Рішення

від 31.03.2020 по справі 826/16710/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2020 року м. Київ № 826/16710/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика Філкон доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, представники сторін: позивача - Колісник Б.О.;

відповідача - Герасименко П.П.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фабрика Філкон (далі - позивач або ТОВ Фабрика Філкон ) подало на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.09.2018 №№ 0600381213, 0600421213.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження на 27.11.2018.

27.11.2018 та 17.01.2019 судом було оголошено перерву та призначено справу до судового розгляду на 11.02.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2019.

19.03.2019 представники сторін у судове засідання не з`явилися.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що податкові зобов`язання, за прострочення сплати яких відповідачем нараховані спірні штрафні санкції та пеня, є неузгодженими, оскільки податкові повідомлення-рішення, на підставі яких вони виникли, були оскаржені ТОВ Фабрика Філкон до суду та рішенням суду у справі № 826/20161/16, що набрало законної сили 12.09.2017, визнані протиправними і скасовані.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову та наполягає на порушенні позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ, посилаючись на те, що таке порушення було встановлено в ході здійснення податкової перевірки.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій він наголошує на відсутності складу правопорушення, за яке товариство притягнуто до відповідальності та на протиправності висновків акта перевірки, на які посилається податковий орган, з підстав, наведених у його позовній заяві в даній справі.

Суд, враховуючи клопотання представника позивача, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ Фабрика Філкон (ідентифікаційний код 23152014) зареєстровано як юридична особа, є платником податку на додану вартість (далі - ПДВ) та перебуває на податковому обліку в ГУ ДФС у м. Києві.

У період з 24.11.2015 по 15.01.2016 відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ Фабрика Філкон з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт № 13/26-15-13-01/23152014 від 21.01.2016 про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ ФАБРИКА Ф1ЛКОН (код ЄДРПОУ 23152014) з питань дотримання з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.02.2016:

1) № 0402615131 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем 1 703 103,00 грн. та за штрафними санкціями 00 грн.

2) № 0412615131 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ за основним платежем 1 351 747,00 грн. та за штрафними їй 675 874,00 грн.

3) № 0422615131 про зменшення суми бюджетного зобов`язання з ПДВ, зобов`язання сплатити суму ПДВ у розмірі 121 705,00 грн. та сплату штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 60 853,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до суду та постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2017 у справі № 826/20161/16 визнані протиправними та скасовані в повному обсязі.

Зазначена постанова суду першої інстанції залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 та набрала законної сили.

Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2018 (провадження № К/9901/53114/18) у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві на вказані судові рішення відмовлено.

Після цього, у серпні 2018 року ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку ТОВ ФАБРИКА ФІЛКОН , за результатами якої складено акт № 15486/26-15-12-13-20 від 23.08.2018 про результати камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати ПДВ до бюджету ТОВ ФАБРИКА ФІЛКОН (код ЄДРПОУ 23152014).

У зазначеному акті перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ, визначеної йому у податкових повідомленнях-рішеннях від 04.02.2016 №№ 0402615131, 0412615131, 0422615131, а саме зазначено:

- за податковим повідомленням-рішенням від 04.02.2016 № 0402615131: граничний термін сплати 12.05.2016, фактична сплата 30.05.2016, кількість днів затримки - 18; штраф 10%;

- за податковим повідомленням-рішенням від 04.02.2016 № 0412615131: граничний термін сплати 12.05.2016, фактична сплата 21.06.2016, кількість днів затримки - 40; штраф 20%;

- за податковим повідомленням-рішенням від 04.02.2016 № 0422615131: граничний термін сплати 12.05.2016, фактична сплата 21.06.2016, кількість днів затримки - 40; штраф 20%.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.09.2018:

1) № 0600381213 форма Ш , яким позивачу за затримку на 18 календарних днів сплати грошового зобов`язання за платежем ПДВ в сумі 625760,10 грн. та нараховано штраф в розмірі 62576,01 грн.

2) № 0600421213 форма Ш , яким позивачу за затримку на 40, 40 календарних днів сплати грошового зобов`язання за платежем ПДВ в сумі 121705,10 грн. та нараховано штраф в розмірі 24341,00 гри.

Незгода з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 06.09.2018 обумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Пунктом 54.3 статті 54 ПК України визначено підстави, з наявності яких контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків.

У пункті 58.1 статті 58 ПК України закріплено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Згідно з п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

У п.п. 56.1, 56.18 ст. 56 ПК України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з пп. 60.1.4 п. 60.1 та п. 60.5 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України в разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що обов`язок зі сплати податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні, виникає у платника з моменту набуття таким зобов`язанням статусу узгодженого.

Разом з тим, при оскарженні платником у судовому порядку відповідного податкового повідомлення-рішення визначене таким рішенням зобов`язання вважається неузгодженим до набрання законної сили відповідним судовим рішенням. У разі скасування в судовому порядку такого податкового повідомлення-рішення воно вважається відкликаним у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу на те, що податкові повідомлення-рішення від 04.02.2016 №№ 0402615131, 0412615131, 0422615131, за невиконання яких (несвоєчасну сплати визначених ними зобов`язань) позивачу 06.09.2018 нараховано спірні штрафні санкції, були визнані протиправними та скасовані судовим рішенням у справі № 826/20161/16, яке набрало законної сили ще 12.09.2017.

Таким чином, з 12.09.2017 такі податкові повідомлення-рішення у відповідності до п. 60.5 ст. 60 ПК України вважаються відкликаними і, відповідно, не підлягали виконанню позивачем, а до цього часу (у період з дня їх винесення до набрання законної сили відповідним судовим рішенням) визначені ними податкові зобов`язання були неузгодженими, тому також не мали виконуватися позивачем.

З огляду на це, суд вважає, що застосування ГУ ДФС у м. Києві до позивача штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати зобов`язань, визначених вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.02.2016, є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного податкового законодавства.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували зворотне, та навіть не наведено будь-яких обґрунтованих доводів на підтвердження своєї позиції.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу, податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.

Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ( Рисовський проти України ) заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу належного урядування , відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Крім того, в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 06.09.2018 №№ 0600381213, 0600421213 є протиправними та підлягають скасуванню.

При цьому, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , відповідно до якої адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову ТОВ Фабрика Філкон .

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог саме у спосіб, обраний позивачем, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика Філкон - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.09.2018 №№ 0600381213, 0600421213.

3. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика Філкон (адреса: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 23152014) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) понесені ТОВ Фабрика Філкон витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко