Постанова

від 31.03.2020 по справі 909/965/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2020 р. Справа № 909/965/19

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Мирутенка О.Л.,

Скрипчук О.С.,

секретар судового засідання: Харів М.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Комунального підприємства Фінансова компанія Житло-Інвест виконавчого органу Київської міської ради № 112/05-419 від 26.12.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/5/20 від 02.01.2020)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року (повний текст рішення складено 05.12.2019, м. Івано-Франківськ, суддя Стефанів Т.В.)

у справі № 909/965/19

порушеній за позовом

позивача: Комунального підприємства Фінансова компанія Житло-Інвест виконавчого органу Київської міської ради (київської міської державної адміністрації), м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Інекон-Сервіс , м. Івано-Франківськ

про стягнення 974926,03 грн, з яких: 850000,00 грн основний борг, 76220,55 грн пеня, 48705,48 інфляційні втрати,

сторони в судове засідання не прибули.

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство Фінансова компанія Житло-Інвест виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інекон-Сервіс про стягнення заборгованості в сумі 974926,03 грн, з яких: 850000,00 грн - основний борг, 76220,55 грн - пеня, 48705,48 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині повернення коштів. Відповідно, за несвоєчасне виконання відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання, позивачем, нараховано відповідачу пеню та інфляційні втрати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 526, 610, 612 Цивільного кодексу України, ст. 173, 174, 179, 180, 193 Господарського кодексу України.

За результатами розгляду справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року у справі № 909/965/19 позов задоволено частково. Вирішено, стягнути з відповідача на користь позивача 850000,00 грн - основного боргу, 48705,48 грн - інфляційних втрат, 13480,58 грн - судового збору. В частині стягнення 76220,55 грн пені - відмовлено.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами наявність грошового зобов`язання відповідача перед позивачем основного боргу, а відтак і правомірність нарахованих інфляційних втрат із суми основного боргу. Щодо нарахованої позивачем пені, місцевий суд не погодився, оскільки умовами спірного договору між сторонами не було передбачено такий вид відповідальності за порушення строків оплати коштів як пеня, відтак, в позивача відсутні правові підстави для нарахування та задоволення судом пені.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням суду першої інстанції апелянт/позивач - Комунальне підприємство Фінансова компанія Житло-Інвест виконавчого органу Київської міської ради, звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2019 та ухвалити нове рішення, яким у стягненні 76220,55 грн пені та 1143,31 грн судового збору задоволити. Також апелянтом при поданні апеляційної скарги було заявлено клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 20221,50 грн.

Апелянт стверджує, що оскільки між сторонами є грошові зобов`язання, які виникли на підставі спірного договору то неважливо чи передбачена сторонами в договорі відповідальність за його невиконання, відповідач все одно зобов`язаний був би сплатити пеню, оскільки її розміри визначені частиною 6 ст. 231 ГК України. Вказані правила визначені абзацом 3 п. 1.6 постанови Пленуму ВГСУ № 14. Відповідно до викладеного в апеляційній скарзі апелянт просить в частині відмови у стягненні 76220,55 грн пені рішення місцевого суду скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач не скористався своїм правом для подачі відзиву на апеляційну скаргу в порядку ч. 1 ст. 263 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 вказану справу було розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Данко Л.С., суддів Мирутенка О.Л. та Скрипчук О.С.

З підстав зазначених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 року у даній справі судовою колегією відкрито апеляційне провадження. Ухвалою суду від 31.01.2020 справу призначено до розгляду на 18.02.2020 року.

З підстав зазначених в ухвалах Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 року та від 03.03.2020 року розгляд справи відкладався.

В судове засідання, яке відбулося 31.03.2020, представник апелянта/позивача не прибув, на адресу суду останнім подано заяву № 112/905-128 від 23.03.2020 року (вх. № ЗАГС 01-04/1956/20 від 30.03.2020 року) про розгляд справи без участі апелянта.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, поштовий конверт суду апеляційної інстанції повернутий адресату зі зазначенням на конверті: за даною адресою не розшукано . Відзиву на апеляційну скаргу апелянта відповідачем також не подано.

Судова колегія, з урахуванням наведених вище обставин, обговоривши доводи апеляційної скарги, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, прийшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду даної справи.

Підстави визначені у частині 2 ст. 202 ГПК України, які слугують підставою для відкладення розгляду справи, у нашому випадку, відсутні.

Відповідно до частини 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Слід зазначити, що вся поштова кореспонденція суду апеляційної інстанції скеровувалась на адресу відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005723899 від 09.09.2019, а саме: вул. Дністровська, 26, м. Івано-Франківськ, 76018.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, оскільки містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2019 у справі № 909/965/19 нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2007 року Комунальне комерційне унітарне підприємство Фінансова компанія Житло-Інвест , яке перейменовано на Комунальне підприємство Фінансова компанія Житло-Інвест виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення Київської міської ради від 06.07.2017 № 721/2883.

У спірних правовідносинах виступає як Фінансова компанія та Спільне українсько-чеське підприємство з іноземними інвестиціями Інекон-Сервіс , яке перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальність Спільне українсько-чеське підприємство з іноземними інвестиціями Інекон-Сервіс та згодом перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальність Інекон-Сервіс , про що свідчать додаткові угоди про внесення змін до договору № 47/А-7 про організацію спорудження об`єкта будівництва (житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (блок Б) в Дарницькому районі м. Києва (мікрорайон Бортничі) за № 43 від 26.01.2011 та № 51 від 03.11.2011. У спірних правовідносинах виступає як Забудовник було укладено договір № 1 на фінансування робіт підготовчого періоду будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (секція Б) в Дарницькому районі м. Києва (надалі договір).

Зазначений вище договір укладено між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписаний представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками, що відповідає ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України.

Згідно п. 1.1 предметом даного договору, є фінансування робіт підготовчого періоду будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (секція Б) в Дарницькому районі м. Києва, в розмірі 1500000 грн, крім того ПДВ - 500000 грн, разом - 3000000 грн.

Фінансова компанія зобов`язана здійснювати фінансування робіт підготовчого періоду будівництва в розмірі, передбаченому п. 1.1 цього договору (п. 2.1, п. п. 2.1.1 договору).

Пунктом 2.3.5 договору сторони погодили, що після виконання робіт підготовчого періоду забудовник зобов`язаний укласти з Фінансовою компанією договір на організацію спорудження об`єкта будівництва та передати Фінансовій компанії для залучення коштів до фонду фінансування будівництва об`єкти інвестування в даному об`єкті будівництва та майнові права на них в кількості, що буде погоджена сторонами. Після підписання договору на організацію спорудження об`єкта будівництва сторони укладають угоду про припинення цього договору.

На виконання умов даного договору позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в сумі 3000000 грн, про що свідчать платіжні доручення № 781 від 18.07.2007 на суму 2000000 грн та № 935 від 21.08.2007 на суму 1000000 грн.

Судом встановлено, що даний договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 4.1 договору).

22.08.2007 сторонами було укладено договір № 47/А-7 про організацію спорудження об`єкта будівництва (житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (блок Б) в Дарницькому районі м. Києва (мікрорайон Бортничі).

Договір № 47/А-7 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань сторін між собою та зобов`язань перед довірителями фонду фінансування будівництва (п. 9.1 договору).

Пунктом 1.2 договору № 47/А-7 визначено, що Фінансова компанія зобов`язується здійснити фінансування об`єкта будівництва за рахунок коштів довірителів, залучених до фонду фінансування будівництва на підставі договорів про участь у фонді фінансування будівництва, та відповідно до правил фонду фінансування будівництва, затверджених Фінансовою компанією.

Згідно п. 1.3 договору № 47/А-7, об`єктом будівництва є житловий будинок з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (блок Б) в Дарницькому районі м. Києва (мікрорайон Бортничі).

22.08.2007 між сторонами даної справи було укладено угоду про припинення дії договору № 1 на фінансування робіт підготовчого періоду будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (секція Б) в Дарницькому районі м. Києва від 26.06.2007.

Як вказує п. 4, угода набуває чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов`язань.

У даній угоді, зокрема в п. 2, підтверджено факт того, що на момент укладення цієї угоди Фінансовою компанією за договором № 1 від 26.06.2007 здійснено фінансування будівництва вищезазначеного об`єкта в сумі 2500000 грн, крім того ПДВ - 500000 грн, разом - 3000000 грн, шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок забудовника.

Пунктом 3 угоди сторони погодили, що забудовник зобов`язується в 30-денний термін після отримання грошових коштів з фонду фінансування будівництва цього об`єкта повернути Фінансовій компанії суму коштів, зазначену в п. 2 цієї угоди.

Судом встановлено, відповідачем частково повернуто позивачу кошти в сумі 1000000,00 грн - 18.01.2008, 300000,00 грн - 29.01.2008 та 50000,00 грн - 22.12.2010, про що свідчать виписки ПАТ КБ Хрещатик по особовому рахунку Фінансової компанії Житло-Інвест .

З урахуванням частково повернутої суми коштів, позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення коштів в повному обсязі, про що свідчать адресовані йому листи № 112/015-279 від 19.06.2014 (отримано представником відповідача 23.06.2014, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення) та № 112/05-142 від 25.03.2015 (отримано представником відповідача 27.03.2015, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення).

З наявних в матеріалах справи актів звірки розрахунків від 31.03.2015 та 31.08.2016, вбачається, що борг відповідача перед позивачем становить 1650000 грн.

Слід зазначити, що вищезазначені акти підписані та скріплені печатками сторін.

В подальшому, 24.11.2016 сторонами у даній справі було укладено додаткову угоду № 88 про внесення змін до договору № 47/А-7 про організацію спорудження об`єкта будівництва від 22.08.2007 (житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (блок Б) (мікрорайон Бортничі) в Дарницькому районі м. Києва.

Згідно п. 1.3 додаткової угоди, серед іншого, сторони погодили, що кошти залучені від продажу об`єктів інвестування, наведених у додатку № 1 до даної додаткової угоди, спрямовуються Фінансовою компанією самостійно, без додаткового погодження з забудовником в рахунок погашення в тому числі і заборгованості забудовника перед Фінансовою компанією, яка існувала та буде виникати в майбутньому, та підтверджується укладеними сторонами актами звірки взаєморозрахунків.

З урахуванням вищевказаної додаткової угоди, а також наказу Комунального підприємства "Фінансова компанія "Житло-Інвест" № 32 від 19.10.2018 без додаткового погодження з рахунку фонду фінансування будівництва в рахунок погашення заборгованості позивачем було зараховано на господарський рахунок 800000 грн.

Наявний в матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків (за період з 01.10.2018 по 31.10.2018), який підписаний та скріплений печатками сторін свідчить про наявність боргу відповідача перед позивачем в сумі 850000,00 грн (по договору № 1 від 26.06.2007).

Відтак, станом на момент звернення позивача до суду з позовними вимогами основна заборгованість (неповернута решта частина коштів) відповідача перед позивачем становила 850000,00 грн.

З урахуванням вищенаведеного, позивачем за неналежне виконання умов договору, за прострочення виконання грошового зобов`язання, розраховано відповідачу 76220,55 грн пені (за період з 25.04.2019 по 01.05.2019) та 48705,48 грн - інфляційних втрат (за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року), які просить стягнути в судовому порядку.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Виходячи з матеріалів справи та керуючись вимогами діючого законодавства, суд дійшов в спірному випадку наступних висновків.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку правовідносини між сторонами виникли на підставі договору на фінансування робіт підготовчого періоду будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення по вул. Леніна, 47-59 (секція Б) в Дарницькому районі м. Києва.

Місцевим господарським судом встановлено, з чим погоджується судова колегія, що сторони в угоді від 22.08.2007 погодили припинення дії договору на фінансування робіт підготовчого періоду від 26.06.2007, і, відповідач, як забудовник, взяв на себе зобов`язання повернути позивачу 3000000 грн в 30-денний термін після отримання грошових коштів з фонду фінансування будівництва цього об`єкта.

Так як, повна оплата за договором проведена позивачем 21.08.2007 року, то останнім днем строку повернення грошових коштів в сумі 3000000 грн слід вважати 20.09.2007.

На виконання своїх договірних зобов`язань відповідач повернув позивачу частину коштів. Несплаченим залишився борг в сумі 850000 грн. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували протилежне.

Отже, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 850000,00 грн боргу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем окрім суми боргу, розраховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 48705,48 грн, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання, він повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Судовою колегією перевірено нараховані позивачем інфляційні втрати в сумі 48705,48 грн та встановлено, що позивач в межах допустимих строків провів їх нарахування, відтак, арифметично розрахунок здійснено вірно.

Місцевий господарський суд відмовив позивачу в частині стягнення з відповідача 76220,55 грн пені, що є предметом апеляційного оскарження.

Щодо заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 76220,55 грн, у стягненні якої місцевим господарським судом відмовлено, судова колегія вважає за необхідне зазначити.

Як вказано у статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина 1 ст. 546 ЦК України).

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 ст. 547 ЦК України).

Частиною 2 зазначеної статті однозначно передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено поняття неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Слід зазначити, що статтею 549 ЦК України передбачено неустойку у формі штрафу (ч.2 зазначеної статті) та у формі пені (частина 3 цієї статті).

Зазначена у ст. 549 ЦК України неустойка (чи то штраф, чи то пеня), якими за взаємною згодою сторін забезпечується виконання основного зобов`язання правочину (договору, угоди), відповідно до статті 547 ЦК України, обов`язково вчиняється у письмовій формі (частина 1 ст. 547 ЦК України). В іншому випадку, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В даному випадку умовами договору, який сторони укладали вільно, останні, тобто сторони договору (правочину), не передбачили такий вид відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання, як нарахування пені.

Позовна заява також не містить вказівки на конкретний пункт договору, на підставі якого позивачем здійснено таке нарахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Отже, судова колегія зазначає, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань обов`язково встановлюється сторонами у договорі, розмір і порядок стягнення пені - за згодою сторін договору. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати прямо визначено певним законодавчим актом.

Між тим, частина шоста ст.231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що умовами договору сторони не передбачили такий вид відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання, як нарахування пені, відтак, місцевий суд прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача пені.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи все вищевказане в сукупності, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Щодо заявленого у апеляційній скарзі клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 20221,50 грн, судова колегія зазначає наступне.

З долученого до апеляційної скарги оригіналу платіжного доручення № 5886 від 19.12.2019 вбачається, що апелянтом сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 21936,00 грн.

Відповідно до виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України від 20.12.2019, вказана сума судового збору була зарахована до Державного бюджету України.

Судом встановлено, що позовна заява подана у 2019 році та предметом спору є майнова вимога про стягнення коштів. Судовим рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 850000,00 грн боргу, 48705,48 грн інфляційних втрат та 13480,58 грн судового збору. В частині стягнення 76220,55 грн пені - відмовлено.

Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні 76220,55 грн пені та прийняти в тій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 76220,55 грн пені.

Відповідно, при поданні апеляційної скарги про перегляд рішення суду у даній справі, розмір судового збору повинен становити 1714,97 грн (1143,31 грн -150 % = 1714,97 грн).

Таким чином, переплачена сума судового збору за подання апеляційної скарги є 20221,03 грн, яку слід повернути апелянту.

Колегія суддів також звертає увагу відповідача на те, що порядок компенсації коштів, згаданий у ч. 3 ст. 129 ГПК України, визначений Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , Західний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року у справі № 909/965/19 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Повернути Комунальному підприємству Фінансова компанія Житло-Інвест виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Володимирська, буд.42, Шевченківський район, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 32855406) з Державного бюджету України 20221,03 грн надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

5. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено 07.04.2020 року.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя О.Л.Мирутенко

Суддя О.С.Скрипчук