Постанова

від 05.08.2020 по справі 826/17693/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17693/16 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Державного підприємства Головний науково-дослідний інститут землеустрою про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року Державна податкова інспекція у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, у подальшому замінена на правонаступника - Головне управління ДФС у м. Києві (далі - Позивач, ГУ ДФС у м. Києві), звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Головний науково-дослідний інститут землеустрою (далі - Відповідач, ДП Головний інститут землеустрою ) про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках. При цьому наголосив, що будь-яких доказів вжиття дій щодо стягнення з рахунків Відповідача всієї суми боргу Позивач не надав. Також вказав на те, що контролюючим органом не надано будь-яких судових рішень про стягнення решти суми податкового боргу, на погашення якого Позивач просить надати дозвіл. Крім того наголосив, що у статутному капіталі ДП частка держави становить 100%, майно цього підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, а тому відсутні правові підстави для надання Позивачу дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна Відповідача. Звернув увагу на те, що на час вирішення даного спору фактично відсутні підстави, за яких Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки Відповідачем повністю погашено податкову заборгованість.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві як правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на момент звернення до суду за Відповідачем обліковувався борг у сумі 470 511,98 грн. При цьому наголошує, що Позивачем неодноразово вживалися заходи щодо списання коштів з рахунків боржника шляхом направлення до банківських установ, які обслуговують Відповідача, інкасових доручень, проте останні були повернуті банками без виконання. Зауважує, що наявність або відсутність (недостатність) майна, а також обставини, за яких майно не може бути джерелом погашення боргу, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Після усунення визначених в ухвалі від 09.06.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків, ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.08.2020 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Відповідачем було надано Окружному адміністративному суду м. Києва належні докази про оплату заборгованості перед Позивачем у повному обсязі, що свідчить про відсутність предмету спору.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції встановив, що ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" є державним підприємством, єдиним засновником якого є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

При цьому, як зазначає Позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі, станом на 20.05.2016 року за Відповідачем обліковується податковий борг на загальну суму 470 511,98 грн, в тому числі з податку на додану вартість 223 507,59 грн, земельному податку з юридичних осіб 232 248,81 грн та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 14755,58 грн.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 року № 826/9992/15 стягнуто податковий борг з Державного підприємства Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків податку на додану вартість у сумі - 230 127,21 гривень та земельного податку з юридичних осіб - 82 460,27 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до банків, обслуговуючих Відповідача, щодо списання з розрахункових рахунків підприємства суми податкової заборгованості. Однак, з банківських установ було отримано відповідь про повернення інкасових доручень без виконання.

У зв`язку із зазначеним, як встановлено судом першої інстанції, Позивач скористався своїм правом та прийняв рішення про опис майна у податкову заставу, відповідно до приписів статті 89 Податкового Кодексу України (далі - ПК).

Поряд з викладеним суд встановив, що на підставі вказаного рішення, контролюючим органом складено акти опису майна № № 7, 8 від 12.03.2015 року та описано майно державного підприємства у податкову заставу на загальну суму 295 380,30 грн.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, вказане обтяження було зареєстровано в реєстрі 02.10.2015 року на підставі акту опису майна № 8 від 12.03.2015 року.

Позивач, вважаючи, що має підстави для отримання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу Відповідача за рахунок його майна, що перебуває в податковій заставі, звернувся до суду з відповідним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 14, 20, 87, 89, 95, Податкового кодексу України, ст. 136 Господарського кодексу України, а також положень ст. 1 та ст. 2 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки Позивачем не було вжито всіх дій щодо стягнення всієї заявленої до погашення суми податкового боргу з всіх рахунків у всіх банках, обслуговуючих Відповідача, та, відповідно, не було встановлено відсутності на всіх таких банківських рахунках коштів для погашення всієї суми податкового боргу, а майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, то відсутні правові підстави для надання дозволу на погашення такого боргу за рахунок майна Відповідача.

З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Статтею 20 ПК України встановлені права контролюючих органів, зокрема, підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 визначено право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пунктів 89.2, 89.3 статті 89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акту опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до пунктів 95.1, 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

При цьому, рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Аналіз зазначених вище норм законодавства, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що нормами чинного законодавства встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

При цьому, лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем згідно пунктів 95.1, 95.3 статті 95 та підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК було вжито дій щодо отримання рішення суду про стягнення податкового боргу на загальну суму 312587,48 грн (а.с.51).

Водночас, як було вірно зазначено судом першої інстанції та жодним чином не спростовано Апелянтом, будь-яких судових рішень про стягнення решти суми податкового боргу, на погашення якого Позивач просить надати дозвіл, у розмірі 157 924,50 грн, останній суду не надав, тобто право на стягнення цієї суми податкового боргу з рахунків Відповідача у банках, у ГУ ДФС у м. Києві не виникло.

У свою чергу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що право контролюючого органу на звернення до суду щодо отримання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, як зазначалося, виникає виключно у разі встановлення відсутності коштів на рахунках боржника під час процедури стягнення такого боргу. Якщо ж така процедура не була застосована контролюючим органом, то право на погашення податкового боргу за рахунок майна не виникає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2020 року у справі № 820/6580/16.

Щодо доводів Апелянта про неможливість стягнення боргу у зв`язку із поверненням без виконання направлених до банківських установ інкасових доручень про списання боргу з рахунків ДП Головний науково-дослідний інститут землеустрою судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивачем до АТ "Райффайзен банк Аваль" направлялися інкасові доручення про списання з позивача 75 156,93 грн земельного податку і 78 702,73 грн податку на додану вартість на виконання рішення суду у справі № 826/9992/15 про стягнення податкового боргу. Вказані доручення повернуті без виконання у зв`язку із відсутністю на відповідних рахунках коштів.

Водночас, Апелянтом ні до суду першої інстанції, ні під час апеляційного оскарження не надано будь-яких доказів вжиття дій щодо стягнення з рахунків Відповідача решти суми боргу. (а.с.49-50). Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що інкасові доручення взагалі направлялися в інші банки, у яких Відповідач має відкриті рахунки

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки Позивачем не було вжито всіх дій щодо стягнення всієї заявленої до погашення суми податкового боргу з всіх рахунків у всіх банках, обслуговуючих Відповідача, та, відповідно, не було встановлено відсутності на всіх таких банківських рахунках коштів для погашення всієї суми податкового боргу, то надання дозволу на погашення такого боргу за рахунок майна було б передчасним.

Крім іншого, пунктом 87.2 статті 87 ПК України передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Так, статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно статті 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 3.3 рішення від 10.06.2003 року у справі № 1-11/2003 роз`яснив, що за змістом ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством регламентовано спеціальний правовий режим майна державних підприємств та мораторій на його реалізацію, зокрема в рахунок погашення податкового боргу, за умови, що частка держави у статутному капіталі такого підприємства становить не менше 25 відсотків.

При цьому, пунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України чітко визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами, а відтак в даному випадку норми Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, є пріоритетними.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у статутному капіталі ДП Головний науково-дослідний інститут землеустрою частка держави становить 100%, майно цього підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для надання Позивачу дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна Відповідача.

Аналогічну правову позицію щодо мораторію на реалізацію майна державних підприємств у спорі про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок такого майна, висловив Верховний Суд у постановах від 08.08.2019 року у справі № 823/1472/14 та від 11.02.2020 року у справі № 818/1604/16.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на час вирішення даного спору фактично відсутні підстави, за яких Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки згідно платіжних доручень № 770 від 06.11.2017 року, № 886 від 08.12.2017 року, № 885 від 12.12.2017 року, № 895 від 15.12.2017 року, № 898 від 15.12.2017 року, № 896 від 15.12.2017 року, № 900 від 18.12.2017 року, Відповідачем сплачено податкову заборгованість відповідно до інкасових доручень від 28.03.2016 року (а.с. 98-111).

Також, ДП Головний науково-дослідний інститут землеустрою додано до відзиву на апеляційну скаргу копію Витягу з інформаційної системи органів ДФС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами станом на 13.07.2020 року, аналіз змісту якого свідчить про відсутність у Позивача податкової заборгованості.

Колегія суддів зауважує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель