Постанова від 16.03.2020 по справі 916/2352/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2352/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Гайдук В.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Пронюк В.Я., довіреність;

від відповідача: Нестерович О.П., наказ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 , ухвалене суддею Д`яченко Т.Г. у м. Одесі, повний текст якого складено 20.12.2019

у справі №916/2352/19

за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до відповідача: Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго

про: стягнення 355 639,11 грн.

та за зустрічним позовом: Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго

до відповідача: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

про: визнання недійсним пункту договору та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року Акціонерне товариство Національна акціонерне компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго про стягнення заборгованості в загальному розмірі 355 639, 11 грн., яка складається з пені в сумі 196 424, 33 грн, 3% річних в сумі 42 964, 58 грн, інфляційних втрат в сумі 116 250, 20 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням з боку відповідача умов договору постачання природного газу № 3748/1617-ТЕ-23 від 11.10.2016, зокрема, п. 6.1 Договору щодо своєчасного розрахунку за отриманий природний газ, що стало підставою для застосування до останнього відповідальності у вигляді пені, передбаченої п. 8.2 Договору, а також нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

09.09.2019 від Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго надійшла зустрічна позовна заява, в якій позивач просив:

- визнати недійсним п. 5.2. Договору постачання природного газу від 11.06.2016 №3748/1617-ТЕ-23, яким визначено ціну природного газу 4942,00 грн. за 1000 куб.м. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 , недійсним з моменту укладання вказаного договору;

- зобов`язати Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України здійснити Комунальному підприємству теплових мереж Южтеплокомуненерго перерахунок вартості спожитого природного газу за період з 11.10.2016 по 31.03.2017 за ціною 1770,74 грн. за 1000 куб.м.

В обґрунтування зустрічного позову, відповідач зазначав, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019, визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року. За вказаних обставин, розрахунки за природний газ між сторонами повинні проводитись за ціною 1 770,74 гривні за 1000 куб. метрів, що була встановлена першою редакцією Постанови КМУ №758 від 01.10.2015 та залишалася чиною до моменту прийняття Постанови КМУ №315 від 27.04.2016.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2019 зустрічну позовну заяву Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №916/2352/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/2352/19:

первісний позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України пеню у розмірі 98 212, 17 грн, 3% річних у розмірі 42 964, 58 грн, інфляційні втрати у розмірі 116 250, 20 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 334, 59 грн;

у задоволенні зустрічного позову Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго відмовлено повністю; витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 3 842,00 грн покладено на Комунальне підприємство теплових мереж Южтеплокомуненерго .

Судове рішення обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту несвоєчасного здійснення відповідачем розрахунку за поставлений позивачем протягом жовтня 2016 року - березня 2017 року за договором природний газ, отримання якого підтверджене належним чином оформленими актами приймання-передачі та правомірністю нарахування на суму простроченої оплати пені, 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, судом відхилено заперечення відповідача щодо відсутності вини у простроченні виконання грошового зобов`язання, оскільки укладення спільних протокольних рішень не змінюють умов Договору щодо строків розрахунків та відповідальності за невиконання умов Договору, зважаючи, що сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови Договору без внесення змін до Договору в певній формі, а саме шляхом укладення додаткових угод, які в даному випадку відсутні.

Разом з тим, судом, зважаючи на приписи ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, частково задоволено викладене у відзиві клопотання відповідача про зменшення розміру пені, що зумовило й частковість задоволення первісного позову.

Відмова в задоволенні зустрічного позову мотивована відсутністю законних підстав для задоволення вимог щодо визнання недійсним п. 5.2. Договору постачання природного газу від 11.06.2016 №3748/1617-ТЕ-23, враховуючи, що при укладанні договору сторонами не було порушено приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, договори відповідали вимогам чинного на той момент законодавства, у подальшому були схвалені позивачем, сторонами умови договорів в частині поставки природного газу та оплати його вартості - виконані.

В частині, що стосується вимог зустрічного позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу, суд першої інстанції зазначив, що така вимога фактично спрямована на визнання юридичного факту (встановлення нової ціни на природний газ) та внесення змін до Договору у спосіб, не передбачений Цивільним та Господарським кодексами України. Такий спосіб захисту не призведе до поновлення права позивача та, у разі його задоволення, не може бути виконаний у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Не погодившись з означеним рішенням суду, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило:

рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/2352/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 98 212, 16 грн скасувати;

прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення неустойки у сумі 98 212, 16 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, зазначаючи, що:

підписавши договір, відповідач погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов`язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов`язань. В силу приписів ст. 42 Господарського кодексу України відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань;

відсутність у боржника необхідних коштів з огляду на приписи ст. 617 Цивільного кодексу України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань;

сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання та розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому суд неправомірно самостійно визначив розмір пені;

судом при задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої суми пені на підставі ст. 233 Господарського кодексу України не з`ясовано всіх обставин справи, зокрема, щодо винятковості такого випадку, інтересів обох сторін, причин неналежного виконання/невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, на що, зокрема, звертається увага в постановах суду касаційної інстанції від 08.04.2015 у справі №902/1568/14, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі №922/1010/16;

судом не було враховано інтересів позивача та не з`ясовано наслідків прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, у той час як несвоєчасність оплати з боку контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Так само, не погодившись з означеним рішенням суду, апеляційну скаргу подано Комунальним підприємством теплових мереж Южтеплокомуненерго , в якій останнє просило:

рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/2352/19 скасувати;

прийняти нове рішення, яким:

- у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго про стягнення грошових коштів у сумі 355 639,11 грн. - відмовити повністю, а у випадку недостатності підстав для відмови у задоволенні позову, задовольнити клопотання про зменшення розміру пені, яку Позивач вимагає стягнути з Відповідача за Договором №3748/1617-КП-23 від 11.10.2016 до 1 гривні;

- визнати п.5.2. Договору постачання природного газу від 11.06.2016 №3748/1617-ТЕ-23, укладеного між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України і Комунальним підприємством теплових мереж Южтеплокомуненерго , яким визначено ціну природного газу 4942,00 грн. за 1000 куб.м. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 , недійсним з моменту укладання вказаного Договору;

- зобов`язати Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України здійснити Комунальному підприємству теплових мереж Южтеплокомуненерго перерахунок вартості спожитого природного газу за період з 11.10.2016 по 31.03.2017 за ціною 1770,74 грн. за 1000 куб.м.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, порушенням принципів законності, змагальності, рівності сторін в господарському процесі (ст.ст. 2, 7, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції при задоволенні первісного позову, в порушення ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено за якою ціною позивач поставляв відповідачу природний газ за спірним Договором. Не надано мотивовану оцінку аргументу відповідача, що ціна природного газу, що постачається Національною акціонерною компанією Нафтогаз України виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії та/або надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, регулюється відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Оплата поставленого відповідачем природного газу за договором проводилась в порядку та на умовах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП у відповідності до умов п. 6.2. Договору, а остаточний розрахунок проводився на підставі спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 20 від 11.01.2005, що виключає можливість застосування заходів відповідальності, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та нарахування позивачем пені.

Таке застосування норм матеріального права узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постановах від 24.07.2019 у справі №918/553/18 та від 06.08.2019 у справі №922/3223/18, а також висновками Верховного Суду, які викладені в постановах від 24.07.2019 у справі №918/553/18 та від 17.12.2019 у справі №922/932/19.

В свою чергу, у зв`язку з тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/9665/16 від 04.03.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року з моменту її прийняття, розрахунки за природний газ між сторонами повинні проводитись за ціною 1 770,74 гривні за 1000 куб. метрів, що була встановлена першою редакцією Постанови КМУ №758 від 01.10.2015 та залишалася чиною до моменту прийняття Постанови КМУ №315 від 27.04.2016.

В частині, що стосується відмови у задоволенні зустрічного позову, апелянт додатково зазначав, що обраний ним спосіб захисту у вигляді здійснення перерахунку вартості поставленого природного газу є належним та таким, що забезпечить відновлення порушеного права.

При цьому, посилаючись на Постанови Кабінету Міністрів України № 704 та № 758 апелянт також наголошував на продовженні строків дії спеціальних обов`язків позивача постачати природний газ виробникам за регульованими цінами у період з квітня 2016 року по квітень 2017 року.

В судовому засіданні представники учасників справи висловились на підтримку власних доводів та заперечень, які викладені письмово.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника апелянта, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.10.2016 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (найменування Товариства змінено на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України ) (постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж Южтеплокомуненерго (споживач) укладено договір постачання природного газу №3748/1617-ТЕ-23 (Договір).

Додатковою угодою № 1 від 23.01.2017 сторонами доповнено розділ 1 Предмет договору пунктом 1.3, у зв`язку з чим п. 1.3 договору слід вважати п. 1.4; викладено п. 2.3, 2.4 та 2.5 розділу 2 Кількість та фізико-хімічні показники газу , п.п. 3), 4), та 5) п. 7.4 розділу 7 Права та обов`язки сторін , п. 1) п. 11.3 розділу 11 Інші умови в новій редакції; в п. 3.3 розділу 3 Порядок та умови передачі природного газу слова приймання-передача замінено словом використання споживачем ; доповнено п. 7.1 розділу 7 Права та обов`язки сторін п.п. 5); доповнено розділ 11 Інші умови п. 11.9.

Згідно вказаного Договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору сторонами узгоджено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За умовами п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 9350 тис. куб. м.

Пунктом 2.4 Договору передбачено допустиме відхилення обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі ± 5 відсотків (плюс/мінус п`ять відсотків) від підтвердженого постачальником планового обсягу (номінації) без узгодження сторін.

Відповідно до п. 3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Споживач згідно з п. 3.5 Договору зобов`язується подати не пізніше 7-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу постачальнику:

завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті за категоріями (у тому числі згідно з цим Договором);

підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Пунктом 5.2 Договору сторонами узгоджено ціну за 1 000 куб.м. природного газу на дату укладання договору в розмірі 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

За змістом п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим Договором.

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання;

2)у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;

3)у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Пунктом 7.2. Договору, окрім іншого, встановлений обов`язок споживача своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором (п.п. 6).

Згідно п. 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 10.3 Договору строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Згідно положень розділу 12 договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивачем у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року поставлено відповідачу природний газ в наступних обсягах: у жовтні 2016 року 306,347 тис.куб.м. на суму 1 816 760, 24 грн; у листопаді 2016 року 1024,613 тис.куб.м. на суму 6 076 364, 94 грн; у грудні 2016 року 1244,285 тис.куб.м. на суму 7 379 107, 76 грн; у січні 2017 року 1713,331 тис.куб.м. на суму 10 160 738, 16 грн; у лютому 2017 року 1177,584 тис.куб.м. на суму 6 983 544, 16 грн; у березні 2017 року 665,685 тис.куб.м. на суму 3 947 778,32 грн, що підтверджується складеними та підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с.36-41).

Як зазначав позивач, з посиланням на сальдо та виписку по операціям за період з 01.10.2016 по 30.06.2018 (а.с.42-46), відповідач розрахувався за поставлений протягом жовтня 2016 року - березня 2017 року природний газ з порушенням встановлених п.6.1 договору строків.

Порушення відповідачем умов господарського зобов`язання, зокрема, п. 6.1 Договору постачання природного газу №3748/1617-ТЕ-23 від 11.10.2016, стало підставою для звернення постачальника до суду з даним позовом.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом первісного позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 196 424, 33 грн, 3% річних в сумі 42 964, 58 грн, інфляційних втрат в сумі 116 250, 20 грн, у зв`язку із неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором постачання природного газу №3748/1617-ТЕ-23 від 11.10.2016.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог мала здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського кодексів України, які регламентують правовідносини з розрахунків в межах купівлі-продажу, а також інших відповідних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері постачання природного газу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено місцевим судом, відповідач несвоєчасно розрахувався за отриманий природний газ за договором постачання природного газу №3748/1617-ТЕ-23 від 11.10.2016, що свідчить про неналежне (із допущеним простроченням) виконання ним такого грошового зобов`язання в силу ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 8.2 Договору.

Представлені позивачем розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені визнані місцевим господарським судом такими, що відповідають встановленим обставинам справи щодо періоду прострочення та розміру грошового зобов`язання з якого відповідачем допущено прострочення, зроблені арифметично та методологічно вірно.

Колегією суддів відхиляються твердження відповідача щодо необґрунтованості наданого позивачем розрахунку, з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями ч. 1-3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією Нафтогаз України та Публічним акціонерним товариством Укртрансгаз , а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.

Такий порядок регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Як вбачається зі змісту Порядку № 20, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

У пункті 7 цього Порядку визначено, що розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Так, на виконання вказаного порядку Головним управлінням Державної казначейської служби України у Одеській області, Департаментом фінансів Одеської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Южненської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення Южненської міської ради, Комунальним підприємством теплових мереж Южтеплокомуненерго та Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України укладено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, зокрема:

- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №3318 від 19.12.2016 на суму 1 355 041, 10 грн (за листопад 2016 року);

- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №255 від 18.01.2017 на суму 1 244 030, 71 грн (за грудень 2016 року);

- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №858 від 13.02.2017 на суму 189 096, 10 грн (за січень 2017 року);

- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №1470 від 09.03.2017 на суму 1 562 866, 68 грн (за лютий 2017 року);

- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №2176 від 14.04.2017 на суму 1 490 596, 36 грн (за березень 2017 року);

На виконання зазначених спільних протокольних рішень позивачу в рахунок оплати вартості придбаного для пільгових категорій споживачів природного газу перераховані кошти, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних документів.

В свою чергу, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім не здійснювалось нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені на заборгованість, яка була погашена згідно із Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, про що безпосередньо зазначається в останньому.

У цьому контексті твердження відповідача про неврахування судом поданих ним заперечень щодо Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, не може бути прийняте до уваги як підстава скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, відповідачем також зазначалось, що в силу положень ст. 19-1 Закону України Про теплопостачання , Постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, якою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, державою запроваджено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, який усуває його від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

На наведені обставини відповідач звертав увагу у відзиві на первісний позов, у світлі викладеного ним клопотання про зменшення розміру пені до 1 грн. Відповідне клопотання задоволено судом частково.

Колегія суддів також враховує, що виходячи зі змісту п.п. 2 п. 6.2 договору вбачається, що споживач прийняв на себе зобов`язання в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватись за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

В свою чергу, Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу визначає механізм розподілу коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, які надходять на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання, та, в силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України, не скасовує обов`язку споживача вжити заходів для своєчасного та належного виконання умов договору.

Щодо посилань відповідача на не встановлення судом ціни, за якою позивач поставляв природний газ за спірним Договором, колегія суддів зазначає наступне:

- в п. 5.2 Договору сторонами узгоджено, що ціна за 1 000 куб.м. природного газу за цим договором становить 4 942,00 грн. (5 930,40 грн. за 1 000 куб. м. з ПДВ);

- нарахування плати за поставлений газ виходячи саме з умов Договору;

- при укладанні сторонами договору, умови останнього відповідали вимогам чинного на той момент законодавства;

- з наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу вбачається, що вартість 1000 куб.м. газу, поставленого у спірний період складала 4 942,00 грн. без ПДВ;

- згідно з п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відтак, тарифи, за якими він постачав теплову енергію з спірного природного газу населенню, були обраховані виходячи саме з тієї ціни на газ, яка визначена Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758, зміни до якої були внесені постановою Кабінету Міністрів України №315 від 27.04.2016, так само, як і субсидії, які були компенсовані державою.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підставі для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 8.2 договору та відхиленням в цій частині доводів відповідача.

В свою чергу, зміст доводів та вимог апеляційної скарги позивача зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягуваної суми пені та її зменшення судом в оскаржуваному рішенні до 98 212, 17 грн.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зменшуючи суму належної до стягнення пені на 50%, суд першої інстанції обґрунтовано виходив зі ступеню виконання первісним відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, а також правового статусу первісного відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є забезпечення надання послуг з централізованого опалення (виробництво та розподілення тепла) та гарячого водопостачання у місті Южне, та суспільної необхідності господарської діяльності первісного відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд.

При цьому суд першої інстанцій врахував, що жодних доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків позивачу, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань, матеріали справи не містять, а Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України не надало.

Колегія суддів, з огляду на зміст доводів апеляційної скарги, зауважує, що позивач, незважаючи на наявність процесуальної можливості не надав жодних спростувань достовірності доказів відповідача та доказів відносно свого фінансового становища, тоді як доказово непідтверджені обставини за змістом апеляційної скарги щодо такого фінансового становища, не можуть бути враховані судом під час апеляційного перегляду рішення.

Відповідно до ст.161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно ч. 1, п. 5 ч. 3, ч. 6 ст.162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

За відсутності будь-якого обґрунтування наявності збитків та їх співвідношення із нарахованими штрафними санкціями в позовній заяві скаржник, в даному випадку, безпідставно покладає на господарський суд обов`язок з`ясування обставин, що не входили до предмета доказування за змістом ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України.

Так само, судовою колегією відхиляються посилання скаржника на невстановленість місцевим судом винятковості обставин та невірного застосування ст. 233 Цивільного кодексу України, адже зауваження скаржника відносно недостатності обґрунтування з боку суду підстав зменшення нарахованих санкцій носять оціночний характер, тоді як частковість задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені як раз вказує на врахування майнових інтересів позивача.

При цьому, судом враховується, що позивачем, окрім іншого, застосовано до відповідача таку міру відповідальності як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

Отже, зменшуючи розмір пені, нарахованої на прострочену заборгованість на підставі договору, місцевий господарський суд вірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, баланс інтересів сторін.

Посилання скаржника на те, що зменшення судом розміру неустойки через відсутність у нього необхідних коштів є звільненням боржника від відповідальності є неспроможними, адже свідчать про помилкове ототожнення ним зменшення розміру неустойки з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов`язання. Наразі, зі змісту ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, а не звільненням його від відповідальності.

Помилковим є і твердження апелянта щодо зміни судом визначеного договором розміру пені, адже, в даному випадку, суд, з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та обставин справи реалізував дискреційні повноваження щодо зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, а не порядок її обчислення, який визначено діючим законодавством та положеннями п. 8.2 Договору.

Відтак, колегія суддів вважає, що господарський суд за результатами оцінки в сукупності всіх наявних у справі матеріалів дійшов вірного висновку про можливість зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 50%.

Оцінюючи у межах доводів та вимог апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго висновки місцевого господарського суду щодо зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, внаслідок прийняття Окружним адміністративним судом м. Києва рішення від 04.03.2019 у справі № 826/9665/16, яке набрало законної сили, постанова Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 № 758 була визнана протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016.

Наведені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, свідчать про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного п. 5.2 договору в частині визначення вартості 1000 куб.м. природного газу, що постачається за даним договором.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України Про ринок природного газу постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

В силу положень ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. На підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Розглядаючи позови про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, які у подальшому скасовані, визнані не чинними або недійсними, згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, слід виходити з того, що сам лише факт такого скасування, визнання нечинним або недійсним, не може вважатися достатньою підставою недійсності правочину без належного дослідження обставин, пов`язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із діючим законодавством. Тобто необхідно оцінювати самі умови спірного договору (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 5027/1358/2011).

Так, судом першої інстанції встановлено, що за спірним правочином сторони виконали взяті на себе зобов`язання, а саме відповідач поставив позивачу газ, який оплачений та прийнятий останнім. Отже, на момент розгляду справи договір виконаний та припинив свою дію в частині поставки газу та розрахунків за використаний газ. При цьому, судом встановлено, що позивач схвалив та прийняв умови договору до виконання, а саме прийняв поставлений відповідачем природний газ за спірною ціною; підписав акти приймання-передачі природного газу; провів оплату прийнятого від відповідача природного газу.

Відповідно до ч.ч. 1 -3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Обставини справи свідчать про неможливість укладення спірного договору без включення недійсної частини, оскільки умови договору, що встановлюють ціну товару (природного газу) в силу положень ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України є однією з істотних умов, що, в свою чергу, унеможливлює укладання договору без даної частини. Водночас, вимога про визнання недійсним всього договору позивачем не заявлялась.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що при укладанні сторонами договору, умови останнього відповідали вимогам чинного на той момент законодавства, договір у подальшому був виконаний сторонами, тобто настали наслідки, які сторони очікували від його укладення, а тому відсутні правові підстави відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання недійсною окремої його частини, а саме п. 5.2, яким встановлена ціна на газ.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості природного газу, поставленого на умовах Договору постачання природного газу №3748/1617-ТЕ-23 укладеного 11.10.2016 із застосуванням ціни на природний газ в розмірі 1770,74 грн за 1000 куб. м., то, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, колегія суддів виходить із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Перерахунок вартості поставленого природного газу не є реституцією в розумінні ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України та не може бути наслідком (похідною вимогою) визнання пункту договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу фактично спрямована на встановлення нової ціни на природний газ та внесення змін до виконаного договору у спосіб, не передбачений Цивільним та Господарським кодексами України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що позивач обрав способи захисту, які не відповідають порушеному праву, тож суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційні скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго залишаються без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/2352/19 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржників.

Керуючись статтями 129, 269, 271, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/2352/19 - без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 20.03.2020.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська