Постанова

від 01.04.2020 по справі 227/4819/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 227/4819/18

Номер провадження 22-ц/804/921/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Соломахи Л.І.,

суддів Агєєва О.В ., Мальованого Ю.М.

за участю:

секретаря судового засідання Цимбала Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 227/4819/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута-Плюс", третя особа - Відділ державної реєстрації Добропільської районної державної адміністрації Донецької області, про витребування майна із незаконного володіння та користування з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року у складі судді Хандуріна В.В., -

В С Т А Н О В И В:

02 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута-Плюс" (далі ТОВ "Рута-Плюс"), третя особа - Відділ державної реєстрації Добропільської районної державної адміністрації, про витребування майна із незаконного володіння та користування.

Зазначала, що їй на праві власності відповідно до Державного акту серія ЯИ № 311734, виданого 04 грудня 2009 року Добропільською районною державною адміністрацією, належить земельна ділянка площею 5,1932 га.

У 2018 році вона вирішила укласти договір оренди земельної ділянки з орендарем, який надав їй пропозицію.

Отримавши витяг з Державного земельного кадастру, вона дізналася, що її земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ "Рута-Плюс", строк дії речового права 49 років (з урахуванням ротації культур), дата державної реєстрації речового права 13 липня 2016 року.

У червні 2018 року вона отримала у ТОВ "Рута-Плюс" копію договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (паю) та копію акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140.

Вивчивши ці документи, вважає, що договір є підробленим, оскільки будь яких правочинів зі своєю земельною ділянкою вона не вчиняла, договір оренди та акт приймання-передачі земельної ділянки не підписувала.

Крім того, преамбула договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (паю) від 13 липня 2016 та копія акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду площею 5,1932га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, має відомості про земельну ділянку з посиланням на Державний акт серії ДН № 078964 від 07 липня 2004 року, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право на землю та право постійного користування землею. Проте вищевказана земельна ділянка належить їй на підставі Державного акту серії ЯИ № 311734, виданого 04 грудня 2009 року Добропільською районною державною адміністрацією. Це свідчить про те, що при укладенні договору оренди ТОВ "Рута-Плюс" не володіло інформацією щодо документа, який підтверджує її право власності на землю, та вписало аби який акт, що підтверджує, що договір укладався без її відома та супроти її волі.

На початку літа 2018 року вона звернулася до відповідача з усною вимогою розірвати договір оренди. ТОВ "Рута-Плюс" від розірвання договору відмовилося, посилаючись на дійсність договору, та запропонувало їй звернутися до суду.

Посилаючись на те, що договір оренди не є укладеним, оскільки вона його не підписувала, що відповідач порушує її право власності на земельну ділянку, до теперішнього часу продовжує незаконно використовувати земельну ділянку та відмовляється її повертати, просила:

- витребувати із незаконного володіння та користування ТОВ "Рута?Плюс" земельну ділянку загальною площею 5,1932га, розташовану на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії ЯИ № 311734, виданого 04 грудня 2009 року Добропільською районною державною адміністрацією;

- зобов`язати ТОВ "Рута-Плюс" повернути земельну ділянку загальною площею 5,1932 га, розташовану на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, її власнику ОСОБА_1 (а.с. 2 - 5 т. 1).

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 199 - 200).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 311734, виданого Добропільською райдержадміністрацією 04 грудня 2009 року, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка знаходиться на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області (а.с. 6 т. 1). Дані обставини підтверджуються також Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 7 т. 1).

Згідно договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (пай) від 13 липня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Рута-Плюс", об`єктом договору є земельна ділянка площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка знаходиться на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області; строк дії договору складає 49 років.

Згідно пункту 36 договору він набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації (а.с. 11 - 12 т. 1)

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 13 липня 2016 року, орендодавець ОСОБА_1 передала земельну ділянку, а ТОВ "Рута-Плюс" в особі директора Курганова Р ОСОБА_2 прийняло в оренду земельну ділянку площею 5,1932 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 13 т. 1).

Державну реєстрацію договору здійснено державним реєстратором Добропільської райдержадміністрації в Державному реєстрі речових прав 13 липня 2016 року за № 15438179 (а.с. 7 - 8 т. 1).

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона не підписувала договір оренди землі від 13 липня 2016 року з ТОВ "Рута-Плюс", у зв`язку з чим вважає, що відповідач незаконно, без відповідної правової підстави, заволодів та користується належною їй земельною ділянкою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у справі № 6-3090цс15 від 02 березня 2016 року, в контексті правової регламентації статті 387 ЦК України, на яку посилається позивач, обов`язковою передумовою для пред`явлення віндикаційного позову є відсутність між позивачем та відповідачем зобов`язально-правових відносин щодо спірного майна і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Проте земельна ділянка площею 5,1932га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка належить позивачу, передана нею ТОВ "Рута-Плюс "на виконання умов договору оренди земельної ділянки від 13 липня 2016 року б/н на підставі акту приймання-передачі від 13 липня 2016 року. Заперечуючи факт підписання (укладення) цієї угоди та передачі земельної ділянки відповідачу, позивач жодних доказів фактичного неукладення договору чи недійсності цього договору оренди земельної ділянки суду не надала.

Висновком експерта № 4061-4062 від 28 жовтня 2019 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи підтверджена ймовірність виконання підписів від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 13 липня 2016 року та акті приймання-передачі цієї земельної ділянки саме ОСОБА_1

Договір між сторонами укладено та зареєстровано державою у встановленому Законом порядку. На виконання укладеної угоди земля передана ТОВ "Рута-Плюс", орендодавцеві ОСОБА_1 відповідачем сплачена орендна плата у 2017 році, що нею особисто визнано в судовому засіданні і підтверджено відповідачем платіжними документами.

Отже, зробити висновок про безпідставність (без відповідної правової підстави) і незаконність (отримання права з порушенням порядку, встановленому законом) володіння та користування відповідачем ТОВ "Рута-Плюс" спірною земельною ділянкою, суд не може.

Договір оренди не є нікчемним і не був визнаний судом недійсним, з такими вимогами до суду ОСОБА_1 не зверталась (а.с. 199 - 200).

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в судовому засіданні не досліджувався та не знайшов відображення в рішенні суду той факт, що преамбула договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (паю) від 13 липня 2016 року та копія акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, має відомості про земельну ділянку з посиланням на Державний акт серії ДН № 078964 від 07 липня 2004 року, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право на землю та право постійного користування землею. Проте вищевказана земельна ділянка належить їй на підставі Державного акту серії ЯИ № 311734, виданого 04 грудня 2009 року Добропільською районною державною адміністрацією. Це свідчить про те, що при укладені договору оренди ТОВ "Рута-Плюс" не володіло інформацією щодо документа, який підтверджує її право власності на землю, та вписало аби який акт, що свідчить про те, що договір укладався без її відома та супроти її волі.

Посилання в рішенні суду на те, що нею не надано належних доказів, теж не є об`єктивним, оскільки в судовому засіданні нею надавалися відповідні документи, які підтверджують, що на момент укладення, підписання та реєстрації правочину, вона ніяк не могла перебувати у місті Добропіллі, що вона перебувала у місті Краматорську та займалася оформленням відповідних документів в Управлінні праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради у зв`язку з тим, що є інвалідом 3 групи. В результаті чого їй було видано відповідне направлення № 577/503 від 13 липня 2016 року для забезпечення протезними виробами. Відстань від міста Краматорськ до міста Добропілля складає 70 км. Не маючи власного автотранспорту, їй дуже важко пересуватися громадським міжміським транспортом.

До цього в липні 2016 року вона проходила МСЕК та 22 липня 2016 року отримала довідку про проходження, тому протягом липня 2016 року вона ніяк не могла перебувати за місцезнаходженням відповідача, оскільки займалася своїм здоров`ям.

Посилаючись на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що ймовірний висновок не являє собою встановлений факт, а є лише припущенням про нього, вважає, що такий висновок експерта не встановлює фактичних даних, а містить більш менш обґрунтовану версію про існування цих даних. Таким чином вимога категоричності висновку експерта є обов`язковою умовою допустимості цього виду доказів, а ймовірний висновок не володіє цією властивістю (а.с. 208 - 209 т. 1).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 відкрито апеляційне провадження (а.с. 236 - 237 т. 1).

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ "Рута-Плюс" просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року - без змін.

Зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

13 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Рута-Плюс" було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (паю).

На виконання зазначеного договору на підставі акту приймання-передачі від 13 липня 2016 року земельна ділянка площею 5,1932 га ріллі, що розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, була передана позивачем ТОВ "Рута-Плюс", в межах виконання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, з дотриманням вимог статей 759, 792 ЦК України.

Згідно пункту 36 Договору цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Державну реєстрацію договору проведено державним реєстратором Добропільської райдержадміністрації в Державному реєстрі речових прав 13 липня 2016 року за № 15438179.

Доводи позивача про те, що вона не укладала із ТОВ "Рута-Плюс" договір, не підтверджуються ані висновком почеркознавчої експертизи, ані іншими належними та допустимими у розумінні ЦПК України доказами.

Відповідно до приписів статті 378 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною третьою статті 397 ЦК України передбачено, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відтак, в контексті правової регламентації статті 387 ЦК України вбачається, що обов`язковою передумовою для пред`явлення позову про витребування майна із незаконного володіння та користування (віндікаційний позов) є відсутність між позивачем та відповідачем зобов`язально - правових відносин щодо спірного майна і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Твердження позивача про те, що вона на момент укладення, підписання та реєстрації правочину не могла перебувати в місті Добропілля, оскільки перебувала у місті Краматорську та займалася оформленням відповідних документів в Управлінні праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, не є абсолютними та беззаперечними, оскільки, позивач перебувала не за межами території України та навіть не за межами Донецької області, а подолання відстані у 70 км між містом Краматорськ Донецької області та містом Добропілля Донецької області дорівнює за часом 1,5 годинам. То ж, зазначені вище твердження не можуть слугувати доказами відсутності позивача у м. Добропілля під час укладення договору оренди земельної частки (паю).

Під час розгляду справи судом першої інстанції жодних доказів фактичного неукладення договору чи недійсності цього договору позивачем суду не надано.

Твердження про те, що позивач не укладала з відповідачем спірний договір, не підписувала його, не надавала згоди на його укладення, не підтверджені належними доказами.

Висновком експерта № 4061-4062 від 28 жовтня 2019 року підтверджено ймовірність виконання підписів від імені позивача у договорі оренди земельної ділянки від 13 липня 2016 року та акті приймання-передачі цієї земельної ділянки саме позивачем.

Позивачем не надано жодного доказу неукладення зазначеного договору. Проте ТОВ "Рута-Плюс", зі свого боку, надало суду докази існування договірних відносин між позивачем та відповідачем та виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди від 13 липня 2016 року, а саме, сплати орендної плати. Так, відповідно до грошового переказу від 20 квітня 2017 року позивач отримала від ТОВ "Рута-Плюс" орендну плату у сумі 2 699,00 грн. Відповідно до грошових переказів від 19 листопада 2019 року, від 28 листопада 2019 року у 2019 році позивач отримала від ТОВ "Рута-Плюс" орендну плату у розмірі 20 980,24 грн. за 2018 - 2019 роки, що підтверджується копіями фіскальних чеків.

Ці фактичні дані підтверджують те, що позивач визнає існування договірних відносин між нею та ТОВ "Рута - Плюс" (а.с. 3 - 5 т. 2).

Копія апеляційної скарги позивача третій особі - Відділу державної реєстрації Добропільської районної державної адміністрації направлена 04 березня 2020 року (а.с. 238 т. 1) та отримана нею 10 березня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 246 т. 1).

Письмовий відзив на апеляційну скаргу третьою особою - Відділом державної реєстрації Добропільської районної державної адміністрації Донецької області на час розгляду справи не наданий.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 березня 2020 року справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 01 квітня 2020 року (а.с. 240 - 241 т. 1).

У судове засідання апеляційного суду 01 квітня 2020 року позивач ОСОБА_1 та представник третьої особи не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 судову повістку-повідомлення про розгляд справи 01 квітня 2020 року отримала 14 березня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 14 т. 2).

Позивач причини неявки у судове засідання не повідомила і відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України вважається, що вона не з`явилася у судове засідання без поважних причин.

Третя особа - Відділ державної реєстрації Добропільської районної державної адміністрації Донецької області судову повістку-повідомлення про розгляд справи 01 квітня 2020 року отримав 17 березня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 21 т. 2).

23 березня 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшло клопотання третьої особи про розгляд справи 01 квітня 2020 року без участі її представника (а.с. 18 т. 2).

Відповідач - ТОВ "Рута-Плюс" у судове засідання направив в якості представника ОСОБА_3 , яка на підтвердження своїх повноважень надала апеляційному суду довіреність, видану їй ТОВ "Рута-Плюс" 31 березня 2020 року та підписану директором ТОВ "Рута-Плюс" (а.с. 29 т. 2).

Відповідно до статті 131 2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до підпункту 11 пункту 16 1 розділу XV "Перехідні положення "Конституції України представництво відповідно до статті 131 2 цієї Конституції виключно адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (набрав чинності 30 вересня 2016 року), здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

У цій справі провадження відкрито ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2018 року (а.с. 22 т. 1), тобто після набрання чинності Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

Відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом першої інстанції зазначена справа відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначною не визнавалася і підстави для її визнання малозначною відсутні, оскільки вона не належить до справ незначної складності.

Зазначена справа не є спором, що виник з трудових відносин.

Отже, у цій справі представником у суді апеляційної інстанції може бути лише адвокат.

Громадянка ОСОБА_3 пояснила, що вона статусу адвоката не має, представляє інтереси ТОВ "Рута-Плюс" виключно на підставі довіреності.

Вона ж пояснила, що не є керівником ТОВ "Рута-Плюс", членом виконавчого органу ТОВ "Рута-Плюс", що у трудових відносинах з ТОВ "Рута-Плюс" не перебуває, а тому не може надати суду витяг зі статуту чи положення щодо її самопредставництва ТОВ "Рута-Плюс".

Враховуючи, що громадянка ОСОБА_3 не надала апеляційному суду документів, що підтверджують її повноваження щодо самопредставництва юридичної особи, що вона статусу адвоката не має і відповідно представником юридичної особи у суді апеляційної інстанції бути не може, до участі у справі як представник юридичної особи - ТОВ "Рута-Плюс" Афонцева Н.М. не допущена, про що постановлена ухвала з занесенням до протоколу судового засідання.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача та відзиву відповідача на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам закону відповідає.

Суд першої інстанції правильно встановив та ця обставина не оспорюється учасниками справи, що позивач ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №311734, виданого Добропільською районною державною адміністрацією 04 грудня 2009 року, є власником земельної ділянки площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області; цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 6 т. 1).

Державна реєстрація права власності здійснена 13 липня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 974036814220, що підтверджується Інформацією від 30 березня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 23 - 25 т. 2).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Такі ж норми містить і стаття 321 ЦК України, згідно якої право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ "Рута-Плюс" 13 липня 2016 року укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (пай), згідно якого об`єктом договору є земельна ділянка площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка знаходиться на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області; договір укладено на 49 років (з урахуванням ротації культур)(пункти 1, 2, 6 договору).

Згідно пунктів 7, 8, 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4 761,36 гривень. Орендар зобов`язується виплачувати орендодавцеві орендну плату за користування земельною ділянкою протягом терміну встановленого в договорі у розмірі не менше 3,5% від грошової оцінки земельної ділянки та поступово збільшувати цю плату залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану Орендаря. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься 1 раз на рік до 31 грудня.

Відповідно до пункту 15 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Згідно пункту 36 договору він набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації (а.с. 11 - 12 т. 1)

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України , статтею 1 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (далі Закон № 161-XIV) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частиною п`ятою статті 6 Закону № 161-XIV передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 14 Закону № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно частини першої статті 16 Закону № 161-XIV укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація права оренди ТОВ "Рута-Плюс" на підставі договору оренди від 13 липня 2016 року здійснена 13 липня 2016 року, що підтверджується Інформацією від 30 березня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер запису про інше речове право 15438179 (а.с. 23 - 25 т. 2).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 13 липня 2016 року, орендодавець ОСОБА_1 передала, а ТОВ "Рута-Плюс" в особі директора ОСОБА_4 прийняло в оренду земельну ділянку площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка знаходиться на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 13 т. 1).

І договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (пай) від 13 липня 2016 року, і акт приймання-передачі земельної ділянки від 13 липня 2016 року підписані обома сторонами, тобто ОСОБА_1 та від імені орендаря директором ТОВ "Рута-Плюс" Кургановим Р ОСОБА_5 А. (а.с. 11 - 12, а.с. 13 т. 1).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що оспорюваний позивачем договір оренди не є нікчемним, що позовні вимоги про визнання правочину недійсним позивачем ОСОБА_1 не заявлялися.

Свої вимоги про витребування спірної земельної ділянки від ТОВ "Рута-Плюс" позивач обґрунтовує тим, що договір оренди землі від 13 липня 2016 року вонане підписувала.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано суду доказів про те, що договір оренди землі від 13 липня 2016 року вона не підписувала і відповідно що договір є неукладеним.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 14 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оспорюваний позивачем договір оренди укладений у письмовій формі, тобто з дотриманням форми, встановленої законом, та має підписи обох сторін договору, тобто в розумінні статей 207, 638 ЦК України, статті 14 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі"договір оренди землі від 13 липня 2016 року є укладеним.

Згідно статті 17 Закону № 161-XIV об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що договір оренди від 13 липня 2016 року зареєстрований у встановленому законом порядку 13 липня 2016 року, він відповідно до пункту 36 договору та статті 17 Закону №161-XIV набрав чинності 13 липня 2016 року.

Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину, для якого законом установлено письмову форму, або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Перевіряючи доводи позивача про те, що договір оренди вона не підписувала, за клопотанням позивача судом першої інстанції була призначена судово-почеркознавча експертиза.

Згідно висновку експерта № 4061-4062 від 28 жовтня 2019 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 у графі " ОСОБА_6 " договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення - земельної частки (пай) від 13 липня 2016 року, укладеному між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рута-Плюс", виконано, ймовірно, ОСОБА_1 .

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі " ОСОБА_6 Радомська" акту приймання-передачі земельної ділянки площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, державний акт на право власності на земельну ділянку ДН №078964 від 07.07.2004 року, виконано, ймовірно, ОСОБА_1 .

Ймовірна форма висновку пояснюється обмеженістю відповідного порівняльного матеріалу, а саме, зразків підпису (в першу чергу - вільних) виконаних в транскрипції досліджуваних підписів, що не дозволило виявити більшу сукупність суттєвих ознак та неупереджено їх оцінити (а.с. 178 - 187 т. 1).

Отже, зазначений висновок експерта не доводить той факт, що підпис в договорі оренди та в акті приймання-передачі земельної ділянки виконано не позивачем.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ймовірний висновок не являє собою встановлений факт, а є лише припущенням про нього, що такий висновок не встановлює фактичних даних, а містить більш менш обґрунтовану версію про існування цих даних, що висновок має бути категоричним, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки саме позивачем ОСОБА_1 суду не надано доказів, зокрема і категоричного висновку судово-почеркознавчої експертизи, про те, що договір оренди від 13 липня 2016 року та акт приймання-передачі підписані не нею.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що на момент укладення, підписання та реєстрації правочину, тобто 13 липня 2016 року, вона не могла перебувати у місті Добропіллі, що вона перебувала у місті Краматорську та займалася оформленням відповідних документів в Управлінні праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, що підтверджується направленням № 577/503 від 13 липня 2016 року для забезпечення протезними виробами, що відстань від міста Краматорськ до міста Добропілля складає 70 км і, не маючи власного автотранспорту, їй дуже важко пересуватися громадським міжміським транспортом, також не спростовують факт підписання нею договору оренди та акту приймання-передачі.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Той факт, що в договорі оренди земельної ділянки від 13 липня 2016 року та в акті приймання-передачі земельної ділянки помилково зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії ДН № 078964 від 07 липня 2004 року, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право на землю та право постійного користування землею, також не спростовує факт підписання договору оренди та акту приймання-передачі саме ОСОБА_1 .

Зазначення в договорі оренди земельної ділянки від 13 липня 2016 року та в акті приймання-передачі земельної ділянки, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії ДН № 078964 від 07 липня 2004 року, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право на землю та право постійного користування землею, в той час як земельна ділянка належить їй на підставі Державного акту серії ЯИ № 311734, виданого 04 грудня 2009 року Добропільською районною державною адміністрацією, не є підставою вважати договір оренди нікчемним, оскільки в договорі оренди відповідно до статті 15 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" зазначено саме той об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), який зазначений в Державному акті серії ЯИ № 311734, виданому 04 грудня 2009 року Добропільською районною державною адміністрацією, а саме: земельна ділянка площею 5,1932 га ріллі, кадастровий номер 1422083300:01:000:0140, яка знаходиться на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, позивачем не спростовано факт укладення договору оренди від 13 липня 2016 року.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Саме такі правові висновки, викладені Верховним Судом України в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, у постановах судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16.

Оскільки договір оренди від 13 липня 2016 року було укладено сторонами та зареєстровано у встановленому законом порядку, земельна ділянка була передана позивачем відповідачу на виконання умов укладеного договору, відповідач - ТОВ "Рута-Плюс" володіє спірною земельною ділянкою на підставах, встановлених законом .

На підтвердження володіння спірною земельною ділянкою на підставах, встановлених законом, відповідачем суду надані докази щодо виконання своїх зобов`язань за договором оренди від 13 липня 2016 року, а саме про сплату позивачу орендної плати, - відомість на виплату грошей № 47 від 28 квітня 2017 року та фіскальний чек про переказ ОСОБА_1 орендної плати у сумі 2 699,00 грн. (а.с. 44 - 45, а.с. 46 т. 1). Позивачем факт отримання орендної плати у судовому засіданні суду першої інстанції визнано.

Отже, позивач відповідно до статей 317, 319 ЦК України на власний розсуд розпорядилася своїм майном - вчинила щодо спірної земельної ділянки правочин, припинення якого регулюється статтею 31 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі".

Згідно статті 31 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Оспорюваним договором оренди від 13 липня 2016 року не передбачено право орендодавця на розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Пунктом 31 договору встановлено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (а.с. 11 - 12 т. 1).

На час перегляду справи судом апеляційної інстанції договір оренди землі від 13 липня 2016 року в установленому законом порядку не розірваний і у цій справі такі позовні вимоги орендодавцем ОСОБА_1 не заявлялися.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав як власника земельної ділянки, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування позивачем земельної ділянки з володіння ТОВ "Рута-Плюс".

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є необґрунтованими. Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 057,20 грн. (а.с. 207, а.с. 215, а.с. 231, а.с. 235).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування їй витрат по сплаті судового збору відсутні, судові витрати по сплаті позивачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 057,20 грн. покладаються на позивача.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 квітня 2020 року.

Головуючий суддя: Л.І. Соломаха

Судді: О.В. Агєєв

Ю.М. Мальований