Рішення

від 24.01.2020 по справі 160/10157/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року Справа № 160/10157/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТК АТЛАНТ до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ :

17 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК АТЛАНТ" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровської митниці ДФС з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митних декларацій,

митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110110/2019/00048 та № UA110110/2019/00057;

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості

товарів від 01.07.2019р. №UA110000/2019/300024/2 та від 19.07.2019р. №UA110000/2019/300028/2.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що оскаржуваними рішеннями Дніпропетровської митниці ДФС було скориговано митну вартість товарів в сторону, яка вплинула на збільшення на 45 156,91 грн. Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів протиправними, оскільки вони не відповідають вимогам ст. ст.53, 54, 55, 57 Митного кодексу України. Зауважено, що позивачем з метою підтвердження митної вартості товару були надані всі необхідні додаткові документи. Вказано, що винесені відповідачем рішення про коригування заявленої митної вартості, зокрема, не містять докладної інформації стосовно джерел, які безпосередньо використовувалися ним при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. До того ж, незважаючи на свій обов`язок, у рішенні про коригування митної вартості товарів, відповідач не навів і порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як: за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод тощо. Також, на думку суб`єкта господарювання, відповідач не обґрунтував неможливість застосування певних другорядних методів і не конкретизував підстави незастосування цих методів. А тому, позивач вважає, що подані ним документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.

Ухвалою суду від 01.11.2019 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено підготовче засідання.

03.12.2019 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому Дніпропетровська митниця ДФС проти задоволення позову заперечує, оскільки за результатами перевірки документів, наданих до митного оформлення позивачем, виявлені розбіжності, які позивачем так і не були усунуті в ході консультацій. Враховуючи встановлену у наданих документах невідповідність відомостей, виявлених під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товару вказане унеможливило проведення обчислення заявленого рівня митної вартості за обраним декларантом методом визначення митної вартості, у зв`язку з чим відповідачем були прийняті оскаржувані рішення. Також відповідач повідомив, що у зв`язку із неможливістю застосування першого методу визначення митної вартості товарів посадовою особою Дніпропетровської митниці було послідовно перейдено до другорядних методів визначення митної вартості та митну вартість скориговано до рівня ціни шляхом здійснення розрахунку. Вважає, що Рішення про коригування митної вартості товару були прийняті у відповідності до норм Митного кодексу України і підстави для їх скасування відсутні.

17.12.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав свою позицію викладену у позові.

24.12.2019 року від відповідача на адресу суду надійшли заперечення проти відповіді на відзив, в якому відповідач підтримав свою позицію викладену у відзиві, а також було висунуто прохання допустити процесуальне правонаступництво та замінити відповідача у справі Дніпропетровську митницю ДФС на її правонаступника Дніпровську митницю Держмитслужби .

Ухвалою суду від 26.12.2019 року було задоволено клопотання представника відповідача про заміну первісного відповідача Дніпропетровської митниці ДФС на правонаступника Дніпровську митницю Держмитслужби.

Також, 26.12.2019 року ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати було закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 14.01.2020 року.

Cторони у судове засідання 14.01.2020 року не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; 15.11.2019 року представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без його участі.

З огляду на викладене, з урахуванням приписів п. 1 ч. 3 та ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та продовжити розгляд адміністративної справи №160/10157/19 в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ТК АТЛАНТ» зареєстровано як суб`єкт підприємницької діяльності - юридичну особу від 02 лютого 2016р.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів економічної діяльності підприємства належить:

код КВЕД 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів;

код КВЕД 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів;

код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний);

та інше.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК АТЛАНТ", Grunntech GmbH (реєстраційний номер: СН-170.4.011.536-0, Швейцарія, Баарерштрассе 53, 6304, Цуг; далі - Постачальник) та GRUNNTECH Gmbh (Germany, Haarlachweg, 5, 68163 Mannheim) інжиніринговим та виробничо-технічним підрозділом правовласника товарного знаку « Finwhale» Grunntech Holding AG; далі - правовласник) був укладений договір постачання за №7/GR від 12 липня 2017р. на придбання автомобільних запчастин в асортименті.

Здійснюючи у червні-липні 2019 року митне оформлення партій товару в режимі імпорту декларантом були подані електроні митні декларації, в яких митну вартість товару розраховано за основним методом - за ціною договору (контракту): від 14.06.2019 №UA110110/2019/309913; від 16.07.2019 №UA110110/2019/311933.

Відповідно до наведених ЕМД вартість товару визначена декларантом (Позивачем) за основним методом - а саме, за ціною, що передбачена Договором поставки.

На підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, разом з кожною із зазначених декларацій позивачем надано митному органу документи, що перелічені у графі 44 кожної з ВМД і посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування.

Так, по ЕМД №UA110110/2019/309913 від 14.06.2019 позивач подав до митного органу: зовнішньоекономічний договір (контракт) 7/GR від 12.07.2017; замовлення покупця №у0000323 від 17.05.2019; інвойс 05K-2019 від 23.05.2019, він же декларацією про походження товару згідно МК України; пакувальний лист до інвойсу 05K-2019 від 23.05.2019; договір (контракт) про перевезення 29052019 від 28.05.2019; заявка №2103 від 28.05.2019 до Договору (контракту) про перевезення 29052019 від 28.05.2019; рахунок-фактура 297 від 07.06.2019 до Договору (контракту) про перевезення 29052019 від 28.05.2019; акт здачі-прийняття робіт (послуг) від 13.06.2019 до Договору (контракту) про перевезення 29052019 від 28.05.2019; довідка про транспорті витрати від 07.06.2019 до Договору (контракту) про перевезення 29052019 від 28.05.2019; автотранспортна СМR-накладна 414895 від 06.06.2019; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); лист від Постачальника від 20.06.2019 щодо витрат на навантаження/розвантаження та території Постачальника; договір про надання послуг митного брокера 39/2017 від 28.09.2017; та інше.

По ЕМД №UA110110/2019/311933 від 16.07.2019 позивач подав до митного органу: зовнішньоекономічний договір (контракт) 7/GR від 12.07.2017; замовлення покупця №у0000421 від 26.06.2019; інвойс 06K-2019 від 27.06.2019, він же декларацією про походження товару згідно МК України; пакувальний лист до інвойсу 06K-2019 від 27.06.2019; угода про перевезення 0107 від 01.07.2019; заявка №0307 від 03.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від 01.07.2019; рахунок-фактура 73 від 08.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від 01.07.2019; акт здачі-прийняття робіт (послуг) від 12.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від 01.07.2019; довідка про транспорті витрати №1 від 05.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від 01.07.2019; автотранспортна СМR-накладна 000248/2 від 08.07.2019; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); лист від Постачальника від 10.07.2019 щодо витрат на навантаження/розвантаження та території Постачальника; договір про надання послуг митного брокера 39/2017 від 28.09.2017; та інше.

На етапі перевірки митної декларації відповідач повідомив позивача про виникнення необхідності надання додаткових документів з метою підтвердження митної вартості товару, оскільки Відповідачем було встановлено, що документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зазначені обставини не дали можливості органу доходів і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару декларанту було запропоновано надати документи відповідно до статті 53 Кодексу, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) виписку з бухгалтерської документації; 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціальними експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Позивачем повідомлено відповідача письмово про неправомірність витребування додаткових документів.

Перевіривши подані документи, відповідачем було встановлено наявність розбіжностей, а тому відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 52, п. 1 та 2 ч. 5 ст. 54, ч. 6 ст. 54, ч. 2 ст. 58 та ч. 10 ст. 58 МК України органом доходів і зборів відмовлено у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю та прийняті оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів: від 01.07.2019р. №UA110000/2019/300024/2 та від 19.07.2019р. №UA110000/2019/300028/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA110110/2019/00048 та № UA110110/2019/00057.

Так у рішенні №UA110000/2019/300024/2 від 01.07.2019 року відповідач вказав: 1) Декларантом зовнішньоекономічний договір від 12.07.2017 №7/GR у графі 44 ЕМД №UA110110/2019/309913 від 14.06.2019 заявлено за кодом 4104. Код документа 4104 означає зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів. Проте, в поданих до митного оформлення документах відомості щодо виробника оцінюваних товарів відсутні; 2) У відповідності до п. 4.1 контракту від 12.07.2017 №7/GR товар постачається на умовах FCA на ОСОБА_1 , згідно з міжнародними правилами Інкотермс-2010. Проте, документів, що підтверджують вартість відвантаження декларантом Позивача до митного оформлення не надано; 3) Згідно відомостей комерційного рахунку від 23.05.2019 № 05К-2019, товар постачається зі складу warehouse у Литві. Документально підтверджених відомостей щодо вартості складських витрат та їх включення до митної вартості товару не надано. Також у наданому до митного оформлення інвойсі від 23.05.2019 № 05К-2019 відомості щодо включення до ціни товарів витрат, пов`язаних з навантаженням товару на транспортний засіб відсутні; 4) Декларантом Позивача на підтвердження транспортних витрат до митного оформлення надано договір про надання послуг з організації міжнародних та міжміських вантажних автоперевезень та транспортно-експедиційного обслуговування від 28.05.2019 № 29052019, згідно якого виконавцем перевезення і перевізником є ФОП ОСОБА_2 . Надана до митного оформлення заявка від 28.05.2019 № 2103 не містить відомостей щодо фактурної вартості вантажу. Також подані до митного оформлення документи не містять відомостей про включення до митної вартості товарів вартості заватажувально-розвантажувальних робіт. Крім того, в жодному з наданих до митного оформлення документах відсутні данні щодо розміру експедиторських послуг; 5) Відповідно до інвойсу від 23.05.2019 № 05К-2019 умовами оплати визначено 100% передплата, однак платіжні документи до митного контролю декларантом не надано.

У рішенні №UA110000/2019/300028/2 від 19.07.2019р. відповідач вказав: 1) Декларантом зовнішньоекономічний договір від 12.07.2017 №7/GR у графі 44 ЕМД №UA110110/2019/311933 від 16.07.2019 заявлено за кодом 4104. Код документа 4104 означає зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів. Проте, в поданих до митного оформлення документах відомості щодо виробника оцінюваних товарів відсутні; 2) У відповідності до п. 4.1 контракту від 12.07.2017 №7/GR товар постачається на умовах FCA на ОСОБА_1 , згідно з міжнародними правилами Інкотермс-2010. Проте, документів, що підтверджують вартість відвантаження декларантом Позивача до митного оформлення не надано; 3) Згідно відомостей комерційного рахунку від 27.06.2019 № 06К-2019, товар постачається зі складу warehouse у Литві. Документально підтверджених відомостей щодо вартості складських витрат та їх включення до митної вартості товару не надано. Також у наданому до митного оформлення інвойсі від 27.06.2019 № 06К-2019 відомості щодо включення до ціни товарів витрат, пов`язаних з навантаженням товару на транспортний засіб відсутні. Декларантом до митного оформлення надано лист від 10.07.2019 б/н, щодо понесених постачальником витрат на доставляння товару на склад UAB "SIAULII ТІЕКІМО BAZE" та перевантажувальних робіт, та про включення зазначених витрат у вартість товару, однак розмір зазначених складових декларантом документально не підтверджено, а також не підтверджено їх включення до вартості оцінюваного товару; 4) Декларантом Позивача на підтвердження транспортних витрат до митного оформлення надано договір про надання послуг з організації міжнародних та міжміських вантажних автоперевезень та транспортно-експедиційного обслуговування від 01.07.2019 № 0107, згідно якого виконавцем перевезення і перевізником є ФОП ОСОБА_2 . Вивантаження товару з автомобіля здійснено 12.07.2019, отже, станом на 16.07.2019 (дата заявления вантажу до митного оформлення) декларант повинен був надати документи, що підтверджують оплату перевезення. Проте, документів на підтвердження оплати декларантом до митного оформлення не надано; 5) Під час постановки ТЗ на контроль, декларантом до митниці надано копії митних декларацій країни відправлення від 08.07.2019 № 19LTLС0100ЕК109110 та від 08.07.2019 №19LTLС0100ЕК1092А2. Перевіркою митних декларацій країни експорту встановлено, що сума 46 граф становить 15 183,08 евро. Згідно офіційного курсу литовського банку розміщеного на сайті www.lb.lt. співвідношення евро до долару США становить 1,1215 на 08.07.2019. Таким чином, сума 46 граф вказаних в копіях митних декларацій країни експорту становить 17027,82 доларів США. При цьому вартість вказана за поданим рахунком-фактурою становить 17015,67 доларів США. Що вбачається як розбіжність; 6) Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12.07.2018 б/н, датований 2018 роком, проте містить посилання на документи (договір, CMR та заявку) від 2019 року. Зазначене свідчить про наявність розбіжностей та викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності наданих до митного оформлення документів.

З метою отримання дозволу на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, Позивач сплатив фінансові гарантії у грошовій формі та подав нові митні декларації UA110110/2019/310967 від 02.07.2019, UA110110/2019/312260 від 19.07.2019, в яких товар задекларовано за митною вартістю, яка визначена Відповідачем за резервним методом.

Однак, позивач вважаючи, що подані ним документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості, звернувся із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 Господарського кодексу України права та обов`язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

За загальним правилом, передбаченим нормами ст.692 Цивільного Кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного Кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року» .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої Відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Так, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів від 01.07.2019р. №UA110000/2019/300024/2 та від 19.07.2019р. №UA110000/2019/300028/2 митний орган вказує, що Позивачем не було надано до митного оформлення документів, які підтверджують особу виробника товарів та їх якість, в тому числі сертифікати відповідності.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Проте, ст. 53 МК України взагалі не передбачено подання документів на підтвердження виробника товарів, цією статтею також не передбачено надання сертифікатів відповідності.

Крім того, суд звертає увагу на те, що документи, які підтверджують особу виробника товарів та їх якість, в тому числі сертифікати відповідності товару не містять жодного цифрового визначення, на підставі якого митний орган міг би дійти до висновку про невідповідність задекларованої вартості товару її дійсним показникам.

Щодо ствердження Відповідача, що Позивач мав додати до митного органу вартість навантажувально-розвантажувальних робіт в митному складі UAB "SIAULIU TIEKIMO BAZE" (ul. Bielskio 30 A, Siauliai, Lithuania) до митної вартості товару суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 58 МК України такі витрати додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Пунктом 3.6 Договору від 12.07.2017 №7/GR, розділу 3 Оплата товарів та порядок розрахунків встановлено, що постачальник несе всі ризики та витрати, пов`язані з товаром, до моменту його постачання, а також витрати по навантаженню товару, всі витрати, пов`язані з виконанням митних формальностей для експорту й інші мита, податки та інші збори, які належать сплаті при експорті товару.

Також, пунктом 4.1 Договору встановлено, що вантажовідправником товару за дорученням Постачальника може бути UAB "SIAULIU TIEKIMO BAZE". Оскільки постачання відбулось з митного складу UAB "Siauliu Tiekimo Baze" саме за дорученням Постачальника, Постачальник самостійно сплачує витрати на навантаження товару, що також передбачено п.3.6 Договору.

Крім того, з оскаржуваних карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA110110/2019/00048 та № UA110110/2019/00057 вбачається, що Позивач надав Відповідачеві листи б/н: від 20.06.2019 року та від 10.07.2019 року, в яких Постачальник - Grunntech GmbH зазначає, що на підставі договору із митним складом UAB "SIAULIU TIEKIMO ВАZE" (ul. Bielskio 30 A, Siauliai. Lithuania) він офіційно користується його приміщеннями та такі приміщення вважаються територією Постачальника. Цими листами також повідомлено, що всі витрати на навантаження, розвантаження товару на території митного складу, у тому числі на автомобіль Покупця, поніс Постачальник і ці витрати були включені у вартість товару.

Відповідно до Інкотермс-2010 FCA ("фрахт/перевезення та страхування оплачено до (назва місця призначення)" означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. Слід зазначити, що вибір місця постачання вплине на зобов`язання по завантаженню і розвантаженню товару на даному місці. Якщо поставка здійснюється в приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за відвантаження.

Таким чином, поставка товару на умовах FCA зобов`язує продавця оплатити витрати на навантаження, розвантаження товару.

Відтак, додаткові витрати на навантаження, розвантаження товару у ТОВ "ТК АТЛАНТ" не понесло.

Стосовно ствердження Відповідача проте, що надана до митного оформлення заявка від 28.05.2019 № 2103 не містить відомостей щодо фактурної вартості вантажу згідно договору про надання послуг з організації міжнародних та міжміських вантажних автоперевезень та транспортно-експедиційного обслуговування від 28.05.2019 № 29052019, а також не надання документів, що підтверджують оплату перевезення згідно договору від 01.07.2019 № 0107, відповідно до яких виконавцем перевезення і перевізником є ФОП ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Позивачем на підтвердження витрат на перевезення товару було надано наступні документи, а саме із митною декларацією від 14.06.2019 №UА110110/2019/309913:

- Договір (контракт) про перевезення 29052019 від 28.05.2019;

- Заявка №2103 від 28.05.2019 до Договору (контракту) про перевезення 29052019 від

28.05.2019;

- Рахунок-фактура 297 від 07.06.2019 до Договору (контракту) про перевезення 29052019 від 28.05.2019;

- Акт здачі-прийняття робіт (послуг) від 13.06.2019 до договору (контракту) про перевезення 29052019 від 28.05.2019;

- Довідка про транспорті витрати від 07.06.2019 до Договору (контракту) про перевезення 29052019 від 28.05.2019;

- Автотранспортна СМR-накладна 414895 від 06.06.2019.

З митною декларацією від 16.07.2019 №UА110110/2019/311933 були подані:

- Угода про перевезення 0107 від 01.07.2019;

- Заявка №0307 від 03.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від 01.07.2019;

- Рахунок-фактура 73 від 08.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від 01.07.2019;

- Акт здачі-прийняття робіт від 12.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від

01.07.2019;

- Довідка про розмір витрат на транспортування 1 від 05.07.2019 до угоди про перевезення 0107 від 01.07.2019;

- Автотранспортна СМR -накладна 000248/2 від 08.07.2019.

З наведеного вбачається, що всі подані декларантом документи не містять жодної обставини (розбіжності), за допомогою яких Відповідач намагається спростувати достовірність числових значень складових митної вартості придбаних Позивачем товарів та їх ціни.

Також, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив зауваження щодо умов оплати, а саме у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110110/2019/00048 Відповідач зазначив, що - "Відповідно до додаткової угоди від 20.05.2019 до контракту від 12.07.2017 №7/GR оплата окремих партій товару здійснюється за цінами зазначеними в інвойсі шляхом перерахування коштів на рахунок Поставщика протягом 21 календарного дня після дати поставки, але у наданому інвойсі від 23.05.2019 №05К-2019 зазначено умови оплати 100% передплата, однак платіжні документи до митного контролю декларантом не надано. Додатковою угодою від 06.06.2019 до контракту від 12.07.2017 №7/GR Розділ Условия оплати інвойса №05к-2019 від 23.05.2019 змінено на Отсрочка платежа 100% , а згідно п.3.2 контракту оплата за товар здійснюється згідно з інвойсом. Окрім наданого до митного оформлення інвойсу іншого інвойсу не надавалось. Контрактом від 12.07.2017 №7/GR внесення змін до інвойсів, пакувальних листів не передбачено".

Судом встановлено, що пунктом 3.2 Договору від 12.07.2017 №7/GR встановлено умови оплати за товар.

01.01.2019 року додатковою угодою до договору від 12.07.2017 №7/GR, п.3.2 викладено у новій редакції, якою встановлено умови оплати попередня оплата 100% . Зазначена редакція п.3.2 діяла до 20.05.2019р.

20.05.2019р. додатковою угодою до договору п.3.2 викладено у новій редакції, якою встановлено наступні умови оплати: оплата окремих партій товару здійснюється за цінами зазначеними в інвойсі шляхом перерахування 100% коштів на рахунок Постачальника протягом 21 календарного дня після дати поставки.

Отже, сторони передбачили можливість оплати за окремими партіями товару за умовами 100% відстрочка платежу .

За домовленістю сторін операція і поставки товару, що оцінюється, відбулась на умовах відстрочення платежу

Проте, 23.05.2019 Постачальник надав інвойс №5к-2019 за договором у якому помилково зазначив умови оплати як попередня оплата 100% .

06.06.2019 сторони за договором від 12.07.2017 №7/GR самостійно виявили та усунули зазначену помилку шляхом підписання додаткової угоди від 06.06.2019 до договору, відповідно до якої сторони встановили:

1. Розділ Умови оплати інвойсу № 05к-2019 від 23.05.2019 до договору поставки від 12.07.2017 №7/GR читати як Відстрочка платежу 100% .

2. Розділ Умови оплати пакінг лис та до інвойсів № 05к-20І9 до договору поставки від 12.07.2017 №7/GR читати як Відстрочка платежу 100% .

Таким чином, умовами оплати за операцією з постачання товару відповідно до інвойсу № 05к-2019 від 23.05.2019 до договору є відстрочення платежу 100% .

Зазначена додаткова угода від 06.06.2019 також була надана митниці, проте не взята до уваги при наданні консультації.

Крім того, у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 110110/2019/00057 Відповідач зазначив, що - "У Рахунок на сплату послуг за перевезення датується від 08.07.2019 №73. п.п. 3.3 договору передбачено здійснення оплати протягом строку вказаного у заявці на перевезення: протягом 1 банківського дня від дати вивантаження . Вивантаження товару з автомобіля здійснено 12.07.2019. Станом на 16.07.2019 документів що підтверджують оплату перевезення до митного оформлення не надано".

Проте, згідно Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року» , у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару (п.п.1.3 п.1). До того ж, декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.

Таким чином, коли сума коштів, зазначена у платіжному дорученні з оплати за оцінюваний товар, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до електронної митної декларації, це не є підставою для твердження про розбіжність у документах, а відтак для сумнівів у правильності визначенні митної вартості.

Щодо розрахунку курсу валют у експортних митних деклараціях, який здійснила митниця суд зазначає наступне.

Так, картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA110110/2019/00057 до митної декларації від 16.07.2019 № UA 110110/2019/311933 Відповідач зазначив: - Під час постановки ТЗ на контроль, декларантом до митниці було надано копії митних декларацій країни відправлення від 08.07.2019 №19LТLС0100ЕК109110 та від 08.07.2019 №19LТLСО100ЕК1092А2, які на момент митного оформлення знаходяться у віданні митниці. Перевіркою наданих копії митних декларацій країни експорту встановлено, що сума 46 граф становить 15183,08 евро. Згідно офіційного курсу литовського банку розміщеного на сайті www.lb.lt. співвідношення евро до долару США становить 1,1215 на 08.07.2019. Таким чином, сума 46 граф вказаних в копіях митних декларацій країни експорту становить 17027,82 доларів США. При цьому вартість вказана за поданим рахунком-фактурою становить 1 7015,67 доларів США. Що вбачається як розбіжність .

Проте, на офіційному сайті митного органу Литовської Республіки, що є країною експорту оцінюваного товару, оприлюднюється відношення між евро та іншими валютами, які використовуються для конвертування митної вартості товарів https://www.lrmuitine.lt/web/quest/767/. Відношення між евро та іншими валютами для митних цілей встановлюється одноразово на період з першого по останнє число місяця, а не на кожен день окремо, як необґрунтовано та помилково вважає Відповідач.

Отже, якщо користуватись вірним курсом валют для митних цілей у країні експорту, то жодних розбіжностей не буде встановлено, а заявлена Позивачем митна вартість буде в повній мірі відповідати поданим документам.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст.ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішеннь та здійснення коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.04.2019 року у справі № 810/1479/16.

За таких обставин, оскаржувані рішення, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпропетровської митниці ДФС - є протиправними та підлягають скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування» . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, « Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії» . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, згідно платіжного доручення № 519 від 25.10.2019 року в розмірі 3 842 грн. підлягає стягненню з Дніпровської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями: 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК АТЛАНТ" до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів: від 01.07.2019р. №UA110000/2019/300024/2 та від 19.07.2019р. №UA110000/2019/300028/2.

Визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпропетровської митниці ДФС: №UA110110/2019/00048 та № UA110110/2019/00057.

Стягнути з Дніпровської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43350935) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК АТЛАНТ" (код ЄДРПОУ 40246222) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 842 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 24.01.2020 року.

Суддя (підпис) Е.О. Юрков