Постанова

від 06.04.2020 по справі 302/1019/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 302/1019/18

провадження № 61-2668св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міжгірський медичний коледж,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міжгірського медичного коледжу на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2018 року у складі судді Гайдур А. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д.,

Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжгірського медичного коледжу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 1977 року він працював у Міжгірському медичному училищі, яке у 2008 році було реорганізовано у Міжгірський медичний коледж. У зв 'язку з досягнення пенсійного віку, 02 січня 2015 року його переведено з посади керівника фізичного виховання на посаду викладача фізики.

05 липня 2018 року наказом відповідача № 45-кйого звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), копію якого було надіслано йому засобами поштового зв'язку та вручено 13 липня 2018 року . За змістом зазначеного наказу його звільнення відбулося на підставі довідки від 27 червня 2018 року № 3, заступника з навчальної роботи ОСОБА_2 , у зв`язку з порушенням пунктів 2.1, 2.5, 2.11, 2.29 посадової інструкції викладача та враховуючи наявність у нього непогашених дисциплінарних стягнень у вигляді догани за порушення трудової дисципліни (наказ від 29 вересня 2017 року № 132-к), догани за порушення трудової дисципліни (наказ від 30 листопада 2017 року № 159-к), усного попередження за порушення пункту 2.7 посадової інструкції (наказ від 07 лютого 2018 року № 9).

Вважав, що його звільненняз роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки у наказі про звільнення не зазначено конкретний проступок, який став підставою для звільнення, при застосуванні такого крайнього заходу дисциплінарного стягнення як звільнення, роботодавець обмежився лише посилання на певні пункти посадової інструкції викладача, які носять загальний характер, не вказавши, у чому полягає систематичне невиконання ним правил внутрішнього трудового розпорядку.

Посилаючись на наведене, просив визнати незаконними та скасувати наказ відповідача від 05 липня 2018 року № 45-к про його звільнення; поновити його на посаді викладача Міжгірського медичного коледжу з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Міжгірського медичного коледжу від 05 липня 2018 року № 45-к про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України та поновлено його на роботі на раніше займаній посаді.

Стягнуто з Міжгірського медичного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2018 року по

06 вересня 2018 року у розмірі 1 313,48 грн з відрахуванням з цієї суми обов 'язкових платежів.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у наказі про звільнення

ОСОБА_1 із займаної посади зазначено про його звільнення на підставі довідки

від 27 червня 2018 року № 2, тоді як положення статті 40 КЗпП України не передбачають такої підстави звільнення працівника з роботи як довідка заступника директора з навчальної роботи, а також порушення пунктів посадової інструкції викладача. При звільненні позивача роботодавець не зазначив у наказі від 05 липня 2018 року № 45-к конкретних фактів допущеного ОСОБА_1 систематичного невиконання трудових обов 'язків, не зазначив коли саме вони мали місце, які саме проступки вчинив працівник після застосування до нього дисциплінарного стягнення та коли. Посилання Міжгірського медичного коледжу на ті обставини, що позивача тричі протягом року, що передував звільненню, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, суд вважав необгрунтованими, оскільки усне попередження взагалі не передбачено законодавством як захід дисциплінарного стягнення, який може бути застосований до працівника.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не пропущений встановлений законодавством строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки із зазначеним позовом він звернувся 09 серпня 2018 року, тобто у межах місячного строку з дня вручення йому копії наказу про звільнення засобами поштового зв`язку (13 липня

2018 року), що відповідає вимогам частини першої статті 233 КЗпП України.

Ураховуючи, що з 06 липня 2018 року по 03 вересня 2018 року ОСОБА_1 , відповідно до наказу директора Міжгірського медичного коледжу від 25 червня 2018 року № 39-к/відп, повинен був перебувати у оплачуваній щорічній відпустці та отримав заробітну плату за час відпустки, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час чотири дні вимушеного прогулу, що становить 1 313,48 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу Міжгірського медичного коледжу залишено без задоволення, рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня

2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

Міжгірського медичного коледжу, у якій заявник просив скасувати рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2018 року і постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права .

Касаційна скарга мотивована тим, що: суди невірно визначили початок перебігу місячного строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, який має обраховуватися з дати ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про звільнення

(06 липня 2018 року); суди не дослідили та не надали оцінки допущеним позивачем фактам порушення трудових обов`язків, передбачених пунктами 2.1, 2.5, 2.11, 2.29 його посадової інструкції викладача, які стали підставою для його звільнення із займаної посади, а також довідці від 27 червня 2018 року № 3, у якій у розгорнутому вигляді викладені факти, що стали підставою для звільнення працівника; суди не врахували, що звільненню позивача на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України передувало застосування до нього двічі протягом року, визначеного статтею 148 КЗпП України, дисциплінарних стягнень у вигляді доган, згідно з наказами від 29 вересня 2017 року № 132-к та

від 30 листопада 2017 року № 159-к; суди не перевірили обгрунтованість наданого позивачем розрахунку витрат на правову допомогу; суд апеляційної інстанції безпідставно не визнав поважними причини неявки представника відповідача у судове засідання, призначене на 18 грудня 2018 року та здійснив розглянув справу у відсутність відповідача.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 серпня 1977 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Міжгірського медичного училища , правонаступником якого є Міжгірський медичний коледж, на посаду керівника початкової військової підготовки.

Наказом директора Міжгірського медичного коледжувід 30 грудня 2014 року

№ 14, у зв'язку з досягненням пенсійного віку, ОСОБА_1 переведено на посаду викладача фізики з 02 січня 2015 року.

Наказом директора Міжгірського медичного коледжувід 29 вересня 2017 року № 132-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме за те, що 11 вересня 2017 року він був відсутній на робочому місці у період

з 12-00 год. до 15-20 год.

Наказом директора Міжгірського медичного коледжувід 30 листопада

2017 року № 159-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме за те, що 13 листопада 2017 року позивач палив на робочому місці у період між першою та другою парою.

Відповідно до пояснювальної записки від 16 листопада 2017 року на ім`я директора Міжгірського медичного коледжу, ОСОБА_1 зазначив, що студенти на перерві між першою та другою парою щось запалили у аудиторії, що завідувач помилково сприйняла за дим від цигарок, тоді як він два місяці вже взагалі не палить.

Згідно з наказом директора Міжгірського медичного коледжувід 07 лютого

2018 року № 9 ОСОБА_1 на нараді при директорі оголошено усне попередження у зв`язку з порушенням пункту 2.7. розділу 2 посадової інструкції викладача, а саме несвоєчасним заповнення навчального журналу.

Наказом директора Міжгірського медичного коледжу від 05 липня 2018 року

№ 45-к ОСОБА_1 на підставі довідки від 27 червня 2018 року № 3 заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_2 звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з порушенням пунктів 2.1, 2.5, 2.11, 2.29 посадової інструкції викладача та ураховуючи наявність непогашених дисциплінарних стягнень у вигляді догани за порушення трудової дисципліни (наказ від 29 вересня 2017 року № 132-к), догани за порушення трудової дисципліни (наказ від 30 листопада 2017 року № 159-к), усного попередження за порушення пункту 2.7 посадової інструкції (наказ від 07 лютого 2018 року № 9).

Зазначені у наказі про звільнення від 05 липня 2018 року № 45-к пункти посадової інструкції викладача передбачають, що викладач:

2.1. Здійснює теоретичну і практичну підготовку студентів із відповідного навчального курсу, дисципліни, циклу дисциплін;

2.5. Проводить аналіз успішності, підготовку і проведення заходів з підвищення якості знань студентів;

2.11. Проводить заходи, направлені на підвищення успішності та дисципліни студентів;

2.29. Виконує вказівки, розпорядження, накази директора ВМНЗ І-ІІ р.а. та керівників структурних підрозділів.

З довідки від 27 червня 2018 року № 3, на підставі якої звільнено позивача, комісією у складі: заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_2 ., голови ЦМК природничо-наукової підготовки Більнець Т. М., голови ЦМК загальноосвітніх дисциплін ОСОБА_3 , методиста коледжу ОСОБА_4 , убачається, що викладач ОСОБА_1 фактично проігнорував виконання наказу директора Міжгірського медичного коледжу від 08 травня 2018 року № 26, та не підготував належним чином завдань (білетів, тестових завдань, задач тощо) для проведення підсумкового контролю з дисциплін: Фізика , Біофізика , Астрономія , зазначивши, що він не вбачає необхідності у проведенні будь-яких контрольних заходів з підсумкового оцінювання. При аналізі успішності студентів із зазначених дисциплін, які викладає ОСОБА_1 виявлені суттєві розбіжності в оцінюванні. Значна частина студентів показали незадовільний рівень підготовки при написанні підсумкових контрольних робіт, тоді як викладач необгрунтовано виставив високі бали за досягнення у їх навчанні, не врахувавши результати перевірочних контрольних робіт.

З наказом про звільнення від 05 липня 2018 року № 45-к, ОСОБА_1 ознайомився 06 липня 2017 року про, що свідчить його підпис у наказі. Доказів на підтвердження того, що у цей же день роботодавець вручив йому копіюнаказу про звільнення або видавтрудову книжку,матеріали справи не містять. Акт про відмову ОСОБА_1 від отримання копії наказу про звільнення роботодавцем не складався.

Відповідно до відмітки на поштовому відправленні, копію наказу від 05 липня 2018 року № 45-к про звільнення ОСОБА_1 отримав засобами поштового зв`язку 13 липня 2018 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Міжгірського медичного коледжувисновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

До юридичних фактів, які підлягають встановленню при вирішенні спору про законність звільнення з вказаних підстав, відноситься зокрема, чи мав місце дисциплінарний проступок під час раніше застосованих заходів дисциплінарного чи громадського стягнення.

У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Таким чином, перед застосуванням до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень відповідач зобов'язаний був отримувати від нього письмові поясненняза кожне порушення трудової дисципліни, урахувати ступінь тяжкості кожного вчиненого проступку та попередню роботу працівника, однак відповідачем зазначені вимоги трудового законодавства не дотримано. Крім того, у порушення вимог статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 оголошено усне попередження (наказ від 07 лютого 2018 року № 9), що не є дисциплінарним стягнення у розумінні чинного трудового законодавства.

Аналіз положень пункту 3 статті 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, та порушив її знову, тому при звільненні працівника із зазначених підстав, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Перевіряючи дотримання Міжгірським медичним коледжем трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з посади викладача фізики, суди правильно вказали, що зі змісту оспорюваного наказу про звільнення позивача неможливо встановити, в чому саме конкретно проявилося порушення позивачем посадової інструкції викладача. Твердження заявника про те, що причини звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України конкретизовано безпосередньо у довідці від 27 червня 2018 року № 3 заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_2 , не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що роботодавець дотримався передбаченого трудовим законодавством порядку накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення працівника, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку, письмового пояснення працівника та попередньої його роботи.

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанції не перевірили належним чином обставин законності звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Помилкові за своїм змістом посилання судів першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішення на ту обставину, що звільнення ОСОБА_1 проведено роботодавцем на підставі неіснуючої підстави (частини третьої статті 40 КЗпП України), тоді як роботодавцем фактично допущено описку та замість правильного п. 3 неправильно зазначено ч. 3 , не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди у межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги перевірили законність та обгрунтованість звільнення позивача саме з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Твердження Міжгірського медичного коледжу про те, що суди невірно встановили початок перебігу строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, у межах якого позивач міг звернутися до суду за вирішенням трудового спору, сплив якого є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову є необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав копію наказу про звільнення чи оригінал трудової книжки раніше ніж 13 липня 2018 року. Ураховуючи, що у справах про звільнення перебіг строку на звернення працівника до суду з позовом про вирішення трудового спору пов'язаний саме з моментом вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, акт про відмову позивача від отримання копії наказу про звільнення, як допустимий доказ на підтвердження зазначених обставин, відповідачем не складався, а тому сам по собі факт ознайомлення ОСОБА_1 з наказом

від 05 липня 2018 року № 45-к про звільнення не спростовує правильність висновків судів про те, що перебіг строку на оскарження наказу про звільнення, для позивача розпочався з 13 липня 2018 року, дати отримання ним засобами поштового зв'язку копії оскаржуваного наказу.

Не є переконливими і посилання Міжгірського медичного коледжу на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги клопотання заявника про відкладення розгляду справи за відсутності представникам відповідача, оскільки вирішуючи зазначене клопотання апеляційний суд обгрунтувано зазначив, що представник Міжгірського медичного коледжу надавав пояснення по суті апеляційної скарги, а тому розгляд справи за його відсутності не призведе до порушення процесуальних прав відповідача. Будь-яких аргументів на підтвердження того, що відсутність представника відповідача вплинула на повноту з`ясування апеляційним судом обставин справи, заявник не надав.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на недоведеність понесених позивачем витрат на правову допомогу та їх розмір, є необгрунтованими з огляду на таке.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суду при визначенні розміру компенсації слід ураховувати (а сторонам доводити) співмірність витрат, тобто відповідності складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуги), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надав договір про надання правової допомоги від 09 серпня 2018 року та розрахунок витрат на правову допомогу, що складаються з оплати вартості наданих йому консультацій, підготовки проекту позовної заяви, представництва його інтересів у судових засіданнях місцевого суду, акт приймання-передачі наданих послуг, квитанцію про сплату зазначених послуг у розмірі 2 050,00 грн. Заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу відповідає вимогам, визначеним статтями 137, 141 ЦПК України. З огляду на наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2 050,00 грн.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у її апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Міжгірського медичного коледжу.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міжгірського медичного коледжузалишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня

2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 грудня

2018 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак