Рішення

від 19.03.2020 по справі 914/2237/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2020 справа № 914/2237/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-МК»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д»

про стягнення 40528,42 грн.

за участю представників :

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

Суть спору : Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-МК» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» про стягнення 40528,42 грн., з яких 4184,40 грн. - основний борг, 32911,35 грн. - пеня, 436,63 грн. - інфляційні втрати та 2996,04 грн. - 3% річних. Крім того позивач просить стягнути 1921,00 грн. - витрат по сплаті судового збору, а також 1921,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Хід розгляду справи викладено в протоколах судового засідання та ухвалах.

Позивач та відповідач явку представників в судове засідання 19.03.2020р. не забезпечили.

02.03.2020р. на адресу суду від позивача надійшла заява (вх.№620/20) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 32911,35 грн., 3% річних в розмірі 2996,04 грн. та інфляційні втрати в розмірі 436,63 грн, а також судові витрати в розмірі - 3842,00 грн. (1921,00 грн. - витрат по сплаті судового збору, а також 1921,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу).

Щодо поданої заяви заява (вх.№620/20 від 02.03.2020р.) про зменшення розміру позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 статті 169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

В статті 118 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Як вбачається із матеріалів справи, підготовче провадження у справі №914/2237/19 було закрите 20.02.2020р., що відображено в ухвалі суду від 20.02.2020р. та в протоколі судового засідання від 20.02.2020р.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, заяву (вх.№620/20 від 02.03.2020р.) про зменшення розміру позовних вимог було надіслано позивачем на адресу суду 27.02.2020р., тобто після закінчення підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті.

Крім того, позивачем не наведено жодних поважних причин, через які він не подав вказану заяву у строк встановлений Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 118 та 207 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку заяву (вх.№620/20 від 02.03.2020р.) про зменшення розміру позовних вимог залишити заяви без розгляду.

Таким чином спір у даній розглядається судом в межах позовних вимог, що заявлені позивачем у позовній заяві, а саме в межах позовних вимог про стягнення 40528,42 грн., з яких 4184,40 грн. - основний борг, 32911,35 грн. - пеня, 436,63 грн. - інфляційні втрати та 2996,04 грн. - 3% річних.

Крім того, 17.03.2020р. представником позивача на електронну адресу суду надіслано клопотання (вх.№12932/20) про проведення судового засідання 19.03.2020р. без його участі.

18.03.2020р. відповідачем через канцелярію суду подано клопотання (вх.№13119/20) про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням з 12.03.2020р. по 03.04.2020р. в Україні карантину.

Розглянувши клопотання (вх.№13119/20 від 18.03.2020р.) про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, оскільки в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення спору, а тому неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті. Крім того слід зазначити, що господарський суд обмежений процесуальними строками розгляду справи, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке .

23.04.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Термінал-МК (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» (покупець, відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів №230-23/04/19.

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність й оплатити нафтопродукти (товар) відповідно до умов договору та додаткових угод до нього.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що поставка товару відбувається на підставі додаткових угод до цього договору, які підписуються повноважними представниками сторін і скріплюються печатками сторін, та є невід`ємною частиною цього договору, в яких сторонами узгоджується ціна та загальна вартість, кількість, асортимент, умови поставки, терміни відправлення, терміни поставки та оплати товару й інші умови поставки.

Відповідно до пункту 1.4 договору, загальна вартість договору (ціна договору) складається з суми загальної вартості товару, поставленого покупцеві згідно з додатковими угодами, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктом 2.2.1. договору, покупець зобов`язується своєчасно та в повному об`ємі (у відповідності до умов відповідної додаткової угоди) здійснювати приймання та оплату товару, підписувати та повертати постачальнику належні йому екземпляри документів, а також у разі використання транспорту постачальника відшкодовувати постачальнику витрати, що пов`язані із перевезенням товару.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється на підставі підписаної Сторонами відповідної додаткової угоди до договору.

Відповідно до пункту 4.5. договору, поставка товару автомобільним транспортом здійснюється погодженими партіями автомобільним транспортом покупця.

Згідно з пунктом 4.10. договору, що приймання-передача (поставка) товару оформлюється актом приймання-передачі товару або видатковою накладною.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в сумі, яка зазначена у відповідній/них додатковій/вих угоді/ах до цього договору на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Відповідно до пункту 5.2. договору, оплата здійснюється покупцем за умовами, попередньої оплати або на умовах, визначених у додатковій/их угоді/ах.

Згідно з пунктом 5.6. договору, витрати постачальника по перевезенню товару до місця призначення відшкодовуються покупцем за умовами, визначеними у додатковій/их угоді/ах до договору.

23.04.2019р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору, за умовами якої позивач зобов`язався поставити відповідачу товар на загальну суму 319884,00 грн. з ПДВ.

Крім того, вказаною додатковою угодою сторони погодили, що оплата транспортних послуг здійснюється окремо від вартості товару, оформлюється актом здачі-прийняття виконаних послуг за перевезений вантаж і складає 4404,20 грн. з ПДВ.

Пунктом 1.6. додаткової угоди №1 передбачено, що відповідач (покупець) оплачує товар та транспортні послуги протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

21.05.2019р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору, за умовами якої позивач зобов`язався поставити відповідачу товар на загальну суму 327177,49 грн. з ПДВ.

Крім того, вказаною додатковою угодою сторони погодили, що оплата транспортних послуг здійснюється окремо від вартості товару, оформлюється актом здачі-прийняття виконаних послуг за перевезений тоннаж і складає 21804,02 грн. з ПДВ.

Пунктом 1.6. Додаткової угоди № 2 сторони погодили, що відповідач оплачує товар та транспортні послуги протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач порушив умови договору та додаткових угод до нього, не здійснивши вчасної та повної оплати за поставлений йому товар та оплати вартості послуг з перевезення товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 4184,40 грн.

Пунктом 7.4. передбачено, що у разі не оплати, несвоєчасної або неповної оплати товару покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочки, від суми невиконаних обов`язків за кожен день прострочення платежу та за весь період прострочки. Оплата пені не звільняє покупця від виконання узятих на себе зобов`язань за даним договором.

Враховуючи наведене, позивачем на підставі пункту 7.4. договору нараховано 32911,35 грн. пені.

Крім того, позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу 436,63 грн. - інфляційних втрати та 2996,04 грн. - 3% річних.

Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та згідно з вимогами, що викладені у позовній заяві, просить стягнути на його користь з відповідача 4184,40 грн. - основного боргу, 32911,35 грн. - пені, 436,63 грн. - інфляційних втрат та 2996,04 грн. - 3% річних.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву (вх.№9066/20 від 20.02.2020р.), в якому зазначив, що станом на 06.11.2019р., тобто на момент відкриття провадження у справі, заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 23.04.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Термінал-МК (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» (покупець, відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів №230-23/04/19, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність й оплатити нафтопродукти (товар) відповідно до умов договору та додаткових угод до нього.

Факт поставки відповідачу товару підтверджується: видатковою накладною від 23.04.2019р. №375 на суму 319884,00 грн. з ПДВ та видатковою накладною №614 на суму 327177,49 грн. з ПДВ.

Тобто, як вбачається із матеріалів справи відповідачу було поставлено товар на загальну суму 647061,49 грн.

Факт надання транспортних послуг підтверджується актом надання послуг (відшкодування транспортних послуг) №375 від 23.04.2019р. на суму 4404,20 грн. з ПДВ та актом надання послуг (відшкодування транспортних послуг) №614 від 21.05.2019р. на суму 21804,02 грн. з ПДВ.

Тобто, як вбачається із матеріалів справи, вартість відшкодування транспортних послуг становить 26208,22 грн.

В матеріалах справи міститься рахунок №364 від 23.04.2019р. на оплату 324288,00 грн (319884,00 грн. - вартість товару та 4404,20 грн. - вартість відшкодування транспортних послуг) та рахунок №586 від 21.05.2019р. на оплату 348981,51 грн. (327177,49 грн. - вартість товару та 21804,02 грн. - вартість відшкодування транспортних послуг).

Отже, матеріалами справи підтверджується те, що у відповідача, відповідно до умов договору та додаткових угод до нього, виник обов`язок оплатити вартість товару та вартість відшкодування транспортних послуг на загальну суму 673269,71 грн.

Як стверджує позивач та як вбачається із долученого до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог, розмір основного боргу відповідача становить 4184,40 грн.

Однак сторонами до матеріалів справи долучено докази здійснення відповідачем таких оплат: 02.05.2019р. на суму 60000,00 грн., 20,05.2019р. на суму 100000,00 грн., 03.07.2019р. на суму 150000,00 грн., 19.07.2019р. на суму 50000,00 грн., 15.08.2019р. на суму 150000,00 грн., 30.08.2019р. на суму 70000,00 грн., 19.09.2019р. на суму 50000, грн., 23.10.2019р. на суму 39085,31 грн., 31.10.2019р. на суму 4404,20 грн. та 31.10.2019р. на суму 0,20 грн.

Тобто як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено оплати на загальну суму 673489,71 грн. При цьому, як вбачається із поданих сторонами доказів, станом на момент звернення позивача до суду із позовною заявою, а саме станом на 25.10.2019р. (відмітка поштового відділення на конверті, в якому до суду надіслано позовну заяву з додатками), із вказаної суми відповідачем було сплачено 669085,31 грн.

Тобто станом на момент подання до суду позовної заяви, розмір основного боргу відповідача становив 4184,40 грн. Інша частина із здійснених відповідачем оплат, а саме 4404,40 грн. (4404,20 грн. та 0,20 грн.) була здійснена відповідачем після подання до суду позовної заяви (31.10.2019р.).

При цьому суд зазначає, що в рахунок оплати основного зобов`язання за договором та додаткових угод до нього відповідачем здійснено переплату на суму 220,00 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Разом з тим, виходячи із приписів ст.5 Господарського процесуального кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Отже, враховуючи вищенаведене та те, що на дату звернення до суду у відповідача існував основний борг у розмірі 4184,40 грн., а відтак був наявний предмет спору, суд дійшов висновку закрити провадження у справі у цій частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки вказана заборгованість була погашена відповідачем після подання до суду позовної заяви (після 25.10.2019р.).

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 32911,35 грн. - пені, 436,63 грн. - інфляційних втрат та 2996,04 грн. - 3% річних є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області було сплачено судовий збір в розмірі 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №UA42UA179 від 23.10.2019р.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1921,00 грн. судового збору.

Разом з тим, у випадку, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Щодо стягнення з відповідача 1921,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката складає 1921,00 грн.

Згідно з статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем до матеріалів справи в підтвердження витрат на професійну правничу допомогу долучено такі докази:

- договір про надання професійної правничої допомоги від 22.10.2019р. №22-10/19;

- акт виконаних робіт (наданих послуг) №23-10/2019р. від 23.10.2019р. на суму 1921,00 грн.

- платіжне доручення №UA42UA180 від 23.10.2019р. на суму 1921,00 грн.

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №334 від 03.07.2001р.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави/

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1921,00 грн. є обґрунтованою та відповідає критерію розумності її розміру, не спростована відповідачем, а відтак підлягає задоволенню.

Стосовно заперечень до позову, викладених відповідачем у відзиві, суд звертає увагу, що у відповідності до змісту частини 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України, досудове врегулювання спору є обов`язковим лише у випадках, коли такі заходи передбачені законом, а не договором. Водночас, частиною 2 цієї статті обумовлено, що особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Тим не менше, відповідно до положень частин 1 та 4 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Керуючись статтями 2, 4, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 130, 231, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» (81700, Львівська область, місто Жидачів, вулиця Залізнична, будинок 5, ідентифікаційний код 03580920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-МК» (39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Генерала Жадова, будинок 10, офіс 1, ідентифікаційний код 37748433) 32911,35 грн. - пені, 436,63 грн. - інфляційних втрат, 2996,04 грн. - 3% річних, 1921,00 грн. - витрат по сплаті судового збору та 1921,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

3 . В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 4184,40 грн. закрити провадження у справі.

4 . Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.03.2020р.

Суддя Петрашко М.М.