шляхом оформлення додатків до цього договору, на підставі заявок на поставки окремих партій. Якість товару повинна відповідати вимогам діючих ГОСТ, ТУ, ДСТУ та іншим необхідним умовам, гарантованим заводом-виробником.

Ціна товару встановлюється в національній валюті з урахуванням ПДВ та вказується в додатках до цього договору, що є невід`ємними частинами (пункт 4.1 договору).

Покупець зобов`язується здійснити оплату вартості товарів протягом п`ятнадцяти банківських днів після поставки товарів. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункти 4.4-4.5 договору).

В матеріалах справи містяться копії: рахунку-фактури №82 від 18 вересня 2018 року, видаткової накладної №82 від 18 вересня 2018 року, видаткової накладної №86 від 18 вересня 2018 року, рахунку-фактури №86 від 18 вересня 2018 року, рахунку-фактури №83 від 19 вересня 2018 року, видаткової накладної №83 від 19 вересня 2018 року, рахунку-фактури №84 від 20 вересня 2018 року, видаткової накладної №84 від 20 вересня 2018 року, рахунку-фактури №156 від 21 вересня 2018 року, видаткової накладної №156 від 21 вересня 2018 року, рахунку-фактури №75 від 01 жовтня 2018 року, видаткової накладної №75 від 01 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №76 від 02 жовтня 2018 року, видаткової накладної №76 від 02 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №77 від 03 жовтня 2018 року, видаткової накладної №77 від 03 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №78 від 04 жовтня 2018 року, видаткової накладної №78 від 04 жовтня 2018 року, рахунку-фактури №79 від 04 жовтня 2018 року, видаткової накладної №79 від 04 жовтня 2018 року, сертифікати якості, виписки банківського рахунку, податкової накладної №82 від 18 вересня 2018 року, №86 від 18 вересня 2018 року, №83 від 19 вересня 2018 року, №84 від 20 вересня 2018 року, №156 від 21 вересня 2018 року, №75 від 01 жовтня 2018 року, №76 від 02 жовтня 2018 року, №77 від 03 жовтня 2018 року, №78 від 04 жовтня 2018 року, №79 від 04 жовтня 2018 року.

Також позивачем надано до суду копії договору оренди нерухомого майна №63/12-13 від 15 грудня 2013 року та договору суборенди №2016-12/109 суборенди нерухомого майна від 01 грудня 2016 року.

Суд зазначає, що у реквізитах договору №180918 від 18 вересня 2018 року, укладеного позивачем із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельне підприємство МАА вказано номер рахунку № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ ПУМБ через тиждень після укладення такого договору.

Так, відповідно до пункту 1.13 розділу І Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12 листопада 2013 року №492, Банк зобов`язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття поточного/вкладного (депозитного) рахунку клієнта.

Банк має право проводити видаткові операції за рахунком клієнта, який відповідно до законодавства України зобов`язаний сплачувати податки і збори, провадить незалежну професійну діяльність, починаючи з дати отримання банком повідомлення контролюючого органу про взяття рахунку на облік у контролюючих органах або з дати, визначеної як дата взяття на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою згідно з абзацом 2 пункту 69.3 статті 69 Податкового кодексу України.

Згідно пунктів 69.1, 69.2 статті 69 Податкового кодексу України, банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах) здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців чи інформації з цього реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків.

Банки та інші фінансові установи зобов`язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків-юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

Таким чином, Банк надає інформацію клієнту про реквізити рахунку тільки після відкриття рахунку в автоматизованій банківській системі на підставі отриманих від клієнта документів для відкриття рахунку та проведення ідентифікації та верифікації клієнта. При цьому, видаткові операції по рахунку клієнта здійснюються тільки після повідомлення Банком контролюючого органу.

Стосовно доводів представника позивача, що спочатку сторони дійшли згоди щодо укладення договору поставки в усній формі, а потім у письмовій, суд зазначає, що вимогами частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Тобто нормами законодавства передбачено два способи укладення договору, які залежать від волевиявлення сторін у момент укладення такого правочину, відтак доводи позивача у цій частині суд відхиляє.

Суд також враховує, що контролюючим органом встановлено, що посадові особи контрагентів позивача фігурують у кримінальних провадженнях, відкритих за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190, 205, 212 Кримінального кодексу України.

Верховний Суд України у постанові від 05 березня 2012 року № 21-421а11 наголосив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2017 року (по справі № 826/757/13-а) також наголошував, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Таку позицію Верховного Суду України підтримав також і Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 11 червня 2018 року по справі № 826/10947/13-а, від 12 червня 2018 року № 802/4132/15-а).

Великою палатою Верховного Суду у відповідності до пункту 8 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України не приймалося рішення про відступлення від наведених вище висновків Верховного Суду України.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, слід дійти висновку, що в даному випадку за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Позивачем не подано будь-яких доказів щодо спростування вказаних висновків. Крім того, позивачем під час розгляду справи не спростовано доводів податкового органу стосовно відсутності у контрагентів необхідних трудових, матеріальних, технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності в обсягах задекларованих показників.

Доводи позивача стосовно того, що він не має нести відповідальність за своїх контрагентів не враховуються судом, оскільки позивачем не доведено прояву в необхідному обсязі розумної обережності при укладенні договорів зі спірними підприємствами.

Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому, свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. А відтак, доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит чи сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також суд звертає увагу, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь-яких дій на предмет перевірки податкової доброчесності контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової надійності такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 816/1422/17 від 26 червня 2018 року.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі № 21-3687а15, від 18 грудня 2015 року у справі 2а-11797/11/1370.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Сам факт наявності у позивача податкових, чи видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 803/1923/13-а від 25 червня 2018 року.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано до суду всіх необхідних первинних документів, що підтверджують належним чином оформлення та виконання господарських операцій з придбання товару, отримання послуг від контрагентів.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операції є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідної операції та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

У зв`язку із наведеним у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з вимогами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону, що і було зроблено позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування виконав повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства Наша фарба відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук