Ухвала

від 10.02.2020 по справі 160/3507/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 160/3507/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач),

суддів: Шлай А.В., Кругового О.О.,

перевіривши на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України матеріали апеляційної скарги Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року

по адміністративній справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-курсовий центр Граніт до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування припису і постанови, -

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2019 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-курсовий центр Граніт (далі по тексту - ТОВ НКЦ Граніт ) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі по тексту - ГУ Держпраці у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування припису і постанови.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року адміністративний позов ТОВ НКЦ Граніт до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови задоволений.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 09 серпня 2019 року відповідач ГУ Держпраці у Дніпропетровській області оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою суддів Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційна скарга ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року повернута .

Втім, 26 грудня 2019 року відповідач ГУ Держпраці у Дніпропетровській області повторно оскаржив рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам статей 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, було встановлено, що зазначену апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог закону, що полягають в наступному.

Відповідно до матеріалів адміністративної справи, апеляційну скаргу було подано з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, тобто, після закінчення строків апеляційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року, а також з порушенням вимог пункту 8 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області в апеляційній скарзі не зазначена дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, та з порушенням вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано юридичною особою.

Ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року апеляційна скарга ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року залишена без руху, у зв`язку з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, тобто, після закінчення строків апеляційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року, а також не відповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України та скаржнику ГУ Держпраці у Дніпропетровській області надано строк на їх виправлення протягом десяти днів включно з моменту отримання копії ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: скаржнику ГУ Держпраці у Дніпропетровській області пропонувалось протягом десяти днів включно з моменту отримання копії ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху надати суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року із зазначенням поважних підстав для поновлення пропущеного процесуального строку апеляційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року з наданням відповідних доказів, а також надати документ про сплату судового збору та виправлену апеляційну скаргу з зазначенням дати отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, разом з копіями апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, копія ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху отримана уповноваженою особою скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області - 29 січня 2020 року, про що свідчить поштове повідомлення в матеріалах адміністративної справи, однак ухвала судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року протягом десяти днів включно з моменту її отримання скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області не виконана, зазначені недоліки протягом десяти днів включно з моменту її отримання не усунені.

Натомість, 05 лютого 2020 року від скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на адресу Третього апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про усунення, на думку скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, недоліків апеляційної скарги, відповідно до змісту якої скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області звертається до суду апеляційної інстанції з проханням про продовження скаржнику ГУ Держпраці у Дніпропетровській області строку для усунення недоліків апеляційної скарги, в порядку статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України або відстрочення скаржнику ГУ Держпраці у Дніпропетровській області сплати судового збору, в порядку статті 8 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги.

В обґрунтування клопотання зазначається, що скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області є бюджетною організацією, яка фінансується з Державного бюджету, у зв`язку з чим на даний час відсутні кошти на сплату судового збору.

Розглянувши клопотання скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, а також вивчивши наведені у ньому доводи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів частини 2 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Натомість, десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги є строком, встановленим законом, відповідно до приписів частини 2 статті 169 та частини 2 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, і, відповідно, вважаємо його достатнім для усунення недоліків апеляційної скарги .

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

Суд критично оцінює заявлене скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги з огляду на те, що у спірних правовідносинах скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області виступає як орган державної влади, тобто як представник держави через якого вона набуває і здійснює свої права та обов`язки. За таких умов, вказані обставини, тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, як свого представника у спірних правовідносинах, не можуть вважатись підставою для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

Таким чином, законодавець висловив певну волю, яка полягає в тому що вказані органи повинні сплачувати судовий збір без будь-яких виключень, а неналежне (обмежене) фінансування державного органу з Державного бюджету України не є підставою для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги. Вказане питання скаржником повинно вирішуватись шляхом відповідного коригування свого бюджетного запиту та кошторису , а не шляхом подання до суду клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі , право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 Інші поточні платежі , розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі по тексту - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про продовження строку сплати судового збору.

При цьому, скаржник має довести суду необхідність в продовженні процесуального строку, а також надати суду належні докази в обґрунтування обставин, що унеможливлюють виконання ухвали в строк, встановлений судом апеляційної інстанції.

Водночас, скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області не обґрунтовує, яким чином додатковий час сприятиме виконанню вимоги суду щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги по даній справі, а також скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності фінансування або обмеженого фінансування або ж несвоєчасного перерахування коштів з державного бюджету бюджетній установі на оплату судового збору, як на підставу для про продовження строку сплати судового збору, як і не надавались докази звернення скаржника до відповідних органів щодо вирішення питання виділення додаткових асигнувань на оплату судового збору у цей період та докази відмови в виділенні грошових коштів на відповідні видатки, а також жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

При цьому, суд зауважує, що обов`язковість та можливість сплати судового збору у скаржника, відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, виникла з дати початку перебігу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що , з урахуванням терміну для усунення недоліків апеляційної скарги, є більш ніж достатнім для здійснення сплати судового збору .

Розглянувши клопотання скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору, а також вивчивши наведені у ньому підстави, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Також, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

З огляду на викладене, скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави , які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для відстрочення сплати судового збору.

Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв`язку із цим обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.

Отже, суд критично оцінює заявлене скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області клопотання про відстрочення сплати судового збору з огляду на те, що у спірних правовідносинах скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області виступає як орган державної влади, тобто як представник держави через якого вона набуває і здійснює свої права та обов`язки. За таких умов, вказані обставини, тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, як свого представника у спірних правовідносинах, не можуть вважатись підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 року № 2 Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI Про судовий збір у редакції Закону України від 22 травня 2015 року 484-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору .

Таким чином, вносячи зміни до Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та виключаючи органи доходів і зборів, які звільняються від сплати судового збору, законодавець висловив певну волю, яка полягає в тому що вказані органи повинні сплачувати судовий збір без будь-яких виключень.

Також, вважаю за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі , сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).

Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.

Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов`язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб`єктами владних повноважень. Неналежне (обмежене) фінансування державного органу з Державного бюджету України не є підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Вказане питання скаржником повинно вирішуватись шляхом відповідного коригування свого бюджетного запиту та кошторису, а не шляхом подання до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України Про судовий збір , в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів та гарантувати сплату коштів у майбутньому. Відсутність бюджетного асигнування не є підставою для невиконання скаржником свого обов`язку по сплаті судового збору.

Водночас, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності фінансування або обмеженого фінансування або ж несвоєчасного перерахування коштів з державного бюджету бюджетній установі на оплату судового збору, як на підставу для відстрочення сплати судового збору, як і не надавались докази звернення скаржника до відповідних органів щодо вирішення питання виділення додаткових асигнувань на оплату судового збору у цей період та докази відмови в виділенні грошових коштів на відповідні видатки, а також жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

Отже, доводи скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для відстрочення сплати суми судового збору.

Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють, як суб`єкт владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України Про судовий збір , в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.

Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду , а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони , що звертається до суду з апеляційною скаргою.

Оскільки скаржником не надано суду апеляційної інстанції належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для відстрочення сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв`язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.

Що стосується порушення скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року, суд апеляційної інстанції звертає увагу на тому, що жодних клопотань про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року, як на виконання вимог ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, від скаржника на адресу Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів включно з моменту отримання скаржником копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху взагалі не надходило .

Єдине, про що просить скаржник в своєму клопотанні, яке надійшло на адресу Третього апеляційного адміністративного суду 05 лютого 2020 року Продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги або відстрочити сплату судового збору до винесення рішення у справі. .

Отже, із матеріалів адміністративної справи вбачається, що 09 липня 2019 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом у відкритому судовому засіданні винесено рішення.

Відповідно до протоколу судового засідання Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року представник відповідача ГУ Держпраці у Дніпропетровській області Бохан О.М. був присутній в цьому судовому засіданні і, відповідно, йому було роз`яснено судом порядок та строки оскарження вищезазначеного рішення.

Повний текст рішення суду складено 19 липня 2019 року.

Повторно наголошуємо на тому, що відповідно до розписки в матеріалах адміністративної справи (т.2 а.с.182), копія рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року отримана представником скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області 06 серпня 2019 року.

З огляду на вказане, відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім днем строку подання апеляційної скарги було 06 вересня 2019 року включно .

В той же час, апеляційна скарга ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року до суду першої інстанції подана 26 грудня 2019 року , про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду, тобто з більш як тримісячним пропуском строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

Більш того, відповідно до дати, поставленої скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на апеляційній скарзі, апеляційна скарга ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року навіть виготовлена 26 грудня 2019 року, тобто, поза межами тридцятиденного строку , встановленого чинним законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Натомість, повторно зазначаємо, що жодних клопотань про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року від скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на адресу Третього апеляційного адміністративного суду не надходило.

Приписами статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок та строки апеляційного оскарження.

Вказаними статтями визначено події, з настаннням яких починається перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дотримання вимог вказаної норми процесуального права є обов`язком для всіх учасників адміністративного процесу.

Відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Отже, поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження рішення суду без достатніх підстав буде наданням йому переваги, чим, в свою чергу, буде порушено право позивача.

Також суд зазначає, що право на повторне звернення з апеляційною скаргою може бути реалізовано лише в межах строку на апеляційне оскарження, встановленого законом .

Слід повторно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Верховний Суд постановою від 03 квітня 2018 року у справі №804/7050/16 (адміністративне провадження №К/9901/41446/18) висловив наступну правову позицію:

Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Згідно з положеннями Закону України Про судовий збір ГУ Держпраці у Дніпропетровській області не надано пільг щодо сплати судового збору. Відтак, сплата судового збору у розмірі, визначеному законом, та строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком скаржника.

Аналогічна позиція висловлена в ухвалі Європейського Суду з прав людини щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа Каменівська проти України ).

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Кодексом адміністративного судочинства України дотримання скаржником строку подачі апеляційної скарги визначено обов`язковою умовою при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження. Поновлення судом пропущеного строку можливо лише за наявності обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення передбачених Кодексом адміністративного судочинства дій.

Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строк на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що з моменту отримання копії рішення суду першої інстанції, а саме 06 серпня 2019 року, скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області мав право/обов`язок подати апеляційну скаргу у встановлений законом строк, а неналежне виконання посадовими особами скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області службових обов`язків не звільняє суб`єкта владних повноважень від дотримання вимог процесуального закону.

На думку суду, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об`єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту отримання її копії, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві , безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.

Вважаємо, що скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області не вжиті заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб, що ставить під сумнів обставини, викладені в апеляційній скарзі скаржника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що оскаржуване скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року на момент повторної подачі апеляційної скарги набрала законної сили, у зв`язку з чим скаржник ГУ Держпраці у Дніпропетровській області мав навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску ними строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).

В той же час, суд апеляційної інстанції повторно наголошує на тому, що жодних клопотань про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року, як на виконання вимог ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року від скаржника на адресу Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів включно з моменту отримання скаржником копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху взагалі не надходило .

При цьому, повторно наголошуємо на тому, що не надано суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом строк .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області також не було виконано вимог ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року в частині порушенням вимог пункту 8 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області повторно не зазначено дату отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

Станом на 10 лютого 2020 року включно недоліки апеляційної скарги не усунуто.

Враховуючи наявність вказаних недоліків апеляційної скарги, зокрема, що апеляційна скарга подана з більш як тримісячним пропуском строку на апеляційне оскарження, а клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції скаржником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області у встановлений законом строк не заявлялося , а також приймаючи до уваги відсутність документа на підтвердження сплати судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу майнового характеру, який подано юридичною особою та не зазначення дати отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, у межах встановленого судом апеляційної інстанції строку, а також станом на день постановлення цієї ухвали 10 лютого 2020 року включно, дана адміністративна справа не може бути розглянута Третім апеляційним адміністративним судом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у даній адміністративній справі подана до суду з порушенням вимог частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів вважає, що у відкритті апеляційного провадження має бути відмовлено.

Керуючись статтями 299, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги - відмовити.

В задоволенні клопотання Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року по адміністративній справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-курсовий центр Граніт до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук

суддя А.В. Шлай

суддя О.О. Круговий