Постанова

від 02.04.2020 по справі 160/10236/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 160/10236/19 (суддя Бондар М.В., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Коршуна А.О.,

за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БОНУС" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 160/10236/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БОНУС" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БОНУС" 21 жовтня 2019 року звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 26.06.2019 року №0018891411 про донарахування податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 396523 грн. та 99130,75 грн., штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, щодо відсутності факту реального вчинення позивачем господарських операцій з його контрагентами, викладені у акті акт №22561/04-36-14-11/21941296 від 19.04.2019 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржене рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт реального постачання товару.

Надані позивачем первинні документи не дають можливості встановити реальність відображених у податковому обліку та розглянутих вище господарських операцій з зазначеними контрагентам, що дає підстави дійти висновку про їх сумнівність тому, суд погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки.

Позивачем не доведено належними документами первинного обліку правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що рішення суду не відповідає вимогам щодо верховенства права, оскільки в ньому не наведено підстави на яких воно ґрунтується, на жодний аргумент позивача судом не надано вмотивованої відповіді.

Звертає увагу на те, що відповідач не спростував доводів позивача, а суд врахував висновки Верховного суду без його прив`язки до конкретних обставин справи.

Посилається на реальність спірних господарських операцій позивача, які підтверджуються дійсними первинними документами наявними в матеріалах справи, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки.

Посилається на правову позицію Верховного суду в аналогічних справах, відносно того, що наявність кримінального провадження щодо контрагента не є однозначною підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ЮНЕСКА ЛТД" (код ЄДРПОУ 41890210) за період з 01.04.2018 по 30.04.2018, ТОВ "МАРКСВЕЛ" (код ЄДРПОУ 42098305) за період з 01.06.2018 по 30.06.2018 року.

За результатами якої складено акт №22561/04-36-14-11/21941296 від 19.04.2019 року (а.с. 23-39).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 396523 грн., у тому числі: за квітень 2018 року на суму 269562 грн.; за червень 2018 року на суму 126961 грн.

За результатами проведеної перевірки та на підставі виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2019 року №0018891411, яким ТОВ "БОНУС" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 396523 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 99130,75 грн. (а.с. 40).

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДПС України, рішенням якої від 24.09.2019 року №2914/6/99-00-08-05-01 податкове повідомлення-рішення від 26.06.2019 року №0018891411 залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с. 41-43).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними документами первинного обліку правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі - ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов`язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з: ТОВ "ЮНЕСКА ЛТД" (код ЄДРПОУ 41890210), ТОВ "МАРКСВЕЛ" (код ЄДРПОУ 42098305).

Так, 20.04.2018 року, між ТОВ "БОНУС" (покупець) та ТОВ "ЮНЕСКА ЛТД" (продавець) було укладено договір поставки №20, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність (повне господарське відання), а покупець належним чином прийняти і оплатити наступний товар: заготовка, сталь 34ХН1МА, сталь 40Х, Ф150, сталь 40Х, Ф270, сталь 40Х, Ф200, сталь 40ХН2МА, зливки на загальну суму 1 617 372 грн., в тому числі ПДВ - 269 562 грн.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні №РН-000481 від 20.04.2018 року, №РН-000482 від 23.04.2018 року, №РН-000484 від 26.04.2018 року, №РН-000483 від 23.04.2018 року, товарно-транспортні накладні №481/04 від 20.04.2018 року, №482/04 від 23.04.2018 року, №484/04 від 26.04.2018 року, №483/04 від 23.04.2018 року.

Здійснення розрахунків між сторонами підтверджується виписками з банку за 08.06.2018 року, 14.06.2018 року, 01.06.2018 року, 04.06.2018 року, 31.05.2018 року, 29.05.2018 року, 25.05.2018 року, 23.05.2018 року, 17.05.2018 року, 08.05.2018 року, 21.05.2018 року, 26.04.2018 року.

Згідно з актом перевірки, складено податкові накладні №481 від 20.04.2018 року, №482 від 23.04.2018 року, №484 від 26.04.2018 року, №483 від 23.04.2018 року.

ТОВ "БОНУС" до складу податкового кредиту включено суми ПДВ по вищевказаним податковим накладним у розмірі 269562 грн. згідно з податковою декларацією з ПДВ за квітень 2018 року від 18.05.2018 року №9096354162.

Крім того, 01.06.2018 року між ТОВ "БОНУС" (покупець) та ТОВ "МАРКСВЕЛ" (продавець) було укладено договір поставки №98, за умовам якого продавець зобов`язується передати у власність (повне господарське відання), а покупець належним чином прийняти і оплатити наступний товар: заготовка, ст.20 та заготовка Ф280, ст.35ХМ на загальну суму 761763,22 грн., в тому числі ПДВ - 126960,54 грн.

Відповідно до розділу 2 вказаного договору відвантаження відбувається автотранспортом продавця на склад покупця. Розрахунок за поставлений товар проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 днів з часу відвантаження.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні №РН-560 від 21.06.2018 року, №РН-561 від 25.06.2018 року, №РН-562 від 26.06.2018 року, товарно-транспортні накладні №560/06 від 21.06.2018 року, №561/06 від 25.06.2018 року, №561/06 від 25.06.2018 року, податкові накладні №562 від 26.06.2018 року, №561 від 25.06.2018 року, №560 від 21.06.2018 року.

05.07.2018 року між ТОВ "МАРКСВЕЛ" (цедент), ТОВ "АЙРОНКЕМ" (цесіонарій) та ТОВ "БОНУС" (боржник) укладено договір про відступлення права вимоги №22/18-07. Згідно з яким цесіонарій стає кредитором боржника за договором №98 від 01.06.2018 року, між цедентом та боржником на суму 761763,22 грн.

На підтвердження здійснення розрахунків між позивачем та ТОВ "АЙРОНКЕМ" надано виписки з банку за 10.07.2018 - 12.07.2018 року, 17.07.2018 - 21.07.2018 року, 25.07.2018 - 27.07.2018 року, 01.09.2018 - 07.09.2018 року, 13.09.2018 - 17.09.2018 року.

ТОВ "БОНУС" до складу податкового кредиту включено суми ПДВ по податкових накладним у розмірі 126960,54 грн., що відображено в податковій декларації з ПДВ за червень 2018 року від 20.07.2018 року №9149779407.

Придбаний товар було використано позивачем в межах своєї господарської діяльності, в подальшому реалізовано іншим суб`єктам господарювання, що підтверджується первинними документами, а саме видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками (а.с. 69 - 92).

Враховуючи зазначені обставини господарської діяльності позивача, які підтверджуються первинними документами наявними в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про реальність господарської операції позивача з вказаними контрагентами, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про придбання товару, його поставку та оплату вартості, використання у власній господарській діяльності.

Разом з цим, слід звернути увагу на те, що заперечуючи щодо можливого придбання товару відповідач, з яким помилково погодився суд першої інстанції посилався на наявність наступних обставин зазначених в акті перевірки.

1. Щодо правовідносин з ТОВ "ЮНЕСКА ЛТД":

За результатами аналізу ЄРПН ТОВ "ЮНЕСКА ЛТД" здійснює придбання ТМЦ, послуг (робіт), що мають різноманітні характеристики та потребують застосування особливих умов їх транспортування та зберігання, проте їх обсяги та властивості не відповідають матеріально-технічним та технологічним можливостям ТОВ "ЮНЕСКА ЛТД" та ТОВ "ВАРТОН" у якого воно було попередньо придбано ТОВ "ЮНЕСКА ЛТД".

Крім іншого, ТОВ "ЮНЕСКО ЛТД" та ТОВ "ВАРТОН" є фігурантами в кримінальних провадженнях, що стосуються їх діяльності .

2. Щодо правовідносин з ТОВ "МАРКСВЕЛ":

Неможливості встановити здійснення перевезення товару саме цим контрагентом.

Встановлення контролюючим органом обставин того, що відповідно до договору №98 від 01.06.2018 року, укладеного між ТОВ "БОНУС" та ТОВ "МАРКСВЕЛ" в реквізитах ТОВ "МАРКСВЕЛ" зазначено банківський рахунок р/р в ПАТ КБ "Приватбанк" МФО 305299. Який, згідно з реєстраційних відомостей ТОВ "МАРКСВЕЛ" не відкривався.

Згідно з актом перевірки ТОВ "МАРКСВЕЛ" здійснює придбання ТМЦ, послуг (робіт), що мають різноманітні характеристики та потребують застосування особливих умов їх транспортування та зберігання, проте їх обсяги та властивості не відповідають його матеріально-технічним та технологічним можливостям та можливостям ТОВ "ТД АРІСТА", у якого воно було попередньо придбано ТОВ ТОВ "МАРКСВЕЛ".

За результатами аналізу ЄРПН встановлено, що ТОВ "ТД АРІСТА" придбало товар, який реалізовано позивачу, у ТОВ "МЕРАНТІ ЛТД".

Крім іншого, ТОВ "ЮНЕСКО ЛТД" та ТОВ "МЕРАНТІ ЛТД", є фігурантами в кримінальних провадженнях, що стосуються їх діяльності .

Проте, згідно з текстом оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, наявність зазначених в акті перевірки обставин, шляхом дослідження належних та допустимих доказів, не встановив та оцінку первинним документам позивача наданим на підтвердження реальності спірних господарських операцій не надав, та не зазначив, чому вони не дають можливості встановити реальність відображених у податковому обліку та розглянутих вище господарських операцій з зазначеними контрагентам .

Крім того, дійшовши висновку щодо не доведення позивачем належними документами первинного обліку правомірності та обґрунтованості сформованого податкового кредиту суд першої інстанції порушив положення частини 2 статті 77 КАС України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову, поклавши цей обов`язок на позивача.

Водночас, в рішенні суду першої інстанції відсутній висновок суду щодо виконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення.

При цьому, слід зазначити, що доводи відповідача про те, що контрагентами позивача здійснюється придбання ТМЦ, послуг (робіт), що мають різноманітні характеристики та потребують застосування особливих умов їх транспортування та зберігання, проте їх обсяги та властивості не відповідають матеріально-технічним та технологічним можливостям цих осіб не підтверджуються жодним доказом по справі.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження відповідача щодо неможливо визначити наявність транспортних засобів у автомобільного перевізника, чисельність працюючих, відображення операцій у податковій звітності автомобільного перевізника та як наслідок неможливо встановити здійснення перевезення товару саме цим контрагентом тому, що товарно-транспортні накладні не містять повних реквізитів автомобільного перевізника, а саме: ідентифікаційний норм/код ЄДРПОУ, з урахуванням того, що зазначені документи містять інші данні, які дають можливість зробити це, а саме товарно-транспортних накладних наявне: найменування перевізника, марка, модель, реєстраційний номер транспортного засобу який здійснював перевезення, данні водія (експедитора) та його посвідчення, данні відповідальної особи вантажовідправника та директора.

Що стосується посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх необґрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом в розумінні КАС України.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.11.2019 року по справі № 826/11629/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов`язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів позивача, що є неприпустимим як за законодавством України так і за міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України та від 22.01.2009 Булвес АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Одночасно заслуговують на увагу доводи позивача з посиланням на висновки Верховного суду викладені у постанові від 27.03.2018 року по справі №16/809/17, відповідно до яких сам факт порушення кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, які враховуються судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

На думку колегії суддів, зазначення контрагентом позивача у договору №98 від 01.06.2018 року, в реквізитах ТОВ "МАРКСВЕЛ" банківського рахунку який не відкривався, не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доводам сторін по справі та встановивши обставини справи, які суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою, дійшов висновку про реальність господарської операції між позивачем та ТОВ "ЮНЕСКО ЛТД" та ТОВ "МЕРАНТІ ЛТД", за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про придання товару, його оплату та отримання, використання використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, збільшення відповідачем суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість позивачу у розмірі 396523 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 99130,75 грн шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення від 26.06.2019 року №0018891411 є протиправним.

Відтак, з зазначених обставин справи вбачається, що відповідачем, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, не було доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.06.2019 року №0018891411 повністю.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов`язку не виконав.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню на користь позивача - 6377 грн судового збору, сплаченого при поданні позову та апеляційної скарги виходячи з розрахунку 7434 грн + 11152,50 грн = 18586,5 грн.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою позов слід задовольнити повністю.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктами 2, 4 статті 317, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БОНУС" - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 160/10236/19 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 26.06.2019 року №0018891411 про донарахування податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 396523 грн та 99130,75 грн, штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Дніпропетровській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БОНУС" в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору - 18586 грн. (вісімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн. 50 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 02 квітня 2020 року.

Повне судове рішення складено 02 квітня 2020 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя А.О. Коршун