Ухвала

від 06.04.2020 по справі 212/883/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/883/20

1-кс/212/520/20

У Х В А Л А

про скасування арешту

06 квітня 2020 року м. Кривий Ріг

Слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника адвоката ОСОБА_4 , слідчого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кривому Розі клопотання адвоката ОСОБА_4 , що діє в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту, у кримінальному провадженні №42019041730000124 від 11.12.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.199 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2020 року адвокат ОСОБА_4 ,що дієв інтересах ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із клопотанням про скасуванням арешту, в частині користування майном, у зв`язку з тим, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, в якому вказав, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року, накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіль CHEVROLET «Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , що тимчасове вилучений на підставі протоколу обшуку від 11 лютого 2020 року, з позбавленням права користування арештованим майном. На даний час потреба в арешті майна, в частині позбавлення права користування автомобілем відпала потреба.

Заявник адвокат ОСОБА_4 , що діє в інтересах ОСОБА_6 клопотання підтримав та просив його задовольнити та скасувати арешт автомобіля, в частині користування автомобілем, додатково зазначив, що автомобілем ОСОБА_6 користується на підставі довіреності та є його користувачем, автомобіль не може бути та не є речовим доказом, в розумінні статті 98 КПК України, тривалий час слідчий з автомобілем ніяких слідчих дій не проводить, автомобіль потрібен ОСОБА_6 , в том числі для здійснення переміщення малолітньої дитини.

Прокурор ОСОБА_3 який є процесуальним керівником у кримінальному провадженні, зазначив, що заперечує проти скасування арешту, на питання головуючого повідомив, що кримінальне провадження порушено за статтею 199 частиною 1 КК України, та автомобіль на даний час підлягає спеціальній конфіскації враховуючи висновок експерта за результатами проведення судової експертизи спиртовмісних сумішей за №318-20 від 26 березня 2020 року

Слідчий ОСОБА_5 зазначив, що заперечує проти скасування арешту з автомобіля, на питання слідчого судді повідомив, що за період з 20 лютого 2020 року по теперішній час ніяких слідчих дій з автомобілем не проводилося, можливо в майбутньому з автомобілем буде проведена слідча дія, а саме огляд, кримінальне провадження порушено за частиною 1 статті 199 КК України..

Вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення клопотання, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, який не був присутній при розгляді питання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею. У ст. 174 КПК України вказано, що власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, розглядаючи клопотання про скасування арешту, слідчий суддя встановлює обґрунтованість/необґрунтованість накладеного арешту та наявність/відсутність підстав для його подальшого застосування.

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК Українизавданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Частиною другою цієї статті визначені випадки, у яких допускається арешт майна, в тому числі, з метою збереження речових доказів.

Частиною 2ст. 173 КПК Українивизначено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другоїстатті 170 КПК України). Правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьоюст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу. Відповідно дост. 98 КПК Україниречовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Зі змісту ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.02.2020 року вбачається, що арешт на автомобіль CHEVROLET «Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 накладено саме з метою збереження речових доказів. Разом з тим, в ухвалі не зазначено, яким саме критеріям, зазначеним уст.98 КПК України, у цьому кримінальному провадженні, в межах якого подано клопотання, відповідає вказаний легковий автомобіль. Із ухвали не вбачається зв`язку між обставинами, які розслідуються у кримінальному провадженні, та майном третьої особи, на яке накладається арешт з метою збереження речових доказів.

Слідчий суддя погоджується з доводами представника, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Станом на день розгляду клопотання у кримінальному провадженні №42019041730000124 від 11.12.2019 року ОСОБА_6 про підозру не повідомлено і відповідно цивільний позов до нього не заявлений. Отже накладення арешту на майно, що володіє ОСОБА_6 з метою конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) є необґрунтованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

У ч. 1 ст. 96-2 КК України вказано, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Слідчий суддя встановив, що прокурор та слідчий зазначили, що порушено кримінальне провадження за частиною 1 статті 199 КК України, сторона обвинувачення не надала судові належних та допустимих доказів, що порушено кримінальне провадження за ознаками та переліком статей Кримінального кодексу України, що передбаченні в статті 96-1 КК України. Отже накладення арешту на майно, що володіє ОСОБА_6 з метою спеціальної конфіскації майна як виду покарання є необґрунтованим.

За приписами ст. 3 КПК України слідчий суддя здійснює у порядку, передбаченому цим Кодексом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1ст. 16 КПК Україниобмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Як встановлено слідчим суддею, арешт на майно, а саме легкового автомобіля без обґрунтування відповідності цього майна ознакам речових доказів згідно зіст. 98 КПК України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантується захист від неправомірних обмежень не лише власникам існуючого майна, а й власникам майнових прав та інших активів, що мають «розумні очікування» на реалізацію свого майнового права (рішення у справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004 за заявою № 31443/96, рішення від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України» (п.п. 21-34)). Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Таким чином, право власності не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: a) чи є втручання законним; b) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; c) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Так, статтями 7,16КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст.2КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 р., де вказувалося на порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Між тим статтею 28КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Відтак, за результатами розгляду клопотання не встановлено наявності достатніх підстав для застосування найбільш обтяжливого заходу забезпечення кримінального провадження у виді позбавлення права користування автомобілем марки CHEVROLET «Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким володіє ОСОБА_6 .

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, зробленого в ухвалі від 19.02.2019 року у справі № 569/17036/118 (провадження № 51-598кмо19), в аспекті положень ст. 309 КПК України ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 169, 173, 174 КПК України, слідчий суддя,

постановив:

Клопотання адвоката ОСОБА_4 , що діє в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту, задовольнити.

Скасувати арешт з тимчасово вилученого майно, а саме: автомобіль CHEVROLET «Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , що тимчасово вилучений на підставі протоколу обшуку від 11 лютого 2020 року, та накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.02.2020 року, справа №212/883/20; 1-кс/212/388/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1