Рішення

від 03.03.2020 по справі 361/7476/18

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/195/20, cправа № 361/7476/18

03.03.2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань - Телепи Т.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Княжицька сільська рада Броварського району Київської області, Броварська районна державна нотаріальна контора Київської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хоменка І.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Княжицької сільської ради Броварського району Київської області, Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок та свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовується тим, що ним 24 лютого 1968 року було укладено шлюб із відповідачем ОСОБА_2 . Одразу після одруження він переїхав проживати до дружини у будинок АДРЕСА_1 , який був побудований із дерева у 1945 році й належав батькам дружини ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_6 й ОСОБА_7 . Оскільки будинок був повоєнний та мав замалу площу, перебував у незадовільному стані, то їхнє подружжя за домовленістю із батьками дружини вирішили його знести та на його місці розташування збудувати новий будинок з цегли та бетону. З цих підстав через місяць після весілля вони розпочали будівництво нового будинку й менш ніж за один рік його збудували.

Увесь процес будівництва нового будинку організовував він самостійно й на це були витрачені усі грошові кошти, які йому з дружиною були подаровані на весілля, витрачена ним заробітна плата та його власні заощадження. До укладення шлюбу він мав намір будувати власний житловий будинок. Батьки його дружини ОСОБА_2 не мали власних грошових заощаджень, оскільки витратили кошти на організацію їхнього весілля.

Після побудови нового будинку й до цього часу він з дружиною у ньому проживає. Окрім них до смерті у будинку також проживали батьки його дружини: ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті сестри його дружини, яка наступила за пів року до дня звернення до суду, ОСОБА_8 , відповідач ОСОБА_2 повідомила йому про те, що право власності на будинок АДРЕСА_1 ще у 1996 році було зареєстроване на її батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва № НОМЕР_6 від 17 травня 1996 року, виданого Княжицькою сільською радою народних депутатів. Разом з тим, з самого початку перед будівництвом була домовленість про те, що будинок буде оформлений на його дружину ОСОБА_2 й буде вважатися спільним сумісним майном подружжя.

Сестра дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_8 випадково прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_6 , а тому його дружина змогла оформити на себе у порядку спадкування лише ѕ частини будинку, що підтвержується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. Зі слів ОСОБА_2 йому стало відомо, що у сільській раді у 1995 році, коли вона пішла оформлювати будинок, її було повідомлено, що видача свідоцтва на право власності на будинок може бути здійснена лише на ту особу на кого був відкритий особистий рахунок у погосподарській книзі. Вони з батьком вимушено погодитися на те, щоб свідоцтво на новозбудований будинок було видано на її батька, а останній вчинить відносно нього заповіт на ім`я ОСОБА_2 . Разом з подачею заяви на видачу свідоцтва про право власності, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько його дружини ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів новозбудований будинок своїй доньці ОСОБА_2 .

Погодившись на такий варіант оформлення речових прав, ОСОБА_2 не врахувала, що заповіт не охоплює обов`язкової частки на право на спадщину, а тому одна донька ОСОБА_8 , яка була пенсіонером, прийнявши спадщину після смерті батька, фактично отримала право на спадкування 1/3 частини спірного житлового будинку.

Не дивлячись на те, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 року, склала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , у його дружини не вийшло дооформити на себе право власності на весь спірний будинок. Однак, якби усе стало на свої місця, й ОСОБА_8 замість відмови від прийняття спадщини склала заповіт на 1/3 частину будинку, який успадкувала від ОСОБА_6 , то спір був би врегульованим.

На даний час діти ОСОБА_8 , а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , відкрито заявляють про те, що вони претендують на 1/3 частину спірного будинку, який фактично отримала у спадок їхня мати. Це є несправедливим, оскільки батько ОСОБА_8 не приймав участі у будівництві й відповідно до статей 12, 16 Закону України Про власність , статей 328, 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не може бути його власником.

Відповідно до статті 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом.

Згідно із статтею 12 Закону України Про власність праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності серед іншого внаслідок індивідуальної праці.

Статтею 16 Закону України Про власність передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом й Кодексом про шлюб та сім`ю України.

За змістом статті 17 Закону України Про власність , - майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів (стаття 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Положення статті 57 Закону України Про власність визначають, що якщо у результаті видання акту органом державного управління або місцевим органом державної влади, не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Згідно із статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Отже, на переконання позивача, є усі підстави для визнання недійсними свідоцтва № НОМЕР_6 від 17 травня 1996 року про право особистої власності на житловий будинок, яке видане виконкомом Княжицької сільської ради народних депутатів, а також свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 липня 1996 року, яке видане Броварською районною державною нотаріальною конторою.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд: - визнати недійсними свідоцтво № НОМЕР_6 про право особистої власності на житловий будинок, видане виконкомом Княжицької сільської ради народних депутатів від 17 травня 1996 року, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Броварською районною державною нотаріальною конторою 03 липня 1996 року.

Відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не було подано відповідачами ОСОБА_2 , Княжицькою сільською радою Броварського району Київської області та Броварською районною державною нотаріальною конторою Київської області.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Хоменко І.М. підтримали заявлені позовні вимоги й просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 визнала позов й не заперечувала проти його задоволення.

У судове засідання відповідач Княжицька сільська рада Броварського району Київської області представника не направив. До суду подані письмові клопотання щодо розгляду справи у відсутність цього учасника справи (т.1, а.с.104, т.2, а.с.24).

У судове засідання відповідач Броварська районна державна нотаріальна контора Київської області представника не направив. До суду подані письмові клопотання про розгляд справи у відсутність представника цього учасника справи (т.1, а.с.101, т.2, а.с.22).

У судовому засіданні треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_4 не визнали позовні вимоги ОСОБА_1 й просили у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, дослідивши показання свідків та зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 із 24 лютого 1968 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.7).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 липня 1996 року, виданого державним нотаріусом Броварської районної нотаріальної контори та зареєстрованого у реєстрі за № 2885, - ОСОБА_2 успадкувала на підставі заповіту ОСОБА_6 від 26 грудня 1995 року, посвідченого виконкомом Княжицької сільської ради Ради народних депутатів та зареєстрованого у реєстрі за № 378, після його смерті 1/3 частину жилого будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належав померлому згідно із свідоцтвом № НОМЕР_6 про право особистої власності на жилий будинок, виданого виконкомом Княжицької сільської Ради народних депутатів від 17 травня 1996 року та зареєстрованого в Броварському бюро технічної інвентаризації 17 травня 1996 року за № НОМЕР_6.

Будинок побудований у 1970 році з цегли, позначений на плані літерами А-І, жила площа будинку становить 100,7 кв.м., до будинку примикають надвірні будівлі: сарай - Б, прибудова - В, гараж - Г, прибудова - Д, літня кухня - Е, погріб - Ж, вбиральня - ЗІ, К, тротуар - Т, огорожа - №. На іншу 1/3 частину жилого будинку свідоцтво про право на спадщину за законом не видано (т.1, а.с.16).

Відповідно до копії свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_6 від 17 травня 1996 року ОСОБА_6 належав житловий будинок АДРЕСА_1 . Рік побудови - 1970.

Загальна площа житлового будинку А-1 становить 100,7 кв.м. Господарські будівлі та споруди: сарай - Б, прибудова - В, гараж - Г, прибудова - Д, літня кухня Е, погріб - Ж, вбиральня - З,К, тротуар - Т, огорожа - № (т.1, а.с. 126, 127).

Як вбачається із копії спадкової справи № 281 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , із заявами про прийняття спадщини після його смерті до нотаріальної контори зверталися: ОСОБА_2 (донька) за заповітом; ОСОБА_8 (донька) за законом.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, як вже було зазначено вище, одержала ОСОБА_2 . Даних про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_8 матеріали спадкової справи не містять.

Також ОСОБА_9 успадкувала після смерті ОСОБА_6 за законом - Ѕ частину компенсації, яка знаходиться в Українському національному фонді Взаєморозуміння і примирення . На іншу Ѕ частину свідоцтво про право на спадщину не видано (т.1, а.с. 118 - 135).

Відповідно до повідомлення Київського обласного державного нотаріального архіву від 28 грудня 2018 року № 2655/01-17, за відомостями архівного фонду № 53 (Броварська районна державна нотаріальна контора) після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не заводилася та не видавалася із 07 вересня 1990 року по 1999 рік включно (т.1, а.с.118).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 дала показання про те, що ОСОБА_1 одружився у 1968 році. На весіллі йому дарували грошові кошти. Було подаровано приблизно 1 000 крб. Після одруження він із дружиною проживав у старому будинку з її батьками. Коли будували новий будинок, то старий заважав будівництву. Ними було прийнято рішення про знесення старого будинку. Новий будинок будувався її чоловіком та ОСОБА_1 . У подальшому родина ОСОБА_11 перейшла проживати у недобудований будинок. У старому будинку було дві кімнати. Після завершення будівництва нового будинку старий будинок знесли. Грошові кошти на будівництво витрачалися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В основному гроші вносилися ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_12 дав показання про те, що ОСОБА_1 просив його зібрати йому будинок. За будівництво йому сплачувалися ОСОБА_1 грошові кошти. Спочатку був старий будинок. На господарстві був заложений фундамент, приготовлена для будівництва цегла. Де проживала родина ОСОБА_11 під час будівництва йому не відомо. Проживали у будинку, а потім старий будинок взагалі знесли. Цеглу на будівництво виписував ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_13 дала показання про те, що після одруження ОСОБА_1 проживав із ОСОБА_2 у повоєнному будинку. Дід працював, а тому участі у будівництві не приймав. Будуватися їм допомагали їхні брати та сестри. Під час будівництва вони проживали у діда. Новий будинок будувався поряд на одному подвір`ї.

Свідок ОСОБА_5 дала показання про те, що новий будинок будував ОСОБА_1 з родиною. У нього була велика сім`я. Щоб будівництвом займався дід вона не бачила. Старий будинок був замалий для сім`ї, у ньому було лише дві кімнати. Старий будинок ними був знесений, оскільки заважав.

Відповідно до статей 2, 3, 4 Закону України Про власність від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ (далі - Закон № 697-ХІІ) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб`єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (статті 11, 12, 13 Закону № 697-ХІІ).

Згідно із статтею 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

За змістом статті 6 Цивільного кодексу Української РСР захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов`язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Статтями 4, 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) чітко визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтями 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на обраний спосіб захисту порушених прав, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають через їх недоведеність.

Керуючись статтями 264, 265, 354 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову - відмовити.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 );

відповідач - ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 );

відповідач - Княжицька сільська рада Броварського району Київської області (місцезнаходження: Київська область, Броварський район, село Княжичі, вулиця Слави, будинок № 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04363892);

відповідач - Броварська районна державна нотаріальна контора Київської області (місцезнаходження: Київська область, місто Бровари, бульвар Незалежності, будинок № 39; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02884351);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 );

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 );

22третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області, або ж безпосередньо до суду апеляційної інстанції, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин