Постанова

від 09.09.2020 по справі 640/16024/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16024/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства Наша Фарба на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Наша Фарба до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Наша Фарба звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0045041404 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2856042,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю його прийняття з огляду на те, що господарські операції позивача з ТОВ ЕКО-ЛАЙНС , ТОВ ТОРГІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО МАА , ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ та ТОВ ЕКОНОМ ТРЕЙД БІЗНЕС здійснювались на підставі належним чином оформлених первинних документів, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій і призвели до змін в майновому стані учасників господарських відносин, чим спростовується висновок податкового органу щодо порушення позивачем положень податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд дійшов висновку, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність реального характеру здійснених операцій через відсутність специфікацій до договору, оскільки договором не вимагається складення таких. Також судом хибно зазначено про відсутність розрахунків по здійсненим правочинам. Апелянт вказує, що судом взагалі не надано оцінки доданим до позову банківським випискам. Разом з цим, апелянт наголошує, що відсутність оплати за товар не є підставою для висновку про безтоварність правочинів, так як підставою для формування податкового кредиту є одна з подій, що сталась раніше: поставка товару або оплата. Також апелянт вказує про безпідставність врахування судом матеріалів кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, оскільки, за відсутності вироків відносно цих осіб, такі доводи не можуть свідчити про зловживання з метою формування податкових вигод.

В частині розрахункового рахунку ТОВ ТП МАА , вказаного в Договорі поставки, позивач зазначає, що поставка відбувалась за усною домовленістю, а договір у письмовому вигляді було укладено пізніше, а саме, після того, як контрагент змінив розрахунковий рахунок, що узгоджується з приписами цивільного законодавства.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Крім цього у відзиві міститься клопотання про заміну відповідача Головного управління ДФС у м. Києві в порядку процесуального правонаступництва на Головне управління ДПС у м. Києві.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України вбачається, що Державну податкову службу України та Державну митну службу України утворено шляхом реорганізації Державної фіскальної служби шляхом поділу.

Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної податкової служби № 537 від 19.06.2019 утворено Головне управління ДПС у м. Києві, а Головне управління ДФС у м. Києві реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

Тобто, функція адміністрування податків та зборів належить до повноважень Головних управлінь ДПС в областях, в той час, згідно вищевказаних положень - здійснення функцій ДФС припинено.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за можливе задовольнити клопотання та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві її правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовується тим, що представник позивача контактував з особою, хворою на COVID-19, та наразі знаходиться на самоізоляції. Проте, будь-яких доказів на підтвердження таких доводів не надає, крім того, не зазначає, коли почалася та коли орієнтовно має закінчитися його самоізоляція, що позбавляє суд можливості визначитися з датою судового засідання у разі задоволення цього клопотання, до того ж, відповідно до ст.310 КАС України, апеляційний розгляд здійснюється в порядку спрощеного провадження і в даній справі явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

В свою чергу, слід звернути увагу на те, що згідно з ч.1 ст.309 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття провадження. Так, апеляційне провадження у справі відкрито 15.07.2020 року, отже строк розгляду скарги спливає 14.09.2020, при цьому апелянт продовжити термін розгляду справи не просить, як то передбачено частиною другою наведеної статті.

З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання і вважає за можливе продовжити розгляд апеляційної скарги.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду, до суду не прибув, що також не перешкоджає розгляду справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 20.06.2019 по 26.06.2019 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства Наша Фарба з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-Лайн за липень, вересень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельне підприємство МАА за вересень, жовтень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова корпорація МАШМ за вересень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Економ Трейд Бізнес за жовтень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість, результати якої оформлені актом № 677/26-15-14-04-03/36406564 від 04 липня 2019 року.

Проведеною перевіркою виявлені порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень, вересень, жовтень 2018 року на загальну суму 1 904 028,00 грн., в тому числі за липень 2018 року у сумі 109 012,00 грн., за вересень 2018 року у сумі 928 716,00 грн., за жовтень 2018 року у сумі 866 300,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Головним управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0045041404 від 02 серпня 2019 року, яким Приватному підприємству Наша фарба збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2 856 042, 00 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями 1 904 028, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 952 014, 00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно, а наведені позивачем докази та пояснення не доводять їх переконливості, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України,).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Так, у період, що був предметом перевірки, спірні показники податкової звітності ПП НАША ФАРБА сформовані ним на підставі господарських операцій з ТОВ ЕКО-ЛАЙНС , ТОВ ТОРГІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО МАА , ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ та ТОВ ЕКОНОМ ТРЕЙД БІЗНЕС .

Як вбачається з матеріалів справи, в межах своєї господарської діяльності, позивачем було укладено ряд договорів, а саме:

1) Договір поставки № 040918 від 04 вересня 2018 року, укладений з ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ ;

2) Договір поставки № 040718 від 04 липня 2018 року, укладений з ТОВ ЕКО-ЛАЙНС ;

3) Договір поставки № 030818 від 03 серпня 2018 року, укладений з ТОВ ЕКО-ЛАЙНС ;

4) Договір поставки № 051018 від 05 жовтня 2018 року, укладений з ТОВ ЕКОНОМ ТРЕЙД БІЗНЕС ;

5) Договір поставки № 180918 від 18 вересня 2018 року, укладений з ТОВ ТОРГІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО МАА .

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що вони є типовими договорами поставки, які містять аналогічні умови. Позивач за вказаними договорами виступав покупцем, а його контрагенти - постачальниками.

Так, пунктами 1.1 договорів передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Під додатками до цього договору розуміють рахунки-фактури, видаткові накладні та специфікації, що видаються постачальником.

Відповідно до пунктів 2.1 договорів фактична кількість, асортимент та комплексність товару, що підлягає поставці покупцю, погоджуються сторонами шляхом оформлення додатків до цього договору, на підставі заявок на поставки окремих партій.

Якість товару повинна відповідати вимогам діючих ГОСТ, ТУ, ДСТУ та іншим необхідним умовам, гарантованим заводом-виробником (п. 2.2).

Ціна товару встановлюється в національній валюті з урахуванням ПДВ та вказується в додатках до цього договору, що є невід`ємними частинами (пункт 4.1 договорів).

Покупець зобов`язується здійснити оплату вартості товарів протягом п`ятнадцяти банківських днів після поставки товарів. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункти 4.4-4.5 договорів).

В підтвердження виконання сторонами своїх договірних зобов`язань суду надані рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, виписки по банківським рахункам, сертифікати якості, які ретельно проаналізовані судом першої інстанції у сукупності та зроблено висновок про відсутність реального характеру здійснених операцій, при цьому, суд виходив, зокрема, з відсутності специфікацій, наявність яких передбачена умовами пункту 2.1 вищевказаних договорів.

Апелянт наполягає на необов`язковості таких документів, проте, колегія суддів не може з цим погодитись.

Так, специфікація - це документ, який містить увесь спектр товарів, які є предметом договору поставки. Застосовується, коли договір передбачає поставку великої кількості різних товарів. У специфікації товари можуть розміщатися за асортиментом, сортиментом, номенклатурою.

Відтак, без специфікації неможливо ідентифікувати предмет закупівлі, беручи до уваги те, що такий документ визначений як додаток до договору.

Крім цього, в підтвердження здійснення оплати за товар, позивач надає копії банківських виписок, з яких вбачається здійснення проведення розрахунків:

- з ТОВ ЕКО-ЛАЙНС у розмірах 360 000, 00 грн, 300 000, 00 грн, 150 000, 00 грн, 250 000, 00 грн, 100 000, 00 грн, 480 000, 00 грн 268 380, 00 грн та 150 000, 00 грн;

- з ТОВ ТОРГІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО МАА у розмірах 300 000, 00 грн, 300 000, 00 грн, 400 000, 00 грн, 70 000, 00 грн, 150 000, 00 грн, 150 000, 00 грн та 390 000, 00 грн;

- з ТОВ ЕКОНОМ ТРЕЙД БІЗНЕС у розмірах 230 000, 00 грн.

Наведені розрахунки вочевидь не відповідають обсягам постачання. При цьому з ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ розрахунки проведені не були.

Позивач, із посиланням на п. 187.1 ст. 187 ПК України доводить, що оскільки в межах досліджуваних правовідносин постачання відбулось раніше, то датою виникнення податкових зобов`язань є саме ця дата, безвідносно до дати зарахування коштів, у зв`язку із чим вказує на правомірність формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає такі доводи неприйнятними, оскільки це положення визначає лише дату виникнення податкових зобов`язань, втім для віднесення сум до податкового кредиту необхідними є обидві обставини.

Більше того, п. 4.4 договорів містить норму, якою регламентовано порядок розрахунків, а саме, протягом п`ятнадцяти банківських днів після поставки товарів. Враховуючи, що на момент розгляду справи такі документи позивачем надані не були, висновок суду першої інстанції про безтоварність наведених правочинів є обгрунтованим.

У відповідності до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 43 ГК України встановлює свободу підприємницької діяльності, вказуючи, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Також, судом підставно зауважено, що у реквізитах договору №180918 від 18 вересня 2018 року, укладеного позивачем із ТОВ Торгівельне підприємство МАА вказано номер рахунку № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ ПУМБ через тиждень після укладення такого договору.

Згідно з пунктом 138 розділу XIII Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів затвердженої постановою Правління Національного банку України 12 листопада 2003 року № 492 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 01 квітня 2019 року № 56), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, банк зобов`язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття/закриття рахунку клієнта - платника податків згідно з вимогами статті 69 Податкового кодексу України.

За приписами пунктів 69.1, 69.2 статті 69 ПК України банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ) чи інформації з цього реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків.

Банки та інші фінансові установи зобов`язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

За таких обставин, документи бухгалтерської звітності, надані позивачем, не можуть вважатись такими, що відповідають Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки зазначені реквізити сторони договору містять недоліки, що в сукупності з іншими доводами контролюючого органу свідчить про непідтвердження фактичного виконання зобов`язань за договором між позивачем та його контрагентом.

Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 14 травня 2019 року в справі № 826/6838/18.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що чинне законодавство України не вимагає укладення договорів поставки виключно у письмовій формі, проте з огляду на предмет та обсяги постачання, укладення такого договору в усній формі не свідчить про дотримання позивачем принципу належної обачності, а саме, чи перед його укладанням вчинено дії на отримання інформації щодо належної правоздатності контрагента.

Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 826/10253/18 зауважив, що факт допущення порушень контрагентом платника податків сам по собі не є доказом недобросовісності платника податків. Разом з тим, за умови доведеності податковим органом, що платник при укладенні правочину та виконанні господарських операцій діяв без належної обачності та, виходячи з обставин такого укладення та виконання, знав або повинен був знати про порушення, допущені контрагентом, податкова вигода за такими операціями має бути визнана необґрунтованою.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеній у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 816/1422/17, платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь - яких дій на предмет перевірки податкової доброчесності контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової надійності такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

Судом також враховується правовий висновок, сформований Верховним Судом в постановах від 30.01.2018 у справі № 820/11856/13-а, від 22.09.2015 у справі № 826/16369/13-а, який вказує, що правові наслідки у вигляді виникнення права у покупця на формування відповідних сум виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Стосовно наявних кримінальних проваджень у відношенні до посадових осіб контрагентів позивача, то колегія суддів вважає зазначити таке.

Верховний Суд у постановах від 05.02.2019 в справі № 810/1967/16 та від 07.02.2019 в справі № 826/14416/17 зауважив, що сама по собі обставина порушення кримінальних проваджень за ст. 205 КК України, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених між позивачем та його контрагентами, що відповідає правовій позиції.

За приписами ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В даному випадку оскільки відповідачем такого документального доказу як вироку, ухваленого відносно посадових осіб контрагента позивача або самого позивача суду надано не було, то наведені доводи щодо проведення слідчих дій у ряді кримінальних проваджень судом враховуються у взаємному зв`язку з іншими доказами.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві її правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Наша Фарба - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова