Постанова

від 09.04.2020 по справі 240/9169/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9169/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.

09 квітня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (повний текст рішення складено 11.12.2019 року, м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 19 квітня 2019 року № Ф-115618-54 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15419 грн.78коп .

В обґрунтування позову позивач зазначив, що отримав від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки), в якій зазначено обов`язок відповідача як фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок у сумі 15419,78 грн. Позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки в періоди за який контролюючий орган вимагає сплатити борг по ЄСВ, єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, оскільки він перебував у трудових відносинах. Крім того, вказує, що з суми отриманого від здійснення підприємницької діяльності доходу ним було нараховано та сплачено відповідні суми ЄСВ.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву посилався на те, що у позивача є обов`язок щодо сплати ЄСВ, як фізичною особою підприємцем незалежно від його перебування у трудових відносинах.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 19 квітня 2019 року № Ф-115618-54 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15419 грн.78коп.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення від 11.12.2019 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що згідно з даними інформаційної системи Податковий блок ОСОБА_1 обліковується у Новоград - Волинському управлінні ГУ ДФС у Житомирській області як фізична особа- підприємець з 20.07.2007. За обліковими даними з інформаційної системи за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 рік 2018 року І квартал 2019 в сумі 15 419,78 грн. Нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску. На думку контролюючого органу, відповідач діяв на підставі та у межах наданих йому повноважень, та згідно чинного законодавства.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 26.02.2020 року призначено до апеляційного розгляду.

Позивачка, надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що ЄСВ нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом, тому вважає, що самостійно мала визначити базу нарахування з якої сплачувався ЄСВ. Крім того, зазначила, що перебуває у трудових відносинах з КП НВМР "Новоград-Волинськтеплокомуненерго" з 1997 року при графіку повний 8-годинний робочий день, 5 днів на тиждень. Дане підприємство сплачувало за позивачку ЄСВ у розмірах, визначених законом. Зауважила, що підприємницькою діяльністю займалася у вільний від роботи час, а тому вважає, що підстав для оплати ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску немає.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 20.07.2007, зареєстровано, як фізичну особу-підприємця, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця виданого виконавчим комітетом Новоград-Водинської міської ради Житомирської області Серії В03 №276077 від 20.07.2007. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області було сформовано вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ від 19 квітня 2019 року № Ф-115618-54 на суму 15419,78 грн.

Крім того, вбачається, що з 04.11.1997 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з КП НВМР "Новоград-Волинськтеплокомуненерго" та отримує там заробітну плату з якої сплачується ЄСВ та військовий збір. За 2018 рік їй було нараховано заробітну плату у розмірі 127463,00 грн. Разом з тим, за 2018 рік від зайняття підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 отримала чистого доходу в сумі 5343грн, з якого сплатила ЄСВ в сумі 1175грн., податок на доходи фізичних осіб в сумі 961 грн.89 коп. та військовий збір в сумі 80 грн.16коп., що підтверджується Податковою декларацією про майновий стан за 2018 рік. Звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску ( Додаток 5), Таблицею 1. Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивачка, вважаючи протиправною вказану вимогу контролюючого органу, звернулася до суду за захистом порушених прав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Як підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі 20.07.2007 року.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у подальшому змінено назву на Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ). Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Крім того, 1 липня 2010 року прийнято Закон України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року. Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Варто наголосити на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: тдля платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Колегія суддів, враховуючи наведені правові норми, погоджується з позицією суду попередньої інстанції, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС не доведено правомірність своїх дій при формуванні вимоги від 19 квітня 2019 року № Ф-115618-54 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15419 грн.78 коп., тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення.

Відповідно до статті 139, підстави для розподілу судових витрат за наслідками розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 09 квітня 2020 року.

Головуючий Охрімчук І.Г. Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.