Ухвала

від 06.04.2020 по справі 824/1611/19-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

06 квітня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/1611/19-а

Суддя Чернівецький окружний адміністративний суд Левицький В.К., розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Чернівецька обласна державна адміністрація про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.03.2020 р. у справі №824/1611/19-а позовну заяву ОСОБА_1 до Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Чернівецька обласна державна адміністрація про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - залишено без руху.

На виконання даної ухвали, 30.03.2020 р. позивач надав заяву стосовно строків поновлення звернення до суду та звільнення від сплати судового збору.

Розглянувши вказану заяву, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

В провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду перебувала справа №2а/2470/3517/11 за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної державної адміністрації, Управління інфраструктури та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання незаконним наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та понесених судових витрат.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №2а/2470/3517/11 від 14.09.2012 р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ управління промисловості та розвитку інфраструктури Чернівецької обласної держаної адміністрації від 17.06.2008 р. №13 - ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу енергетики та енергозбереження Управління промисловості та розвитку інфраструктури обласної держаної адміністрації. Зобов`язано Управління інфраструктури та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації, як правонаступника Управління промисловості та розвитку інфраструктури Чернівецької обласної держаної адміністрації, поновити ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді в Управлінні інфраструктури та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації. Стягнуто з Управління інфраструктури та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації, як правонаступника Управління промисловості та розвитку інфраструктури Чернівецької обласної держаної адміністрації на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.06.2008 р. по день поновлення на роботі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №2а/2470/3517/11 від 14.09.2012 р. набрала законної сили 20.11.2012 р.

В грудні 2019 р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- стягнути з Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.06.2008 р. по 14.09.2012 р. у сумі 87216,75 грн;

- стягнути з Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 14.09.2012 р. по 09.12.2019 р. у сумі 147591,45 грн.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.02.2020 р. клопотання про закриття провадження у справі задоволено частково. Закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Чернівецька обласна державна адміністрація в частині позовних вимог про стягнення з Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.06.2008 р. по 14.09.2012 р. у сумі 87216,75 грн. В іншій частині клопотання про закриття провадження, - відмовлено.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.03.2020 р. у справі № 824/1611/19-а позовну заяву ОСОБА_1 до Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Чернівецька обласна державна адміністрація про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - залишено без руху.

Як видно із даної ухвали підставами для залишення без руху слугувало дві обставини.

По-перше, пропуск строків звернення до суду, а саме позивач не надав клопотання про визнання причин пропущення строків поважними та не надав доказів звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 2012 р. по грудень 2019 р.

По-друге, не сплата позивачем судового збору за 1 вимогу майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 14.09.2012 р. по 09.12.2019 р. у сумі 147591,45 грн.) у сумі 1475,91 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам наведеним в заяві на усунення недоліків позовної заяви, суд зазначає наступне.

В заяві від 30.03.2020 р. позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача щодо невиконання рішення та наводить зведену таблицю звернень щодо відповідача та інших органів державної влади: 04.04.2019 р.; 12.04.2019 р; 05.08.2019 р.; 05.08.2019 р.; 10.05.2019 р.; 21.05.2019 р.; 27.05.2019 р.; 04.06.2019 р.; 01.08.2019 р; 29.08.2019 р.; 01.11.2019 р.

Отже, суд звертає увагу, що позивач наводить доводи тільки за 2019 р.

Однак, доказів звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 2012 р. по грудень 2019 р. позивач не надав.

Разом з тим, реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Строки звернення до суду адміністративного суду врегульовано КАС України. Так, відповідно до ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

За приписами ч. 7 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

З огляду на викладене, постанова Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №2а/2470/3517/11 від 14.09.2012 р. про поновлення позивача на роботі підлягала негайному виконанню.

Суд звертає увагу, що в порушення вимог ч. 7 ст.235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, відповідач не провів негайне виконання постанови Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №2а/2470/3517/11 про поновлення позивача на роботі.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (ч. 1 ст. 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Таким чином, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 р. у справі № 522/13736/15 та від 21.01.2020 р. у справі №826/15879/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Частинами 3 та 4 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, що повинно бути підтверджено належними доказами.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовна заява подана позивачем з порушенням, як тримісячного строку відповідно трудового законодавства, та і шестимісячного строку звернення до суду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що у період з 2012 р. до грудня 2019 р (після винесення постанови Чернівецького окружного адміністративного суду у справі № 2а/2470/3517/11 від 14.09.2012 р., яка набрала законної сили 20.11.2012 р.) він звертався до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Позивач жодним чином не підтвердив поважності причин, за яких ним не реалізовано своє право на захист у період з 2012 р. по грудень 2019 р, оскільки підставами для поновлення строку звернення до суду є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, позивач знав про порушення свої прав у спірних правовідносинах, що підтверджується матеріалами справи.

Відтак, жодних доказів на підтвердження неможливості звернення до суду з даним позовом у встановлений законом строк позивач не надав.

Будь-яких інших доказів, які б вказували про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, останнім до суду не надано.

На підставі вищезазначених положень КАС України та з огляду на встановлені обставини у справі, суд вважає, що позивач звернувся до суду після закінчення строків звернення до суду та не надав доказів та причин, які перешкоджали своєчасному зверненню до адміністративного суду

На думку суду, наведені в заяві про поновлення строку звернення до суду, жодним чином не свідчать про наявність інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В поданій до суду заяві, в тому числі про поновлення строку звернення до суду позивач не довів наявність обставин, які свідчать про існування інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та докази на їх підтвердження.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для визнання, викладених позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, причин пропуску такого строку поважними.

Таким чином, позивач не навів поважних підстав для поновлення строку звернення до суду.

Стосовно посилань позивача про звільнення від судового збору, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем на виконання ухвали про залишення без руху не сплачено судовий збір, а саме за 1 вимогу майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 14.09.2012 р. по 09.12.2019 р. у сумі 147591,45 грн.) у сумі 1475,91 грн.

Натомість, в заяві позивач, в тому числі зазначає про звільнення від сплати судового збору, Так, позивач вказує, що перебуває на стаціонарному лікуванні, поніс значні матеріальні затрати, у зв`язку із лікуванням та складне матеріальне становище.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно ст. 1 цього Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 132 КАС України).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

У розумінні приписів ст. 8 Закону № 3674-VI відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому позивач має довести існування фінансових труднощів.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Однак, доказів на підтвердження складного матеріального становища позивач доказів до суду не надав.

З огляду на викладене не надано доказів того, що позивач користується пільгами при справлянні судового збору або доказів, що позивач відноситься до осіб звільнених від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 8 Закону № 3674-VI.

Більше того, позивачем не надано до суду жодних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору та доказів неможливості усунення недоліку зазначеного в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Тому суд відмовляє позивачу у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.03.2020 р. про залишення позовної заяви без руху, позивачем не виконані, недоліки позовної заяви не усунуто.

Зважаючи на те, що судом вжито усіх належних заходів для реалізації та забезпечення права позивача на доступ до правосуддя, а позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк визначений судом, тому логічним є застосування до неї передбачених законодавством наслідків.

Зокрема, згідно ч. 15 ст. 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 7 та 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки підстави, які зазначені позивачем у заяву від 30.03.2020 р. не свідчать про усунення недоліків позовної заяви у строк встановлений ухвалою від 12.03.2020 р., суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77, 122, 123, 171, 240, 241, 243 та 248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, - відмовити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Чернівецька обласна державна адміністрація про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - залишити без розгляду.

Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею .

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя В.К. Левицький