Постанова

від 30.03.2020 по справі 902/53/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року Справа № 902/53/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Розізнана І.В.

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" на ухвалу господарського суду Вінницької області про відмову в забезпеченні позову від 24.01.2020 р. у справі №902/53/20 (суддя Яремчук Ю.О., повний текст ухвали складено 27.01.2020 р.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл"

до приватного підприємства "Кургани"

про стягнення 997466,13 грн.

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 24 січня 2020 року у справі №902/53/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" до приватного підприємства "Кургани" про стягнення 997466,13 грн. заяву б/н від 13.01.2020 товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" про забезпечення позову у справі - відхилено.

Суд першої інстанції в обґрунтування винесеної ухвали, вказав, що заява про вжиття заходів забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника і при цьому ним не обґрунтовано належним чином необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу в розумінні ст.ст. 76-78 ГПК України доказу в підтвердження фактів імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення господарського суду в майбутньому в разі невжиття таких заходів.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу господарського суду Вінницької області від 24.01.2020 р. в справі №902/53/20 скасувати та заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" про забезпечення позову задоволити.

Апелянт, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням господарським судом Вінницької області норм процесуального права. Зокрема, вказує на те, що судом не було надано належну оцінку поданим позивачем доказам, а також не наведено мотивів їх неприйняття до уваги судом.

Учасники справи не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України.

Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 30.03.2020 року, учасники справи не забезпечили явку своїх уповноважених представників, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали оскарження ухвали, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

За приписами ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Вжиття заходу забезпечення позову, як процесуальний інститут нерозривно пов`язується з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на викладене, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Таким чином умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову заявник зокрема зазначає, що відповідач протягом 11 місяців не сплачує заборгованість, і яких небудь дій направлених на погашення заборгованості не здійснює, що вказує на втрату інтересу до зобов`язання по договору, в зв`язку з його впевненістю в відсутності можливості стягнути з нього цю заборгованість; не сплата боргу пов`язана з тим, що відповідач, розраховує використати прогалини і недосконалості національного законодавства, регулюючого примусове стягнення на свою користь, порушуючи тим самим права позивача; накладення арешту на кошти і майно відповідача, може сприяти примиренню сторін, ще на стадії підготовки справи до судового розгляду, і стимулювати відповідача до примирення, в зв`язку з тим, що превентивні заходи по арешту майна дадуть підстави зрозуміти відповідачу, що вони не зможуть шляхом приховування свого майна і коштів уникнути від виконання договірних зобов`язань; вжиття заходу забезпечення позову, як арешт коштів на рахунках, унеможливить зловживання відповідачем свого права, і відповідно вони будуть змушені шукати компромісного варіанта вирішення спору; вжиття заходу забезпечення позову, як арешт майна, шляхом заборони відчуження цього майна, не приведе до порушення прав відповідача, тому, що відповідач може ним користуватися і в разі необхідності отримувати прибуток, при цьому права позивача на забезпечення позову будуть захищені; на підставі викладеного існує досить висока ймовірність того факту, що відповідач може в будь-який момент здійснити відчуження майна, або зняти кошти з банківських рахунках, яким позивач може задовольнити свої вимоги, та що може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем, на сьогоднішній день, вже було здійсненні дії направленні не уникнення погашення заборгованості.

Зазначаючи про ненадання судом першої інстанції належної оцінки доказів заявника, останній не надав таких доказів, а ні місцевому господарському суду разом із заявою про забезпечення позову, а ні вказав про їх існування в апеляційній скарзі.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Однак, позивачем не було надано суду будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.76-78 ГПК України у підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування належних заходів забезпечення позову.

Суд вважає хибним твердження позивача про те, що прийнявши позовну заяву та відкривши провадження у справі, суд визнав наявність підстав вважати порушеним право позивача та тим самим позивач довів, що рішення суду в подальшому буде важко виконати, оскільки застосування таких превентивних заходів як заходи забезпечення позову не є тотожними розгляду справи по суті. Про це також свідчать норми ч.11 ст.137 ГПК України, відповідно до яких не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Також колегія суддів звертає увагу, що порушення відповідачем основного зобов`язання, що стало причиною звернення позивача до суду, не може свідчити про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки заявник подаючи заяву про забезпечення позову повинен довести безпосередньо вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення його майна. Тому доводи апелянта про те, що порушення відповідачем основного зобов`язання свідчить про можливе ухилення останнього в подальшому від виконання судового рішення, суд вважає припущеннями, які не можуть бути покладені в основу відповідного процесуального рішення.

Позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачами конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду, в тому числі і дій спрямованих на реалізацію належного їм майна, безпідставного витрачання ними коштів, приховування активів, тощо.

Таким чином, посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення його майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. А тому як вірно було встановлено господарським судом Вінницької області, заява позивача про забезпечення позову базується лише на власних міркуваннях та припущеннях.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

У відповідності до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого господарського суду прийнята у відповідності до норм ст.234 ГПК України з всебічним, повним та об`єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Вінницької області (про відмову в забезпеченні позову) від 24.01.2020 р. у справі №902/53/20 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "02" квітня 2020 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.