Постанова

від 06.04.2020 по справі 911/2889/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2020 р. Справа№ 911/2889/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко"

на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2020

у справі № 911/2889/19 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємства Сови Миколи Сергійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко"

про стягнення 63 580 грн. 66 коп.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сова Микола Сергійович (далі - позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" (далі - відповідач) про стягнення 63 580,66 грн заборгованості, з яких: 47 750 грн основного боргу, 8 320,27 грн пені, 5 190,92 грн інфляційних втрат та 2 319,47 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору надання послуг № 7 від 29.01.2018.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.01.2020 (повний текст складено 20.01.2020) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" на користь Фізичної особи-підприємця Сови Миколи Сергійовича 47750грн. основного боргу, 8320, 27грн. пені, 5190,92грн. інфляційних втрат, 2319,47грн. 3 % річних та 1921грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить залучити до матеріалів справи нові докази, застосувати наслідки спливу строків позовної давності до заявлених позивачем вимог, скасувати рішення господарського суду Київської області від 20.01.2020 справі № 911/2889/19 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" у справі № 911/2889/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2020 у справі № 911/2889/19 залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України, у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 2881,50грн. та доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення іншим учасникам справи.

03.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Таращамолоко подало до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків з оригіналом квитанції №0.0.1632504908.1 від 27.02.2020 про сплату судового збору в розмірі 2881,50грн., що свідчить про сплату скаржником судового збору в повному обсязі та з доказами направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення ФОП Сові Миколі Сергійовичу.

Відповідно до ч. 3 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 260 цього Кодексу.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Владимиренко С.В. на лікарняному з 02.03.2020 по 11.03.2020 включно, розгляд поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" заяви про усунення недоліків апеляційної скарги здійснено після виходу головуючого судді Владимиренко С.В. з лікарняного.

Згідно ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи (ч. 2 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Таращамолоко на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2020 у справі № 911/2889/19. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

30.03.2020 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю Таращамолоко .

31.03.2020 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява, в якій просить суд зупинити дію рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2020 по справі № 911/2889/19 на час апеляційного провадження, яка не задоволена судом апеляційної інстанції через невідповідність приписам ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко", з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

29.01.2018 між Фізичною особою-підприємцем Совою Миколою Сергійовичем (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" (далі - відповідач, замовник) укладено договір надання послуг № 7 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов`язався провести ремонт маслоутримувача ТОМ-3М (Послуга) протягом 31 робочого дня, з моменту отримання авансової оплати згідно п. 3.5, по коду 33.12 згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 (Рахунок-фактура № 7 від 29.01.2018), що є невід`ємною частиною договору, а замовник - оплатити послугу на умовах, зазначених у договорі.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання по оплаті здійсненого ремонту, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 47 750 грн та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 3.1 договору загальна вартість договору (тобто загальна вартість (ціна)) виконаних робіт становить 67 750 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 4.1. договору датою виконання послуг вважається дата, що вказана у акті виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1. договору він набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2018, але у будь-якому випадку, до моменту повного та належного виконання усіх своїх зобов`язань за договором.

На виконання умов договору позивач здійснив ремонт маслоутримувача ТОМ-3М на суму 67 750 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту № 1 від 05.03.2018 на суму 67 750 грн, підписаного та скріпленого печатками обох сторін договору.

В матеріалах справи відсутні заперечення відповідача щодо якості здійсненого ремонту. Акт № 1 від 05.03.2018 на суму 67 750 грн., підписаний відповідачем без будь-яких зауважень.

Пунктом 3.5 договору визначено, що розрахунки по договору здійснюються наступним чином:

- 27 750 грн - до 01.03.2018,

- 20 000 грн - до 15.04.2018,

- 20 000 грн - до 01.06.2018.

Як зазначив позивач у позовній заяві та не заперечив відповідач, останнім 12.03.2018 частково сплачено позивачу за здійснений ремонт кошти на суму 20 000 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті здійсненого ремотну за договором в повному обсязі на суму 47 750 грн. не подано.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати здійсненого ремонту за договором, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 47 750 грн., а тому вимога позивача про стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 47 750 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 8 320 грн 27 коп. пені.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України, визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за ремонт повністю не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3. договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату за договором замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо сплати виконаного ремонту.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в повному обсязі з огляду на наступне.

Позивач здійснив нарахування пені на суму боргу в розмірі 47 750 грн за період з 13.03.2018 по 13.09.2018 без врахування умов п. 3.5 договору, яким встановлений графік здійснення розрахунку, а отже розрахунок мав бути здійснений з урахуванням сплачених відповідачем позивачу 12.03.2018 коштів на суму 20 000 грн наступним чином:

на суму 7750 грн за період з 13.03.2018 по 13.09.2018 пеня становить 1350 грн 41 коп.

на суму 20 000 грн за період з 17.04.2018 по 13.09.2018 пеня становить 2 832 грн 88 коп.

на суму 20 000 грн за період з 05.06.2018 по 13.09.2018 пеня становить 1920 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом апеляційної інстанції враховуються положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України при розрахунку пені за прострочення сплати платежів, що мали бути здійсненні згідно п. 3.5 договору до 15.04.2018 та до 01.06.2018 (які є вихідними днями).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок того, що взяті на себе зобов`язання по сплаті за здійснений ремонт відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню розмір якої, за розрахунками суду, становить 6 109 грн 29 коп. та відповідно в іншій частині пені в позові слід відмовити, оскільки пеня нарахована з порушенням вищенаведених норм матеріального права та договірних умов визначених п. 3.5. договору.

Внаслідок того, що відповідач припустився прострочення зі сплати за ремонт, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 5 190 грн. 92 коп. інфляційних втрат та 2 319 грн. 47 коп. 3 % річних.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних в повному обсязі є невірними з огляду на наступне.

Позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу в розмірі 47 750 грн за період з 13.03.2018 по 24.10.2019 (дата позову та розрахунків до нього інфляційних втрат та 3% річних) без урахування умов п. 3.5 договору, яким встановлений графік здійснення розрахунку, а отже розрахунок мав бути здійснений з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України наступним чином:

на суму 7750 грн за період з 13.03.2018 по 24.10.2019

на суму 20 000 грн за період з 17.04.2018 по 24.10.2019

на суму 20 000 грн за період з 05.06.2018 по 24.10.2019

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, які нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

За наступними розрахунками суду апеляційної інстанції інфляційні втрати становлять 4 725 грн 03 коп., а саме:

на суму 7750 грн за період з 13.03.2018 по 24.10.2019 становить 902 грн 65 коп.

на суму 20 000 грн за період з 17.04.2018 по 24.10.2019 становить 1 911 грн 19 коп.

на суму 20 000 грн за період з 05.06.2018 по 24.10.2019 становить 1 911 грн 19 коп.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга якщо внесенням оплати є з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За наступними розрахунками суду апеляційної інстанції 3% річних становить 2 123 грн. 85 коп, а саме:

на суму 7750 грн за період з 13.03.2018 по 24.10.2019 становить 376 грн 46 коп.

на суму 20 000 грн за період з 17.04.2018 по 24.10.2019 становить 913 грн 97 коп.

на суму 20 000 грн за період з 05.06.2018 по 24.10.2019 становить 833 грн 42 коп.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 4 725 грн 03 коп. інфляційних втрат та 2 123 грн 85 коп. - 3% річних. В іншій частині інфляційних втрат та 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням вимог чинного законодавства України.

Щодо вимоги позивача про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, то суд дійшов вірного висновку про залишення її без задоволення з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів отримання позивачем професійної правничої допомоги та понесення витрат на її оплату, що відповідає приписам ст.ст. 73, 74, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення пені, а тому в позові в цій частині має бути відмовлено не приймаються апеляційним судом з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частина 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки відповідачем не було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення пені до винесення рішення судом першої інстанції, відсутні підстави для застосування відповідних наслідків пропуску цього строку.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі, на те, що в матеріалах справи відсутні докази вручення ТОВ Таращамолоко в особі повноважного директора ОСОБА_1., як виконавчого органу Товариства, та будь-якому повноважному представнику Товариства, уповноваженому довіреністю від імені повноважних органів управління ТОВ Таращамолоко ухвали Господарського суду Київської області від 20.11.2019 про відкриття провадження у справі та будь-яких інших повідомлень про розгляд справи, а також рішення суду по справі, з урахуванням ухваленого Господарським судом Київської області 22.01.2020 у справі № 911/2241/19 рішення, яке набрало законної сили, не приймаються колегією суддів до уваги, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції на адресу відповідача були направлені ухвала від 20.11.2019 та рішення від 20.01.2020 у справі № 911/2889/19, рекомендованою кореспонденцією за № 0103271218838 та № 0103271865990, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень, з яких вбачається, що відправлення вручені особисто ОСОБА_1.

Відповідно до п. 89 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред`явлення ними паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина, інших документів, що посвідчують особу згідно із законодавством.

В ухвалі Господарського суду Київської області від 20.11.2019 про відкриття провадження у справі № 911/2889/19 зазначено, що відповідач протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі вправі надати суду у письмовій формі: заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; відзив на позов.

Всупереч приписам ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив з доказами спростування позовних вимог та заявою про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, відповідачем до суду не подано у визначений термін, як і не подано зустрічного позову щодо визнання недійсним договору про надання послуг № 7 від 29.01.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, в апеляційній інстанції докази не приймаються, крім доказів коли апелянтом доведено неможливість їх подання суду першої інстанції, чого, в даному випадку, не було здійснено відповідачем, зокрема не доведено. Апеляційний перегляд здійснюється в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідачем до апеляційної скарги подано заяву свідка - ОСОБА_1 ., яка не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки заява не посвідчена нотаріусом. Крім того, відповідна заява не була подана до суду першої інстанції у строки встановленні для подачі доказів. Не надано відповідачем суду першої інстанції у строки встановлені для подачі доказів і інвентарний опис. При цьому, не доведено відповідачем суду апеляційної інстанції неможливість подання до суду першої інстанції заяви свідка - ОСОБА_1 та інвентарного опису з причин, що об`єктивно не залежали від нього, в наслідок чого суд апеляційної інстанції не приймає до розгляду подані до суду апеляційної інстанції відповідачем зазначені докази відповідно до приписів ч. ч. 1, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання відповідача на те, що ним фактично не отримано послуг за договором та актом приймання, про стягнення вартості яких пред`явлено позов та те, що договір не укладався, а ремонтні послуги не приймались товариством колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки здійснивши часткову оплату за надані послуги в розмірі 20 000 грн, відповідач тим самим підтвердив укладення договору та надання обумовлених ним послуг.

Посилання відповідача на те, що договір № 7 від 29.01.2018 та акт № 1 від 05.03.2018, у відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України вважаються нікчемними та такими, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном ТОВ Таращамолоко не приймається колегією суддів до уваги, враховуючи наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Спірний договір не можна віднести до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки останній не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а відтак не є таким, що порушує публічний порядок.

До того ж, відповідачем не надано, всупереч приписів статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння майном, тощо).

Висновки щодо застосування ст. 228 Цивільного кодексу України, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, враховуються судом апеляційної інстанції згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при здійсненні апеляційного провадження у даній справі.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд апеляційної інстанції при вирішенні даного спору не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених відповідачем в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає необхідним змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення без скасування по суті правильного рішення, в частині розміру інфляційних втрат, 3 % річних та пені, що підлягають стягненню за розрахунками здійсненими судом апеляційної інстанції у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідачу надане право, встановлене ч. 1 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, звернутися до суду першої інстанції з заявою про визнання виконавчого документа, виданого на підставі зміненого рішення таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Таращамолоко задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2020 у справі № 911/2889/19 змінити в частині розміру інфляційнийх втрат, 3 % річних та пені, що підлягають стягненню, в іншій частині судове рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Таращамолоко (09500, Київська область, Таращанський район, місто Тараща, вул. Видна, буд. 4; ідентифікаційний код 25301978) на користь Фізичної особи-підприємця Сови Миколи Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 47 750 (сорок сім тисяч сімсот п`ятдесят гривень) 00 коп. основного боргу, 6 109 (шість тисяч сто дев`ять) грн. 29 коп. пені, 4 725 (чотири тисячі сімсот двадцять п`ять) грн. 03 коп. інфляційних втрат, 2 123 (дві тисячі сто двадцять три) грн. 85 коп. 3 % річних та 1 832 (одна тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 21 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сови Миколи Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Таращамолоко (09500, Київська область, Таращанський район, місто Тараща, вул. Видна, буд. 4; ідентифікаційний код 25301978) 130 (сто тридцять) грн. 19 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи № 911/2889/19 повернути до Господарського суду Київської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська