Ухвала

від 30.03.2020 по справі 925/1174/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/1174/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Комунального вищого навчального закладу Корсунь-Шевченківський педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка Черкаської обласної ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Мальченко А. О., Чорногуз М. Г.)

у справі № 925/1174/19

за позовом Публічного акціонерного товариства Черкасиобленерго в особі структурного підрозділу Корсунь-Шевченківського району електричних мереж

до Комунального вищого навчального закладу Корсунь-Шевченківський педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка Черкаської обласної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Циганенко Олександр Миколайович

про стягнення 52 041,46 грн

ВСТАНОВИВ:

19.11.2019 рішенням Господарського суду Черкаської області відмовлено повністю.

24.02.2020 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Черкаської області від 19.11.2019 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

04.03.2020 скаржник надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 925/1174/19.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.03.2020 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 925/1174/19 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Положеннями частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102 грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості в розмірі 52 041,46 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання касаційної скарги у 2020 році (2 102 грн х 100 = 210 200 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 925/1174/19 є малозначною.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктом а і в пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що розгляд касаційної скарги стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для нього, як учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки Коледж є комунальним навчальним закладом, який фінансується виключно за рахунок коштів місцевого бюджету та є обмеженим кошторисним призначенням, а оплата комунальних платежів передбачена виключно в межах укладених договорів та споживання електроенергії відповідно до показників лічильників.

Втім, зазначені обставини, а також інші доводи скаржника і аналіз судових рішень у справі не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження скаржника про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та має виняткове значення, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положень підпунктів а і в пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17 (посилання на яку міститься у касаційній скарзі в обґрунтування того, що рішення постачальника електроенергії про донарахування вартості недоврахованої спожитої енергії начебто є саме оперативно-господарською санкцією) міститься висновок про те, що нарахування за недовраховану електроенергію є платою за поставлену електричну енергію.

Сталою також є практика щодо того, що втручання у роботу приладу обліку, що зафіксовано індикатором впливу, є самостійним видом порушення та не потребує додаткового встановлення факту вчинення споживачем дій стосовно крадіжки електроенергії (правопорушення), цей факт підтверджується самим індикатором. Верховний Суд звертається до власних правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2018 у справі № 904/5846/17, від 23.10.2018 у справі № 923/144/18 та від 10.03.2020 у справі № 911/825/18 .

Окрім цього, згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому Суд відхиляє посилання скаржника на особлисвості фінансування його діяльності.

Окрім цього, доводи скаржника у поданій касаційній скарзі по суті зводяться до необхідності дослідження та оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та має індивідуальний характер.

Суд зазначає, що в силу приписів частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому всі доводи скаржника про недоведеність обставин справи та про необхідність додаткової оцінки доказів Судом не приймаються.

Крім того, використання скаржником оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

У рішенні Європейського суду з прав людини Levages Prestations Services v. France (№ 21920/93, § 48, ЄСПЛ, від 23.10.1996) акцентовано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що інших доводів у підтвердження необхідності відкриття касаційного провадження у цій справі скаржником не наведено та не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів б і г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі тому відмовляє у такому відкритті, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального вищого навчального закладу Корсунь-Шевченківський педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка Черкаської обласної ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 925/1174/19.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил