Постанова

від 30.03.2020 по справі 560/1827/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1827/19

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

30 березня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року (м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Самчинецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Самчинецької сільської ради від 21.02.2019 №2 в частині відмови їй щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв); зобов`язати Самчинецьку сільську раду вчинити дії по наданню їй дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки з земель нерозподілених часток (паїв) колишнього КСП ім. Чапаєва у розмірі до повного задоволення права на земельну частку (пай).

Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти рішення, яким задовольнити позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач отримала Сертифікат на право на земельну частку (пай) із земельної ділянки колективної власності КСП ім.Чапаєва на території Самчинецької сільської ради, та згідно з розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2005 року за № 329/2005-р було затверджено проект землеустрою та передано позивачу у приватну власність земельну ділянку площею 1,3073 га.

Землю передано для ведення особистого селянського господарства, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХМ №022 виданого Управлінням Держкомзему у Старокостянтинівському районі Хмельницької області 26 листопада 1995 року.

Позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв).

Рішенням Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району від 21 лютого 2019 року за №2 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки відповідно до норм Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власником земельних часток (паїв)", ця громадянка скористалася правом на отримання земельної ділянки відповідно до сертифікатів на право на земельні частки (паї) , а також відсутні генеральні плани населених пунктів Самчинецької сільської ради.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, за приписами частини другої ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч.2 ст. 22 ЗК України).

Відповідно до п. "а" ч.3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, визначені Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 року №899-IV (далі - Закон №899-IV).

Відповідно до ст.1 Закону №899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Згідно зі ст.2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

- свідоцтво про право на спадщину;

- посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

- рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до ст. 3 Закону №899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач виступає як суб`єкт владних повноважень, реалізуючі управлінські функції на виконання Закону №899-IV.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності рішення № 2 засідання 25-ї сесії Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області VІІ скликання від 21.02.2019 року в частині відмови у наданні дозволу позивачу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з оскарженим рішенням №2 засідання 25-ї сесії Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області VІІ скликання від 21.02.2019 року в якості підстави для відмови в задоволенні заяви позивача зазначено те, що позивач реалізувала своє право на отримання земельної ділянки відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай).

Відповідно до п. 17 Перехідних положень ЗК України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до ст. 5 Закону № 899-IV сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, уточнюють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв).

При цьому в оскарженому рішенні відповідач не обґрунтовує підстави для виділення позивачу земельної ділянки в меншому розмірі, не посилається на рішення про (уточнення) коригування розмірів земельних часток (паю) при виділенні в натурі земельних ділянок, що належали КСП ім.Чапаєва, та не зазначає про реалізацію сертифіката на земельну частку (пай) позивача в повному або неповному обсязі.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що саме лише посилання відповідача на виділення земельної ділянки в натурі не є належним та обґрунтованим рішенням за наслідками розгляду заяви позивача.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності посилання відповідача на відсутність генерального плану, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Частинами 5-6 ст.17 Закону №3038-VI передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Отже, генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, яка виготовляється на підставі рішення і на замовлення органів місцевого самоврядування. При цьому в оскаржуваному рішенні відповідач не обґрунтовує, яким чином відсутність генеральних планів впливає на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель нерозподілених часток (паїв) КСП ім.Чапаєва.

Крім того, в оскаржуваному рішенні не зазначено норми права, на підставі яких воно прийнято, міститься тільки загальне посилання на Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власником земельних часток (паїв)" в цілому.

Таким чином, розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв), Самчинецька сільська рада Старокостянтинівського району Хмельницької області діяла недобросовісно та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З матеріалів справи встановлено, що 17.07.2019 року на адресу Хмельницького окружного адміністративного суду надійшла заява Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про визнання позовних вимог (а.с.22).

Частиною 4 ст.47 КАС України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у ст. 44 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч.1 ст.189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч.ч. 4-5 ст. 189 КАС України у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують права, свободи або інтереси інших осіб.

Таким чином, єдиною підставою для відмови у прийнятті визнання позову є протиправність такого визнання або порушення прав, свобод або інтересів інших осіб.

Водночас, при прийнятті оскарженого рішення суд першої інстанції не надав оцінку заяві відповідача про визнання позову та не обґрунтував підстави неврахування вказаної заяви.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами.

Висновки суду першої інстанції по суті спору не відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 6 ст.139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №МР_АВ010173SON_7580061 від 20 травня 2019 року (а.с.5). Відповідно до квитанції №1733-3450-3433-0048 від 30 вересня 2019 року (а.с.32) за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції позивач сплатила судовий збір у розмірі 1152,60 грн.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору в розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Самчинецької сільської ради від 21.02.2019 №2 в частині відмови ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв).

Зобов`язати Самчинецьку сільську раду вчинити дії по наданню ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки з земель нерозподілених часток (паїв) колишнього КСП ім. Чапаєва у розмірі до повного задоволення права на земельну частку.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (с. Семиреньки, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31100, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області (с. Самчинці, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31172, код ЄДРПОУ - 21313453) судовий збір в розмірі 1921 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.