Рішення

від 02.04.2020 по справі 620/611/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/611/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 18.02.2020 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - ГУДПС у Чернігівській області), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) 14.05.2019 №Ф-10688.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він підприємницькою діяльністю не займається, доходу від здійснення останньої не отримує. Крім того, починаючи з 2006 року по теперішній час - перебуває у трудових відносинах, у зв`язку з чим за позивача сплачували єдиний внесок роботодавець.

Ухвалою судді від 19.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-денний строк для надання відзиву на позов. Відмовлено ОСОБА_1 у залученні до участі в справі як третьої особи Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Ухвалою суду від 19.02.2020 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, зупинено стягнення на підставі спірної вимоги.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ГУДПС у Чернігівській області позовні вимоги не визнало, просило відмовити у їх задоволенні та пояснило, що оскільки ОСОБА_1 станом на 14.05.2019 було не знято з обліку у контролюючому органі, в інформаційній картці платника ІС Податковий блок , по коду платежу 71040000 нараховано розрахункову суму єдиного внеску. Запис про припинення державної реєстрації фізичною особою-підприємцем щодо ОСОБА_1 внесено 02.01.2020. Крім того, доводи позивача, що він не здійснював підприємницьку діяльність не є підтвердженням її припинення, та відповідно, не скасовує обов`язку щодо сплати єдиного внеску.

Також зазначив, що чинним законодавством не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, які одночасно перебувають у трудових відносинах.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що адміністративний позов має бути задоволений у повному обсязі, враховуючи такі обставини.

Судом встановлено, що у період з 25.08.2005 по 02.01.2020 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідні записи (а.с. 17, 65-66).

14.05.2019 ГУДФС у Чернігівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10688-17, якою ОСОБА_1 нараховано зобов`язання з єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн. (а.с. 25).

Вказана вимога надіслана відповідачем ОСОБА_1 , однак ним отримана не була (а.с. 70).

Про спірну вимогу позивач дізнався після того, як на підставі постанови старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 18.11.2019, винесеної у межах виконавчого провадження №60559911, розпочалось відрахування із його заробітної плати (а.с. 36-39).

Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VІ).

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, особа зареєстрована як фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок у визначеному Законом №2464 розмірі. При цьому, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності, а з 2017 року - в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У позовній заяві ОСОБА_1 наголошував, що фактично не здійснював підприємницьку діяльність. Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2006 року та по теперішній час позивач перебував у трудових відносинах, як найманий робітник. Зокрема, із 05.05.2011 по 07.06.2019 із ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк . Із 05.07.2019 - із ПАТ Акціонерний банк Укргазбанк (а.с. 20-22). Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу, протягом 2011-2019 років вказані суб`єкти господарювання сплачували за ОСОБА_1 єдиний внесок у розмірі, не менше мінімального (а.с. 23-24).

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19).

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказана позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.12.2019 (справа №440/2149/19).

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до поданої ОСОБА_1 заяви від 15.12.2005 позивача знято з обліку як платника податків у зв`язку із ліквідацією за рішенням власника, про що видано довідку від 01.03.2006 №4031/К-29-015 (а.с. 18, 19).

Також суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства . п. 50, Series А N 98).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, а саме: перебування позивача починаючи із 2006 року у трудових відносинах із ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк і ПАТ Акціонерний банк Укргазбанк та сплату роботодавцями за ОСОБА_1 , як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому за мінімальний, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної вимоги, тому позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути задоволені у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-10688-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 471 (одна тисяча чотириста сімдесят одна) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 квітня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 43192484, вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000).

Суддя С.В. Бородавкіна