Постанова

від 01.04.2020 по справі 916/3153/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3153/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Одеської області від 19 грудня 2019 року (суддя Бездоля Д.О.) у справі № 916/3153/19

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)

до відповідача: Комунального підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнатеплокомуненерго» (вул. Європейська, 26, м. Роздільна, Роздільнянський район, Одеська обл., 67400)

про стягнення 77438,26 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнатеплокомуненерго» , в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у загальній сумі 77438,26 грн, з яких: 15034,24 грн пені, 13757,64 грн 3% річних та 48646,38 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позов, АТ ,,НАК ,,Нафтогаз України» посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №3507/1617-ТЕ-23 від 26.08.2016 в частині своєчасної сплати за отриманий природний газ.

16.12.2019 від відповідача за вх. №25935/19 надійшло клопотання (а.с.100-124, т.1), в якому відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення з відповідача. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач наголосив, що основна заборгованість була погашена в повному обсязі; в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання за договором; порушення строків оплати спричинено обставинами, що не залежали від відповідача - скрутне фінансове становище відповідача; основним видом господарської діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря населенню та іншим споживачам; відповідач посилається на те, що 06.11.2019, зокрема, між сторонами було підписано спільне протокольне рішення №3815 про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, відповідно до якого між сторонами розрахунки за природний газ за січень-березень 2017 року проводились за рахунок державного бюджетного бюджету в сумі 522196,22 грн, які надійшли відповідачу 26.12.2017 та перераховані на користь позивача 27.12.2017 за платіжним дорученням; відповідач вважає, що підписавши це спільне протокольне рішення сторони фактично погодились з тим, що між ними встановлюється інший порядок розрахунків, ніж встановлений самим договором.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 грудня 2019 року (суддя Бездоля Д.О.) у справі № 916/3153/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнатеплокомуненерго» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню в сумі 7517 грн. 12 коп, 3% річних в сумі 13757 грн. 64 коп, інфляційні втрати в сумі 48646 грн 38 коп та судовий збір в сумі 1921 грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту несвоєчасного здійснення відповідачем розрахунку за поставлений позивачем природний газ за Договором, внаслідок чого господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та індекс інфляції.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що відповідач повністю оплатив основний борг, АТ ,,НАК ,,Нафтогаз України» не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, господарський суд з урахуванням інтересів всіх учасників справи дійшов висновку щодо можливості зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 р. у справі № 916/3153/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 7517,12 грн. скасувати, прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення пені в розмірі 7517,12 грн., у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити в повному обсязі; судові витрати за розгляд справи № 916/3153/19 покласти на Відповідача по справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.

Боржник не звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів.

При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Апелянт зауважує, що право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з`ясувавши наявність перевищення розміру неустойки перед розміром збитків суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків .

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, зокрема, сплата основного боргу з простроченням строку, апелянт вважає, що даний випадок не є винятковим (в провадженні Господарського суду Одеської області знаходиться декілька справ по даному Відповідачу) та не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, тому підстави для зменшення розміру пені відсутні.

Разом з цим, апелянт зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому вважає, що суд неправомірно самостійно визначив розмір пені.

Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 922/1010/16 від 12.06.2018.

Загальна сума заявлених пені та 3% річних не компенсує повністю втрат від сплати відсотків за комерційними кредитами.

Скаржник вважає, що зменшення судом розміру пені спричинить Позивачу додаткові втрати та дозволить Відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у справі № 916/3153/19; постановлено розгляд справи №916/3153/19 здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи).

26.02.2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від КП СВТГ Роздільнянського району «Роздільнатеплокомуненерго» , в якому відповідач зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 7517,12 грн. ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно, апеляційна скарга Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України підлягає залишенню без задоволення, а вказане судове рішення - залишенню без змін.

Господарським судом Одеської області, при ухваленні рішення від 19 грудня 2019 року, правильно застосовано ст. 233 Господарського кодексу України та ч.З ст.551 Цивільного кодексу України, якими передбачено право суду на зменшення розміру пені при певних умовах та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Висновок Господарського суду Одеської області про можливість зменшення розміру пені, нарахованої Акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за Договором №3507/1617-ТЕ-23 від 26.08.2016 року, на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, обгрунтовано тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що Позивач або інші особи зазнали збитків у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання у спірних відносинах. Судом враховано важкий фінансовий стан Відповідача в період здійснення оплати за природний газ, що підтверджується, зокрема, наявним у справі витягом з акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 31.08.2017 (а.с.111-112, т.1), з якого вбачається, що станом на 01.09.2017 сума заборгованості із виплати заробітної плати Комунального підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району Роздільнатеплокомуненерго складала 171,1 тис. грн., а також враховано ступінь виконання Відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором.

Таким чином, на думку відповідача, суд, встановивши, що зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з Відповідача, на 50% від заявленої Позивачем суми пені, забезпечить оптимальний баланс інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню для них негативних наслідків, дійшов правомірного висновку щодо можливості такого зменшення.

Клопотання, додаткові пояснення, заперечення до суду не надходили. Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26.08.2016 між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Комунальним підприємством спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнатеплокомуненерго» (споживач) було укладено договір №3507/1617-ТЕ-23 постачання природного газу, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п.2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 891,0 тис. куб. м.

За умовами п.3.4. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється відповідним актом приймання-передачі.

Відповідно до п.5.2. договору ціна за 1000 куб. метрів на дату укладання договору становить 4942 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40грн.

Пунктом 6.1. договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Згідно з п. 8.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством та цим договором.

За умовами п.п.8.2., 8.3. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Відповідно до п/п. 4 п.11.3 договору сторони погодили, що будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Згідно з п.12.1. договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 31.03.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

23.01.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до вищевказаного договору (а.с.23-24, т.1).

06.11.2017 між сторонами та Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області, Департаментом фінансів Одеської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Роздільнянської районної державної адміністрації, Управлінням соціального захисту населення Роздільнянської районної державної адміністрації було підписане спільне протокольне рішення №3815 про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 522196,22 грн.

За змістом цього спільного протокольного рішення нових строків виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати природного газу по договору від 26.08.2016 №3507/1617-ТЕ-23 сторони не узгоджували, додаткових угод до вказаного договору щодо цього не укладали.

На підставі договору від 26.08.2016 № 3507/1617-ТЕ-23 відповідач отримав за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року включно природний газ на загальну суму 2206245,19 грн, що підтверджується підписаними між позивачем та відповідачем актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 на суму 92033,88 грн; від 30.11.2016 на суму 380737,61 грн; від 31.12.2016 на суму 513964,04 грн; від 31.01.2017 на суму 591302,39 грн; від 28.02.2017 на суму 386051,24 грн; від 31.03.2017 на суму 242156,03 грн (а.с.29-34, т.1) та визнається сторонами.

В підтвердження проведення відповідачем оплати за поставлений позивачем за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року природний газ, позивач надав суду виписку по операціях по підприємству КП «Роздільнатеплокомуненерго» з 01.08.2016 по 30.06.2018 (а.с.36 т.1).

Отже, судом встановлено, що відповідач за фактично отриманий природний газ розрахувався в повному обсязі, водночас, з порушенням строків, визначених умовами вищевказаного договору. Вказане підтверджується вищевказаними доказами, поясненнями позивача та не спростовано відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого природного газу позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 15034,24 грн. пені, 13757,64 грн 3% річних та 48646,38 грн інфляційних втрат.

Розрахунок спірних сум пені та 3% річних здійснений позивачем за зобов`язаннями по кожному акту окремо та з врахуванням п.8.2. договору.

Так, позивачем було здійснено розрахунки в межах спірного періоду наступним чином: за жовтень 2016 - з 26.11.2016 по 11.12.2016; за листопад 2016 - не нараховано; за грудень 2016 - з 26.01.2018 по 31.01.2017; за січень 2017 - 28.02.2017 по 06.03.2017; за лютий 2017 - пеня з 28.03.2018 по 15.11.2017, 3% річних з 28.03.2017 по 26.12.2017; за березень - пеня не нарахована, 3% річних з 26.04.2017 по 26.12.2017. Інфляційні нарахування позивачем здійснено за загальний період: квітень 2017 - листопад 2017 року.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог мала здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського Кодексів України, які регламентують правовідносини з розрахунків в межах купівлі-продажу, а також інших відповідних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері постачання природного газу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено місцевим судом та не заперечується сторонами в межах апеляційного провадження, відповідач несвоєчасно розрахувався за отриманий природний газ за договором постачання природного газу від 26.08.2016 № 3507/1617-ТЕ-23, що свідчить про неналежне (із допущеним простроченням) виконання ним такого грошового зобов`язання в силу ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 8.2 Договору.

Зміст доводів та вимог апеляційної скарги зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягуваної суми пені на 50%, з огляду на таке, колегія суддів переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про арифметично вірний та такий, що відповідає нормам законодавства України, розрахунок пені у розмірі 15034,24 грн., зроблений у відповідності до п.8.2. договору, а саме позивачем не нараховано пеню на суми оплат, проведені відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зменшуючи суму належної до стягнення пені на 50%а 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу, тобто до 7517,12 грн, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором; важкий фінансовий стан відповідача в період здійснення оплати за природний газ, що підтверджується, зокрема, наявним у справі витягом з акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 31.08.2017 (а.с.111-112, т.1), з якого вбачається, що станом на 01.09.2017 сума заборгованості із виплати заробітної плати Комунального підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнатеплокомуненерго» складала 171,1 тис. грн.

При цьому суд першої інстанції врахував, що жодних доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків позивачу у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань, матеріали справи не містять, а Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не надало.

Колегія суддів, з огляду на зміст доводів апеляційної скарги, зауважує, що позивач, незважаючи на наявність процесуальної можливості не надав жодних спростувань достовірності доказів відповідача та доказів відносно свого фінансового становища, тоді як доказово непідтверджені обставини за змістом апеляційної скарги щодо такого фінансового становища, не можуть бути враховані судом під час апеляційного перегляду рішення.

Так само, судовою колегією відхиляються посилання скаржника на невстановленість місцевим судом винятковості обставин та невірного застосування ст.233 Цивільного кодексу України, адже зауваження скаржника відносно недостатності обґрунтування з боку суду підстав зменшення нарахованих санкцій носять оціночний характер, тоді як частковість задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені як раз вказує на врахування майнових інтересів позивача.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку, та вважає що судом дотримано збалансованість інтересів сторін, враховано ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, баланс інтересів сторін.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені на 50%.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 18.06.2019 у справі №924/754/18.

Помилковим є й ствердження апелянта щодо зміни судом визначеного договором розміру пені, адже, в даному випадку, суд з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та обставин справи реалізував дискреційні повноваження щодо зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, а не порядок її обчислення, який визначено діючим законодавством та положеннями п. 8.2 Договору.

При цьому, апеляційним судом враховується, що позивачем, окрім іншого, застосовано до відповідача таку міру відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційні втрати, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення - залишенню без змін.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у справі №916/3153/19 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у справі №916/3153/19 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська