Рішення

від 12.03.2020 по справі 530/10/19

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/10/19

Номер провадження 2/530/64/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2020 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Петренка В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Зіньків, цивільну справу за позовом

Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Беївська, 93-в, до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини", місце знаходження: Київська область, м.Бровари, вул.Гагаріна, 22 офіс 159, третя особа: Зіньківська районна державна адміністрація, місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Воздвиженська, 40; комунальне підприємство Реєстраційно-інвентаризаційна служба Опішнянської територіальної громади про визнання договору оренди земельної ділянки недійснимта зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 до Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Беївська, 93-в про стягнення заборгованості по орендній платі та припинення правовідношення шляхом дострокового розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Беївська, 93-в, до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини", місце знаходження: Київська область, м.Бровари, вул.Гагаріна, 22 офіс 159, третя особа: Зіньківська районна державна адміністрація, місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Воздвиженська, 40; комунальне підприємство Реєстраційно-інвентаризаційна служба Опішнянської територіальної громади про визнання договору оренди земельної ділянки недійснимта зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 до Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Беївська, 93-в про стягнення заборгованості по орендній платі та припинення правовідношення шляхом дострокового розірвання договору оренди землі.

Суд, зачитавши заяву представника позивача, за первісним позовом, він же відповідач за зустрічним позовом, який підтримав позовні вимоги, заслухавши представника відповідача, за первісним позовом він же представник позивача за зустрічними позовними вимогами, який заперечував проти позовних вимог, послалися на відзив, який приєднано до матеріалів справита дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим… .

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_1 Девелопменте ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

В судовому засіданні було встановлено, що 01.01.2006 року між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство Інтеграл - Інтеграл-Агро , в особі директора Левошка Івана Васильовича, було укладено договір оренди землі б/н щодо передачі в оренду земельної ділянки загальною площею 2,56 га, кадастровий номер 5321381600:00:035:0014, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області строком на 10 років.

Цей договір було зареєстровано у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 20.10.2006 року за №040655500416.

Таким чином, строк дії договору закінчувався 21.10.2016 року.

Відповідно до п. 8 договору оренди землі від 01.01.2006 року після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

21.10.2016 року після погодження всіх істотних умов, між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство Інтеграл - Інтеграл-Агро , в особі директора Левошка Івана Васильовича, було укладено новий договір оренди тієї ж земельної ділянки строком на десять років.

21.10.2016 року, коли представник агропідприємства, позивача за первісним позовом звернувся до державного реєстратора з питанням щодо державної реєстрації вказаного договору оренди, та отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №32008470 від 24.10.2016 року у зв`язку з тим, що речове право, похідне від права власності, зареєстровано за іншим правонабувачем.

Як з`ясувалося з інформаційної довідки №71291027 від 25.10.2016 року, 21.10.2016 року державним реєстратором Зіньківської міської ради проведено державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 21.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Автотранспортне підприємство - 15339 , строк дії якого зазначено до 31.12.2026 року.

На адресу позивача надійшов лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, у якому ОСОБА_1 повідомляється, що вона відмовляється продовжувати договір на земельну ділянку, так як інші орендарі пропонують більш вигідні умови оренди землі і в договорах оренди інших орендарів передбачено ще додаткові пільги і послуги, які не передбачені в договорі оренди від ДП

Інтеграл - Інтеграл-Агро .

Відповідно до статті 82 Цивільного процесуального кодексу України

обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або

адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при

розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої

встановлено ці обставини.

Враховуючи те, що права та законні інтереси підприємства як орендаря

були порушені, а тому було вирішено звернутися до суду з позовом про

визнання недійсним договору оренди землі б/н від 21.10.2016 року, укладеного

між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством

Автотранспортне підприємство-15339 , строк дії якого зазначено до

31.12.2026 року.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від

28.08.2017 задоволено позов ДП ТОВ Підприємство Інтеграл Інтеграл-

Агро до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства

Автотранспортне підприємство - 15339 , а саме: визнано недійсним договір оренди землі б/н від 21.10.2016 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Автотранспортне підприємство - 15339 та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321381600:00:035:0014, площею 2,5595 га. Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 21.10.2016 року, номер запису про інше речове право 17007978 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 31967962), зареєстрованого 21.10.2016 року в Зіньківській міській раді. Визнано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство Інтеграл - Інтеграл-Агро , в особі директора Левошка Івана Васильовича 01.01.2006 року, який зареєстровано у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 20.10.2006 року поновленим на той самий строк. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 06.12.2017 року та Постановою Верховного суду від 21.11.2018 року - рішення Зіньківського районного суду Полтавської області по справі № 530/212/17 - залишено без змін.

Таким чином, рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано договір оренди земельної ділянки, що укладений між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство Інтеграл - Інтеграл-Агро , в особі директора Левошка Івана Васильовича 01.01.2006 року, який зареєстровано у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 20.10.2006 року та поновлено на той самий строк.

За змістом ч.2 ст. 792 Цивільного кодексу України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.1ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, яків становлені ст. 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства .

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 та ст. 216 Цивільного кодексу України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно до ст.17 Закону України Про визнання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За ст.13 Конвенції кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі Стреч протни об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди.

Згідно правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладена в ухвалах цього суду від 26.10.2016 року справа №620/462/15-ц, від 15.09.2016 року справа №620/462/15-ц вказано, що у разі невиконання орендодавцем права орендаря, передбаченого ст. 33 Закону України Про оренду землі , на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі п. 2 ч. 2 ст.6 ЦК України. Аналогічна правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 6-55цс15.

По зустрічних позовних вимог, ОСОБА_1 , суд бере до уваги, що договір аренди мін нею та Дочірним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро" закінчився 2016 року (а.с.12-17).

Згідно відмови реєстратора від 24.10.2016 року договір між ОСОБА_1 та Дочірним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро" не зареєстровано (а.с.18).

Позивачем, ОСОБА_1 не надано доказів відповідно до ст. 81 ЦПК України того, що Дочірне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро" користувалося її земельною ділянко, а тому, по позовних вимогах ОСОБА_1 слід відмовити.

Що стосується судових витрат позивача по первісному позову на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При подачі позовної заяви, позивач по первісному позову Дочірне підприємство товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро" судовий збір не сплатив.

Під час підготовчого засідання, позивач та представники позивача квитанцію про сплату судового збору в судове засідання не надали.

До початку судового засідання, керівник Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро" написав клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.

Суд бере до уваги, що позивач неодноразово приймав участь у судових засіданнях, про що вказує надані позивачем в додатку до позовної заяви копії судових рішень, а тому він знав, що відповідно до Закону україни Про судовий збір , він мав сплатити судовий збір та надати квитанцію разом з позовною заявою. А тому суд розцінює дії позивача, під час розгляду справи та ненадання квитанції про сплату судового збору, як зловиживанням своїм правом, а тому відповідно до ч.9 ст. 141 ЦПК України, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю, незалежно від результатів вирішення спору.

В зв`язку з викладеним, суд покладає судові витрати по первісному позову на позивача, а саме Дочірне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро".

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Беївська, 93-в, до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , Фермерського господарства "Чорноземи Зіньківщини", місце знаходження: Київська область, м.Бровари, вул.Гагаріна, 22 офіс 159, третя особа: Зіньківська районна державна адміністрація, місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Воздвиженська, 40; комунальне підприємство Реєстраційно-інвентаризаційна служба Опішнянської територіальної громади про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - задоволити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 до Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Беївська, 93-в про стягнення заборгованості по орендній платі та припинення правовідношення шляхом дострокового розірвання договору оренди землі - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Інтеграл" - "Інтеграл-Агро", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул. Беївська, 93-в в на користь держави 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок судових витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 22.03.2020 року

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко