Рішення

від 27.03.2020 по справі 826/17693/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року м. Київ № 826/17693/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомГоловного управління ДФС у м. Києві доДержавного підприємства Головний Науково-Дослідний Інститут Землеустрою пронадання дозволу на погашення боргу за рахунок майна ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державного підприємства Головний Науково-Дослідний Інститут Землеустрою про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року відкрито провадження та призначено судове засідання.

У зв`язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.

Ухвалою від 11.05.2017 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 13.06.2017, яке в подальшому неодноразово відкладалось з метою отримання додаткових доказів для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Ухвалою від 25.03.2020 здійснено процесуальне правонаступництво та замінено первісного позивача на Головне управління ДФС у м. Києві.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях на позовну заяву.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

ДП Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (код ЄДРПОУ 00699750) є державним підприємством, єдиним засновником якого є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Як зазначає позивач в позовній заяві, станом на 20.05.2016 за відповідачем обліковується податковий борг на загальну суму 470 511,98 грн, в тому числі з податку на додану вартість 223 507,59 грн, земельному податку з юридичних осіб 232248,81 грн та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 14755,58 грн.

При цьому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 №826/9992/15 стягнуто податковий борг з Державного підприємства Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків: податок на додану вартість у сумі - 230 127,21 гривень; земельний податок з юридичних осіб - 82 460,27 гривень.

В подальшому, позивач звернувся до банків, обслуговуючих відповідача, щодо списання з розрахункових рахунків відповідача суми податкової заборгованості. Однак, з банківських установ було отримано відповідь про повернення інкасових доручень без виконання.

У зв`язку із зазначеним, позивач скористався своїм правом та прийняв рішення про опис майна у податкову заставу, відповідно до приписів статті 89 Податкового Кодексу України (далі - ПК).

На підставі вказаного рішення, ДПІ складено акти опису майна №№ 7, 8 від 12.03.2015 та описано майно ДП на загальну суму 295380,30 грн.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, вказане обтяження було зареєстровано в реєстрі 02.10.2015 на підставі акту опису майна №8 від 12.03.2015.

Позивач, вважаючи, що має підстави для отримання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок його майна, що перебуває в податковій заставі, звернувся до суду з відповідним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Статтею 20 ПК встановлені права контролюючих органів, зокрема, підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 визначено право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пунктів 89.2, 89.3 статті 89 ПК з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до пунктів 95.1, 95.3 статті 95 ПК контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що нормами ПК встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

При цьому, лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем згідно пунктів 95.1, 95.3 статті 95 та підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК було вжито дій щодо отримання рішення суду про стягнення податкового боргу на загальну суму 312587,48 грн (а.с.51 том 1).

Водночас, будь-яких судових рішень про стягнення решти суми податкового боргу, на погашення якого позивач просить надати дозвіл, у розмірі 157 924,50 грн, позивач суду не надав, тобто право на стягнення цієї суми податкового боргу з рахунків відповідача у банках, у позивача не виникло.

У свою чергу, право контролюючого органу на звернення до суду щодо отримання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, як зазначалося, виникає виключно у разі встановлення відсутності коштів на рахунках боржника під час процедури стягнення такого боргу. Якщо ж така процедура не була застосована контролюючим органом, то право на погашення податкового боргу за рахунок майна не виникає.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2018 року по справі №802/2397/17-а відхилив доводи про те, що у випадку якщо підприємство не може сплатити меншу суму заборгованості, то відповідно і більшу суму не зможе сплатити, а тому відсутня необхідність у наданні рішення про стягнення податкового боргу на всю суму боргу. Суд касаційної інстанції у цьому рішенні наголосив, що звернення контролюючого органу до суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до АТ Райффайзен банк Аваль направлялися інкасові доручення про списання з позивача 75 156,93 грн земельного податку і 78 702,73 грн податку на додану вартість на виконання рішення суду у справі №826/9992/15 про стягнення податкового боргу. Вказані доручення повернуті без виконання у зв`язку із відсутністю на відповідних рахунках коштів.

Водночас, будь-яких доказів вжиття дій щодо стягнення з рахунків у вказаному банках решти суми боргу, позивач не надав. Не надано також і доказів того, що інкасові доручення взагалі направлялися в інші банки, у яких відповідач має відкриті рахунки (а.с.49-50 том 1).

За таких обставин, оскільки позивачем не було вжито всіх дій щодо стягнення всієї заявленої до погашення суми податкового боргу з всіх рахунків у всіх банках, обслуговуючих відповідача, та, відповідно, не було встановлено відсутності на всіх таких банківських рахунках коштів для погашення всієї суми податкового боргу, то надання дозволу на погашення такого боргу за рахунок майна є передчасним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач є державним підприємством.

Пунктом 87.2 статті 87 ПК передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень , визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України (далі - ГК) право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Так, статтею 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Конституційний Суд України у п. 3.3 рішення від 10.06.2003 у справі № 1-11/2003 роз`яснив, що за змістом ст. 2 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством регламентовано спеціальний правовий режим майна державних підприємств та мораторій на його реалізацію, зокрема в рахунок погашення податкового боргу, за умови, що частка держави у статутному капіталі такого підприємства становить не менше 25 відсотків.

З урахуванням тієї обставини, що у статутному капіталі ДП частка держави становить 100%, майно цього підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для надання позивачу дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача.

Аналогічну позицію щодо мораторію на реалізацію майна державних підприємств у спорі про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок такого майна, висловив Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 по справі № 823/1472/14.

Більш того, на час вирішення даного спору фактично відсутні підстави, за яких позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки платіжними дорученнями №770 від 06.11.2017, №886 від 08.12.2017, №885 від 12.12.2017, №895 від 15.12.2017, №898 від 15.12.2017, №896 від 15.12.2017, №900 від 18.12.2017, відповідачем повністю погашено податкову заборгованість.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19).

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00699750, адреса: 03151, м.Київ, ВУЛИЦЯ НАРОДНОГО ОПОЛЧЕННЯ, будинок 3).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович