Постанова

від 01.04.2020 по справі 916/1852/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1852/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року, м. Одеса, суддя Степанова Л.В., повний текст рішення складено 09.09.2019 року

у справі № 916/1852/19

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса

до відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Одеса

про стягнення 58 072 грн. 92 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса, в якому просило солідарно стягнути з відповідачів на свою користь за договором від 16.08.2016 року б/н в загальному розмірі 58 072 грн. 92 коп., з яких 44 809 грн. 99 коп. - заборгованість за кредитом, 7 137 грн. 52 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 6 125 грн. 41 коп. - пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса умов договору банківського обслуговування від 16.08.2016 року б/н щодо повернення кредитних коштів та сплати інших платежів, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на вищевказану суму. У зв`язку із тим, що зобов`язання за кредитним договором від 16.08.2016 року б/н забезпечено договором поруки від 14.12.2018 року № Р1544791282868937952, укладеним із ОСОБА_1 , м. Одеса, позивач просив стягнути з відповідачів відповідну заборгованість солідарно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі №916/1852/19 (суддя Степанова Л. В.) позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача за договором від 16.08.2016 року б/н в загальному розмірі 58 072 грн. 92 коп задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ 44 809 грн. 99 коп. - заборгованості за кредитом, 7 137 грн. 52 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 6 125 грн. 41 коп. - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 960 грн. 50 коп. - судового збору з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса та 960 грн. 50 коп. - судового збору з ОСОБА_1 , м. Одеса.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до норм закону та умов Договору про банківське обслуговування Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса належним чином не виконало взяті на себе зобов`язання за договором, а саме: не сплатило необхідні кошти для погашення заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

ОСОБА_1 , м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі № 916/1852/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м.Київ у повному обсязі, а також вирішити питання про стягнення з позивача на користь відповідача-2 витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та витрат за послуги адвоката.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на норми ст. 207, 1055 Цивільного кодексу України, зазначає, що з наданих суду позивачем відповідних доказів на підтвердження кредитних відносин між сторонами не вбачається жодного кредитного договору, що має встановлені законом істотні умови, а також підпису відповдача-1. Крім того, скаржник наголошує на тому, що Умови та правила надання банківських послуг , а також Правила користування банківською карткою , які розміщені на офіційному сайті позивача, не є належним доказом по справі, оскільки останній повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ та його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, оскільки вищевказані Умови та Правила не підписані позичальником.

Разом з тим, ОСОБА_1 , м. Одеса у апеляційній скарзі звертає увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції стягнуто невірну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями на підставі розрахунку заборгованості, наданого позивачем. На думку відповідача-2, такий документ, як розрахунок заборгованості, не встановлює наявність або відсутність обставин, на які посилається позивач та не може слугувати доказом суми заборгованості. На думку відповідача-2, у зв`язку з ненаданням позивачем до матеріалів справи первинних документів щодо наявності заборгованості у відповідача-1 за кредитним договором, підстави для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ - відсутні.

Також, відповідач-2, посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 1069 Цивільного кодексу України, вважає, що позивачем при розгляді справи № 916/1852/19 не було надано жодного доказу щодо видачі відповідачу-1 грошових коштів, у готівковій чи безготівковій формі, у розмірі та на умовах, встановлених договором. Позаяк судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення взято до уваги розрахунок заборгованості, наданий позивачем, що в свою чергу, на думку скаржника, не може слугувати належним доказом.

Що стосується укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , м.Одеса, договору поруки від 14.12.2018 року № Р1544791282868937952, скаржник зазначив,що вищевказаний договір не укладав та відповідно не підписував, а тому останній є нікчемний та не може бути підставою для стягнення зі скаржника в солідарному порядку кредитних коштів та штрафних санкцій.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі №916/1852/19, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

04.03.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд відхилити доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі № 916/1852/19 та залишити вищевказане рішення суду першої інстанції в без змін.

Зокрема, відзив обґрунтовано тим, що між Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса був укладений договір від 16.08.2016 року б/н, який відповідачем-1 не заперечувався та не оскаржувався в судовому порядку, що підверджується наявними в матеріалах справи виписками за поточним рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса та розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що останній свідомо та тривало користувався кредитними коштами в період з 17.12.2018 року по 22.12.2018 року. Крім того, на думку позивача, твердження скаржника про недотримання письмової форми договору кредитування не може бути судом прийнято до уваги, оскільки останній не є стороною за кредитним договором, який був укладений між Банком та відповідачем-1, який, в свою чергу, умов, викладені у вищевказаному договорі, не заперечував.

Щодо доказів надання кредитних коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса позивач, посилаючись на Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України (Постанова від 04.07.2018 року № 75) зазначив, що наданий відповідачу-1 кредит за договором банківського обслуговування за своєю природою є позикою овердрафт, а тому виписка з поточного рахунку останнього є відображенням наданих йому кредитів, що в свою чергу Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ вважає за належний доказ видачі кредитних коштів.

Також, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ у відзиві щодо факту підписання відповідачем-2 договору поруки від 14.12.2018 року №Р1544791282868937952 зазначає, що останній було підписано скаржником за допомогою електронного цифрового підпису, як фізичною особою. При цьому, докази щодо проставлення такого підпису позивачем надаються до суду апеляційної інстанції, оскільки питання щодо укладеності вищевказаного договору поруки у суді першої інстанції не вирішувалося.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалось, відзив на апеляційну скаргу не надало, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі № 916/1852/19 підлягає скасуванню частково з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

16.08.2016 року уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса ОСОБА_2 шляхом власноручного підпису та проставленням печатки підприємства було підписано заяву, відповідно до якої відповідачу-1 позивачем було відкрито поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 .

В цей же час, 16.08.2016 року уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса ОСОБА_2 було власноруч підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг для обслуговування кредитного ліміту. Як вбачається зі змісту заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса надало згоду на ведення з Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ документообігу, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому умовами і правилами надання банківських послуг.

З довідки про встановлені кредитні ліміти клієнту банку від 07.06.2019 року 8.7.0.0.0/190607102120 Товариству з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса вбачається, що відповідачу-1 було встановлено на поточний рахунок № НОМЕР_1 наступні розміри кредитного ліміту: 16.08.2016 року - 0 грн., 18.12.2018 року - 45000 грн.

З матеріалів справи, а саме, з виписки з поточного рахунку за період з 22.12.2018 року по 21.01.2019 року вбачається, що вихідний залишок по фінансовим операціям за поточним рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса № НОМЕР_1 по активам становить 44 999 грн. 99 коп.: 28.12.2018 року з вищевказаного рахунку відповідача на підстві оферти банку від 16.08.2016 року було списано 286 грн. 09 коп., як погашення простроченої заборгованості; 03.01.2019 року з поточного рахунку відповідача-1, як комісію за користування лімітом у розмірі 0,5 % від суми 45 000 грн. було стягнуто сальдо кредиту за грудень 2018 року у розмірі 0 грн. 05 коп.; 18.01.2019 року з поточного рахунку відповідача-1, позивачем було здіснено погашення пені, згідно договору банківкого обслуговування у розмірі 8 грн. 46 коп.; 26.01.2019 року Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса в рахунок погашення комісії за користування кредитним лімітом було списано 224 грн. 95 коп.; 28.01.2019 року Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса в рахунок погашення відсотків за користування кредитним лімітом було списано 339 грн. 88 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з виписки по поточному рахунку відповідача № НОМЕР_1 в період з 22.01.2019 року по 07.06.2019 року, вихід кредиту на прострочку згідно договору банківського обслуговування у розмірі 44 809 грн. 99 коп. відбувся 22.01.2019 року. 31.01.2019 року, згідно тієї ж виписки, відбулося погашення пені згідно договору банківського обслуговування у розмірі 0 грн. 04 коп. 28.02.2019 року - погашення згідно договору банківського обслуговування у розмірі 0 грн. 04 коп. 31.03.2019 року - погашення пені згідно договору банківського обслуговування. 30.04.2019 року - погашення пені згідно договору банківського обслуговування у розмірі 0 грн. 04 коп. 31.05.2019 року - погашення згідно договору банківського обслуговування у розмірі 0 грн. 04 коп.

Також матеріали справи містять розрахунок заборгованості за договором від 16.08.2018 року № б/н, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса, станом на 29.05.2019 року, відповідно до якого, на думку позивача, загальний залишок заборгованості за наданим кредитом складає 44 809 грн. 99 коп.; загальний залишок заборгованості за процентами - 7 137 грн. 62 коп.; загальна сума нарахованої пені - 6 125 грн. 41 коп.; всього заборгованість за кредитом - 58 072 грн. 92 коп.

Разом з тим, матеріали справи містять роздруківку з офіційного сайту позивача Витягу з Умов та правил надання банківських послуг , яка завірена представником Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ.

Крім цього, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду та судом першої інстанції встановлено, що 14.12.2018 року між ОСОБА_1 , м. Одеса (Поручитель) та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ (Кредитор) було укладено договір поруки № P1544791282868937952 (Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м.Одеса (Боржник) зобов`язань за договорами приєднання до: розділу 3.2.1. ,,Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку у мережі інтернет по сплаті процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.2.2. Угоди 1 - 21 % річних для договорів, забезпечених порукою, 34 % річних для договорів не забезпечених порукою; за період користування кредитом, згідно п. 3.2.1.4.2.3. Угоди 1 - 42 % річних для договорів, забезпечених порукою, 68 % річних для договорів не забезпечених порукою; комісійної винагороди, згідно п. 3.2.1.4.15. Угоди 1 в розмірі 3% від суми перерахувань; винагороди за користування Ліміту, відповідно до 3.2.1.4.11 Угоди 1 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; кредиту в розмірі 65 000 грн.

Поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні (п. 1.1., 1.2. договору поруки).

Відповідно до п.1.2. договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1" та "Угодою 2" в тому ж розмірі що і боржник включаючи оплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання Боржником зобов`язань за "Угодою 1", Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п. 1.5 Договору поруки).

Сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання Боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за "Угодою 1"/"Угодою 2" цей договір припиняє свою дію (п. 4.1 Договору поруки).

Як встановлено Господарським судом Одеської області та колегією суддів Південно-західіного апеляційного господарського суду, предметом спору у даній справі є солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м.Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса заборгованості за договором від 16.08.2016 року б/н на користь позивача.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

З урахуванням положень п. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України відносини повинні бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Крім того, ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до норм ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, заява на відкриття рахунку та заява про приєднання відповідача-1 до Умов та Правил надання банківських послуг від 16.08.2016 року не містить розміру процентної ставки по договору банківського обслуговування. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

При цьому, позивач, пред`являючи вимоги про погашення наданих кредитних коштів, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню.

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за кредитом та пені, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16.08.2017 року, посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

Водночас, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач-1 розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання доУмов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем-1 кредитних коштів взагалі містили саме такі умови, зокрема й щодо сплати саме визначених позивачем процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки та комісійних нарахувань, оскільки підпису позичальника на вищевказаних документах, наданих позивачем не вбачається.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем в суді при розгляді вказаної справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що наданий позивачем Витяг з Умов та правил… користування банківськими послугами, який надано позивачем та міститься в матеріалах даної справи, який не містить підпису Відповідача-1, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.08.2016 шляхом підписання заяви про відкриття банківського рахунку, в якій не зазначено до яких саме Умов та Правил приєднався відповідач-1 (оскільки останні пртягом певного часу могли змінюватися). Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що є обов`язковим при застосуванні судами норм чинного законодавства щодо стягнення як конкретного розміру суми нарахованих процентів, так і стягнення штрафної відповідальності, яка настає тільки у випадку письмової домовленості сторін щодо її застосування.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст.і 634 Цивільного кодексу України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися, або могли змінюватися самим позивачем в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16.08.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.07.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що виникли пізніше, ніж момент укладання кредитного договору, і були найбільш сприятливі для можливості задоволення позову судом.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 Умови та правила банківських послуг, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача-1 відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, оскільки надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з приписами цивільного процесуального законодавства України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Так, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.09.2019 у справі № 916/2755/18, від 12.03.2020 року у справі № 916/548/19.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява №28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Разом з тим, судова колегія критично відноситься щодо посилання ОСОБА_1 , м. Одеса в апеляційній скарзі на відсутність у відповідача-1 фінансових зобов`язань перед Банком, оскільки факт наявності заборгованості за кредитом у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості, наданим позивачем та виписками з поточного рахунку відповідача-1 за період з 22.12.2018 року по 21.01.2019 року та з 22.01.2019 року по 07.06.2019 року, з яких вбачаться, що останній користувався кредитними коштами, частково здійснював погашення наданого банком кредиту.

Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність первинних документів, які б підтверджували видачу відповідачу-1 кредитних коштів та, як наслідок - наявність заборгованості за кредитом у останнього перед Банком колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Особливістю кредитування за овердрафтом є те, що при видачі кредиту позичковий рахунок банком не відкривається, а заборгованість за кредитом обліковується на рахунку клієнта як дебетовий залишок.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Відповідно до п. 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 року, (далі за текстом - Положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов`язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Так, зокрема, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Згідно з п. 5.6, 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів надано, зокрема виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 за період з 22.12.2018 року по 21.01.2019 року та з 22.01.2019 року по 07.06.2019 року, які свідчать про те, що зобов`язання за договором банківського обслуговування виконувались обома сторонами, зокрема Банк здійснював овердрафтове обслуговування відповідача-1, а останній вчиняв дії, направлені на сплату пені за користування кредитними коштами, а тому вимоги апелянта в цій частині до задоволення не підлягають.

Крім того, з розрахунку заборгованості станом на 29.05.2019 року, наданого позивачем на підтвердження кредитних зобов`язань з боку відповідача-1, Товариство з обмеженою відповідальністю ЖИЛПРОМБУД СЕРВІС , м. Одеса з 20.12.2018 року користувалось кредитними коштами, сплачувало заборгованість за договором банківського обслуговування, тобто, своїми конклюдентними діями підтвердило факт укладання з банком вищевказаного договору.

При цьому, при розгляді вищевказаної справи, відповідачами вказаного факту спростовано не було, як і не було надано відповідних належних та допустимих доказів відсутності протилежного. Тому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк ПриватБанк , м. Київ не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів і позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк , м. Київ в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Також, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не приймається до уваги твердження скаржника щодо неукладення ним договору поруки від 14.12.2018 року № Р1544791282868937952, оскільки доводи ОСОБА_1 , м. Одеса з цього приводу спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, протоколом перевірки електронного цифрового підпису, наданого позивачем як додатку до відзиву на апеляційну скаргу, з якого вбачається, що вищевказаний договір поруки було підписано особисто скаржником, як фізичною особою, за допомогою електронного цифрового підпису від 14.12.2018 року о 15:00:03, що відповідно до ст. 3 Закону України „Про електронний цифровий підпис" за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо наявності у позивача правових підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ заборгованості за кредитними зобов`язаннями в зв`язку з неповерненням кредитних коштів Товариством з обмеженою відповідальністю ЖИЛПРОМБУД СЕРВІС , м. Одеса, отриманих від позивача.

Одночасно з цим, як вже зазначалося вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідачів по справі суми нарахованих позивачем відсотків за користування кредитними коштами та пені.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач до суду не заявляв, а тому його вимоги про стягнення 7 137 грн. 52 коп. - заборгованості за відсотками за кристування кредитом; 6 125 грн. 41 коп. - пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором не підлягають до задоволення в зв`язку з безпідставністю.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вимоги відповідача-2, зазначені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі № 916/1852/19 є таким, що підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Крім того, апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі № 916/1852/19 містить клопотання про стягнення на його користь з позивача витрат за послуги адвоката.

Колегія суддів зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, належних доказів на підтвердження надання такої професійної правничої допомоги загалом, зокрема, обгрунтованого розрахунку витрат на надання такої допомоги та загального розміру гонорару адвоката за виконані ним послуги, надані Дьоміну Руслану Васильовичу, м. Одеса, матеріали справи не містять та на час розгляду скарги на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання.

Керуючись ст. 129, 227, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі № 916/1852/19 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 року у справі №916/1852/19 - скасувати частково.

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса про стягнення солідарно заборгованості за кредитом у розмірі 44 809 грн. 99 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 7 137 грн. 52 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 6 125 грн. 41 коп. - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 19, код ЄДРПОУ 40715277) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, поштова адреса: 49027, м. Дніпро, а/с 1800, код ЄДРПОУ - 14360570) 44 809 грн. 99 коп. заборгованості за договором банківського обслуговування від 16.08.2016 року б/н.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС" (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 19, код ЄДРПОУ 40715277) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, поштова адреса: 49027, м. Дніпро, а/с 1800, код ЄДРПОУ 14360570) 739 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, поштова адреса: 49027, м. Дніпро, а/с 1800, код ЄДРПОУ 14360570) 739 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ у позовних вимогах про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛПРОМБУД СЕРВІС", м. Одеса (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 19, код ЄДРПОУ 40715277) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами у розмірі 7 137 грн. 52 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 6 125 грн. 41 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", (01001 м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, поштова адреса: 49027, м. Дніпро, а/с 1800, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 662 грн. 75 коп.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Г.П. Разюк А.І. Ярош