Рішення

від 26.03.2020 по справі 640/1141/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2020 року м. Київ № 640/1141/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., при секретарі судового засідання Перегудовій Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ ПЛЮС"

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві,

Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

за участю представників сторін:

представник позивача Білоголовий Я.О.,

представник відповідача 1 Павленко С.О.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГІЯ ПЛЮС (далі - позивач, Товариство, ТОВ ЕНЕРГІЯ ПЛЮС ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач 1, ГУ ДПС у м. Києві) та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - відповідач 2, ГУ ДКСУ у м. Києві) та з урахуванням уточнень від 16 березня 2020 року просить визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, фактичні функції з реалізації державної податкової політики якої перейшли до Головного управління ДПС у м. Києві, щодо невнесення інформації про узгодженість бюджетного відшкодування на його суми до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань кошти в сумі 9 686 612,00 грн. на відшкодування шкоди, завданої його бездіяльністю, на користь ТОВ ЕНЕРГІЯ ПЛЮС .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реалізуючи господарську діяльність, ТОВ ЕНЕРГІЯ ПЛЮС для власних потреб придбало у власність (основні фонди) нерухомість у ТОВ Данко Ізол м. Докучаєвськ, Донецької області на загальну суму 58 119 672,00 грн., у томі числі ПДВ 9 686 612,00 грн.

У цьому зв`язку у лютому 2015 року позивачем, як платником податків прийнято рішення про повернення суми бюджетного відшкодування та подано до органу державної податкової служби відповідну податкову декларацію та заяву на суму бюджетного відшкодування 9 868 612,00 грн.

Податковим органом проведено камеральну перевірку заявлених у декларації даних та вирішено, що Товариство не має права на отримання бюджетного відшкодування, про що 31 березня 2015 року направлено податкове повідомлення-рішення №0000041502.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку та постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 вересня 2016 року, за результатами розгляду справи №826/21326/15 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2015 року №0000041502.

Не зважаючи на наявні судові рішення, податковим органом в порушення вимог пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній станом на 2015 рік) не виконано обов`язку щодо надання висновку про суму податку, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, внаслідок чого позивач не отримав передбаченого бюджетного відшкодування та вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Відповідачами упродовж розгляду справи письмових відзивів на позовну заяву не надавалося.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено провадити розгляд суддею одноособово за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, запропоновано відповідачу у визначений судом строк подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.

У зв`язку зі зміною графіку слухань 20 лютого 2020 року підготовче судове засідання не відбулося.

У засіданні 12 березня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача 1 про закриття провадження у справі, залучено до участі у справі яв співвідповідача - Головне управління ДКСУ в м. Києві, оголошено перерву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотань відповідача 1 про відкладення розгляду справи та про залишення позовної заяви без розгляду, підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

В судовому засіданні 26 березня 2020 року за участю уповноважених представників позивача та відповідача 1 оголошено вступну та резолютивну частини рішення, судове засідання закрито.

Відповідно до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГІЯ ПЛЮС зареєстровано платником податку на додану вартість 16 лютого 2010 року ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Як зазначає позивач, в процесі господарської діяльності Товариство для своїх власних потреб придбало нерухомість (основні фонди) у ТОВ Данко Ізол м. Докучаєвськ, Донецької області, загальною вартістю 58 119 672,00 грн., в тому числі ПДВ 9 686 612,00 грн.

У лютому 2015 року позивачем, як платником податків, прийнято рішення про повернення суми бюджетного відшкодування та подано до органу державної податкової служби відповідну податкову декларацію та заяву на суму бюджетного відшкодування 9 868 612,00 грн.

Податковим органом проведено камеральну перевірку заявлених у декларації даних та вирішено, що Товариство не має права на отримання бюджетного відшкодування, про що 31 березня 2015 року направлено податкове повідомлення-рішення №0000041502.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із первинною та повторною скаргами до ГУ ДФСУ у м. Києві та ДФС України.

Проте, рішенням ГУ ДФСУ у м. Києві від 12 травня 2015 року №9400/10/26-15-10-06 та рішенням ДФС України від 21 серпня 2015 року №17945/6/99-99-10-01-04 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Зважаючи на таке, позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2015 року №0000041502 в судовому порядку та постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 вересня 2016 року, за результатами розгляду справи №826/21326/15 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2015 року №0000041502.

Зазначеними судовими рішеннями, зокрема встановлено, що ТОВ Енергія Плюс заявило до бюджетного відшкодування суму ПДВ у розмірі 9 686 612,00 грн., яка згідно первинних документів була сформована у зв`язку з придбанням основних фондів - об`єктів нерухомості, зокрема, у січні 2013 року згідно договорів купівлі-продажу укладених між ТОВ Енергія-Плюс та ТОВ Данко-Ізол позивачем придбано 15 об`єктів нерухомості. ТОВ Енергія Плюс в повному обсязі сплатило грошові кошти за вказаним договором та, відповідно, сформувало податковий кредит.

Надалі, 18 грудня 2013 року ТОВ Енергія Плюс прийнято рішення щодо збільшення статутного капіталу ТОВ Інфоком Інвест додатковим внеском у вигляді вищевказаного нерухомого майна. Дане рішення зареєстроване державним реєстратором, проте ТОВ Інфоком Інвест повідомило позивача про відмову державного реєстратора у реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Враховуючи зазначені обставини товариствами прийнято рішення про зменшення статутного фонду ТОВ Інфоком Інвест . На підставі зазначених змін, згідно декларації за грудень 2014 року ТОВ Енергія Плюс здійснило коригування сум податку на додану вартість в результаті чого зменшені податкові зобов`язання та виник податковий кредит, який декларувався у березні, квітні, травні, червні, жовтні, грудні 2013 року та відображався у додатках № 5 до цих декларацій.

Таким чином, судами різних інстанцій встановлено, що операції між ТОВ Інфоком Інвест та ТОВ Енергія Плюс відкориговані, а отже, ТОВ Енергія Плюс обґрунтовано сформувало податковий кредит, а заявлена до відшкодування сума ПДВ у розмірі 9 686 612,00 грн., виникла шляхом нарахування податкового кредиту, який сформувався внаслідок придбання основних фондів, що відображено у податкових деклараціях та додатках № 5 до них за березень, квітень, травень, червень, жовтень, грудень 2013 року.

Як зазначає позивач, не зважаючи на наявні судові рішення та викладені у них висновки, податковим органом в порушення вимог пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній станом на 2015 рік) не виконано обов`язку щодо надання висновку про суму податку, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, внаслідок чого позивач не отримав передбаченого бюджетного відшкодування та вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Оцінюючи зазначені твердження позивача, суд виходить з положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

На підставі пункту 200.8 статті 200 Податкового кодексу України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Наведені норми пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 Податкового кодексу України узгоджуються з пунктами 6 та 9 Порядку № 39.

Пунктом 200.14 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов`язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин Податковим кодексом України було визначено, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, вимог, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 цього Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування контролюючим органом за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки, цей орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

Таких самих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15.

Як вже встановлено судом вище ТОВ Енергія Плюс обґрунтовано сформувало податковий кредит, а заявлена до відшкодування сума ПДВ у розмірі 9 686 612,00 грн., виникла шляхом нарахування податкового кредиту, який сформувався внаслідок придбання основних фондів, що відображено у податкових деклараціях та додатках № 5 до них за березень, квітень, травень, червень, жовтень, грудень 2013 року. Проте податковим органом безпідставно не складено та не подано необхідного висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, твердження позивача, якими обґрунтовано адміністративний позов, є вірними та документально підтвердженими.

Водночас, позивач, формулюючи позовні вимоги, вважає, що відновлення його прав можливе шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДПС у м. Києві щодо невнесення інформації про узгодженість бюджетного відшкодування на його суми до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та стягнення з Головного управління ДПС у м. Києві через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань кошти в сумі 9 686 612,00 грн. на відшкодування шкоди, завданої його бездіяльністю, на користь ТОВ ЕНЕРГІЯ ПЛЮС .

У цьому зв`язку суд зазначає, що суд, відповідно до покладених на нього завдань адміністративного судочинства, захищає порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15 відступила від своїх же висновків, викладених в аналогічних справа, з огляду на таке.

На момент виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 ПК України та Порядком № 39.

Невиконання цього обов`язку спричиняло порушення права платника податків на отримання з бюджету суми відшкодування ПДВ, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов`язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.

Законами України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році та від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні внесено зміни до статті 200 Податкового кодексу України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування ПДВ.

У зв`язку з прийняттям вказаних змін до ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 визнано таким, що втратив чинність Порядок № 39.

Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

На підставі пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Пунктом 200.12 статті 200 Податкового кодексу України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 Податкового кодексу України).

Вказані норми статті 200 Податкового кодексу України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 (далі - Порядок № 26).

Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовані з бюджету.

Отже, з викладеного зрозуміло, що відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Виходячи з частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його окремих положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини другої цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача та задовольнити позовні вимоги у спосіб, який не суперечить закону та забезпечить найбільш ефективний захист його прав та інтересів.

Також у цій частині суд вбачає за доцільне зазначити, що у постанові від 27 листопада 2019 року під час розгляду справи №242/4741/16-ц Верховний Суд звернув увагу на те, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом з тим, залучення або не залучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05 червня 2012 року №4901-VІ, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу бюджетних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Для цілей виконання ухваленого судового рішення до участі у даній справі у якості співвідповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права , а отже, як майно (див. mutatis mutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

ЄСПЛ у рішенні у справі Інтерсплав проти України від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, то ТОВ ЕНЕРГІЯ ПЛЮС має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету ПДВ у розмірі 9 686 612,00 грн., що охоплюється поняттям майно в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Ураховуючи наведене та з огляду на те, що такі способи захисту як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь ТОВ ЕНЕРГІЯ ПЛЮС заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб`єктом владних повноважень, при задоволенні позову.

Оскільки позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 21 020,00 грн. згідно квитанції від 16 січня 2020 року, зазначена сума підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 247, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1 . Адміністративний позов задовольнити та вийти за межі позовних вимог.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо невнесення інформації про узгодженість бюджетного відшкодування та його суми до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ ПЛЮС" заборгованість бюджету із відшкодування ПДВ, нарахованої на суму такої заборгованості у розмірі 9 686 612, 00 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ ПЛЮС" (01004, м. Київ, вул. Крутий Узвіз 6/2, літ. А, ідентифікаційний код юридичної особи: 32944752) суму сплаченого судового збору у розмірі 21020,00 (двадцять тисяч сто двадцять) грн.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 31.03.2020 року.

Суддя В.І. Келеберда